ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
28 серпня 2026 р. Справа №160/24953/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., перевіривши заяву про забезпечення позову адвоката Стефаненко Анастасії Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , за позовом адвоката Стефаненко Анастасії Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
17.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 22.06.2026 № 122, у частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з навчанням за денною формою на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти у Релігійній організації «Дніпровська духовна семінарія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» - на період існування законної підстави для відстрочки;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про надану ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та забезпечити відображення таких відомостей у його військово-обліковому документі.
26.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленого протоколом від 22.06.2026 № 122, у частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки;
- заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , його посадовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти щодо ОСОБА_1 дії, спрямовані на його призов на військову службу під час мобілізації, у тому числі приймати або реалізовувати рішення (наказ) про призов, оформлювати відправлення, включати до команди на відправлення та направляти (переміщувати) його до військової частини для проходження військової служби.
В обґрунтування заяви зазначено, що у провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 160/24953/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення комісії, оформленого протоколом від 22.06.2026 № 122, зобов`язання надати відстрочку від призову під час мобілізації та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Предметом позову є відмова у наданні відстрочці позивачу, який навчається на 2-му курсі денної форми богословського факультету Релігійної організації «Дніпровська духовна семінарія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» та здобуває перший (бакалаврський) рівень вищої освіти за спеціальністю В8 «Богослов`я». Навчання підтверджується довідкою від 09.06.2026 № 130, витягом із наказу від 04.06.2026 № 96 та додатком до нього.
Комісія відповідача відмовила у відстрочці з причини відсутності довідки з ЄДЕБО.
У повідомленні ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.06.2026 № 3071 одночасно зазначено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації на загальних підставах.
Таким чином, до вирішення спору позивач не має оформленої відстрочки та щодо нього можуть бути вчинені дії, спрямовані на призов, оформлення відправлення і направлення до військової частини.
Перевіривши клопотання про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Згідно з ч.2 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно із частиною 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
Суд, приймаючи рішення про забезпечення позову, повинен пересвідчитися в тому чи існує реальна загроза невиконання, чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який можливо застосувати, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує інтереси не тільки позивача, а також інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Суд також враховує співмірність заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Тобто, з даної норми слідує, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Суд зазначає, що забезпечення позову - це елемент права на судовий захист, що спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права (попередній судовий захист).
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.
Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності учасників справи.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.
Заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі N 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
ОСОБА_1 в червні 2026 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Позивач повідомив, що є особою, яка на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та просив надати відстрочку.
Позивачу направлено повідомлення від ІНФОРМАЦІЯ_5 від 22.06.2026 №3071, згідно якого комісією розглянуто заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 1 частини 3 статі 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 22.06.2026 № 122 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомило, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
Причини відмови: відсутня довідка з ЄДРБО.
Суд зауважує, що позивач, подаючи заяву про забезпечення позову та, перераховуючи можливі негативні наслідки у випадку незадоволення поданої заяви, жодних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, не надав, а подана заява ґрунтується лише на припущеннях.
Як слідує із заяви про забезпечення позову, вимоги позивача про необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обґрунтовано посиланням на очевидну протиправність оскаржуваних дій відповідача щодо відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, будь-які належні та допустимі докази, з яких би вбачалося вирішення питання відповідачем в особі його посадових/службових осіб щодо можливого переміщення/призову/мобілізаційних заходів відносно ОСОБА_1 до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України (інших військових формуваннях), в матеріалах, долучених до заяви про забезпечення позову, відсутні.
Суд вказує, що зазначена інформація у листі відповідача від 22.06.2026 №3071 не є належним доказом вчинення щодо позивача дій, спрямованих на переміщення/призову/мобілізаційних заходів відносно ОСОБА_1 , оскільки у ньому зазначено лише про належність позивача до осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах, та не вказано про намір відповідача вчинити будь-які дії щодо призову, переміщення або мобілізаційних заходів відносно позивача. Крім того, доказів складання відповідачем повістки про направлення на ВЛК, на навчання тощо, у матеріалах справи не має, та позивач про це не зазначає. Тому, доводи позивача про ймовірні дій відповідача щодо проведення стосовно нього певних мобілізаційних заходів є припущенням позивача.
Фактично позивач просить суд заборонити відповідачу вчиняти дії щодо реалізації рішення (наказу) про призов ОСОБА_1 , оформлення його відправлення, включати до команди на відправлення та направлення (переміщування) до військової частини для проходження військової служби, як такі, які, на думку позивача, можуть бути вчинені в майбутньому, під час ймовірного призову позивача на військову службу.
Як вже зазначалось, під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка звернулась із заявою.
Так, відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Проте, представник позивача не надав суду належних та достовірних доказів, що свідчили б про очевидну протиправність дій відповідача, зокрема, не навів обставин, не надав доказів, які б підтверджували намір відповідача вчинити дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів відносно ОСОБА_1 .
Таким чином, такий захід забезпечення позову не можна вважати адекватним до позовних вимог.
З огляду на викладене, надавши оцінку доводам заявника, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150, 153, 152, 154, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні заяви про забезпечення позову адвоката Стефаненко Анастасії Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , за позовом адвоката Стефаненко Анастасії Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Відповідно до ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.О. Кисельова