УХВАЛА
28 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 160/24018/25
адміністративне провадження № К/990/38478/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року
у справі №160/24018/25
за позовом Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»
до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення з Державного бюджету України заборгованості із відшкодування податку на додану вартість і пені,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанцій Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків повторно звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі №160/24018/25, в якій просить поновити строк на касаційне оскарження, зупинити виконання оскаржуваної постанови, відкрити касаційне провадження, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року про відмову в задоволенні позову.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстава (підстави) для оскарження судового рішення у касаційному порядку.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 цього Кодексу, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржнику необхідно зазначити у взаємозв`язку: конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування цієї норми права; зміст такого висновку; підтвердити, що висновок застосовано апеляційним судом у спірному рішенні та стосується подібних правовідносин; навести вмотивовані аргументи, які свідчать, що цей висновок не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню норми права та потребує повної або часткової зміни, конкретизації чи уточнення.
Відступленням від висновку слід розуміти повну відмову Верховного Суду від попереднього висновку на користь іншого або конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм. Отже, скаржник має сформулювати, який саме існуючий висновок потребує зміни та який висновок щодо застосування тієї самої норми права має бути сформований натомість.
Подібність правовідносин є обов`язковою передумовою застосування пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Твердження про неподібність правовідносин може обґрунтовувати незастосовність певного висновку Верховного Суду до конкретної справи, однак не обґрунтовує необхідності відступлення від такого висновку.
У повторно поданій касаційній скарзі Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків як процесуальну підставу касаційного оскарження зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05 червня 2025 року у справі №160/4145/23, від 17 вересня 2025 року у справі №160/30975/24, від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15, від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19, від 09 липня 2020 року у справі №810/2807/16, а також у постановах від 17 лютого 2026 року у справі №280/12187/24, від 10 березня 2026 року у справі №160/22289/24 та від 30 вересня 2025 року у справі №560/19003/23.
Разом із тим, скаржник не наводить змісту конкретного висновку щодо застосування конкретної норми права у кожній із названих постанов, від якого належить відступити, не зазначає, у чому полягає помилковість відповідного тлумачення, і не формулює нового висновку, який, на його переконання, має бути застосований замість існуючого.
Основним аргументом заявника визначено те, що наведені постанови нібито ухвалені у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі №160/24018/25 через різний суб`єктний склад, предмет спору та об`єкт правового регулювання. Така аргументація суперечить правовому змісту пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки, заперечуючи подібність правовідносин, заявник одночасно заперечує обов`язкову передумову для відступлення від правового висновку.
Посилання на різний склад учасників саме по собі не свідчить про неподібність правовідносин. Для встановлення подібності оцінюються насамперед зміст спірних правовідносин, об`єкт і предмет правового регулювання та умови застосування відповідних норм права, а не повна тотожність найменувань учасників спору.
Окремо скаржник стверджує, що постанова Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі №280/12187/24 не є подібною до справи №160/24018/25 та не містить сформованого правового висновку, оскільки справу направлено на новий розгляд.
Таке твердження не відповідає змісту наведеної постанови. У справі №280/12187/24 предметом судового розгляду були вимоги платника податку до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності щодо невнесення узгодженої суми бюджетного відшкодування до Реєстру, стягнення бюджетної заборгованості та пені. Спір також стосувався застосування пунктів 200.4-1, 200.12-1 і 200.23 статті 200 Податкового кодексу України у зв`язку із санкціями щодо осіб у корпоративній структурі платника.
У зазначеній постанові Верховний Суд сформулював висновки про юридичну відокремленість стадії узгодження та внесення суми бюджетного відшкодування до Реєстру від стадії її фактичного повернення; про обов`язок контролюючого органу внести узгоджену суму до Реєстру; про спеціальний механізм зупинення фактичного перерахування узгодженої суми відповідно до пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України; а також про необхідність перевірки умов ненарахування пені, передбачених пунктом 200.23 цієї статті. Направлення справи на новий розгляд для встановлення юридично значущих обставин не свідчить про відсутність у постанові правових висновків.
Водночас постанова у справі №280/12187/24 не застосовувалася судом апеляційної інстанції у постанові від 18 червня 2026 року у справі №160/24018/25. Отже, посилання на неї не відповідає конструкції пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, який вимагає, щоб висновок, від якого скаржник просить відступити, був застосований апеляційним судом в оскаржуваному рішенні.
Постанови Верховного Суду від 10 березня 2026 року у справі №160/22289/24 та від 30 вересня 2025 року у справі №560/19003/23 також не були застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові. Крім того, сам скаржник наполягає на неподібності правовідносин у цих справах, що виключає використання наведених постанов як підстави для відступлення за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо постанови Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі №160/30975/24, яку врахував апеляційний суд, касаційна скарга не містить належного обґрунтування необхідності відступлення. Заявник фактично повторює доводи про опосередковане володіння часткою у статутному капіталі, можливий вплив пов`язаних осіб, суспільний інтерес та ймовірне використання коштів усупереч інтересам держави. Ці доводи вже були предметом оцінки Верховного Суду у справі №160/30975/24 стосовно того самого платника, тієї самої суми бюджетного відшкодування за серпень 2024 року та того самого податкового повідомлення-рішення.
Незгода скаржника з установленими у справі №160/30975/24 обставинами щодо структури власності позивача, статусу його учасників та кінцевого бенефіціарного власника, а також відсутності вирішального впливу підсанкційних осіб не доводить необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, а спрямована на повторну оцінку фактичних обставин і доказів.
Стосовно постанов Верховного Суду від 05 червня 2025 року у справі №160/4145/23, від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15, від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 та від 09 липня 2020 року у справі №810/2807/16 заявник обмежився їх переліком, загальним відтворенням окремих фрагментів та твердженням про відмінність справ. Конкретного висновку щодо застосування норми права, який потребує повної або часткової зміни, та належних мотивів такого відступлення касаційна скарга не містить.
Посилання скаржника на необхідність урахування суспільного інтересу в умовах збройної агресії, мети санкційного законодавства та можливого впливу осіб, які не є ані безпосередніми учасниками платника, ані його кінцевими бенефіціарними власниками, є викладенням незгоди з результатом розгляду справи та пропозицією інакше оцінити її фактичні обставини. Такі доводи не замінюють визначеного законом обґрунтування необхідності відступлення від конкретного висновку щодо застосування конкретної норми права.
У розділі касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права заявник посилається на неповне з`ясування обставин, недослідження доказів та порушення статей 72 і 242 КАС України. Однак скарга не визначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як самостійну підставу касаційного оскарження у взаємозв`язку з відповідним пунктом частини другої або третьої статті 353 цього Кодексу, не зазначає конкретних доказів, які не були досліджені апеляційним судом, та не пояснює, які істотні обставини неможливо було встановити внаслідок відповідного процесуального порушення.
Доводи про недослідження доказів, передбачені пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, можуть бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Такої належно обґрунтованої підстави повторна касаційна скарга не містить.
Отже, формальне зазначення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, наведення переліку постанов Верховного Суду, цитування норм матеріального права, опис установлених у справі обставин та висловлення незгоди з їх оцінкою не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати або реконструювати за скаржника підстави касаційного оскарження. Такий обов`язок покладено на особу, яка подає касаційну скаргу, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) його відкриття, а подальший перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття провадження.
Згідно зі статтями 44 і 45 КАС України учасники справи повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону щодо форми і змісту касаційної скарги.
Право на повторне звернення після повернення касаційної скарги не є безумовним. Воно передбачає усунення недоліків, які стали підставою для повернення первинної скарги, та повторне звернення без зайвих зволікань. У цій справі скаржник, змінивши формальне позначення касаційної підстави з пункту 3 на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, не усунув змістового недоліку щодо належного викладення передбачених Кодексом підстав касаційного оскарження.
Відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження, їх некоректне визначення або обґрунтування безвідносно до змісту відповідного пункту частини четвертої статті 328 КАС України унеможливлює прийняття скарги та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстави касаційного оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі №160/24018/25.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі №160/24018/25 за позовом Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення з Державного бюджету України заборгованості із відшкодування податку на додану вартість і пені повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду за умови дотримання вимог процесуального закону.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова