ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" серпня 2026 р. Справа № 910/508/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: позивача - ОСОБА_2;
відповідача - не з`явилися
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 (повне рішення складене 22.06.2026)
та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026
у справі №910/508/26 (суддя - Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд»
до ОСОБА_1
про стягнення збитків.
ВСТАНОВИВ:
У січні 2026 року учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) звернулася з позовом в інтересах товариства до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про стягнення збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, у розмірі 630500,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказувала на те, що будь-яке грошове забезпечення директору товариства мають право визначати та встановлювати загальні збори учасників, а не сам директор, з огляду на що грошові кошти у загальній сумі 630500,00 грн, отримані від товариства його директором на підставі власних наказів, є збитками, завданими Товариству з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд», що підлягають стягненню з відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 відкрито провадження у справі №910/508/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 (повне рішення складене 22.06.2026) у справі №910/508/26 позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» збитки у розмірі 624325,94 грн, в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
12.06.2026 до суду першої інстанції представником ОСОБА_2 подано заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої останній просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/508/26 заяву задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19804,12 грн.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2026, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено фактичні обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.
Аргументи скаржника зводяться до наступного:
- окрім посилань позивача на розмір виплати відповідачу заробітної плати, матеріальної допомоги тощо та їх ототожнення із завданням шкоди (збитків), позивачем не зазначено, в чому саме полягають збитки товариства. Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог було надано документи, що свідчать лише про нарахування заробітної плати (накази та штатні розписи), однак останнім не надано доказів здійснення фактичних виплат такої заробітної плати. Відповідно, надані в позовній заяві розрахунки збитків, завданих товариству, не можуть вважатися такими, що відповідають критерію реальності таких збитків;
- відповідач у своїй діяльності та при прийнятті управлінських рішень в якості директора товариства не переслідував неправомірних цілей щодо завдання саме збитків товариству, діяв добросовісно, з урахуванням інтересів всіх працівників товариства, у тому числі позивача, а тому відсутні фактори, що свідчать про заподіяння відповідачем власними діями/рішеннями реальних збитків товариству. Однак, ці обставини судом були проігноровані, що призвело до поверхневого дослідження обставин справи.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі №910/508/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
Також, не погоджуючись з додатковим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та змінити в частині розміру витрат на правничу допомогу, стягнутих з нього, зменшивши їх розмір до 5000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми процесуального права.
Ключові аргументи скаржника полягають у наступному:
- дана справа не належить до категорії справ підвищеної або виняткової складності. Предметом спору було стягнення грошових коштів у межах конкретних правовідносин між сторонами. Розгляд справи не був пов`язаний із необхідністю вирішення виключної правової проблеми, формування нової судової практики чи застосування значної кількості складних або суперечливих нормативно-правових актів. Під час розгляду справи не проводилися судові експертизи, не залучалися спеціалісти, не допитувалися свідки та не досліджувалися складні технічні або спеціальні питання. Обґрунтування позиції позивача не вимагало проведення нестандартного юридичного дослідження або опрацювання значного обсягу спеціальної документації. Фактично представником позивача було підготовлено три процесуальні документи: позовну заяву, відповідь на відзив та додаткові пояснення із розрахунками, а також взято участь у шести судових засіданнях. Однак, позивачем не наведено переконливого обґрунтування того, що зазначений обсяг робіт за своєю складністю, тривалістю та змістом відповідає заявленій сумі у розмірі 20000,00 грн;
- у розрахунку не зазначено часу, витраченого адвокатом на підготовку кожного процесуального документа, обсягу опрацьованих матеріалів, кількості досліджених доказів, складності здійснених розрахунків та конкретних правових питань, які вимагали поглибленого аналізу;
- суд першої інстанції повинен був зіставити заявлену суму з реальною складністю справи, змістом підготовлених документів, кількістю та тривалістю судових засідань, чого належним чином зроблено не було;
- із поданого розрахунку не вбачається, який саме обсяг роботи був виконаний адвокатом під час підготовки позову, скільки часу було витрачено на його складання, яку кількість документів та доказів було опрацьовано, а також які складні або нестандартні правові питання потребували окремого дослідження;
- позивачем не зазначено, які саме нові доводи відповідача потребували додаткового правового аналізу, чи містила відповідь на відзив нові докази або правове обґрунтування, яке не було викладене в позовній заяві, а також який фактичний обсяг мав цей процесуальний документ;
- визначення позивачем окремої вартості кожного судового засідання саме по собі не підтверджує обґрунтованості таких витрат. За відсутності даних про тривалість, зміст і складність кожного засідання заявлена сума не може вважатися належним чином обґрунтованою.
Відповідно до протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 апеляційну скаргу на додаткове рішення від 25.06.2026 у справі №910/508/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на додаткове рішення від 25.06.2026 у справі №910/508/26, призначено її до розгляду на 25.08.2026, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.
27.07.2026 до суду скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026, об`єднано в одне провадження зі скаргою на додаткове рішення від 25.06.2026, призначено до розгляду на 25.08.2026, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.
06.08.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026, у якому ОСОБА_2 як представниця товариства, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Водночас, відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення позивачем у встановлений строк не подано, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду його апеляційним судом.
24.08.2026 представником відповідача Бурковецькою О.О. подані клопотання про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи в паперовому вигляді та про відкладення судового засідання на іншу дату і час.
Того ж дня представником позивача Безштаньком С.М. подано заяву з проханням розглянути справу без його участі з урахуванням поданого відзиву на апеляційну скаргу.
У призначене засідання суду 25.08.2026 з`явилася представниця позивача ОСОБА_2 Натомість, представник відповідача в судове засідання не з`явився з підстав, викладених у клопотанні про відкладення.
Присутня представниця позивача вирішення питання щодо відкладення розгляду справи залишили на розсуд суду.
Судом ухвалено відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання з огляду на наступне.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Тобто, підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи у випадку неможливості його явки у судове засідання є наявність обґрунтованих причин такої неявки.
Клопотання про відкладення обґрунтоване тим, що у зв`язку із залученням нового представника апелянта - адвоката Бурковецької О.О., виникла потреба у відкладенні судового засідання для реалізації права на ознайомлення з матеріалами справи та отримання доступу до електронної справи.
Водночас, апеляційний суд не може визнати поважними вказані причини неявки у судове засідання представника відповідача з огляду на наступне.
До клопотання додано копію договору про надання правничої допомоги №05/2026 від 17.02.2026, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Остін» та ОСОБА_1, а також ордеру на надання правничої допомоги серія СА №1168683 від 21.08.2026, виданого Адвокатським об`єднанням «Остін» з метою представництва інтересів ОСОБА_1 адвокатом об`єднання Бурковецькою О.О.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ОСОБА_1 (ознайомлення з матеріалами справи, подання заяв по суті справи та клопотань в суді першої інстанції, участь в судових засіданнях, подання апеляційних скарг) у цій справі в судах першої та апеляційної інстанції здійснювали адвокати Адвокатського об`єднання «Остін» на підставі цього ж договору про надання правничої допомоги №05/2026 від 17.02.2026, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Водночас, у клопотанні про відкладення не зазначено жодних підстав, що зумовили неможливість взяти участь у судовому засіданні хоча б одним з перелічених представників відповідача. Також клопотання не містить обґрунтування неможливості прибути в судове засідання безпосередньо відповідача - ОСОБА_1 .
Щодо надання можливості ознайомитися з матеріалами справи в паперовій формі, то суд зазначає, що всі процесуальні документи у цій справі як подані сторонами, так і ухвалені судом, наявні в електронних кабінетах представників учасників справи, в тому числі і документи, подані на стадії апеляційного провадження. Жодних аргументів в тій частині, з яких саме причин у представника відповідача виникла необхідність ознайомлення з матеріалами справи в паперовій формі шляхом їх фотографування, у клопотанні не зазначено.
Отже, відповідачем не доведено суду поважності причин неявки у судове засідання хоча б одного з чотирьох представників, а також факту неможливості розгляду справи без участі скаржника, оскільки свої доводи щодо суті ухвалених рішення та додаткового рішення скаржник виклав в апеляційних скаргах. Також варто зазначити, що судом не визнавалася обов`язковою явка у призначене судове засідання представників сторін.
З огляду на усе вищезазначене в сукупності, апеляційний суд не може визнати поважними причини неявки у судове засідання представника відповідача та відмовляє у задоволенні клопотання.
Надалі після розгляду клопотання представниця позивача надала пояснення по суті апеляційних скарг, після чого судом досліджено докази та заслухано виступ в судових дебатах.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представниці позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» має у своєму складі наступних учасників: ОСОБА_1 , частка якого складає 50% статутного капіталу товариства; ОСОБА_2 , частка якої складає 25% статутного капіталу товариства; ОСОБА_6 , частка якого складає 25% статутного капіталу товариства.
Директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» є ОСОБА_1 .
Як вказує позивач у позовній заяві, в ході перевірки господарської діяльності товариства та діяльності його директора було встановлено, що всупереч положенням статуту товариства та вимогам законодавства директором було збільшено розмір власної винагороди, яку він отримує у формі заробітної плати за роботу на займаній посаді, а також отримано інші види винагороди у формі разових виплат у якості матеріальної допомоги.
Так, у 2021 році заробітна плата директора товариства становила 16500,00 грн на місяць (наказ №5 від 28.12.2020).
28.12.2021 наказом №6 ОСОБА_1 , як директор товариства, затвердив штатний розпис на 2022 рік, де визначив розмір своєї заробітної плати в період з січня 2022 року по грудень 2022 року (включно) у розмірі 21500,00 грн. Річний фонд заробітної плати становив 258000,00 грн.
28.12.2022 наказом №6 ОСОБА_1 затвердив штатний розпис на 2023 рік, де визначив розмір своєї заробітної плати в період з січня 2023 року по грудень 2023 року (включно) у розмірі 21500,00 грн. Річний фонд заробітної плати становив 258000,00 грн.
20.12.2023 наказом №8 ОСОБА_1 затвердив штатний розпис на 2024 рік, де визначив розмір заробітної плати в період з січня 2024 року по грудень 2024 року (включно) у розмірі 35000,00 грн. Річний фонд заробітної плати становив 420000,00 грн.
20.12.2024 наказом №3 ОСОБА_1 затвердив штатний розпис на 2025 рік, де визначив розмір заробітної плати в період з січня 2025 року по грудень 2025 року (включно) у розмірі 35000,00 грн. Річний фонд заробітної плати становив 420000,00 грн.
Як вказує позивач, збільшення винагороди (заробітної плати) директору товариства були прийняті рішеннями, оформленими наказами директора.
Крім того, директором товариства також були прийняті й інші рішення, оформлені наказами, про здійснення окремих виплат у формі безповоротної матеріальної допомоги та виплати матеріального заохочення, що також збільшило розмір його винагороди, а саме:
- 28.12.2021 наказом №4 ОСОБА_1 наказав виплатити собі матеріальне заохочення у розмірі 5000,00 грн;
- 28.02.2022 наказом №3 ОСОБА_1 наказав виплатити собі матеріальну допомогу у розмірі 50000,00 грн;
- 23.12.2022 наказом №4 ОСОБА_1 наказав виплатити собі матеріальну допомогу у розмірі 10000,00 грн;
- 20.12.2023 наказом №9-К ОСОБА_1 наказав виплатити собі матеріальне заохочення у розмірі 20000,00 грн.
Виплату винагороди відповідачу у формі заробітної плати, матеріальної допомоги та матеріального заохочення здійснено за рахунок коштів товариства.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що накази відповідача про виплату йому заробітної плати, матеріальної допомоги та матеріального заохочення прийняті з порушенням положень статуту товариства та приписів Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», оскільки будь-яке грошове забезпечення директору товариства мають право визначати та встановлювати виключно загальні збори учасників, а не сам директор. З огляду на викладене, на переконання позивача грошові кошти у загальній сумі 630500,00 грн, отримані від товариства його директором на підставі власних наказів, є збитками, завданими Товариству з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд», які підлягають стягненню з відповідача.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував на наступне:
- для визначення питання щодо правомірності дій виконавчого органу та, відповідно, встановлення завданих збитків може бути тільки аудиторський звіт, однак його в матеріалах, долучених до позовної заяви, немає, а тому всі розрахунки, зазначені у позовній заяві, є необґрунтованими та належним чином не підтвердженими, адже окрім наказів про штатні розписи, жодних інших доказів позивачем не надано;
- матеріальні заохочення були нараховані не лише відповідачу, а і ОСОБА_2 , отже останній було достеменно відомо про зміст таких наказів. Таким чином, ОСОБА_2 була цілком обізнана, що в переліку осіб також міститься відповідач, однак жодних зауважень нею, як учасником товариства, висловлено не було. Як наслідок, дії директора товариства були погодженні шляхом «мовчазної згоди»;
- твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, враховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем, проте належних доказів останнім не надано;
- позивач надав лише докази нарахування директору грошових виплат, однак не надав доказів фактичного їх перерахування на рахунок ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків про часткове задоволення позову виснував наступне:
- повноваження щодо встановлення розміру посадового окладу та будь-якої іншої винагороди виконавчому органу товариства належать до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд», що вбачається зі змісту положень статуту позивача та Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»;
- в матеріалах справи відсутні відповідні рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» щодо вирішення питань про збільшення посадових окладів директора, виплати йому матеріальної допомоги та матеріального забезпечення;
- одноосібні рішення, оформлені наказами директора товариства про визначення (встановлення) розміру заробітної плати, надання виплати матеріального заохочення виконавчому органу товариства в особі його директора - ОСОБА_1 були прийняті з порушенням статуту товариства та відповідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»;
- наведений позивачем у додаткових письмових поясненнях, поданих до суду 12.05.2026, детальний розрахунок розміру завданих товариству збитків є обґрунтованим, з огляду на що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» підлягають частковому задоволенню у розмірі 624325,94 грн;
- докази на підтвердження фактичної виплати вказаної суми грошових коштів відповідачу були долучені самим же відповідачем до відзиву на позовну заяву, а саме копії зарплатних/платіжних відомостей, довідок про нараховані суми заробітної плати та виписок по особовим рахункам. Такі докази у своїй сукупності підтверджують викладені позивачем обставини, а тому необґрунтованими є посилання відповідача на те, що позивач не надав доказів фактичної виплати вказаної суми грошових коштів ОСОБА_1 .
Після ухвалення судового рішення представником ОСОБА_2 подано заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої останній просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Суд першої інстанції у додатковому рішенні, частково задовольняючи відповідну заяву, зазначив, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх обґрунтувань щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Водночас, з урахуванням положень п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, оскільки позов задоволено частково, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 19804,12 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, а також щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19804,12 грн, та вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо розгляду спору по суті та апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026.
Як було зазначено вище, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення встановив наявність у ОСОБА_1 протиправної поведінки у вигляді прийняття неправомірних наказів, причинного зв`язку між поведінкою і збитками, а також вини у вигляді умислу на отримання збільшеної заробітної плати, матеріальної допомоги та матеріального забезпечення.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
За приписами ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України є порушення зобов`язання.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. 4 ст. 92 ЦК України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Згідно з ч. 2 ст. 89 Господарського кодексу України, положення якого були чинними станом на час виникнення спірних правовідносин сторін, посадові особи несуть цивільно-правову, адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність за шкоду та збитки, завдані ними господарському товариству, у порядку та у випадках, передбачених законом.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. ч. 1 та 2 ст. 1166 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 зробив висновок, що згідно з вимогами ст. 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.
Зміст ч. 2 ст. 1166 ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, тому спростування цієї вини є процесуальним обов`язком її заподіювача.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2022 у справі №910/20782/17 виснував, що за загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначає Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (ч. 1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
До компетенції загальних зборів учасників належать обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства (п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.
Отже, за своїм статусом виконавчий орган підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган не вправі втручатися в компетенцію інших органів товариства, зокрема загальних зборів товариства. Забезпечуючи виконання рішень загальних зборів, виконавчий орган не повинен надавати оцінку таким рішенням, перевіряти їх правомірність, ставити під сумнів тощо. Зворотне може свідчити про втручання виконавчого органу в компетенцію загальних зборів, призводити до конфлікту повноважень органів товариства, нівелювати обов`язковість рішень такого органу, «блокувати» їх виконання, що є неприпустимим.
Водночас, законодавство закріплює обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення (фідуціарні обов`язки). Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку товариства. Недотримання таких обов`язків може призвести до завдання шкоди підприємству та, як наслідок, зобов`язання відшкодувати її.
Отже, при застосуванні ст. 92 ЦК України потрібно оцінювати не лише формальне дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Навіть якщо посадова особа на перший погляд виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства. У своїй діяльності виконавчий орган має неухильно керуватися законом і статутом товариства, його внутрішніми (локальними) актами.
Відповідно до п. 10.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» (нова редакція), затвердженого рішенням єдиного учасника №06/11/18 від 06.11.2018, органами управління товариства є:
- загальні збори учасників товариства (вищий орган управління товариства);
- директор (виконавчий орган);
- наглядова рада (у разі утворення).
Згідно з п. 10.2 статуту вищим органом товариства є загальні збори учасників товариства.
У п. 10.2.2 статуту визначено, що кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства.
Згідно з п. 10.2.3 статуту загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.
Відповідно до підп. 7 п. 10.2.4 статуту до компетенції загальних зборів учасників, зокрема, належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства, встановлення розміру винагороди виконавчому органу товариства.
Згідно з п. 10.2.5 статуту питання, віднесені до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства.
У п. 10.2.6 статуту встановлено, що загальні збори учасників товариства скликаються у випадках, передбачених статутом товариства та чинним законодавством України, а також, зокрема, за ініціативи виконавчого органу товариства чи на вимогу учасника чи учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.
Виконавчим органом товариства є директор (п. 10.13 статуту).
Згідно з п. 10.13.1 статуту виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства.
З наведеного вбачається, що до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» належать повноваження щодо встановлення розміру посадового окладу та будь-якої іншої винагороди виконавчому органу товариства.
Водночас, як вірно встановлено місцевим господарським судом, 28.12.2021 наказом №6 ОСОБА_1 , як директор товариства, затвердив штатний розпис на 2022 рік, де визначив розмір своєї заробітної плати в період з січня 2022 року по грудень 2022 року (включно) у розмірі 21500,00 грн. Річний фонд заробітної плати становив 258000,00 грн. 28.12.2022 наказом №6 ОСОБА_1 затвердив штатний розпис на 2023 рік, де визначив розмір своєї заробітної плати в період з січня 2023 року по грудень 2023 року (включно) у розмірі 21500,00 грн. Річний фонд заробітної плати становив 258000,00 грн. 20.12.2023 наказом №8 ОСОБА_1 затвердив штатний розпис на 2024 рік, де визначив розмір заробітної плати в період з січня 2024 року по грудень 2024 року (включно) у розмірі 35000,00 грн. Річний фонд заробітної плати становив 420000,00 грн. 20.12.2024 наказом №3 ОСОБА_1 затвердив штатний розпис на 2025 рік, де визначив розмір заробітної плати в період з січня 2025 року по грудень 2025 року (включно) у розмірі 35000,00 грн. Річний фонд заробітної плати становив 420000,00 грн.
Крім того, директором товариства також були прийняті й інші рішення, оформлені наказами, про здійснення окремих виплат у формі безповоротної матеріальної допомоги та виплати матеріального заохочення, що також збільшило розмір його винагороди, а саме:
- 28.12.2021 наказом №4 ОСОБА_1 наказав виплатити собі матеріальне заохочення у розмірі 5000,00 грн;
- 28.02.2022 наказом №3 ОСОБА_1 наказав виплатити собі матеріальну допомогу у розмірі 50000,00 грн;
- 23.12.2022 наказом №4 ОСОБА_1 наказав виплатити собі матеріальну допомогу у розмірі 10000,00 грн;
- 20.12.2023 наказом №9-К ОСОБА_1 наказав виплатити собі матеріальне заохочення у розмірі 20000,00 грн.
Однак, в матеріалах справи відсутні відповідні рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» щодо вирішення питань про збільшення посадового окладу директора, виплати йому матеріальної допомоги та матеріального забезпечення.
Як наслідок, одноосібні рішення, оформлені наказами директора товариства, про визначення (встановлення) розміру заробітної плати, виплати матеріальної допомоги та матеріального забезпечення виконавчому органу товариства в особі його директора - ОСОБА_1 були прийняті з порушенням статуту товариства та відповідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
При цьому, внаслідок незаконних виплат відповідачу збільшеного посадового окладу, матеріальної допомоги та матеріального забезпечення активи позивача істотно зменшилися, у матеріалах справи не має будь-якого підтвердження належного витрачання таких коштів саме в інтересах та на користь економічної діяльності позивача.
Поведінка відповідача полягала у витрачанні коштів товариства всупереч інтересам товариства, перерахування відповідачу грошових коштів без попереднього рішення загальних зборів не мало на меті отримання прибутку чи досягнення позитивного економічного результату для господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд», окрім як відчуження коштів на користь директора.
Отже, колегія суддів констатує, що протиправні дії відповідача призвели до неможливості розпорядження товариством власними грошовими коштами, до втрати ним обігових коштів та спричинили збитки у розмірі безпідставно виплаченої грошової винагороди, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, заподіяними позивачу.
Водночас, відповідач у справі не довів, що у спірних правовідносинах він діяв в найкращих інтересах товариства, вживав всі залежні від нього заходи для запобігання заподіянню шкоди товариству, належно виконував свої фідуціарні обов`язки.
В порушення вимог процесуального закону, відповідач висновків суду про наявність складу правопорушення у його діях не спростував та не довів відсутність своєї вини у завданні збитків товариству.
З приводу розміру збитків, варто зазначити, що у позовній заяві позивач навів наступний розрахунок збитків, завданих відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд»:
1) розмір протиправно виплаченої частини заробітної плати за 2022 рік: за січень 2022 року - 5000,00 грн, за лютий 2022 року - 5000,00 грн, за березень 2022 року - 5000,00 грн, за квітень 2022 року - 5000,00 грн, за травень 2022 року - 5000,00 грн, за червень 2022 року - 5000,00 грн, за липень 2022 року - 5000,00 грн, за серпень 2022 року - 5000,00 грн, за вересень 2022 року - 5000,00 грн, за жовтень 2022 року - 5000,00 грн, за листопад 2022 року - 5000,00 грн, за грудень 2022 року - 5000,00 грн. Всього за 2022 рік - 60000,00 грн;
2) розмір протиправно виплаченої частини заробітної плати за 2023 рік: за січень 2023 року - 5000,00 грн, за лютий 2023 року - 5000,00 грн, за березень 2023 року - 5000,00 грн, за квітень 2023 року - 5000,00 грн, за травень 2023 року - 5000,00 грн, за червень 2023 року - 5000,00 грн, за липень 2023 року - 5000,00 грн, за серпень 2023 року - 5000,00 грн, за вересень 2023 року - 5000,00 грн, за жовтень 2023 року - 5000,00 грн, за листопад 2023 року - 5000,00 грн, за грудень 2023 року - 5000,00 грн. Всього за 2023 рік - 60000,00 грн;
3) заробітна плата відповідача в період з 01.01.2024 по 31.12.2025 - 35000,00 грн. Розмір протиправно виплаченої частини заробітної плати за 2024 рік: за січень 2024 року - 18500,00 грн, за лютий 2024 року - 18500,00 грн, за березень 2024 року - 18500,00 грн, за квітень 2024 року - 18500,00 грн, за травень 2024 року - 18500,00 грн, за червень 2024 року - 18500,00 грн, за липень 2024 року - 18500,00 грн, за серпень 2024 року - 18500,00 грн, за вересень 2024 року - 18500,00 грн, за жовтень 2024 року - 18500,00 грн, за листопад 2024 року - 18500,00 грн, за грудень 2024 року - 18500,00 грн. Всього за 2024 рік - 222000,00 грн;
4) розмір протиправно виплаченої частини заробітної плати за 2025 рік: за січень 2025 року - 18500,00 грн, за лютий 2025 року - 18500,00 грн, за березень 2025 року - 18500,00 грн, за квітень 2025 року - 18500,00 грн, за травень 2025 року - 18500,00 грн, за червень 2025 року - 18500,00 грн, за липень 2025 року - 18500,00 грн, за серпень 2025 року - 18500,00 грн, за вересень 2025 року - 18500,00 грн, за жовтень 2025 року - 18500,00 грн, за листопад 2025 року - 18500,00 грн. Всього за 11 місяців 2025 року - 203500,00 грн.
Отже, всього за вказаний період було протиправно виплачено грошові кошти в сумі 545500,00 грн.
Крім того, збитки товариства внаслідок виплати матеріального заохочення на користь відповідача складають 25000,00 грн (5000,00 грн та 20000,00 грн).
Також, збитки товариства внаслідок виплати директору матеріальної допомоги складають 60000,00 грн (50000,00 грн та 10000,00 грн).
У додаткових письмових поясненнях, поданих до суду 12.05.2026 та які були прийняті судом першої інстанції до розгляду, позивач навів детальний розрахунок розміру завданих товариству збитків, відповідно до якого розмір завданих збитків становить 624325,94 грн. Вказаний розрахунок здійснений з урахуванням обставин фактичної виплати відповідачу грошових коштів на підставі наданих відповідачем доказів, а саме копій зарплатних/платіжних відомостей, довідок про нараховані суми заробітної плати та виписок по особовим рахункам, які в своїй сукупності підтверджують викладені позивачем обставини.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про наявність всього складу цивільного правопорушення, а саме: матеріальної шкоди в сумі 624325,94 грн, завданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» неправомірними діями керівника товариства, його вини та причинного зв`язку між такими діями і завданими позивачу збитками.
Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімакс трейд» збитків у розмірі 624325,94 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача з приводу помилковості визначення судом наявності елементів, що в сукупності складають збитки, а також щодо того, що відповідач у своїй діяльності та при прийнятті управлінських рішень не переслідував неправомірних цілей, діяв добросовісно, з урахуванням інтересів всіх працівників товариства, у тому числі позивача, апеляційним судом відхиляються з огляду на встановлені вище обставини справи.
Щодо розподілу між сторонами витрат позивача на професійну правничу допомогу та апеляційної скарги ОСОБА_7 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 у позовній заяві вказала, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які вона понесла та очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, складає 30000,00 грн.
У судовому засіданні 10.06.2026 представник позивача заявив про наміри подати докази понесення ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
12.06.2026 представником позивача у відповідності до приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Так, з наданих позивачем доказів вбачається, що 03.11.2025 між Безштаньком С.М. (адвокат) та ОСОБА_2 (клієнт) укладений договір про надання правової допомоги №03/11-2025, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу згідно з умовами цього договору.
Згідно з п. 5.1 договору вартість наданих юридичних послуг та гонорару адвокат визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги.
11.06.2026 сторони склали та підписали акт надання послуг №1 на суму 20000,00 грн, відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги):
- складання (написання) позовної заяви та подання до суду - 5000,00 грн;
- складання (написання) відповіді на відзив - 1500,00 грн;
- складання (написання) додаткових пояснень з розрахунками від 12.05.2026 - 2500,00 грн;
- участь у шести судових засіданнях (11.03.2026, 01.04.2026, 22.04.2026, 13.05.2026, 27.05.2026 та 10.06.2026) - 11000,00 грн.
Згідно довідки №1 від 12.06.2026, виданої адвокатом Безштаньком С.М., ОСОБА_2 сплачена адвокату згідно договору про надання правової допомоги №03/11-2025 сума вартістю 20000,00 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що правнича допомога надавалася ОСОБА_2 адвокатом Безштаньком С.М. на підставі ордеру серії АІ №2132558 від 20.02.2026.
Отже, наданими в сукупності доказами підтверджується факт надання ОСОБА_2 під час розгляду даної справи в суді першої інстанції послуг з професійної правничої допомоги у розмірі 20000,00 грн.
Відповідач в суді першої інстанції у клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу зазначив, що заявлені до стягнення витрати у розмірі 20000,00 грн є завищеними та не підтверджені належними доказами в частині їх співмірності зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Відтак, на думку відповідача, існують достатні правові підстави для зменшення розміру таких витрат до обґрунтованого рівня, який відповідає фактично виконаній роботі адвоката та вимогам чинного процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України також визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
У даній справі в договорі про надання правничої допомоги сторонами встановлено фіксований розмір для виплати адвокатського гонорару, що також відображено в акті надання послуг, де вартість кожної складової правничої допомоги визначена у фіксованому розмірі без зазначення фактичної кількості часу, витраченого адвокатом при наданні послуг.
Апеляційний суд вказує на те, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншого учасника справи, в разі наявності заперечень такої особи щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Водночас, згідно з правомірними висновками місцевого господарського суду, викладеними в додатковому рішенні, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх обґрунтувань щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що витрати ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн є обґрунтованими, доведеними та співмірними. Водночас, оскільки позов задоволено частково, такі витрати розподілено пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що узгоджується з положеннями п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що дана справа не належить до категорії справ підвищеної або виняткової складності. Предметом спору було стягнення грошових коштів у межах конкретних правовідносин між сторонами. Розгляд справи не був пов`язаний із необхідністю вирішення виключної правової проблеми, формування нової судової практики чи застосування значної кількості складних або суперечливих нормативно-правових актів. Під час розгляду справи не проводилися судові експертизи, не залучалися спеціалісти, не допитувалися свідки та не досліджувалися складні технічні або спеціальні питання. Обґрунтування позиції позивача не вимагало проведення нестандартного юридичного дослідження або опрацювання значного обсягу спеціальної документації. Фактично представником позивача було підготовлено три процесуальні документи: позовну заяву, відповідь на відзив та додаткові пояснення із розрахунками, а також взято участь у шести судових засіданнях.
Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача в цій частині, оскільки будь-якими належними та допустимими доказами такі заперечення відповідача не підтверджені, тоді як на переконання суду розмір витрат в сумі 20000,00 грн за складання позовної заяви, відповіді на відзив та додаткових пояснень, а також участь адвоката у шести судових засідань є обґрунтованим, пропорційним до предмета спору та розумним. В контексті викладеного суд звертає увагу, що сума, заявлена ОСОБА_2 як компенсація витрат на правову допомогу, є співмірною з об`ємом та обсягом фактично виконаної роботи і ціною позову, що повністю узгоджується з нормами ч. 4 ст. 126 ГПК України.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу або ж їх обсягу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.
Також, відповідно до висновків, викладених у додатковій постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Таким чином, аргументи відповідача з приводу неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів вважає необґрунтованими.
Що стосується незгоди скаржника з вартістю окремих послуг, зазначених в акті надання послуг, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що, як загальна вартість наданої правничої допомоги, так і вартість її окремих складових не є надмірно великими у порівнянні з предметом спору про стягнення грошових коштів у сумі 630500,00 грн та не виходить за межі звичайних цін, що встановлені на ринку юридичних послуг.
Таким чином, аргументи скаржника не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг та розподіл судових витрат.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/508/26 ухвалені з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
При цьому, розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України «Про судовий збір» не передбачена.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/508/26 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 покласти на ОСОБА_1 .
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 31.08.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов