УХВАЛА
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 160/33515/25
адміністративне провадження № К/990/39431/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2026 року
у справі № 160/33515/25
за позовом Дочірнього підприємства «Єдиний оздоровчий комплекс» Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
21 серпня 2026 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 160/33515/25.
Уперше касаційну скаргу у цій справі подано 24 липня 2026 року, однак ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2026 року її повернуто скаржнику.
Перевіряючи повторно подану касаційну скаргу на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, визначених пунктами 1- 4 цієї частини.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень процесуального закону свідчить, що під час касаційного оскарження судових рішень скаржник повинен не лише вказати відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, а й належним чином обґрунтувати наявність конкретної підстави касаційного оскарження у взаємозв`язку з висновками суду апеляційної інстанції.
Обов`язковими умовами касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми права, яку неправильно застосував суд апеляційної інстанції, постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування цієї норми, висновку суду апеляційної інстанції, який суперечить позиції Верховного Суду, а також обґрунтування подібності правовідносин у справі, що переглядається, та у справі, на постанову в якій посилається скаржник.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, в яких подібними є предмети спорів, підстави позовів, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2025 року № [номер приховано], № [номер приховано] та № [номер приховано] скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій урахували векселі та інші документи, які не були надані платником податків під час проведення перевірки.
На підтвердження цих доводів скаржник посилається на пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України та постанови Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 804/4958/16, від 21 жовтня 2021 року у справі № 802/1464/17-а, від 22 квітня 2021 року у справі № 520/11812/18, від 16 грудня 2024 року у справі № 640/21601/19, а також на постанови від 17 серпня 2023 року у справі № 380/8798/21, від 06 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18 та від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15.
Водночас саме по собі цитування висновків Верховного Суду про наслідки ненадання первинних документів під час проведення податкової перевірки не є достатнім обґрунтуванням підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник не здійснив аналізу правовідносин у наведених ним справах та не обґрунтував їх подібність із правовідносинами у справі № 160/33515/25. Зокрема, у касаційній скарзі не наведено встановлених судами обставин кожної із зазначених справ щодо виду перевірки, змісту запитів контролюючого органу, переліку витребуваних документів, причин їх ненадання під час перевірки, часу подання таких документів, а також обставин, які безпосередньо підтверджувалися відповідними документами.
Касаційна скарга також не містить обґрунтування того, що векселі були витребувані контролюючим органом із дотриманням установленого законом порядку та що позивач не подав їх не лише під час проведення перевірки, а й у строки, передбачені Податковим кодексом України для подання документів після її завершення.
Крім того, суди попередніх інстанцій виходили не лише з наявності наданих позивачем векселів, а й із того, що контролюючий орган установив строки сплати за ними та момент спливу позовної давності без дослідження їх змісту, фактично на підставі припущень. Суди також врахували листи кредиторів, якими підтверджено наявність невиконаних зобов`язань за векселями.
Скаржник не зазначає, який саме висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України суперечить конкретному висновку Верховного Суду, а фактично наполягає на іншій оцінці поданих позивачем документів та встановлених судами обставин щодо строків виконання вексельних зобов`язань.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2025 року № [номер приховано] та від 03 серпня 2025 року № [номер приховано] скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі № 812/1112/16, від 09 жовтня 2024 року у справі № 810/4555/17, від 06 серпня 2018 року у справі № 802/1198/16-а та від 27 липня 2026 року у справі № 822/1053/18.
За твердженням скаржника, окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовна підстава для висновку про його протиправність.
Проте скаржник не зазначає конкретної норми права, яку суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновків Верховного Суду, та не обґрунтовує подібність правовідносин у наведених справах.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що податкове повідомлення-рішення № [номер приховано] не містить вичерпних відомостей, які давали б змогу встановити фактичну і правову підставу застосування штрафної санкції та визначити предмет доказування у справі.
Натомість у наведених скаржником постановах оцінювалися окремі технічні помилки, які не перешкоджали встановленню змісту рішення контролюючого органу, фактичного порушення та розміру застосованої санкції.
Скаржник не пояснює, чому встановлений судами у цій справі недолік податкового повідомлення-рішення є подібним до технічних помилок, оцінених Верховним Судом у зазначених справах, та не доводить, що зі змісту спірного рішення можливо однозначно встановити норму законодавства, склад правопорушення і підставу застосування штрафної санкції.
Доводи щодо податкового повідомлення-рішення № [номер приховано] також не містять зіставлення фактичних обставин справи з обставинами наведених постанов Верховного Суду та не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про передчасність його прийняття до розгляду заперечень платника податків на акт перевірки.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2025 року № [номер приховано] та № [номер приховано] скаржник зазначає про помилковість висновку судів стосовно необхідності встановлення вини платника податків та посилається на статті 16, 36 і 77 КАС України.
Однак у цій частині касаційна скарга не містить посилання на постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах, що унеможливлює віднесення таких доводів до підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Таким чином, у касаційній скарзі наведено перелік постанов Верховного Суду та процитовано окремі правові висновки, однак не встановлено взаємозв`язку між конкретною нормою права, висновком суду апеляційної інстанції, правовою позицією Верховного Суду та подібністю правовідносин.
Фактично доводи касаційної скарги спрямовані на повторну оцінку доказів, зокрема векселів, листів кредиторів, матеріалів податкової перевірки та змісту податкових повідомлень-рішень, а також на встановлення інших фактичних обставин справи.
Водночас відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Формальне посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та цитування постанов Верховного Суду без належного обґрунтування подібності правовідносин не свідчать про виконання вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
З поданої вдруге касаційної скарги вбачається, що усі доводи скарги побудовані на тлумаченні норм права, має майже ідентичний зміст попередньо поданої касаційної скарги, яка була повернута Верховним Судом, додаткових обґрунтувань не містить, що свідчить про формальний підхід податкового органу до оформлення скарги.
Отже, скаржник не усунув недоліків касаційної скарги та не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження судових рішень.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення у касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Дніпропетровській області підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі №160/33515/25 за позовом Дочірнього підприємства «ЄДИНИЙ ОЗДОРОВЧИЙ КОМПЛЕКС» приватного акціонерного товариства «ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення-повернути заявнику.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова