УХВАЛА
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 120/11463/25
адміністративне провадження № К/990/38682/26
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі за позовом Державної установи "Літинська виправна колонія (№123)" до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
Державна установа "Літинська виправна колонія (№123)" (далі - позивач, Установа) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року, позов задоволено.
17 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
На обґрунтування цих підстав автор касаційної скарги посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування підпункту 7, пункту 4, підпункту 14, пункту 6 Положення №18, та норми статті 10 Закону №2939 без урахування висновку щодо застосування даних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі №820/3534/16 та від 28 квітня 2020 року у справі №826/8741/16, №1.380.2019.002836.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які покликається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Верховний Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Відтак, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Так, у справі № 820/3534/16 предметом оскарження були встановлені контролюючим органом порушення КП «Харківський метрополітен» правильності визначення завищення вартості та обсягів виконаних ремонтних робіт підрядними організаціями, зокрема, у цій справі оскаржено пункт вимоги, в якій Державна фінансова інспекція в Харківській області вимагала від позивача розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених в акті порушеннях, до встановленої законом відповідальності.
У справі №826/8741/16, ревізією установлено, що у 2015 році до складу інших операційних витрат Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» віднесено пеню, сплачену на підставі податкового повідомлення-рішення. Витрати на оплату цієї пені товариством, на думку контролюючого органу, здійснені внаслідок порушення вимог абзацу 8 частини п`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», а саме: сплати до державного бюджету частини чистого прибутку з порушенням терміну, установленого законом. Відповідно, були несвоєчасно перераховані до бюджету, як наслідок, товариству завдано збитки. Контролюючим органом зазначено про виявлені збитки товариства та необхідність усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку, надання відповідачеві вичерпної інформації про вжиті заходи з усунення порушень і недоліків із завіреними копіями первинних, розпорядчих та інших документів та попереджено позивача про те, що в разі неусунення виявлених порушень в установлений строк, Державна фінансова інспекція України ініціюватиме питання про відповідність керівника установи займаній посаді.
Водночас, у цій справі встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини є відмінними від обставин, що були предметом дослідження у справах, на які посилається скаржник, у зв`язку з чим наведені ним висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Так, з аналізу оскаржуваних судових рішень у цій справі вбачається, що контролюючим органом установлено низку порушень, зокрема: придбання Колонією у спірному періоді продуктів харчування для забезпечення харчування засуджених за завищеною вартістю на суму ПДВ, що призвело до завдання матеріальної шкоди (збитків); фінансування у 2022-2024 роках та січні 2025 року утримання посади помічника начальника установи (з питань залучення засуджених до праці та трудової адаптації) за рахунок коштів загального фонду кошторису без подальшого їх поновлення за рахунок коштів спеціального фонду; використання у жовтні-грудні 2022 року коштів резервного фонду державного бюджету на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу (виплату премій), що не відповідало вимогам розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2022 року № 864-р, яким зазначені кошти передбачалися для виплати додаткової винагороди. На підставі висновків акту ревізії відповідачем сформовано вимогу згідно з пунктом 3 якої зобов`язано позивача здійснити відшкодування безпідставно сплаченого ПДВ постачальниками продуктів харчування; згідно з пунктом 5 - вжити заходів щодо усунення порушень в частині проведення видатків із спеціального фонду на грошове забезпечення; згідно з пунктом 6 - дотримуватись вимог Бюджетного кодексу, Порядку №228 та Розпорядження №864-р у подальшій роботі.
Так, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши надані договори купівлі-продажу, укладені між Установою та постачальниками, установили, що їх предметом була закупівля (поставка) товарів, а саме м`яса, овочів, круп та картоплі. Умови зазначених договорів, визначені в них коди класифікатора та первинні документи підтверджують поставку товарів у погодженій сторонами кількості та за узгодженою ціною, до складу якої включено ПДВ.
При цьому суди встановили, що жоден із договорів не передбачав надання послуг з харчування засуджених, у тому числі приготування та безпосередньої подачі їм їжі. За таких обставин суди дійшли висновку, що нарахування ПДВ у ціні придбаних продуктів харчування у спірних правовідносинах є правомірним та відповідає вимогам податкового законодавства.
Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку про помилковість висновку Управління щодо нецільового використання коштів, оскільки він не підтверджується належними доказами. Суди встановили, що Установа здійснювала відповідні виплати відповідно до визначеної мети та обсягу фінансування, на виконання рішень Міністерства юстиції України та Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, з урахуванням затверджених у встановленому порядку змін до кошторису.
За висновком судів, наведене свідчить про те, що використання Установою коштів здійснювалося на підставі відповідних фінансових документів та в межах затверджених бюджетних асигнувань.
Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що пункт 6 вимоги, яким позивача зобов`язано надалі дотримуватися вимог Бюджетного кодексу України, Порядку № 228 та розпорядження № 864-р, не містить чіткого та конкретного механізму усунення встановлених порушень, а фактично зводиться до зобов`язання позивача у подальшій діяльності дотримуватися вимог законодавства.
За таких обставин суди дійшли висновку, що зазначена вимога не передбачає вчинення позивачем конкретних дій, спрямованих на усунення виявлених порушень, а тому не може бути виконана у примусовому порядку та має декларативний характер.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.
У контексті наведеного, суд касаційної інстанції зазначає, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
За таких обставин, Суд відхиляє покликання скаржника на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, скаржник покликається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 21 квітня 2022 року №2218-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2022 року №864-р «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для здійснення виплати особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби додаткової винагороди» у системному зв`язку із постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в редакції від 08 жовтня 2022 року та пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28 березня 2018 року №925/5 та абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в частині виплати грошового забезпечення з врахуванням характеру та умов служби, у подібних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Проаналізувавши доводи заявника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки, Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області лише послалося на відсутність такого висновку, проте, указавши на приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 21 квітня 2022 року №2218-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2022 року №864-р «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для здійснення виплати особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби додаткової винагороди» у системному зв`язку із постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в редакції від 08 жовтня 2022 року та пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28 березня 2018 року №925/5 та абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в частині виплати грошового забезпечення з врахуванням характеру та умов служби, не навело у касаційній скарзі належної аргументації, як саме такий висновок щодо указаних норм може вплинути на вирішення подібних спорів у інших справах, виходячи з обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для цих правовідносин.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі за позовом Державної установи "Літинська виправна колонія (№123)" до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А.Г. Загороднюк