УХВАЛА
08 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №120/11463/25
адміністративне провадження №К/990/43219/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі за позовом Державної установи "Літинська виправна колонія (№123)" до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
Державна установа "Літинська виправна колонія (№123)" (далі - позивач, Установа) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року, позов задоволено.
17 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2026 року касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі за позовом Державної установи "Літинська виправна колонія (№123)" до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
21 вересня 2026 до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року. Разом із касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у цій справі.
В обґрунтування указаного клопотання заявником зазначено, що первісна касаційна скарга була подана в межах тридцяти днів з дня вручення скаржнику повного тексту постанови суду апеляційної інстанції, відтак, вважає, що Управління належно та без зволікання реалізувало право на касаційне оскарження ще в межах установленого процесуального строку. Проте, ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2026 року первісну касаційну скаргу повернуто мотивів неналежної конкретизації підстави касаційного оскарження.
Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що, як підставу касаційного оскарження касант покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України указуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 21 квітня 2022 року №2218-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2022 року №864-р «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для здійснення виплати особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби додаткової винагороди» у системному зв`язку із постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в редакції від 08 жовтня 2022 року та пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28 березня 2018 року №925/5 та абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в частині виплати грошового забезпечення з врахуванням характеру та умов служби, у подібних правовідносинах.
Додатково, в межах наведеної підстави, скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування приписів пункту 197.1.7. статті 197 Податкового кодексу України, в частині звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання послуг харчування особам, які утримуються в установах пенітенціарної системи....».
Так, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах, а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає обов`язок касатора:
-визначити конкретну норму права, щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду;
-обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини т.і.);
-зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій;
-викласти власне бачення правильного застосування цієї норми.
Отже, сам по собі факт відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо її застосування, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу.
Суд зазначає, що посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та незгода із встановленими обставинами справи та прийнятими судовими рішеннями, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування необхідності перегляду справи Верховним Судом у контексті наведених доводів скаржник мав би довести існування неоднакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах, що зумовлювало б потребу у формуванні єдиного підходу до правозастосування у цій категорії справ.
Так, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Необхідність забезпечення єдності судової практики виникає у випадках відсутності сформованого підходу до застосування відповідної норми права або за наявності різних підходів до її тлумачення та застосування судами, що зумовлює потребу у виробленні єдиного правозастосовного підходу судом касаційної інстанції.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Водночас, за змістом касаційної скарги, доводи про неправильне застосування указаних правових норм ґрунтуються на самій лише незгоді з позицією судів попередніх інстанції, які ухвалили судове рішення не на користь скаржника та переслідують мету надання інакшої оцінки доказам у справі, яка б узгоджувалася з позицією автора касаційної скарги та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, у тому числі й стосовно наданих доказів, мають загальний характер та висновків судів не спростовують.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
У межах касаційного перегляду повнота установлених судами фактичних обставин не є спірною, позаяк питання про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник перед Верховним Судом не порушував.
У світлі змісту передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень, Суд зауважує, що в касаційній скарзі немає доводів про те, у чому виявляються складнощі застосування згаданих норм права, які б вказували на дійсну потребу висловлення Верховним Судом позиції із цього питання, зокрема, нечіткість норми, її неоднозначність, необхідність тлумачення чи усунення колізії, натомість посилання на відсутність такого висновку Верховного Суду наведено виключно як формальну підставу для касаційного перегляду справи.
Із цих міркувань Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, наведені у межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як необґрунтовані.
Суд звертає увагу скаржника, що призначення Верховного Суду, як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Разом з тим, оскаржуючи судові рішення у цій справі, автор касаційної скарги покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує, що Верховним Судом сформована стала практика при розгляді справ про визнання протиправними та скасування 5 пунктів вимог органів державного фінансового контролю, за результатами проведених ними заходів державного фінансового контролю, яким встановлено збитки. Зокрема, покликається на висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені постановах від 23 квітня 2019 року у справі №820/339/17, від 08 серпня 2019 року у справі №804/9577/13-а, від 11 грудня 2019 року у справі №160/641/19, від 20 березня 2020 року у справі №814/380/17, від 31 березня 2020 року у справі №817/650/18, від 07 квітня 2020 року у справі №813/1984/18, від 08 квітня 2020 у справі №809/504/17, від 12 березня 2021 року у справі №640/3186/19, від 27 травня 2021 року у справі №160/8621/19, від 17 червня 2021 року у справі №440/6907/18, від 31 серпня 2021 року у справі №160/5323/20, від 03 червня 2022 року у справі №160/13920/20, за відсутності постанови Верховного Суду про відступлення від таких висновків. Та зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у справах №826/18686/16, №420/6808/19, №160/17775/21, суд повинен розмежовувати розгляд пред`явлення контролюючим органом обов`язкових до виконання вимог, та здійснення процедури стягнення заподіяних збитків, на окремі, незалежні процедури, проте суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи досліджував саме розмір виявлених збитків, спосіб їх визначення та усунення виявлених порушень, не зважаючи на те, що такі питання повинні досліджуватись за окремою процедурою.
Так, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, викладені у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак, скаржник, посилаючись на указані постанови Верховного Суду не зазначає конкретної норми права, яку на його думку, судами попередніх інстанцій було застосовано без урахування висновків, викладених у зазначеній скаржником постанові, відтак, такі доводи не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Додатково автор касаційної скарги зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи застосовано приписи підпункту 7 пункту 4, підпункту 20 пункту 6 Положення № 18 та статті 10 Закону № 2939 без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 02 квітня 2020 року у справі № 820/3534/16 та від 28 квітня 2020 року у справі № 826/8741/16.
Верховний Суд відхиляє наведені доводи, оскільки питання релевантності зазначених постанов Верховного Суду до спірних правовідносин уже було предметом оцінки Суду в ухвалі від 31 серпня 2026 року, якою встановлено їх нерелевантність до обставин цієї справи.
Відтак повторне посилання скаржника на вказані судові рішення не свідчить про наявність, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, підстави касаційного оскарження.
Таким чином, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених пунктами частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також, згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 14 липня 2026 року, а касаційну скаргу вперше подано 17 серпня 2026 року.
Зокрема, згідно з відомостями Автоматизованої системи документообігу суду ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2026 року касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у цій справі, повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 31 серпня 2026 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 31 серпня 2026 року о 20 год 00 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
21 вересня 2026 засобами поштового зв`язку до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у цій справі.
У касаційній скарзі позивач просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що первісне звернення до суду касаційної інстанції було своєчасним, а при повторному зверненні на можливість дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження вплинула необхідність підготовки звернення до суду касаційної інстанції у відповідності до приписів ухвали Суду від 31 серпня 2026 року.
Верховний Суд відхиляє указані доводи скаржника, позаяк організаційні труднощі, які виникають у суб`єкта звернення з підготовкою касаційної скарги, не можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки процесуальний закон чітко визначає порядок і строки подачі касаційної скарги, і ці вимоги є обов`язковими для всіх учасників процесу.
Колегія суддів зазначає, що повернення касаційної скарги, зумовлене недотриманням скаржником вимог процесуального закону щодо її оформлення та змісту, не є об`єктивною та непереборною обставиною, яка могла б бути визнана поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, а тому саме по собі не може слугувати підставою для його поновлення.
Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
З огляду на викладене, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними, зазначені Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, підстави для поновлення пропущеного процесуального строку та відмовити у задоволенні клопотання про його поновлення.
Касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі за позовом Державної установи "Літинська виправна колонія (№123)" до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України;
- заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Л.О. Єресько ,
Судді Верховного Суду