ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року Справа № 160/14589/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юркова Е.О.
за участі секретаря судового засідання Єсіної П.С.
за участі:
представника позивача Олійник В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
УСТАНОВИВ:
29 травня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026р. №533од про результати службового розслідування в частині притягнення до матеріальної відповідальності майора ОСОБА_1 .
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що його притягнуто до матеріальної відповідальності без належних правових підстав та з порушенням установленої процедури проведення службового розслідування. Зокрема, він зазначає, що не був належним чином залучений до проведення службового розслідування, не мав можливості ознайомитися з його матеріалами, надати пояснення та заперечення. При цьому в акті службового розслідування, за твердженням позивача, фактично встановлено відсутність його вини та умислу, а також не доведено причинного зв`язку між поданими ним рапортами та заподіянням державі матеріальної шкоди. Позивач також вказує, що рапорти самі по собі не є безпосередньою підставою для виплати додаткової винагороди, оскільки остаточне рішення про її нарахування та виплату приймається командуванням шляхом видання відповідного наказу. Крім того, такі рапорти подавалися відповідно до чинних на той час наказів командування, а попереднім службовим розслідуванням за аналогічними обставинами вини військовослужбовців встановлено не було. У зв`язку з цим позивач вважає, що передбачені законом умови для притягнення його до матеріальної відповідальності відсутні, а оскаржуваний наказ у відповідній частині є протиправним та підлягає скасуванню..
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 року призначено розгляд адміністративної справи № 160/14589/26 за правилами загального позовного провадження.
08.06.2026 року військовою частиною НОМЕР_1 письмовий відзив в якому просили у задоволенні позовних вимог відмовити, обґрунтовуючи тим, що службове розслідування було призначено та проведено з дотриманням вимог Порядку № 608, у межах повноважень командира військової частини та у встановлені строки. За твердженням відповідача, під час розслідування встановлено, що додаткова винагорода у розмірі 50 000 грн виплачувалася на підставі рапортів командирів підрозділів, у тому числі позивача, які містили відомості про участь військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань та були визначальними для прийняття рішень про виплату. Водночас частина відомостей у цих рапортах, на думку відповідача, не відповідала вимогам нормативно-правових актів щодо критеріїв та умов виплати додаткової винагороди. Відповідач зазначає, що хоча умислу, подання завідомо неправдивих відомостей чи зловживання службовим становищем у діях позивача не встановлено, останній неналежно виконав свої службові обов`язки щодо перевірки достовірності, повноти та відповідності інформації, включеної до рапортів. Таке неналежне виконання обов`язків відповідач розцінює як службову недбалість та вважає, що воно перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з надмірною виплатою коштів у сумі 532 062,16 грн, що є прямою дійсною шкодою державі. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивача правомірно притягнуто до матеріальної відповідальності на підставі статей 3 та 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», а підстав для скасування наказу № 533 від 15.04.2026 немає.
18.08.2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що доводи військової частини, на думку позивача, суперечать самим матеріалам службового розслідування. Позивач наголошує, що в акті службового розслідування прямо зазначено про відсутність у його діях умислу, подання завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем, а також про те, що він діяв у межах наданих повноважень та на підставі наявної інформації. Тому висновок відповідача про службову недбалість позивач вважає суперечливим та необґрунтованим. Крім того, позивач посилається на те, що сам акт службового розслідування підтверджує фактичне залучення військовослужбовців, зазначених у його рапортах, до виконання бойових завдань та наявність у них права на додаткову винагороду у розмірі 50 000 грн. На його думку, комісія неправомірно звузила зміст Постанови КМУ №168 та наказу МОУ №260, поділивши військовослужбовців штабу на тих, хто безпосередньо планує бойові дії, і тих, хто виконує інші функції у складі штабу. Також позивач зазначає, що за тими самими обставинами вже проводилося попереднє службове розслідування, яким вини військовослужбовців встановлено не було, а повторне розслідування він розцінює як порушення принципу правової визначеності. Окремо він заперечує наявність прямого причинного зв`язку між поданими ним рапортами та виплатою коштів, оскільки остаточне рішення про виплату приймалося командиром військової частини шляхом видання відповідного наказу. Позивач також вказує на відсутність належного розрахунку саме тієї шкоди, яка нібито була завдана його діями, оскільки сума 532 062,16 грн з`являється лише у резолютивній частині акта без детального обґрунтування її формування. Додатково він посилається на порушення процедури службового розслідування, оскільки в нього не відбирали письмових пояснень, не складали акта про відмову від їх надання та не ознайомили з матеріалами розслідування. У зв`язку з цим позивач вважає, що відзив не спростовує доводів позову, а наказ про притягнення його до матеріальної відповідальності підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 року витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії:- наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 1199дск від 21 березня 2025 року "Про визначення військовослужбовців які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі основного командного пункту військової частини", - наказів командування частини, прийнятих відносно ОСОБА_1 , щодо направлення на виконання/ відрядження (виконання) на бойові (спеціальні) завдання у складі командного пункту Військової частини НОМЕР_1 , якщо такі приймалися, за період з жовтня 2024 року по березень 2025 року, - матеріалів службового розслідування відносно ОСОБА_1 , за розглядом яких прийнято наказ від 15.04.2026 року №533.
03.07.2026 року на виконання ухвали суду від 30.06.2026 року від Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшли витребувані докази.
Протокольною ухвалою суду, оголошеною у судовому засіданні 04.08.2026 року із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 160/14589/26 та призначено розгляд справи по суті.
У судове засідання 25.08.2026 року прибв представник позивача.
Представник позивача вимоги позову підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи, наведені у позові.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді помічника командира-начальника служби охорони державної таємниці.
Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371, наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування за результатами службового розслідування від 25.02.2026 року №37/ОД» (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.03.2026 року № 555 було проведено службове розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, а також з метою уточнення причин і умов, що сприяли безпідставній виплаті додаткової грошової винагороди, та чиї дії або бездіяльність стали причиною порушення.
Підставою для проведення службового розслідування є наказ командира військової частини НОМЕР_2 «Про результати службового розслідування» (з основної діяльності) № 37/нод від 25.02.2026 року.
За результатами службового розслідування встановлено, що нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн здійснювалися на підставі рапортів командирів підрозділів, які слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини. Водночас встановлено, що окремі відомості, викладені у зазначених рапортах, не в повному обсязі відповідали вимогам нормативно-правових актів у частині критеріїв та умов визначення безпосередньої участі військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань. При цьому службовим розслідуванням встановлено, що посадові особи, які складали та подавали зазначені рапорти, діяли в межах наданих повноважень та на підставі наявної інформації, без наявності умислу на порушення вимог законодавства або отримання неправомірної вигоди; фактів подання завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем не встановлено.
За результатами службового розслідування притягнуто до матеріальної відповідальності військовослужбовців за заподіяну державі шкоду у межах визначених сум, відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», встановлених за результатами службового розслідування та підтверджених даними бухгалтерського обліку, як такі, що своїми діями призвели до здійснення надлишкових виплат грошових коштів, а саме майора ОСОБА_1 на суму 532 062,16 грн;
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначені Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX прямою дійсною шкодою є, зокрема, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.
Частиною другою статті 3 Закону №160-IX встановлено, що умовами притягнення особи до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Таким чином, для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності недостатньо самого факту здійснення надлишкової виплати грошових коштів. Необхідним є встановлення у сукупності всіх визначених законом умов матеріальної відповідальності, у тому числі конкретної протиправної поведінки особи, її вини та причинного зв`язку між такою поведінкою і завданою шкодою.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, у разі здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Частиною першою статті 7 Закону №160-IX визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частин другої, третьої, шостої - восьмої статті 8 Закону №160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Якщо вину особи доведено, командир видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608.
Згідно з пунктом 3 розділу II Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Пунктом 3 розділу V Порядку №608 передбачено, що в описовій частині акта службового розслідування зазначаються, зокрема, неправомірні дії військовослужбовця, його вина, причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась, вимоги нормативно-правових актів та інших актів законодавства, які було порушено, а також заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, та мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
Крім того, відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями та інструкціями.
Отже, висновок про неналежне виконання військовослужбовцем службових обов`язків має ґрунтуватися на встановленні конкретного обов`язку, покладеного на нього законом, статутом, посадовою інструкцією, наказом або іншим відповідним актом, та конкретних дій або бездіяльності, якими такий обов`язок було порушено.
Статтею 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено виплату військовослужбовцям під час дії воєнного стану винагород на умовах, у розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у редакції, чинній у спірний період, передбачалось, що військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення, виплачується додаткова винагорода у розмірі 50 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони України.
Пунктом 1-2 Постанови №168 встановлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 2-1 Постанови №168 передбачено повноваження відповідних міністерств та державних органів визначати особливості виплати додаткової винагороди, у тому числі перелік бойових (спеціальних) завдань та заходів, виконання яких є підставою для її виплати.
На виконання зазначених положень наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Положеннями розділу XXXIV Порядку №260, у редакції, чинній у період здійснення спірних виплат, було визначено умови виплати додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн, документи, якими підтверджується виконання військовослужбовцями відповідних бойових (спеціальних) завдань, серед яких бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або бойове донесення та рапорт командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у виконанні відповідних завдань.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів військових частин, а накази про її виплату за минулий місяць видаються на підставі рапортів командирів підрозділів.
Досліджуючи Акт службового розслідування від 15.04.2026 та додані до нього матеріали, суд установив, що нарахування та виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн здійснювалися на підставі рапортів командирів підрозділів, які слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини НОМЕР_1 .
Водночас у пункті 3.8 Акта службового розслідування комісією встановлено, що окремі відомості, викладені у зазначених рапортах, не в повному обсязі відповідали вимогам нормативно-правових актів у частині критеріїв та умов визначення безпосередньої участі військовослужбовців у бойових (спеціальних) завданнях, що, за висновком комісії, в умовах неоднозначного тлумачення норм призвело до застосування розширеного підходу при визначенні розміру додаткової винагороди.
Разом з тим цією ж комісією безпосередньо встановлено, що посадові особи, які складали та подавали відповідні рапорти, діяли в межах наданих повноважень та на підставі наявної інформації, без наявності умислу на порушення вимог законодавства або отримання неправомірної вигоди, а фактів подання завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем не встановлено.
При цьому Акт службового розслідування не містить конкретизації, які саме відомості у рапортах, складених безпосередньо ОСОБА_1 , були недостовірними, неповними або такими, що не відповідали вимогам законодавства, щодо яких саме військовослужбовців такі відомості були зазначені, за які конкретні періоди та яким саме фактичним обставинам вони не відповідали.
Так само в Акті не зазначено конкретної норми закону, статуту, наказу, посадової інструкції чи іншого керівного документа, яку порушив безпосередньо ОСОБА_1 при складанні та поданні відповідних рапортів. Комісія обмежилася загальним висновком про те, що посадові особи не в повному обсязі забезпечили належну перевірку достовірності, повноти та відповідності відомостей, включених до рапортів, вимогам законодавства та керівних документів.
Так, у пункті 3.3 Акта службового розслідування зазначено, що долученими до нього витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 підтверджено конкретні дати, підрозділи, посадових осіб та періоди залучення військовослужбовців до виконання відповідних завдань. Комісія зазначила, що наявні матеріали підтверджують обґрунтованість включення особового складу до числа осіб, залучених до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони під час дії воєнного стану.
Водночас у пункті 3.4 Акта службового розслідування комісія зазначила, що навіть у разі невідповідності окремих військовослужбовців умовам для отримання винагороди у розмірі 50 000 грн це не виключало їхнього права на додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн. Більше того, у самому Акті встановлено, що матеріалами службового розслідування та документами, які стали підставою для видання наказів командира військової частини НОМЕР_1 , достовірно підтверджується, що військовослужбовці, включені до відповідних наказів на виплату додаткової винагороди, фактично виконували завдання за призначенням, перебували у складі сил та засобів, залучених до виконання бойових (спеціальних) завдань, забезпечували діяльність органів військового управління та підрозділів, що ведуть бойові дії, а також виконували функціональні обов`язки в умовах воєнного стану. У зв`язку з цим комісія дійшла висновку, що такі військовослужбовці у будь-якому випадку мали законне та підтверджене право щонайменше на додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн.
Наведене свідчить про те, що для висновку про безпідставність виплати саме 50 000 грн необхідним було індивідуальне встановлення щодо кожного військовослужбовця, зазначеного у відповідному рапорті позивача, фактично виконуваних ним завдань, його належності до командування або штабу, входження до основного командного пункту, періоду участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань та відповідності цих обставин установленим критеріям виплати.
Однак такого індивідуального аналізу щодо осіб, включених саме до рапортів ОСОБА_1 , Акт службового розслідування не містить.
Суд також враховує, що додані до Акта первинні документи підтверджують використання рапортів позивача командуванням військової частини при документальному оформленні участі військовослужбовців у виконанні бойових завдань.
Так, у витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.11.2024 №45 підставою для визначення військовослужбовця таким, що вибув у район виконання бойового завдання, прямо зазначено рапорт майора ОСОБА_1 вх. №5262 від 05.11.2024. Аналогічно у витягу з наказу від 02.04.2025 №93 підставою для визначення військовослужбовця таким, що прибув у район виконання бойових (спеціальних) завдань, зазначено рапорт майора ОСОБА_1 вх. №16358 від 02.04.2025.
Отже, наявні в матеріалах службового розслідування документи не спростовують відомості, викладені позивачем у відповідних рапортах, а навпаки свідчать про те, що ці рапорти використовувалися командуванням для документального оформлення прибуття та вибуття військовослужбовців до районів виконання бойових (спеціальних) завдань.
Щодо причинного зв`язку суд зазначає таке.
У пункті 3.8 Акта службового розслідування зазначено, що рапорти командирів підрозділів слугували підставою для прийняття відповідних управлінських рішень та видання наказів командира військової частини. Таким чином, зі змісту самого Акта вбачається, що рапорт не був остаточним розпорядчим документом про виплату грошових коштів, а передував прийняттю відповідного управлінського рішення командиром військової частини.
Відтак для встановлення прямого причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 та заподіяною державі шкодою відповідач мав довести, що конкретні неправомірні відомості, внесені саме позивачем до конкретного рапорту, безпосередньо спричинили прийняття наказу про виплату та що за відсутності таких неправомірних відомостей відповідні кошти не були б виплачені.
Натомість Акт службового розслідування не встановлює, які саме неправдиві або неправильні відомості були внесені ОСОБА_1 , не встановлює фактів подання ним завідомо неправдивих даних та не містить зіставлення конкретного рапорту позивача з конкретною неправомірною виплатою.
Тому загальне твердження комісії про те, що рапорти були «безпосередньою підставою» для визначення розміру додаткової винагороди, саме по собі не доводить установленого статтею 3 Закону №160-IX причинного зв`язку між протиправною поведінкою конкретно ОСОБА_1 та шкодою в сумі 532 062,16 грн.
Аналогічні зауваження суд має і щодо визначення розміру шкоди.
У резолютивній частині Акта службового розслідування зазначено суму матеріальної шкоди, віднесену на майора ОСОБА_1 , у розмірі 532 062,16 грн. Водночас з описової частини Акта та долучених до нього розрахункових таблиць неможливо встановити, з яких саме виплат складається вказана сума, щодо яких конкретних військовослужбовців вона визначена, за які місяці, на підставі яких саме рапортів ОСОБА_1 та яка конкретна сума нібито надлишкової виплати припадає на кожен із таких рапортів.
Наявні у матеріалах таблиці містять детальну інформацію щодо можливих переплат конкретним військовослужбовцям за відповідні місяці, однак не містять їх співвідношення з конкретними рапортами ОСОБА_1 , яке дозволяло б перевірити правильність віднесення всієї суми 532 062,16 грн саме на позивача.
За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити арифметичну та фактичну обґрунтованість визначеного щодо позивача розміру шкоди, а сам факт зазначення відповідної суми у резолютивній частині Акта не може вважатися достатнім доказом її заподіяння саме діями ОСОБА_1 .
Оцінюючи питання вини позивача, суд також враховує, що сама комісія не встановила наявності у діях ОСОБА_1 умислу на порушення законодавства, подання завідомо неправдивих відомостей чи зловживання службовим становищем.
Натомість висновок про винуватість фактично зведено до загального твердження про неналежне забезпечення перевірки достовірності, повноти та відповідності інформації.
При цьому не встановлено, які конкретні відомості позивач повинен був перевірити додатково, якими документами він мав керуватися, які дані були у його розпорядженні на момент складання рапортів та які конкретні дії він об`єктивно міг і повинен був вчинити, але не вчинив.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі №420/18550/23 наголосив, що форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця. Тому встановлення вини не може мати формальний характер, а має ґрунтуватися на конкретних обставинах поведінки відповідної особи.
Натомість у спірному випадку Акт одночасно констатує відсутність умисної форми вини та фактів подання неправдивих відомостей, але надалі без наведення додаткових конкретних обставин доходить висновку про наявність підстав для застосування до позивача матеріальної відповідальності за статтею 6 Закону №160-IX.
На переконання суду, така побудова висновків службового розслідування не дає можливості встановити, яка саме форма вини ОСОБА_1 була встановлена комісією, якими конкретними діями вона проявилася та якими доказами підтверджується.
Суд також ураховує доводи позивача щодо порушення порядку проведення службового розслідування.
Пунктом 3 розділу IV Порядку №608 військовослужбовцю, стосовно якого проводиться службове розслідування, надано, зокрема, право знати підстави його проведення, бути ознайомленим зі своїми правами та обов`язками, давати усні та письмові пояснення, подавати документи, заявляти клопотання про витребування доказів, висловлювати зауваження та ознайомлюватися з актом службового розслідування в частині, що його стосується.
Разом з тим серед матеріалів службового розслідування, наданих відповідачем суду, відсутні письмові пояснення ОСОБА_1 , а також акт про його відмову від надання таких пояснень. Відсутні й докази того, що позивачу було забезпечено можливість надати документи, заперечення та пояснення щодо обставин, які комісія в подальшому поклала в основу висновку про завдання ним державі шкоди.
При цьому така процесуальна гарантія у спірних правовідносинах має істотне значення, оскільки саме позивач міг надати пояснення щодо змісту складених ним рапортів, первинних бойових документів, підстав включення до них конкретних військовослужбовців та обсягу інформації, якою він володів на момент їх складання.
Суд також звертає увагу, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026 №555 службове розслідування було призначено щодо фінансових порушень у процесі виплати додаткової винагороди, однак ОСОБА_1 у наказі як особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, не зазначений, тоді як пункт 3 розділу ІІІ Порядку №608 передбачає зазначення у наказі особи, стосовно якої воно проводиться.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать, що під час службового розслідування не було належним чином індивідуалізовано протиправну поведінку ОСОБА_1 , не визначено конкретного порушеного ним службового обов`язку, не встановлено змісту конкретних недостовірних відомостей у складених ним рапортах, не доведено прямого причинного зв`язку між його діями та виплатою коштів, не наведено належного індивідуального розрахунку шкоди у сумі 532 062,16 грн та не встановлено належним чином форму його вини.
Водночас матеріалами самого службового розслідування підтверджено фактичне виконання військовослужбовцями завдань за призначенням, використання рапортів позивача при оформленні їх прибуття та вибуття до районів виконання бойових завдань, а також прямо встановлено відсутність фактів подання посадовими особами завідомо неправдивих відомостей або зловживання службовим становищем.
За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено сукупності передбачених статтею 3 Закону №160-IX умов, необхідних для притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності в сумі 532 062,16 грн.
З огляду на викладене, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 №533од у частині притягнення майора ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності не відповідає критеріям обґрунтованості та правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, у зв`язку із чим позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування у відповідній частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується квитанцією № 3415-1450-6644-6244 від 28.05.2026 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1331,20 грн. підлягає стягненню з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. 8, 9, 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026р. №533од про результати службового розслідування в частині притягнення до матеріальної відповідальності майора ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені позивачем судові витрати в сумі 1331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 01 вересня 2026 року.
Суддя Е.О. Юрков