П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/38460/25
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Джабурія О.В.,
- Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Богуша Ігоря Михайловича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про заборону в`їзду на територію України, -
В С Т А Н О В И В:
18 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішень про примусове видворення від 04.03.2025 року та про заборону в`їзду на територію України від 25.03.2025 року №510111[телефон приховано].
За цією позовною заявою Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року судом відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про примусове видворення від 04.03.2025 року та присвоєно номер справи №420/36246/25.
Виділено у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про заборону в`їзду на територію України від 25.03.2025 року №510111[телефон приховано] та передано до відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярія) Одеського окружного адміністративного суду для присвоєння номеру справи.
Зазначеній справі було присвоєно номер №420/38460/25.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року справу №420/38460/25 прийнято до провадження.
22 квітня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу наданий термін для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з наданням доказів поважності причин його пропуску.
22 травня 2026 року представником позивача було надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду. Вказана заява була обґрунтована тим, що позивач, не маючи юридичної освіти, не знав та не усвідомлював про наявність заборони в`їзду в Україну, а про наявність такої заборони дізнався тільки з рішення про відмову в перетині державного кордону України від 29.04.2025 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року визнано неповажними обставини, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про заборону в`їзду на територію України залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Богуш Ігор Михайлович звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій вважає оскаржувану ухвалу прийнятою з неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач фактично маючи тривалий час у своєму розпорядженні копію свідоцтва про повернення на батьківщину, до суду його не надавав, із заявою про продовження строків чи встановлення додаткового строку надання такого доказу не звертався. Апелянт вказує, що має сумніви у достовірності штампів на свідоцтві, оскільки таких відміток на ньому раніше не було. Крім того, апелянт вказує, що фактично звернення із позовом відбулось в межах шестимісячного терміну, з того менту, коли коли позивач та його представник отримали відповідь ГУ ДМС в Одеській області від 15.10.2025, з якої чітко вбачалось, що 25.03.2025 відповідачем щодо позивача було додатково прийняте рішення про заборону в,їзду в Україну строком на 5 років.
Представник відповідача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані докази безперечно підтверджують те, що позивач дізнався про порушення своїх прав саме 26.03.2025 року, однак звернувся до суду 24.10.2025 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, а наведені в заяві про поновлення строку звернення до суду підстави щодо поважності причин пропуску такого строку не є поважними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом спору у цій справі є скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області про заборону в`їзду на територію України від 25.03.2025 року №510111[телефон приховано]. Позовну заяву подано до суду 24.10.2025 року (зі спливом майже семи місяців з моменту прийняття оскаржуваного рішення).
Апелянт ґрунтує свої вимоги про поновлення строку на тому, що позивач не має юридичної освіти та дізнався про заборону в`їзду лише 29.04.2025 року під час спроби перетнути кордон України, а повний текст рішення позивач та його представник отримали лише лише 16.10.2025 року.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи та вважає їх такими, що не свідчать про наявність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду, виходячи з наступного.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічні висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року (справа № 640/3380/22).
Таким чином, законодавець у статті 122 КАС України пов`язує початок перебігу строку не лише з моментом, коли особа фактично дізналася, а й з моментом, коли вона повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Цей критерій вимагає від особи прояву належної обачності та зацікавленості щодо власного правового статусу.
Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року у справі № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 26.03.2025 року при перетині кордону України (через КПП «Маяки - Удобне») позивачу було вручено свідоцтво на повернення в Республіку Узбекистан №456818. У цьому документі було проставлено штамп, з якого чітко вбачається прийняття рішення про заборону в`їзду до 25.03.2030 року.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на відсутність під час перетину кордону 26.03.2025 року штампу про заборону в`їзду на територію України, оскільки надані до суду фотографії фіксують лише частину сторінок вказаного документу. Більш того, після повернення до Республіки Узбекистан вказаний проїзний документ був переданий компетентним органам в країні походження відповідача, а тому його копія апріорі могла бути зроблена відповідачем виключно до моменту перетину позивачем кордону у березні 2025 року.
Вказане свідоцтво на повернення було єдиним проїзним документом позивача, який перебував у нього на руках під час поїздки до Республіки Узбекистан та певний час після прибуття до країни походження. Колегія суддів наголошує, що маючи на руках офіційний проїзний документ, виданий для перетину кордонів кількох держав, позивач повинен був ознайомитися з його змістом та наявними в ньому відмітками державних органів.
Посилання позивача на те, що він не ознайомився зі штампом у своєму ж документі, свідчить виключно про відсутність об`єктивних перешкод для ознайомлення із вказаною інформацією, а не про приховування інформації відповідачем. Незнання законів (зокрема, посилання на відсутність юридичної освіти) не може бути визнана судом як поважна причина пропуску процесуального строку, оскільки в Україні діє презумпція знання законодавства.
Факт того, що позивач, будучи примусово видвореним з України наприкінці березня, вже 29.04.2025 року намагався знову в`їхати на її територію, не доводить відсутності у нього обов`язку знати про заборону, а отримання відмови у перетині кордону є лише наслідком вже існуючої та такої, що повинна була бути відомою позивачу заборони, а не первинним джерелом інформації про неї.
Колегія суддів суд відхиляє доводи апелянта про те, що строк слід рахувати з 16.10.2025 року (дата отримання оскаржуваного рішення). Строк звернення до суду обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про сам факт порушення свого права (про існування заборони), а не з моменту отримання повного тексту рішення на адвокатський запит, при цьому позивач не був позбавлений права звернутися за професійною правничою допомогою одразу після видворення у березні 2025 року.
Щодо посилань апелянта на несвоєчасне подання відповідачем копії свідоцтва на повернення, колегія суддів зазначає, що копія свідоцтва про повернення не є доказом, правомірності дій відповідача та не було покладене в основу оскаржуваного рішення. Натомість, дослідження доказів, які прямо вказують на момент обізнаності позивача про порушене право (навіть якщо вони надані відповідачем з порушенням строків для подання доказів по суті спору), є необхідним для прийняття процесуального рішення щодо залишення позову без розгляду.
Враховуючи, що звернення позивача до суду з даним позовом відбулось 18 жовтня 2025 року, звернення позивача до суду із цим позовом відбулось з порушенням строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України (шестимісячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
У випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об`єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Колегія суддів зауважує, що об`єктивними перешкодами є лише ті обставини, що унеможливили звернення до суду, натомість неналежна якість такого звернення не охоплюється і не зумовлюється тими обставинами, на які особа посилається на обґрунтування поважності причин пропуску строку.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем не було дотримано строку звернення до суду без наявності на те поважних причин, що не залежали від волевиявлення особи, яка звертається до суду із позовом, та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду.
Згідно ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Богуша Ігоря Михайловича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про заборону в`їзду на територію України - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька