УХВАЛА
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 380/15649/25
адміністративне провадження № К/990/40116/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року
у справі №380/15649/25
за позовом Приватного підприємства "ІМПОРТТОРГ"
до Головного управління ДПС у Львівській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
26 серпня 2026 року на адресу Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі №380/15649/25, предметом спору в якій є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №32252/13-01-07-06, №32085/13-01-07-10 та №32262/13-01-07-06 від 11 липня 2025 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №32252/13-01-07-06 та №32262/13-01-07-06 від 11 липня 2025 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №32085/13-01-07-10 від 11 липня 2025 року в частині суми штрафних санкцій в розмірі 22006,21 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Стаття 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Як підставу касаційного оскарження скаржник визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 серпня 2023 року у справі № 0540/9345/18-а та від 29 травня 2024 року у справі № 2040/8051/18.
Обґрунтовуючи цю підставу в частині застосування підпункту 140.5.3 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, скаржник зазначає, що суди помилково поставили застосування зазначеної норми у залежність від способу відображення платником відповідної операції у бухгалтерському обліку, тоді як визначальною є економічна та правова природа втрати фінансової інвестиції.
На підтвердження таких доводів скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 0540/9345/18-а.
Водночас наведене посилання не свідчить про належне обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки правовідносини у зазначеній справі та справі, що розглядається, не є подібними за фактичними обставинами, які мають істотне значення для застосування підпункту 140.5.3 пункту 140.5 статті 140 ПК України.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, у справі № 0540/9345/18-а судами було встановлено, що інвестиція платника була інвестицією в асоційоване підприємство, частка інвестора становила 50 відсотків статутного фонду, а сама інвестиція обліковувалася як інвестиція в асоційовану компанію за правилами методу участі в капіталі.
Натомість у справі № 380/15649/25 суди встановили, що ПП «ІМПОРТТОРГ» відобразило суму неповерненого у зв`язку з ліквідацією підприємства внеску до статутного капіталу на субрахунку 944 «Сумнівні та безнадійні борги». При цьому суди врахували положення підпункту «д» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого безнадійною заборгованістю є, зокрема, актив у вигляді корпоративних прав, емітента яких припинено як юридичну особу у зв`язку з його ліквідацією, та встановили, що таке відображення операції не призвело до заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток.
Суди також виходили з того, що контролюючий орган ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду не обґрунтував, яким саме чином відображення суми неповерненого внеску на субрахунку 944 вплинуло на показники податкового обліку позивача та призвело до заниження податкових зобов`язань.
Отже, висновки судів у цій справі ґрунтуються не виключно на назві бухгалтерського субрахунку, як про це стверджує скаржник, а на встановлених обставинах щодо характеру списаного активу, його податкової кваліфікації та відсутності доведеного впливу спірної операції на об`єкт оподаткування.
Скаржник не співвідносить наведені обставини з обставинами справи № 0540/9345/18-а та не пояснює, чому сформований у ній висновок підлягає застосуванню за іншої встановленої судами податкової та бухгалтерської кваліфікації операції. Формальне посилання на однакову норму права, здійснення фінансової інвестиції та наявність частки у статутному капіталі не усуває наведених відмінностей і не доводить подібності правовідносин.
Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 травня 2024 року у справі № 2040/8051/18, також не підтверджує наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
За викладеним у касаційній скарзі змістом цієї постанови Верховний Суд дійшов висновку, що датою виконання вимог валютного законодавства є дата зарахування коштів на розподільчий рахунок у відповідному уповноваженому банку, а подальший рух коштів з такого рахунку на поточний рахунок юридичної особи не є первинним надходженням валютних коштів за зовнішньоекономічним договором.
Однак саме такий підхід застосували суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається. На підставі листа АТ «ОТП БАНК», виписки з рахунку та SWIFT-повідомлення суди встановили, що 10 листопада 2023 року кошти в сумі 63 536,40 євро були зараховані на розподільчий рахунок ПП «ІМПОРТТОРГ», а 13 листопада 2023 року гривневий еквівалент проданої валюти було зараховано на його поточний рахунок. Відтак суди визначили датою надходження коштів саме 10 листопада 2023 року та дійшли висновку, що прострочення становило три дні.
Таким чином, наведений скаржником висновок Верховного Суду не суперечить висновкам судів у цій справі, а, навпаки, узгоджується з ними. Скаржник не зазначає, який саме висновок суду апеляційної інстанції не відповідає наведеній правовій позиції Верховного Суду, натомість фактично наполягає на необхідності визначати моментом завершення валютної операції дату зарахування коштів на поточний рахунок резидента. Такий підхід суперечить змісту правового висновку, на який посилається сам скаржник.
Отже, наведене обґрунтування не дає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Крім того, у касаційній скарзі контролюючий орган зазначає, що суди неправильно визначили предмет доказування, не надали належної оцінки його доводам, неповно з`ясували обставини справи, а постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Такі доводи стосуються порушення судами норм процесуального права та за своїм змістом можуть бути предметом перевірки за умови належного обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв`язку з відповідними положеннями частин другої або третьої статті 353 цього Кодексу.
Проте скаржник пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження не визначає та не зазначає передбаченої статтею 353 цього Кодексу конкретної процесуальної підстави, яка уможливлює касаційний перегляд судових рішень із наведених мотивів.
При цьому посилання на порушення норм процесуального права не може самостійно доповнювати або замінювати визначену скаржником підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з установленими судами обставинами та наданою їм правовою оцінкою, а також до необхідності повторно перевірити економічну природу спірної операції, порядок її відображення у бухгалтерському обліку, зміст первинних документів і момент фактичного надходження коштів.
Водночас відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Саме по собі цитування норм законодавства, виклад обставин справи, незгода з висновками судів попередніх інстанцій та формальне посилання на постанови Верховного Суду без належного обґрунтування неврахування відповідних висновків у подібних правовідносинах не є достатніми для відкриття касаційного провадження.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі №380/15649/25 за позовом Приватного підприємства "ІМПОРТТОРГ" до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень- повернути заявнику.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова