ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Львів Справа № 921/180/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий - суддя О.В. Зварич
судді І.Ю. Панова
Д.В. Шаповал,
розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях б/н від 23.06.2026 (вх. № 01-05/2021/26 від 23.06.2026)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2026 (суддя О.В.Руденко; повне рішення складено 09.06.2026)
у справі № 921/180/26
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях
до відповідача: Державного підприємства "Тернопільський експертно-технічний центр Держпраці"(надалі ДП "ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ЕТЦ")
про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 2327,65 грн без ПДВ та пені в розмірі 5560,14 грн без ПДВ (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог),
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
24.03.2026 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом (з урахуванням заяви за вх. № 3192 від 24.04.2026 про зменшення позовних вимог) до ДП "ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ЕТЦ" про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 2327,65 грн без ПДВ та пені в розмірі 5560,14 грн без ПДВ.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконано належним чином умов договору оренди № 6 від 04.01.2022 в частині сплати орендних платежів, через що в останнього виникла заборгованість.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 11.05.2026 прийнято до розгляду заяву позивача за вх. № 3192 від 24.04.2026 про зменшення позовних вимог та ухвалено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням зменшених позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2026 у справі №921/180/26 частково задоволено позов. Стягнуто з ДП "ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ЕТЦ" в дохід Державного бюджету України заборгованість з орендної плати в сумі 2327,65 грн та 1870,00 грн пені. Стягнуто з ДП "ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ЕТЦ" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях 1416,85 грн в повернення сплаченого судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що 04.01.2022 між Державною установою "Госпрозрахункова група Тернопільської обласної державної адміністрації" (Балансоутримувач державного майна) (Орендодавець) та Державним підприємством "Тернопільський експертно-технічний центр Держпраці" (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6 (згідно бази РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях "ЕТАП- Оренда" договір обліковується як №561-Д), за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, що належить до державної власності.
Судом встановлено, що має місце факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної сплати орендних платежів за використання державного майна. Несплатою позивачу орендної плати за період з січня 2025 року по лютий 2026 року в межах спірного договору відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за договором.
За таких обставин суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за орендними платежами в сумі 2327,65 грн, наявність якої відповідачем не оспорюється.
В рішенні зазначено, що позивачем з врахуванням письмових пояснень б/н (вх. №42410) від 02.06.2026, нарахована пеня в розмірі 5560,14 грн без ПДВ за прострочення сплати орендної плати за період з 06.10.2024 по 19.03.2026. Водночас, предметом спору у цій справі є стягнення основного боргу, що виник за період орендних правовідносин з 01.01.2025.
Суд першої інстанції зазначив, що ніяких письмових доказів, котрі б засвідчували наявність боргу у відповідача з орендних платежів станом на 05.10.2024 року матеріали справи не містять. Відтак, перевірити правильність здійснених нарахувань пені за період з 06.10.2024 по 15.02.2025 у визначеному в розрахунку позивача розмірі на борг за період, що передує спірному, не видається за можливе. З урахуванням вказаного суд виснував про відмову у задоволенні позову в цій частині позовних вимог за їх недоведеністю.
Також місцевий господарський суд, покликаючись на 6 ст. 232 ГК України (яка була чинна станом на момент виникнення спірних правовідносин), дійшов висновку про те, що право позивача на нарахування передбаченої у п. 3.9 договору пені, на орендні платежі починаючи з січня 2025 виникло з 18.02.2025 та припинилось 19.03.2026 відповідно.
Суд, проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, розмір простроченої заборгованості, розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розмір боргу, з урахуванням періоду, коли була чинною ч.6 ст. 232 ГК України, прийшов до висновку про те, що правомірною є заявлена позивачем до стягнення пеня в розмірі 1870,00 грн. В решті позову в частині стягнення пені відмовлено за безпідставністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2026 у справі №921/180/26 в частині відмовлених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скаржник зазначає, що Регіональним відділенням внаслідок порушення строків перерахування орендарем до Державного бюджету України орендної плати нараховано пеню за період з 06.10.2024 по 19.03.2026 в розмірі 5560,14 грн. Заявляє, що на підтвердження зазначеного розміру штрафної санкції Регіональним відділенням додано до позовної заяви розрахунок заборгованості відповідача з орендної плати до Державного бюджету України та пені по договору за період з 05.10.2024 по 19.03.2026. Скаржник вважає помилковими висновки місцевого суду, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують існування в орендаря боргу з орендної плати станом на 05.10.2024, що унеможливлює перевірку правильності нарахування позивачем пені за період з 06.10.2024 по 15.02.2025. Вказує на те, що умовами договору сторони, визначили часові межі нарахування штрафної санкції, а саме пеня нараховується з 16 числа місяця в якому орендарем не сплачено орендну плату за попередній місяць оренди, а кінцевою часовою межею нарахування пені є настання події - перерахунок орендарем орендної плати до Державного бюджету України.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач не надавав письмового відзиву на апеляційну скаргу.
Апеляційне провадження у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі № 921/180/26 визначено суддю О.В. Зварич, суддів: І.Ю. Панову, Д.В. Шаповала.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 921/180/26 та ухвалено здійснити перегляд рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2026 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З`ясовуючи обставини стосовно ознайомлення сторін у справі з порядком розгляду вказаної справи, суд встановив таке.
Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 про розгляд справи № 921/180/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи 24.06.2026 доставлено до електронних кабінетів сторін у справі в підсистемі ЄСІКС "Електронний суд", що підтверджується довідками відповідального працівника суду.
Отже, суд вчинив дії щодо належного повідомлення сторін у справі про порядок розгляду справи № 921/180/26.
На час ухвалення постанови від сторін у справі не надходило жодних заяв чи клопотань щодо порядку розгляду апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях на рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2026 у справі №921/180/26.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ст. 114 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, суд визнав необхідним ухвалити постанову у цій справі в межах розумного строку.
Обставини справи
Як видно із наявних у справі копій документів та поданої позовної заяви, 04.01.2022 між Державною установою "Госпрозрахункова група Тернопільської обласної державної адміністрації" (Балансоутримувач державного майна; Орендодавець) та Державним підприємством "Тернопільський експертно-технічний центр Держпраці" (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6 (згідно бази РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях "ЕТАП- Оренда" договір обліковується як №561-Д) за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, що належить до державної власності.
Відповідно розділу І цього правочину до складу орендованого майна належить частина приміщення громадського будинку - навчального інформаційного центру загальною площею 206,39 кв. м, в т. ч. площа спільного користування 50,59 кв. м, інвентарний номер 10300001, реєстровий номер 35939813.3 ШИВУИЮ144, розміщеного за адресою: вул.. Шпитальна, 7, м. Тернопіль (п. 4); вартість майна без податку на додану вартість - 3281692,00 грн (п. 6).
Згідно п. 2.1 р. 2 Незмінюваних умов даного правочину, Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна.
Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.
За положеннями пункту 3.2 договору орендна плата визначається на підставі п. 6 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 року №630 (визначений відповідно до пункту 9.1 Умов).
У відповідності до пункту 3.3 договору Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця: до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди, - для орендарів, які отримали майно в оренду без аукціону.
Згідно із пунктом 3.4 договору Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків Балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок Балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Балансоутримувач надсилає Орендарю рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди Балансоутримувач передає Орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації Орендаря платником податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 3.9 договору на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Згідно з пунктом 11.1 цей договір укладений на строк, визначений у пункті 12 Умов, а саме: до "30" листопада 2026 року включно. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк ореади за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
Пунктом 11.3 договору передбачено, що зміни та доповнення до договору вносяться до закінчення строку його дії за взаємною згодою сторін з урахуванням встановлених законодавством умов та обмежень, шляхом укладення договорів про внесення змін і доповнень у письмовій формі, які підписуються сторонами та є невід`ємними частинами цього договору.
04.01.2022 між ДУ "Госпрозрахункова група Тернопільської обласної державної адміністрації" та ДП "Тернопільський експертно-технічний центр Держпраці" було підписано акт приймання - передачі орендованого майна.
В подальшому, 01.04.2024 та 01.01.2025 контрагентами були внесені зміни до даного правочину.
Відповідно до внесених змін , згідно з пунктами 4.1, 6.1 Розділу І Змінюваних умов Договору оренди об`єктом оренди являється частина приміщення громадського будинку - навчального інформаційного центру загальною площею 90,91 кв. м., в тому числі площа спільного користування 19,31 кв. м., інвентарний номер 10300001, реєстровий номер 35939813,3.ШИВУИЮ144, вартість якої станом на 31.10.2021 становить без ПДВ 1445509,00 грн, що розміщена за адресою: вул. Шпитальна, 7, м. Тернопіль.
Цільове призначення використання майна: розміщення службових приміщень Державного підприємства "Тернопільський експертно-технічний центр Держпраці" (пункт 7.1 (4) Розділу І Змінюваних умов Договору).
Відповідно до пунктів 9.1 (2), 16 Змінюваних умов Договору оренди місячна орендна плата без ПДВ становить 6546,80 грн. (базовий місяць лютий 2024 року). Співвідношення розподілу орендної плати становить 70% Орендодавцю (Балансоутримувачу) та 30% до Державного бюджету України.
19.02.2025 відповідач звернувся до ДУ "Госпрозрахункова група Тернопільської обласної державної адміністрації" із листом №98/01-1/25 про те, що починаючи з 01.01.2025, рахунки щодо сплати орендної плати, утримання орендованого майна та комунальних послуг, з врахуванням внесених змін до Договору слід надавати третій особі, кошти якої залучаються за Договором ТОВ "Житомирський експертно-технічних центр Держпраці".
У зв`язку із наявністю заборгованості позивач направляв на адресу відповідача (Орендаря), ДУ "Госпрозрахункова група Тернопільської обласної державної адміністрації" (Балансоутримувача) та ТОВ "Житомирський експертно-технічний центр Держпраці" лист - попередження від 23.02.2026 №926-12 02-777 щодо погашення заборгованості з орендної плати в сумі 22256,63 грн без ПДВ за червень 2024 року - січень 2026 року та пені в сумі 5223,33 грн за період з 05.10.2024 по 23.02.2026.
24.02.2026 відповідачем до Державного бюджету України було сплачено 7320,22 грн. Як зазначає позивач, кошти були зараховано за попередні періоди нарахувань та частково за січень 2025 року в сумі 107,19 грн, решта сума боргу за вищевказані періоди нарахувань та сума пені залишаються не погашені .
В подальшому, 25.03.2026 ТОВ "Житомирський експертно-технічний центр Держпраці" було сплачено до Державного бюджету України кошти в сумі 13811,41 грн в рахунок погашення боргу відповідача за період з січня по грудень 2025 року та частково за січень 2026 року.
Відтак, на момент розгляду цього спору судом, за твердженням Фонду, у Підприємства наявна заборгованість з орендної плати за період січень - лютий 2026 року в сумі 2327,65 грн, стягнення якої разом із нарахованою пенею є предметом даного судового розгляду.
До позовної заяви позивачем додано розрахунок заборгованості з орендної плати по договору оренди №561-Д від 04.01.2022 за період з 05.10.2024 по 19.03.2026.
Вищевказані обставини стали підставою для звернення у цій справі з позовом до суду.
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду в частині відмовлених позовних вимог, апеляційний господарський суд надає правову оцінку спірним правовідносинам в межах вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У цій справі суд встановив, що 04.01.2022 між Державною установою "Госпрозрахункова група Тернопільської обласної державної адміністрації" (Балансоутримувач державного майна; Орендодавець) та Державним підприємством "Тернопільський експертно-технічний центр Держпраці" (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6, який став підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Отже, викладені у договорі зобов`язання є обов`язковими до виконання сторонами вказаного договору.
У цій справі судом встановлено, що має місце факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної сплати орендних платежів за використання державного майна. Несплатою позивачу орендної плати за період з січня 2025 року по лютий 2026 року в межах спірного договору відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за договором.
За таких обставин суд першої інстанції виснував обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за орендними платежами в сумі 2327,65 грн, наявність якої відповідачем не оспорюється.
Разом з тим суд першої інстанції, проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, розмір простроченої заборгованості, розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розмір боргу, з урахуванням періоду, коли була чинною ч.6 ст. 232 ГК України, виснував про правомірність заявленої до стягнення пені в розмірі 1870,00 грн. В решті позову в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені відмовлено за безпідставністю.
Відмовлена частина позовних вимог щодо стягнення пені оскаржується апелянтом у цій справі.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з таких мотивів.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із частиною 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Позивачем нарахована пеня в розмірі 5560,14 грн без ПДВ за прострочення сплати орендної плати за період з 06.10.2024 по 19.03.2026.
Водночас, предметом спору у даній справі є стягнення основного боргу, що виник за період орендних правовідносин з 01.01.2025.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За положеннями частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, учасники справи зобов`язані подати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює надані учасниками справи докази під час розгляду справи.
Проаналізувавши матеріали вказаної справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що ніяких письмових доказів, котрі б засвідчували наявність боргу у відповідача з орендних платежів станом на 05.10.2024 року матеріали справи не містять. Відтак, перевірити правильність здійснених нарахувань пені за період з 06.10.2024 по 15.02.2025 у визначеному в розрахунку позивача розмірі на борг за період, що передує спірному, не видається за можливе.
Щодо решти нарахувань апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Даною правовою нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Велика Палата Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 зазначила (пункт 209), що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, при розгляду справи суди першої та апеляційної інстанції повинні враховувати правові висновки Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду.
З урахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що викладене контрагентами формулювання у п.3.9 договору "за кожний день прострочення перерахування орендної плати" не є установленням іншого строку нарахування пені, ніж передбачений у ч.6 ст. 232 ГК України.
Ураховуючи наведене та встановлені контрагентами у договірних умовах строки по внесенню орендної плати, а саме: до 15-го числа, що настає за поточним місяцем, суд дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на нарахування передбаченої у п. 3.9 договору пені на орендні платежі, починаючи з січня 2025 виникло з 18.02.2025 та припинилось 19.03.2026 відповідно.
Отже, з урахуванням умов укладеного договору, встановлених обставин справи та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм процесуального права, правильним застосуванням норм матеріального права та із повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.
За наслідками апеляційного перегляду судового рішення в оскаржуваній частині суд апеляційної інстанції констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2026 у справі №921/180/26.
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, ухвалив законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишаються за скаржником відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись п. 10 ч. 3 ст. 2, ст.ст. 8, 86, 114, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях б/н від 23.06.2026 (вх. № 01-05/2021/26 від 23.06.2026) залишити без задоволення, рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2026 у справі №921/180/26 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Справу повернути в Господарський суд Тернопільської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя І.Ю. Панова
Суддя Д.В. Шаповал