УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 727/4302/26
провадження № 61-10286ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 04 травня 2026 року у складі судді Бойко М. Є. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 липня 2026 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К., Одинака О. О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" (далі - ТОВ «Він Фінанс») звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
У травні 2026 року ТОВ «Він Фінанс» заявило клопотання про забезпечення позову.
Вимоги мотивовані тим, що існують ризики відчуження відповідачкою належної їй земельної ділянки, оскільки 28 квітня 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Чернівецької області Доготар М. В. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у зв`язку з повним фактичним виконанням ОСОБА_2 рішення суду про стягнення основного боргу, зняв арешт з майна останньої та зняв його з розшуку, що дозволить відповідачці оперативно його відчужити ще до закінчення розгляду даного позову, внаслідок чого буде неможливим виконати в майбутньому рішення суду у цій справі. Для гарантування виконання рішення суду позивач також просить накласти арешт на грошові кошти відповідачки в межах суми позову.
Просили забезпечити позов шляхом накладення арешту на належну відповідачці на праві власності земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0722, площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, місцезнаходження: Чернівецька область, Чернівецький район, с. Валя Кузьмина (номер об`єкта в РРП: 2119517473210), а також шляхом накладення арешту в межах ціни позову (563 443,14 грн) на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках у банківських чи інших фінансових установах та належать ОСОБА_2 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 04 травня 2026 року, яка залишена без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 липня 2026 року заяву ТОВ "Він Фінанс" до ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено відчуження земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0722, площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, місцезнаходження: Чернівецька обл., Чернівецький р-н, с. Валя Кузьмина (номер об`єкта в РРП: 2119517473210), що належить ОСОБА_2 .
Судові рішення мотивовані тим, що:
при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу;
заявником не зазначено відомостей про рахунки, відкриті на ім`я відповідачки, наявні в банківських установах. Крім того, накладення арешту на всі грошові кошти ОСОБА_2 в межах заявленої суми, яка є значною, може призвести до непропорційного обмеження прав відповідачки;
разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що постановами приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Доготаря М. В. від 28 квітня 2026 року закінчено виконавче провадження при примусовому виконанні виконавчого листа № 727/701/25, виданого 13 січня 2026 року Шевченківським районним судом м. Чернівців щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Він Фінанс" заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2012 року № 2012/980-МК/1 та припинено розшук майна боржниці ОСОБА_2 ;
виходячи із того, що предметом позову є стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, з матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами, за вирішенням якого позивач звернувся з позовом до суду, метою забезпечення позову є недопущення вчинення дій відповідачкою, направлених на ускладнення можливості виконання рішення суду, враховуючи, що можливість вчинення таких дій дійсно існує, відтак заявлені ризики є реальними, суд вважає, що заяву ТОВ "Він Фінанс" про забезпечення позову слід задовольнити частково - шляхом заборони відчуження майна відповідачки, оскільки необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що в силу положень статей 149-153 ЦПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви;
такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , оскільки обмежується лише можливість нею вчиняти дії по відчуженню земельної ділянки. Наразі відсутні підстави вважати застосування даного виду забезпечення позову таким, що спричинить відповідачці збитки, а тому підстав для застосування зустрічного забезпечення не встановлено;
враховуючи, що мета забезпечення позову з огляду на вартість земельної ділянки відповідно до наданих позивачем доказів, досягається накладенням заборони її відчуження, в частині заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідачки слід відмовити.
Апеляційний суд зазначив, що:
предметом позову у цій справі, зокрема, є стягнення заборгованості;
зважаючи на предмет позову, а також реальну можливість відповідача здійснити протягом розгляду справи дії щодо відчуження вказаного рухомого майна, з метою недопущення ускладнення виконання рішення суду в разі задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про існування підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на його відчуження;
вжиті судом заходи забезпечення позову є достатніми і співмірними, виходячи із характеру пред`явлених позивачем вимог, правовою природою відносин, що виникли між сторонами. Вказані заходи забезпечення позову спрямовані на попередження недобросовісної поведінки відповідача під час розгляду та вирішення юридичного спору, недопущення дій, що можуть ускладнити у майбутньому виконання ймовірного судового рішення;
обраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, а необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що в силу положень статей 149-153 ЦПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що не забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду;
спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не перевірено належним чином, чи дійсно між сторонами виник спір та чи дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, слід зазначити, що судом, на підставі наведених у заяві про забезпечення позову доводів, а також на підставі наданих доказів встановлено існування між сторонами спору, та правильно зроблено висновки, що застосовані заходи забезпечення позову відповідають заявленим вимогам, тобто безпосередньо пов`язані з предметом спору, є співмірними заявленим вимогам, а також необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, а цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи;
задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті і не порушує прав відповідача (чи третіх осіб) щодо користування та володіння майном, в рамках забезпечення позову, а лише обмежує його у здійсненні прав на його відчуження на певний період
відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про зустрічне забезпечення за наявності для цього передбачених законом підстав.
апеляційний суд зауважує, що відповідно до діючого ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, скасування заходів забезпечення позову у разі невиконання заявником вимог частини четвертої статті 152 ЦПК України належить до повноважень місцевого суду, який вживав такі заходи.
У серпні 2026 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 04 травня 2026 року про часткове забезпечення позову та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 липня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не мотивували, яким чином добровільне й повне виконання грошового зобов`язання може свідчити про намір ухилитися від виконання іншого, майбутнього рішення у цій справі;
ця позиція суперечить ухвалі того ж суду першої інстанції від 24 квітня 2026 року, якою в задоволенні аналогічної за змістом заяви позивача було відмовлено саме через недоведеність;
суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, Верховного Суду в постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 760/13678/21, від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23, від 06 серпня 2025 року у справі № 759/22148/24;
суди не зазначили вартість земельної ділянки, без чого неможливо зробити висновок про співмірність застосованого заходу забезпечення позову;
суд задовольним вимогу про застосування більш обтяжливого заходу - заборону відчуження нерухомого майна, яка обмежує право власності на невизначений строк.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2026 року у справі № 953/7116/22 (провадження № 61-341св25) зроблено висновок, що «умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2026 року у справі № 759/1035/25 (провадження № 61-15137св25) зазначено, що «враховуючи те, що предметом позову є поділ майна подружжя шляхом визнання за сторонами по 1/2 частці квартири та стягнення компенсації вартості частки позивача на автомобіль, припущення позивачки про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективне поновлення її порушених прав та інтересів, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду, що такий захід забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири та автомобіля та заборона суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, зокрема нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно квартири та автомобіля, є співмірним із заявленими позивачкою вимогами позовної заяви, оскільки обмежує відповідача лише у розпорядженні майном до вирішення спору по суті та ухвалення рішення в справі. У справі не встановлено, а відповідачем не доведено, що таке звернення позивачки спрямоване на зловживання нею своїми правами».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 202/4444/20 (провадження № 61-8541св24) зазначено, що «заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії відповідають сумі основної заборгованості, узгоджуються з предметом позову (у випадку задоволення позову про стягнення боргу майно співвідповідачки ОСОБА_1 може бути предметом звернення стягнення в порядку виконання судового рішення, а заборона вчиняти дії щодо цього майна зберігає існуюче становище до завершення розгляду справи) та є видом забезпечення позову, передбаченим пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України».
Суди встановили, що:
предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Він Фінанс" до відповідача про стягнення про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат;
відповідачу належить на праві власності, зокрема, земельна ділянкакадастровий номер [номер приховано]:01:001:0722, , місцезнаходження: Чернівецька область, Чернівецький район, с. Валя Кузьмина.
Таким чином, встановивши, що між сторонами дійсно виник спір, заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії узгоджуються з предметом позову, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили вартість земельної ділянки, необгрунтовані, оскільки застосовані заходи забезпечення позову узгоджуються з предметом позову (у випадку задоволення позову про стягнення суми майно відповідача може бути предметом звернення стягнення, а заборона вчиняти дії щодо цього майна зберігає існуюче становище до завершення розгляду справи).
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, Верховного Суду в постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 760/13678/21 не свідчать, що оскаржене судове рішення ухвалено без їх урахування.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки Верховного Суду в постановах від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23, від 06 серпня 2025 року у справі № 759/22148/24 безпідставні, оскільки правові висновки в цих справах зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 04 травня 2026 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат