ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
02 вересня 2026 р. Справа №160/23959/26
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву адвоката Левченка Анатолія Васильовича про вжиття заходів забезпечення позову адвоката Левченка Анатолія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
07.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Левченка Анатолія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить, з урахуванням уточненого позову:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації відносно ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості стосовно непридатності до військової служби з виключенням з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (система Оберіг), відповідно до інформації, яка вказана у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 01.12.2011 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано таким.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, згідно військового квитку НОМЕР_1 не є військовозобов`язаним. У вищевказаному військовому квитку зазначено, що 21.10.2011 року призовною Нікопольською (медичною) комісією визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку за ст. 31-А розкладу хвороб наказу МО України 2008 р. №402 знятий з військового обліку.
Згідно розкладу хвороб наказу Міністерства оборони України 2008 року № 4029 зі змінами ст. 31-а - зазначає, що особи з такою хворобою непридатні до військової служби. А згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», стаття 37 п.п 3, п. 6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (підлягають громадяни України, які: 3) визнані непридатними до військової служби.
Тобто фактично ще у 2011 році ОСОБА_1 був виключений з військового обліку та був не військовозобов`язаний, що підтверджено витягом книги протоколів комісії по прописці (призовної комісії) від 21.10.2011 року - протокол № 3/105, де зазначено, що громадянин ОСОБА_1 , 1994 року народження, рішенням комісії по прописці (призовної комісії), згідно Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, визнаний непридатним до військової служби, підлягає виключенню з військового обліку - ст.31-А НМО№402-2008р. Витяг підписано військовим комісаром ОСОБА_2 та начальником відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 .
У зв`язку з вищевказаною хворобою, ОСОБА_1 має інвалідність 3 групи пожиттєво.
ОСОБА_1 незаконно був у 2025 році поставлений знову на облік. З метою підтвердити свій статус непридатного до військової служби ОСОБА_1 отримав направлення на ВЛК, і він пройшов комісію ВЛК в м. Нікополі, оскільки на той час в місті Марганці була відсутня ВЛК, та згідно висновку лікаря офтальмолога Нікопольської 4ї лікарні йому поставлений діагноз субатрофія очного яблука, афакія, фіброз скловидного тіла, сліпота лівого ока і зазначена підстава для виключення з військового обліку ст. 31-А.
ВЛК м. Нікополя направила документи до вищого 20 регіонального ВЛК в АДРЕСА_1 , для затвердження рішення про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку, але ВЛК м. Дніпра двічі повернула висновок, нібито для доопрацювання. І так як в місті Марганці з`явилася своя ВЛК, ВЛК міста Нікополя видала на руки документи і направила до ВЛК в м. Марганці, де документи відмовилися брати, пояснивши, що особи з інвалідністю ПОЖИТТЄВО не проходять ВЛК і місто Дніпро документів не приймає. Таким чином вирішити питання з ВЛК немає можливості.
Після повернення на доопрацювання, від 19.09.2025 року - справу ВЛК було доопрацьовано у визначений термін, оскільки потрібно було лише описати знімок В-skan і направлено повторно на НОМЕР_2 регіональне ВЛК ( АДРЕСА_1 ), з тим же діагнозом і висновком, що згідно ст. 31-А графи 2 Розкладу хвороб ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби.
Згідно Протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-1212-1025- 1141-3 від 12.12.2025 « 20 Регіональної ВЛК (м. Дніпро)» - потребує дообстеження В-skan консультацію лікаря-офтальмолога в МКЛ № 16. Повторний огляд ВЛК; свідоцтво про хворобу ОСОБА_1 не затверджено. Це Комісії та при тому, що надавалися усі акти обстеження та лікування, починаючи з 1997 року по теперішній час, де зазначено - гострота зору лівого ока-0.
15.07.2026 позивачем направлено до відповідача в особі його структурного підрозділу а саме до другого відділення ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки на обліку ОСОБА_1 стоїть саме в цьому структурному підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_6 , заяву вимогу про повідомлення причин постановки на повторний облік ОСОБА_1 , після зняття з обліку у 2011 році, а також внесення відомостей до реєстрів ТЦК та СП з відображенням інформації щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку (присвоєння статусу «невійськовозобо`язаний»), оскільки, у зв`язку зі змінами до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» від 14.08.2008 № 402 від 14.10.2024 року необхідно внести відомості до реєстрів ТЦК та СП з відображенням інформації щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку (присвоєння статусу «невійськовозобо`язаний»), згідно даних військового квитка НОМЕР_1 , виданого на ОСОБА_1 .
Листом від 27.07.2025 року №1/1584 на вказаний адвокатський запит про внесення відомостей стосовно непридатності до військової служби з виключенням з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (система Резерв +), відповідно до інформації, яка вказана у військовому квитку серії НОМЕР_1 , виданому на ім`я ОСОБА_1 , запропоновано позивачу особисто з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 для проходження ВЛК і вирішення питання виключення з військового обліку.
З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, постанову Верховного Суду у справі № 3200/29761/25, Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 № 94, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 позовну заяву адвоката Левченка Анатолія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху, запропоновано адвокату Левченку Анатолію Васильовичу протягом 7-ми (семи) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) або у паперовій формі позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, а саме - визначенням належного відповідача у справі з зазначенням щодо нього в позовній заяві відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 160 КАС України.
Ухвалою суду від 18.08.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01.09.2026 від адвоката Левченка А.В. надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
- заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/23959/26 вчиняти щодо ОСОБА_1 дії, спрямовані на притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, якщо підставою для таких дій є відомості про перебування Позивача на військовому обліку без відображення в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про його непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, що є предметом спору у цій справі а також вчиняти Позивачу дії, спрямовані на зміну місця військового обліку ОСОБА_1 , або ініціювання взяття його на військовий облік до іншого територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме на підставі спірних відомостей про його перебування на військовому обліку, які є предметом розгляду у цій справі.
Заява обґрунтована тим, що предметом даного позову є оскарження протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей щодо ОСОБА_1 про його непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. Зазначена бездіяльність пов`язана з повторним взяттям ОСОБА_1 на військовий облік у 2025 році засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», незважаючи на те, що Позивач ще у 2011 році за результатами медичного огляду був визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку. Зазначена обставина підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 01.12.2011 року, в якому містяться відповідні відомості про непридатність Позивача до військової служби та виключення його з військового обліку.
З метою приведення відомостей військового обліку у відповідність до даних військового квитка Позивач звернувся до Відповідача із заявою від 15.07.2026 року. Однак Відповідач не вніс відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та у відповіді на звернення фактично послався на те, що відповідні відомості були внесені до інформаційної системи автоматично, а не безпосередньо Відповідачем. Таким чином, на момент розгляду справи судом у Реєстрі продовжують відображатися відомості, які не відповідають відомостям військового квитка Позивача щодо його непридатності до військової служби з виключенням з військового обліку.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з 2022 року, що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи Ле 3010-5002164919 від 23.09.20272 року, та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Після набуття статусу внутрішньо переміщеної особи у 2025 році засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Позивача було повторно взято на військовий облік за місцем його реєстрації.
При цьому Позивач оскаржує у цій справі не лише факт відображення відповідних
відомостей у Реєстрі, а насамперед бездіяльність Відповідача щодо невнесення відомостей про його непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, підтверджених військовим квитком НОМЕР_1 виданий 01.12.2011 року.
Унаслідок невнесення зазначених відомостей до Реєстру існує ситуація, за якої Позивач може бути сприйнятий як особа, яка перебуває на військовому обліку та має відповідні обов`язки військового обліку, незважаючи на те, що законність такого статусу та правильність відображення відповідних відомостей у Реєстрі є предметом судового розгляду. За таких обставин існує реальний ризик притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення за нібито порушення правил військового обліку, зокрема у зв`язку з перебуванням на військовому обліку не за місцем фактичного перебування як внутрішньо переміщеної особи.
Застосування до Позивача таких заходів до вирішення судом спору по суті може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення його прав, оскільки такі заходи можуть грунтуватися саме на відомостях Реєстру, достовірність та повнота яких оскаржується Позивачем у цій справі. При цьому Позивач не просить суд шляхом забезпечення позову вирішити спір по суті або наперед зобов`язати Відповідача внести спірні відомості до Реєстру. Метою забезпечення позову є виключно недопущення негативних наслідків до остаточного вирішення спору судом.
Позивач як внутрішньо переміщена особа фактично проживає в іншому населеному пункті, ніж місце його реєстрації та місце, за яким він перебуває на військовому обліку. У зв`язку з наявністю в Реєстрі спірних відомостей про перебування Позивача на військовому обліку існує ризик виникнення ситуації, за якої до завершення розгляду цієї справи Позивач буде змушений змінити місце військового обліку та стати на військовий облік в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. У такому разі може виникнути необхідність внесення нових відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та зміни облікових даних Позивача ще до остаточного вирішення судом питання щодо правильності відображення його військово-облікового статусу.
Це може істотно ускладнити ефективне поновлення порушеного права Позивача, оскільки предметом спору у цій справі є саме правильність та повнота відображення у Реєстрі відомостей про його непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. Збереження існуючого стану до остаточного вирішення справи необхідне для того, щоб спірні відомості та їх правові наслідки не зазнали подальших змін, які можуть ускладнити виконання майбутнього судового рішення та ефективне поновлення прав Позивача.
Позивач має встановлену інвалідність третьої групи безстроково, що підтверджується відповідними документами, а також має чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Запитувані заходи забезпечення позову не спрямовані на звільнення Позивача від виконання будь-яких ообов`язків, встановлених законом, не створюють перешкод для реалізації повноважень державних органів у межах закону. Застосування заходів забезпечення позову спрямоване виключно на недопущення негативних наслідків для Позивача до моменту остаточного вирішення судом спору щодо правильності відображення його військово-облікового статусу в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Запропоновані заходи, за твердженням представника позивача, є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпосередньо пов`язані з предметом спору та спрямовані на збереження існуючого становища до вирішення справи по суті.
З посиланням на норми статей 150, 151 КАС України представник позивача просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.
Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 640/18007/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19.
Верховний Суд у постанові від 29 липня 2026 року у справі №520/25811/25 сформував наступні висновки:
«..16. Аналізуючи приписи статей 150, 151, 154 КАС України, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.
17. Поглиблюючи правові позиції стосовно механізмів застосування указаних норм, Верховний Суд також визначив ключові вектори розвитку практики з питання застосування заходів забезпечення позову, а саме:
обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову;
таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи так і суспільного;
забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів (prima facie);
суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), отже існує заборона втручання в дискреційні повноваження.
18. Такі критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб), задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками провадження); правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
19. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову, суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.
Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд також повинен оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову, шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він уживається, тобто суд ураховує співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).
20. Розглядаючи справу № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого зазначила, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
21. Отже, підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів, із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
22. Верховний Суд підкреслює, що окрім наведеного, суд має ураховувати і специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір та, відповідно, проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, оскільки суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
23. Крім того, в силу приписів статті 154 КАС України ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
24. Наведене свідчить, що підстави для застосування заходів забезпечення позову не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів…».
Представник позивача зазначає такі підстави для вжиття заходів забезпечення позову посилається на:
1) невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача;
2) наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваних постанов та порушення ними прав позивача.
Предметом розгляду у справі № 160/23959/26 є оскарження бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації відносно ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку, та наявність чи відсутність підстав для зобов`язання відповідача внести відомості стосовно непридатності до військової служби з виключенням з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (система Оберіг), відповідно до інформації, яка вказана у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 01.12.2011 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 .
Надаючи оцінку аргументам представника позивача, викладеним у заяві, суд зазначає таке.
Щодо можливого сприйняття позивача як особи, яка перебуває на військовому обліку та має відповідні обов`язки, у зв`язку з невнесенням відповідачем відомостей про виключення з військового обліку на підставі відомостей, зазначених у військовому квитку, що є предметом розгляду у цій справі, та як наслідок - існування реального ризику притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з перебуванням на військовому обліку не за місцем фактичного перебування як внутрішньо переміщеної особи, а також взяття на облік за іншим місцем проживання, суд зазначає, що наявність вказаних обставин не дає достатніх підстав для висновку про те, що відповідач вживає заходів, спрямованих на притягнення позивача до адміністративної відповідальності та/або на зміну місця його обліку.
Сама лише незгода заявника з діями відповідача - суб`єкта владних повноважень, щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та звернення до суду з позовом ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Так, військово - обліковий документ, сформований в застосунку «Резерв+» 17.07.2026, не містить відомостей щодо порушень ОСОБА_1 правил військового обліку, направлення повідомлень до органів Національної поліції тощо, зазначено, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Крім того, як зазначає представник позивача та підтверджено ВОД, ОСОБА_1 має відстрочку від призову до завершення мобілізації.
Як наслідок, відсутні підстави і для висновку про те, що невжиття заходів забезпечення зумовить незворотні зміни в правовому становищі позивача, оскільки не підтверджено достатню ймовірність існування ризику, в зв`язку з яким і мали б вживатися заходи забезпечення позову.
Отже, станом на день постановлення цієї ухвали відсутні підстави для висновку, що існуватиме неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття заходів забезпечення позову, а також що існуватиме необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, оскільки представником позивача не обґрунтовано невідворотність настання стверджуваних наслідків без застосування заходів забезпечення позову, а зазначено про ймовірність, яка не підтверджена відповідними діями відповідача. Станом на день звернення з позовом та на день розгляду клопотання відсутні належні докази вжиття відповідачем будь-яких заходів з метою притягнення позивача до адміністративної відповідальності або зміни йому місця військового обліку. При цьому, можливе внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку (таких обставин у цій справі не встановлено) не має наслідком автоматичного притягнення особи до адміністративної відповідальності без можливості адміністративного та судового оскарження відповідних дій та рішень ТЦК та СП, та виникнення незворотних наслідків для такої особи.
Крім того, суд зазначає, що можливе (ймовірне) настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18.
Також суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Таким чином, обраний позивачем спосіб забезпечення позову не узгоджується з предметом позову, оскільки позивачем не оскаржуються дії відповідача щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку, притягнення до адміністративної відповідальності тощо, і на теперішній час відповідачем не вчиняються дії щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності чи зміни місця його військового обліку.
З цих підстав суд не вважає, що права позивача, про захист і поновлення яких ідеться у позові, неможливо чи ускладнено буде поновити без застосування заходів забезпечення позову.
Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень нормативно-правових актів, та надавши оцінку наведеному представником позивача обґрунтуванню щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені частиною другою статті 150 КАС України для забезпечення даного позову, відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
У зв`язку з відмовою у задоволенні заяви, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви адвоката Левченка Анатолія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська