Головуючий І інстанції: Мороко А.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 р. Справа № 520/10247/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 року по справі № 520/10247/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: зобов`язати ГУ ПФУ врахувати підтверджений трудовий стаж ОСОБА_1 з 01.01.2001 по 12.02.2008 - до страхового стажу; зобов`язати ГУ ДПС надати Пенсійному фонду дані про заробітну плату ОСОБА_1 та про сплачені за нього внески до Пенсійного фонду (та/або сплачений ним єдиний податок) за період з 01.01.2001 по 12.02.2008; зобов`язати ГУ ПФУ витребувати з Харківського обласного державного нотаріального архіву відомості про доходи від нотаріальної діяльності, отримані приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (Свідоцтво № 3101) ОСОБА_1 у період з 01.01.2001 до 12.02.2008 років.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 закрито провадження в частині позовних вимог, щодо зобов`язання ГУ ПФУ врахувати підтверджений трудовий стаж ОСОБА_1 з 01.01.2001 по 12.02.2008 - до страхового стажу.
При постановленні ухвали про закриття провадження в частині позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що перефразування позовних вимог позивачем ("врахувати підтверджений трудовий стаж" у цій справі або "зарахувати" у справі №520/6119/23 ) та повторне звернення із ними до суду не змінює їх зміст та не є належним способом захисту. Неможливість підтвердження та зарахування трудового стажу позивача, з огляду на відсутність відомостей щодо сплачених позивачем страхових внесків, встановлено судами в адміністративній справі №520/6119/23.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі №520/10247/25.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про тотожність даного спору справі №520/6119/23, фактично ототожнивши спір про пенсійне право зі спором про виконання державними органами своїх публічно-правових обов`язків. У справі №520/6119/23 предметом судового розгляду було питання наявності у Позивача права на призначення пенсії відповідно до статті 29 Закону України №1058 IV на підставі наявних на той момент доказів. Натомість у даній справі предметом спору є правомірність дій та бездіяльності державних органів щодо отримання, перевірки, збереження, передачі та використання відомостей, необхідних для реалізації права Позивача на пенсійне забезпечення, а також усунення наслідків невиконання рішення суду у справі №520/136/20.
Відповідач скориставшись своїм правом визначеним ст. 304 КАС України подав відзив на апеляційну скаргу в якому вважаючи ухвалу суду першої інстанції такою, що винесена згідно вимог чинного законодавства просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а ухвалу суду залишити без змін.
Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звертався до суду з позовом, в якому просив, зокрема: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо врахування до загального страхового стажу застрахованої особи ОСОБА_1 періодів трудового стажу з 01.01.2001 до 12.02.2008 та січень 2019; щодо інформування ОСОБА_1 про відсутність відомостей в системі персоніфікованого обліку та необхідність їх подання (за наявності) відповідно до вимог ст. 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу застрахованої особи ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2001 до 12.02.2008 та січня 2019 загальною тривалістю станом на 26.09.2019 7 років 02 місяці;
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 по справі №520/6119/23 позов залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2024 по справі №520/6119/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 по справі №520/6119/23 залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 27.02.2024 по справі №520/6119/23 погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо врахування до загального страхового стажу застрахованої особи ОСОБА_1 періодів трудового стажу з 01.01.2001 до 12.02.2008 та січень 2019; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.2001 до 12.02.2008 та січня 2019.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Пунктом 4 ч.1 ст.238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до ч.2 ст.239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Із аналізу норм встановлено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2018 у справі №11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Верховний Суд, надаючи оцінку наявності підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, наслідком якого є закриття провадження у справі, неодноразово, зокрема у постановах від 31.03.2021 у справі №240/6357/20, від 27.08.2021 у справі №580/3966/20, від 15.12.2020 у справі №804/5759/17, від 17.08.2022 у справі №520/9008/2020, зазначав, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові, яка застосовується судом при перегляді судових рішень, якими закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 у справі №809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Судовим розглядом встановлено, що в обох формулюваннях предметом є одна й та сама матеріально-правова вимога - визнання протиправною бездіяльності (або рішення) Головного управління Пенсійного фонду України та примусове зарахування конкретного періоду роботи особи до її страхового стажу є повністю тотожними, оскільки вони мають ідентичний предмет, підстави та правову суть, а різниця полягає лише у стилістичному формулюванні.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження в частині позовних вимог, щодо зобов`язання ГУ ПФУ врахувати підтверджений трудовий стаж ОСОБА_1 з 01.01.2001 по 12.02.2008 - до страхового стажу.
В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 року по справі № 520/10247/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва