ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2026 р. Справа № 520/15998/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,
за участю секретаря судового засідання Реброва А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 (головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О.) по справі № 520/15998/26
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України третя особа: Військова частина НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування повідомлення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати повідомлення державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття від 02.06.2026, виконавчий лист № 520/31803/25 виданий 19.05.2025 Харківським окружним адміністративним судом;
В обґрунтування позову зазначив, що звернувся до органу виконавчої служби з метою пред`явлення виконавчого листа № 520/31803/25 виданого Харківським окружним адміністративним судом 19.05.2025 до примусового виконання.
Водночас, державний виконавець направив позивачу повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття з підстав його невідповідності вимогам ч. 1ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме відсутності у ньому відомостей про місцезнаходження юридичної особи боржника.
Позивач наполягав, що відсутність окремих відомостей у виконавчому документі щодо особи боржника не є достатньою підставою для його повернення стягувачу без виконання.
Враховуючи наведене, вважав спірне повідомлення протиправним та просив суд його скасувати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 позов задоволено.
Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (далі - апелянт), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, просило його скасувати з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що відсутність відомостей про місцезнаходження боржника унеможливлює орган державної виконавчої служби встановити, чи підлягає виконавчий лист виконанню саме відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Враховуючи, що ні виконавчий лист, ні заява стягувача не містять відомостей про місцезнаходження юридичної особи боржника, вважає, що державним виконавцем правомірно повернуто стягувачу виконавчий документ без прийняття на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), Військова частина НОМЕР_1 (далі - третя особа) не подали відзиви на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 по справі № 520/31803/25, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 28.04.2026, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити обчислення та нарахування ОСОБА_1 виду грошового забезпечення - одноразова грошова допомога при звільненні із використанням отриманої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з урахуванням раніше проведених платежів та передати відповідні документи для проведення грошових платежів до Військової частини НОМЕР_1 .
19.05.2026 Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі № 520/31803/25, який пред`явлений ОСОБА_1 до примусового виконання.
У реквізитах виконавчого листа боржником вказано Військову частину НОМЕР_2 та її ЄДРПОУ, стягувачем - ОСОБА_1 із зазначенням його адреси та РНОКПП.
02.06.2026 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 та доданого до неї виконавчого документу, направив стягувачу повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме через відсутність у виконавчому листі адреси місцезнаходження боржника.
Не погодившись із повідомленням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що повернення виконавчого листа без виконання повинно містити об`єктивні причини неможливості виконати судове рішення. Водночас, лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про адресу боржника не позбавляє державного виконавця можливості з`ясувати такі дані в межах наданих йому законом повноважень. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти ефективно, забезпечувати суб`єктивні права, свободи та інтереси осіб, які до них звертаються.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач безпідставно склав повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що у виконавчому документі зазначаються:
назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб),
дата народження боржника - фізичної особи;
ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб платників податків);
резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
строк пред`явлення рішення до виконання.
Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону (п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ).
За змістом ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 подав до відповідача заяву про примусове виконання судового рішення, до якої додав виконавчий лист № 520/31803/25 від 19.05.2026, виданий Харківським окружним адміністративним судом.
Водночас, відповідач повідомленням від 02.06.2026 повернув позивачу вказаний виконавчий лист без прийняття до виконання з підстав передбачених п. 6 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме через відсутність у виконавчому листі адреси місцезнаходження боржника.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, виконавчий лист містить відомості про стягувача (його прізвище, ім`я та по батькові, РНОКПП та адреса проживання) та боржника (його найменування та ЄДРПОУ), які дозволяють здійснити повну ідентифікацію сторін виконавчого провадження.
Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №120/7116/22 зауважив, що відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника за наявності можливості у державного виконавця його ідентифікувати, не може вважатися підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Дії державного виконавця при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є неправомірними, оскільки, в розумінні правових приписів законодавства, державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за наявності відповідного виконавчого листа виданого судом, який відповідає вимогам цього Закону.
Крім того, у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 580/2220/19 Верховний Суд зазначив, що виконавчий документ повинен містити обов`язкові реквізити та дані (інформацію) визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», проте повернення виконавчого листа без виконання повинно містити об`єктивні причини неможливості виконати судове рішення.
Як вірно зауважив суд першої інстанції, приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
З огляду на надані законом повноваження, державний виконавець мав можливість отримати відповідні відомості з державних реєстрів або звернутися до відповідних органів для отримання інформації та встановити зареєстроване місцезнаходження боржника.
Відтак, відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про адресу боржника не позбавляла державного виконавця можливості з`ясувати такі дані в межах наданих йому законом повноважень.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що інформація про місцезнаходження боржника впливає на можливість встановлення органу, уповноваженого на вчинення виконавчих дій колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Згідно з ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника).
З аналізу наведених норм вбачається, що виконавче провадження відкривається органом виконавчої служби за місцезнаходженням боржника.
При цьому, державний виконавець має право провести перевірку інформації про місцезнаходження боржника, а у випадку його перебування на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, останній не позбавлений права передати відкрите виконавче провадження до іншого органу державної виконавчої служби.
Крім того, якщо у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо з`ясувати місцезнаходження боржника, останній має повноваження на повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відсутність у виконавчому документі інформації лише про місцезнаходження боржника не унеможливлює його ідентифікацію та не позбавляє орган державної виконавчої служби з`ясувати відповідні обставини.
Колегія суддів зауважує, що суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти ефективно, забезпечувати суб`єктивні права, свободи та інтереси осіб, які до них звертаються.
Натомість, відповідач не скористався усіма наданими йому повноваженнями для реалізації права позивача на забезпечення примусового виконання судового рішення, як наслідок повідомлення відповідача щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття від 02.06.2026 є безпідставним.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21.12.2023 у справі №120/7116/22.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому повідомлення від 02.06.2026 є протиправним та правомірно скасоване судом.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 по справі № 520/15998/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова
Повний текст постанови складено 02.09.2026 року