Справа № 594/1397/26
У Х В А Л А
01 вересня 2026 року м.Борщів
Суддя Борщівського районного суду Тернопільської області Зушман Г.І., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мороз І.М., звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем 18 червня 2026 року, розірвати. В обґрунтування позову посилається на те, що фактичні сімейні відносини між ними припинені, вони разом не живуть, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають, сімейних відносин не підтримують. Примирення між ними неможливе, а подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, у зв`язку з чим надання строку для примирення є недоцільним. Позивачка не має наміру відновлювати шлюбні відносини та наполягає на їх остаточному припиненні.
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Під час вивчення матеріалів позовної заяви встановлено, що вони не відповідають вимогам ст. ст.175, 177 ЦПК України з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
За умовами п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
За змістом ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року №11, у заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, чи є від шлюбу неповнолітні діти, при кому з батьків вони перебувають, пропозиції щодо участі подружжя в утриманні та вихованні дітей після розірвання шлюбу, чи заявляються інші вимоги, які може бути вирішено одночасно з позовом про розірвання шлюбу.
До заяви додаються: оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог. Якщо заява не відповідає вимогам закону, слід застосовувати правила щодо залишення позову без руху.
Відповідно до ч. 1ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Дана норма закону стосується випадків, коли один із подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, у зв`язку з чим позасудовий спосіб розірвання шлюбу є неможливим, або коли він не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання відповідної спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно із п. 3, п. 4 Постанови Верховного Суду України за № 11 від 21.12.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених ст. ст. 106, 107 СК.
Так, положеннями ч. 1 ст.106 СК України закріплено, що подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.
Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя.
Отже, для подружжя, яке не має дітей, законом передбачено позасудовий порядок розірвання шлюбу шляхом звернення з відповідною заявою до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Разом з тим, в порушення вказаних вимог закону, позивачкою в позовній заяві не у повному обсязі викладено обставини, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, зокрема не зазначено дійсні причини позову про розірвання шлюбу, мотиви розірвання шлюбу, а лише зазначає, що фактичні сімейні відносини між ними припинені, вони разом не живуть, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають, сімейних відносин не підтримують.
Даний позов не враховує усіх вимог, передбачених ЦПК України,а саме:містить зазначення того, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися.
В даному випадку позивачка також не обґрунтувала звернення з цією позовною заявою до суду та не вказала відомості про наявність чи відсутність спільних дітей, та існування між подружжям спору, оскільки в цьому випадку законом передбачений інший позасудовий порядок розірвання шлюбу, а саме в органах РАЦСу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведене вище, позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачці строк - десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення вищезазначених недоліків позовної заяви.
Якщо у вказаний строк недоліки позовної заяви не будуть усунені, позовну заяву слід вважати неподаною і повернути позивачці.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 95, 175, 177, 185 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху, надавши строк 10 днів з дня вручення копії даної ухвали для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали.
Роз`яснити позивачці, що в разі невиконання ухвали в зазначений строк позовна заява буде вважатись неподаною та буде повернена зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Г.І.Зушман