КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
№22-ц/824/15868/2026
Унікальний №758/18639/25
УХВАЛА
02 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Приходька К.П., Журби С.О., Писаної Т.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабич Олена Миколаївна про визнання права власності на квартиру та виключення її зі спадкової маси, -
установив:
рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року, вказану апеляційну скаргу залишено без руху, оскільки вона подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, а апелянтом не було порушено питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також не оплачена судовим збором. При цьому ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні від сплати судового збору.
31 серпня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від представника ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій зазначено, що копія рішення надійшла до електронного кабінету представника 13 липня 2026 року, а сама позивач отримала копію рішення поштовим відправленням 30 липня 2026 року, на підтвердження чого надала копію конверта.
Крім цього, вдруге просила звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, посилаючись на скрутне матеріальне становище, надавши копію довідки про доходи з Пенсійного фонду №8995614793994934 від 26 серпня 2026 року.
Вивчивши наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року та доводи заяви про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційне провадження не підлягає відкриттю, а апеляційна скарга поверненю особі, яка її подала, з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
ЄСПЛ вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»).
Наведені заявником причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення не дають достатніх підстав для визнання їх поважними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, копію оскаржуваного рішення ОСОБА_1 отримала безпосередньо у суді 30 червня 2026 року про що свідчить власноручно написана нею розписка (а.с. 228).
Останнім днем для подачі апеляційної скарги було 30 липня 2026 року, в той час як апеляційну скаргу було подано лише 06 серпня 2026 року.
Щодо підстав звільнення від сплати судового збору, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з ч. 3 ст. 136 ЦПК України, яка кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» зі змінами, з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
За приписами частини 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» зі змінами, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за клопотанням такої сторони звільнити від сплати судового збору за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої та багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Відповідно до п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», особа, яка заявляє клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, згідно з положеннями ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд у справі №686/114/16-ц від 04 липня 2018 року зазначив, що звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є правом суду, не його обов`язком, а сторона повинна довести суду таку необхідність.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями ч. 5 ст. 136 ЦПК України, зобов`язана одночасно надати докази, які підтверджують наявність обставин, якими обґрунтоване таке клопотання.
Таким чином, аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що звільнення від сплати судового збору здійснюється за наявності доказів тяжкого майнового стану та відсутності коштів на сплату судового збору.
Разом з тим, апелянт надала довідку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за віком.
Згідно довідки про доходи №8995614793994934, вбачається, що за період з березня 2026 року по серпень 2026 року ОСОБА_1 отримала пенсію у розмірі 24300 грн.
Проте, вказані документи не свідчать беззаперечно про тяжкий майновий стан апелянта.
Апелянтом не надано інших доказів, які б підтверджували її важкий майновий стан на момент подачі апеляційної скарги (відсутність рухомого або нерухомого майна, можливого доходу від їх відчуження та ін.).
Навпаки, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, яка міститься у матеріалах справи, вбачається, що на праві власності у ОСОБА_1 перебуває квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 .
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Безпідставне звільнення, відстрочення та розстрочення особі сплати судового збору за відсутності належних та допустимих доказів суперечить завданню та меті ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» у частині надходження до спеціального фонду Державного бюджету України коштів від сплати судового збору та може розцінюватися, як надання певних процесуальних переваг заявнику перед іншими учасниками судового процесу, які зобов`язані сплачувати такий збір.
У зв`язку з наведеним, вимога суду щодо оформлення апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 356 ЦПК України, зокрема щодо надання доказів сплати судового збору у розмірі, визначеному законодавством, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Таким чином, станом на 02 вересня 2026 року недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі від 25 серпня 2026 року залишились неусунутими.
Згідно ч. 2 статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 185 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
В ухвалі Київського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року було зазначено про недоліки апеляційної скарги, а також про спосіб та строк їх усунення.
Згідно з положеннями ст.ст. 185, 357 ЦПК України, у разі невиконання ухвали суду про залишення скарги без руху, апеляційна скарга повертається особі, яка її подала.
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 185, 357 ЦПК України,-
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабич Олена Миколаївна про визнання права власності на квартиру та виключення її зі спадкової маси, вважати неподаною та повернути апелянту.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба
Т.О. Писана