УХВАЛА
02 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 420/17483/25
адміністративне провадження № К/990/35646/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Мандриченко Жанни Василівни на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 420/17483/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" № 3778 від 17 лютого 2025 року про скасування ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 420/17483/25 повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)
Не погодившись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року, позивач повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2026 року визнано неповажними зазначені представницею ОСОБА_1 - адвокаткою Мандриченко Жанною Василівною підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статей 329 та 330 КАС України та надано 10-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 11 серпня 2026 року представницею скаржника подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, у якій наведено додаткові обставини, які, на її думку, свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
Зокрема, заявниця посилається на перебування ОСОБА_1 у щорічній основній оплачуваній відпустці у період з 13 липня 2026 року по 26 липня 2026 року, що, за її твердженням, ускладнило отримання від нього необхідних пояснень та погодження повторного звернення з касаційною скаргою. Крім того, зазначає про значну тривалість повітряних тривог в Одеському районі Одеської області у період з 10 липня 2026 року по 29 липня 2026 року та перебої з електропостачанням у місті Одесі.
Розглянувши зазначену заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке.
За змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.
Передбачений зазначеною статтею строк касаційного оскарження пропущено, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 21 травня 2026 року в порядку письмового провадження, повний текст якої складено того ж дня, а з касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» 29 липня 2026 року.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним Кодексом строк.
Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги, Єдиного державного реєстру судових рішень та відомостей Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», скаржник уже реалізовував своє право на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі. Однак ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2026 року касаційну скаргу повернуто у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Як встановлено судом з відомостей Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», копію ухвали Верховного Суду від 09 липня 2026 року було надіслано до електронного кабінету скаржника в підсистемі «Електронний суд» того ж дня. Документ доставлено до електронного кабінету 09 липня 2026 року о 19:00.
Позивач звернувся з цією касаційною скаргою лише 29 липня 2026 року.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Так, невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги та, як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Верховний Суд повторно звертає увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Повернення касаційної скарги (з причин неналежного її оформлення) не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу та не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.
Невиконання та неврахування вимог ухвали про повернення касаційної скарги не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Висновок Верховного Суду у справі № 200/3692/21 є актуальним і щодо вирішення питання поновлення строків на касаційне оскарження.
Оцінивши наведені заявницею обставини та надані на їх підтвердження докази у сукупності, Суд не вбачає підстав для висновку про наявність об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали повторне звернення з касаційною скаргою у більш короткий строк.
Так, перебування скаржника у щорічній оплачуваній відпустці саме по собі не свідчить про існування об`єктивної перешкоди для реалізації ним процесуальних прав, зокрема для комунікації зі своїм представником та погодження процесуальних документів. При цьому заявницею не конкретизовано, які саме пояснення чи погодження скаржника були необхідними для усунення недоліків первинної касаційної скарги, а також не наведено обставин, які унеможливлювали їх отримання засобами телефонного чи електронного зв`язку.
Посилання на погіршення стану здоров`я скаржника також не може бути визнано належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку, оскільки на підтвердження існування такого стану здоров`я, який унеможливлював його участь у підготовці та погодженні касаційної скарги, відповідних доказів не надано. Наданий наказ про надання щорічної оплачуваної відпустки підтверджує виключно факт перебування скаржника у відпустці та не підтверджує неможливості вчинення ним відповідних процесуальних дій.
Суд також ураховує, що ухвалу Верховного Суду від 09 липня 2026 року про повернення первинної касаційної скарги було доставлено до електронного кабінету представниці скаржника 09 липня 2026 року, тоді як щорічна відпустка Астанкевича С.О. розпочалася лише 13 липня 2026 року. Водночас заявницею не наведено обставин, які об`єктивно перешкоджали вчиненню необхідних дій для повторного звернення з касаційною скаргою у період до початку зазначеної відпустки.
Щодо посилань на повітряні тривоги Суд зазначає, що наведення їх сукупної тривалості у період з 10 липня 2026 року по 29 липня 2026 року та надання відповідних скріншотів підтверджує наявність таких обставин, однак саме по собі не доводить неможливості підготовки та подання касаційної скарги протягом усього дев`ятнадцятиденного періоду після отримання ухвали про повернення первинної касаційної скарги.
Заявницею не обґрунтовано, яким чином наведена сукупна тривалість повітряних тривог унеможливлювала підготовку процесуального документа в інші проміжки часу, а також не встановлено безпосереднього причинного зв`язку між зазначеними обставинами та неможливістю повторного звернення до суду касаційної інстанції раніше 29 липня 2026 року.
Аналогічним чином посилання на перебої з електропостачанням не підтверджує існування безперервної чи такої за своєю тривалістю перешкоди, яка унеможливлювала підготовку та подання касаційної скарги у більш короткий строк. Надані заявницею відомості свідчать про ускладнення умов роботи, однак не підтверджують об`єктивної неможливості вчинення відповідної процесуальної дії протягом усього періоду з 09 липня 2026 року по 29 липня 2026 року.
Таким чином, наведені у заяві обставини як окремо, так і в сукупності не підтверджують існування об`єктивних, непереборних та незалежних від волевиявлення скаржника і його представниці перешкод, які унеможливлювали повторне звернення з касаційною скаргою без невиправданої затримки після повернення первинної касаційної скарги.
Також Суд враховує, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»)
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (N°32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Отже, наведені на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 11 серпня 2026 року підстави не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Ураховуючи те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Оскільки Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору вирішенню не підлягає.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
постановив:
У задоволенні клопотання представниці ОСОБА_1 - адвокатки Мандриченко Жанни Василівни про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представниці ОСОБА_1 - адвокатки Мандриченко Жанни Василівни на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 420/17483/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов