Справа № 184/2128/24
Номер провадження 2/184/69/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року м. Покров
Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Томаша В.І.,
за участю секретаря судового засідання Руденко М.М.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «про захист честі, гідності та ділової репутації», -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулася із вищенаведеним позовом до відповідача, який уточнила в ході судового розгляду, в якому, посилаючись на те, що відповідач у соціальній мережі Фейсбук на сторінці ОСОБА_4 розмістила публікацію, яка містить недостовірну інформацію стосовно позивача наступного змісту: «Напевно правильно всі в місті Скорбенко називають ОСОБА_5 ».
З пояснень позивача, поширена відповідачем інформація за своїм змістом є негативною, не відповідає дійсності, є образливою для позивача, ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію. На підставі викладеного позивач просить визнати вищенаведену інформацію, поширену відповідачем у соціальній мережі Фейсбук на сторінці ОСОБА_4 , недостовірною та такою, що порушує її честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язати відповідача спростувати вказану інформацію у спосіб, в який вона була поширена, а також стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 150000 грн.
Ухвалою суду від 22.10.2024 року відкрите провадження у справі, визначено порядок розгляду справи - в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачем ОСОБА_3 в особі її представника адвоката Шаврової Н.М. надано відзив на позов та заперечення на відповідь позивача, в яких відповідач не визнає позовні вимоги та просить відмовити в їх задоволенні у повному обсязі за їх необґрунтованістю.
Її представник адвокат Шаврова Н.М. посилається на те , що матеріали справи не містять достатніх та належних доказів на підтвердження кожної обставини , на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог. Позивач повинна довести факт поширення недостовірної інформації відповідачкою, а не іншою особою по відношенню саме до неї , а не до іншої особи , внаслідок чого були порушені її особисті немайнові права. В зазначеному тексті відсутні персональні дані, за допомогою яких можливо б було достеменно встановити, що мова зі сторінки ОСОБА_6 йде саме про позивача . В тексті, на який посилається позивач , не має зазначення ім`я та по-батькові позивачки, не вказана адреса проживання, РНОКПП, дата народження, а також сфера її діяльності. Крім того, в тексті не зазначається також і назва міста. Тому не має підстав вважати, що позивачка є саме цією особою, яку пригадували в переписці на сторінці ОСОБА_4 у соціальній мережі Фейсбук. Також на позивача покладається обов`язок доведення того, що смислове навантаження скріншоту тексту поширеної інформації в соціальної мережі Фейсбук, не є оціночним судженням. Вимоги про відшкодуівння моральної шкоди відповідач не визнає з викладених підстав, крім того зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що її хронічні захворювання пов`язані з публікацією в мережі Фейсбук та є наслідком негативного впливу на її підприємницьку діяльність у газузі пасажирських перевезень, оскільки їх об`єм за минулий час значно збільшився.
Позивач надала відповідь на відзив, в якій наполягає на задоволення позовних вимог, на їх законності та обґрунтованості та просить задовольнити їх в повному обсязі, посилається на те, що відповідач порівняла із скабеєвою, яка є пропагандисткою ворожої країни. Вказана інформація, що була оприлюднена в мережі Інтернет, завдає шкоди іі честі, гідності та діловій репутації, а тому підлягає спростуванню. Розповсюдження відповідачкою недостовірної образливої інформації в соціальних мережах нанесла шкоду її підприємницькій діяльності у сфері пасажирських перевезень. Через тяжкі моральні страждання на цьому фоні у неї розвинулась хвороба, вона потрапила до лікарні і була прооперована. У цьому вона вбачає провину відповідачки, яка повинна відшкодувати моральну шкоду у розмірі 150000,00 ( сто п`ятдесят тисяч ) гривень.
Представник відповідача адвокат Шаврова Н.М. надада заперечення на відповідь, в якому наполягає на необгрунтованості заявлених вимог, у відсутності жодних достатніх та належних доказів на їх пітвердження, посилається на те, що допис, на який посилається позивач, є тільки оціночним судженням, спростування якого не передбачається чинним законодавством.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі та надала пояснення аналогічні тим, що викладені у процесуальних документах, поданих до суду (позовній заяві, відповіді на відзив).
В останні судові засідання позивач не зявився, про день та час розгляду справи був повідомлений, надавав суду клопотання про відкладення розгляду справи з різних причин, зокрема останнє судове засідання просив відкласти в звязку з оскарженням ним ухвали суду про роз`яснення рішення, що не є перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ст.. 223 ч. 3 п. 2 ЦПК України суд вважає за можливе продовжити судовий розгляд справи за відсутності позивача у справі.
В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явилась, про час, дату і місце судового розгляду повідомлена належним чином. З огляду на участь в судовому засіданні її представника, неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи. Представник відповідача адвокат Шаврова Н.М. позовні вимоги не визнала в повному обсязі просила відмовити в їх задоволенні.
Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно положень ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.
За змістом ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У відповідності з ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями та одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточення, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних рис у процесі виконанні трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, в тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їхньої підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
За змістом ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок порушення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
З наявної в матеріалах справи роздруківки з соціальної мережі Фейсбук убачається, що у соціальній мережі Фейсбук на сторінці ОСОБА_4 розміщено допис від імені відповідача, який за твердженнями позивача, містить недостовірну інформацію щодо неї, зокрема, наступного змісту: «Напевно правильно всі в місті Скорбенко називають Ольга скабеева».
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем була надана роздруківка публікаціїї в сторінці ОСОБА_4 у соціальній мережі Фейсбук та медичні документи щодо стану її здоров`я та стосовно її перебування на стаціонарному лікуванні.
Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства (пункт 3 частина перша статті 129 Конституції України).
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Суд зветає увагу на те . що з тексту публікації на сторінці ОСОБА_4 у соціальній мережі Фейсбук « Напевно правильно всі в місті Скорбенко називають ОСОБА_5 », не вбачається достатніх ознак, за допомогою яких можливо ідентифікувати особу , про яку йде мова, як про позивача.
Текст публікації не містить достатніх персональних данних особи, зокрема її ім`я та по-батькові, РНОКПП, місце проживання або перебування, дату народження, сімейний стан, сферу діяльності, не зазначається також навіть назва міста.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року№ 2-рп/2012 інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.
Таким чином відсутні персональні дані, за допомогою яких можливо б було достеменно встановити, що мова зі сторінки ОСОБА_6 йде саме про позивачку, а не про іншу особу.
Тому не має підстав вважати, що позивач є саме цією особою, яку пригадували в переписці на сторінці ОСОБА_4 у соціальній мережі Фейсбук, оскільки жодних доказів її ідентифікаційних ознак текст не містить.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно із п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009, № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідно до Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна
Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положеньстатті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованогостаттею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 рік) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантованих пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц (провадження № 61-19478св18), особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їхню правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Виходячи з вищевикладеного , оспорювана позивачем інформація по суті є тільки оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню.
З урахуванням обставин справи та контексту всієї поширеної інформації щодо позивача, поширена інформація не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а ґрунтувалася на інформації, що містила оціночні судження і стосувалася критики особи , яку не можливо ідентифікувати внаслідок відсутності в ній достатніх персональних данних цієї особи.
При цьому не можуть бути спростовані думки, які виражені мовними засобами, зокрема, вживанням гіпербол, алегорій, сатири.
Отже, позивач не довіла факт поширення про неї недостовірної інформації, яка принижує її честь, гідність та ділову репутацію.
Відсутність підстав для визнання оспорюваної інформації недостовірною виключає необхідність спростування поширеної інформації.
Вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про визнання інформації недостовірної та, враховуючи вищенаведені висновки суду, вона також не підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог.
Суд зазначає, що обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались. Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
На підставі викладеного та керуючись ст.12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В :
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «про захист честі, гідності та ділової репутації» залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 03.09.2026 р.
Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш