ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року
м. Харків
справа № 953/8842/25
провадження № 22-ц/818/2065/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Тичкової О.Ю.,
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря Риндіч О.Б.
сторони справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Держава Україна в особі Харківської обласної прокуратури,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури, ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року у складі судді Дяченка О.М.,
УСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди в розмірі 999 000 грн.
Позов мотивований тим, що у період з 22.08.2018 по 05.08.2025 він незаконно перебував під слідством та судом. А саме, 22.08.2018 йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 301, ч. 3 ст. 301 КК України, в межах кримінального провадження, яке внесено до ЄРДР 27.03.2018 року №1201822[телефон приховано]. 29.08.2018 слідчим суддею Червонозаводського районного суду м. Харкова відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, який діяв до 22.10.2018. За результатом розгляду кримінальної справи № 640/15845/18 закрито кримінальне провадження №1201822[телефон приховано] у зв`язку з відмовою прокурора від підтримки державного обвинувачення. Внаслідок висунутого ОСОБА_1 безпідставного обвинувачення та тривалого перебування під слідством і судом, позивач був змушений захищатись від пред`явленого обвинувачення, відчував страх у зв`язку з можливістю незаконного засудження , що призводило до хвилювань, приниження таким обвинуваченням честі, гідності та ділової репутації, порушення нормальних життєвих зв`язків, тривалих психічних переживань, неможливість через кримінальне переслідування працевлаштуватись, вільно пересуватись по країні та за її межами, незаконне проведення негласних слідчих дій, обшуків, обрання запобіжного заходу були порушені конституційні права позивача. Моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 999 000 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду 750 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивач довів своє право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного перебування під слідством та судом в період з 22.08.2018 до 05.08.2025. Оскільки період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 83 місяців 10 днів (з 22.08.2018 до 05.08.2025), розмір морального відшкодування не може бути меншим за 666 666,67 грн ((8 000,00 грн х 83 місяців = 664 000,00 грн) + (8 000,00 грн / 30 календарних днів х 10 день = 2666,67 грн) = 666 666,67 грн). Зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди суд визначає в сумі 750 000,00 грн, оскільки такий розмір не менший від мінімального і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", та не призводить до її збагачення.
Не погодившись з рішенням суду Грюк В.В., який діє в інтересах Харківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди зменшивши його до 133 546,67 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не повно встановлені обставини у справі та ухвалене необґрунтоване рішення. Судом не правильно визначено період перебування позивача під слідством судом, оскільки 25.07.2025 Київським районним судом винесено ухвалу про закриття кримінального провадження, 04.08.2025 вказана ухвала набула законної сили, отже строк перебування позивача під слідством та судом становить з 22.08.2018 по 04.08.2025. Позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами негативний вплив неправомірних дій зазначених органів на його фізичний та психологічний стан, шкоду його діловій репутації, що дає можливість суду збільшити розмір гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди. Визначена судом першої інстанції сума для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 750000,00 грн не відповідає вимогам розумності та справедливості, а також фактичним обставинам справи. Суд не врахував, що ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1600 гривень. А тому розмір відшкодування моральної шкоди має становити 133546,67 гривень.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд при визначаючи розмір моральної шкоди, не в повній мірі врахував характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач. Позивач був змушений захищатись від пред`явленого обвинувачення, відчував страх у зв`язку з можливістю незаконного засудження , що призводило до хвилювань, приниження таким обвинуваченням честі, гідності та ділової репутації, порушення нормальних життєвих зв`язків, тривалих психічних переживань, неможливість через кримінальне переслідування працевлаштуватись, вільно пересуватись по країні та за її межами, незаконне проведення негласних слідчих дій, обшуків, обрання запобіжного заходу, чим були порушені конституційні і конвенційні права людини, докладання значних зусиль для нормалізації свого психологічного стану, глибину психо-емоційної травми, завданої незаконними діями правоохороних органів. Суд не врахував, що моральна шкода у справах проти держави за незаконне переслідування має не лише компенсаційну, а й превентивну функцію. Сума 999000 грн відповідає принципу пропорційності між завданими стражданнями та тяжкістю наслідків для життя людини, що свідчить про порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши головуючого суддю, пояснення позивача та його представника, пояснення представника прокуратури, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно обвинувального акту
22.08.2018 позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 301, ч. 3 ст. 301 КК України, в межах кримінального провадження, яке внесено до ЄРДР 27.03.2018 року №1201822[телефон приховано] (а.с. 15-18).
Відповідно до постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення прокурора Слобідської окружної прокуратури м. Харкова від 21.07.2025, встановлено, що «під час судового розгляду об`єктивних даних, які б вказували на розповсюдження, у тому числі повторно, відеопродукцій порнографічного характеру ОСОБА_1 не встановлено. Отже, обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_1 органами досудового розслідування в ході судового розгляду на підтвердилося, оскільки в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень злочинів, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 301 КК України» (а.с. 23-25).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25.07.2025 клопотання прокурора Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Артюх Г.С. було задоволено та закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201822[телефон приховано] від 27.03.2018, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 301. ч. 3 ст. 301КК України, на підставі п.2 ч. 2 ст. 284 КК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення (а.с. 26-28).
Обставини щодо кримінального провадження відносно позивача, учасниками справи не оспорюються, як і не оспорюється його право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР ( в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин ( надалі Закон 266/94-ВР)) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону №№ 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №750/5383/22 (провадження № 61-5388св23) зазначено, що: «суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, виходив із того, що 26 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №1201527[телефон приховано], тому з цього часу має обраховуватись строк перебування позивача під слідством та судом, тому такий становить 47 місяців (з 26 грудня 2015 року по 14 листопада 2019 року). Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду з огляду на таке. За приписами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу. У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. На підставі системного аналізу наведених норм прав Верховний Суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17».
Судом встановлено, що 22.08.2018 позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 301, ч. 3 ст. 301 КК України, в межах кримінального провадження, яке внесено до ЄРДР 27.03.2018 року №1201822[телефон приховано].
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25.07.2025 клопотання прокурора Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Артюх Г.С. було задоволено та закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201822[телефон приховано] від 27.03.2018, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 301. ч. 3 ст. 301КК України, на підставі п.2 ч. 2 ст. 284 КК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. Згідно ч. 3 ст. 395 КПК України ухвала набрала законної сили 02.08.2025.
Враховуючи викладене, суд помилково визначив період перебування позивача під слідством та судом, оскільки ухвала від 25.07.2025 набрала законної сили не 05.08.2025, як помилково зазначив суд, а 02.08.2025.
Отже, період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить з 22 серпня 2018 року по 02 серпня 2025 року включно.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Таким чином мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, гарантований державою, не є граничним.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8000,00 грн.
Відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР та усталеної судової практики розмір моральної шкоди необхідно обраховувати з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи в суді, тому суд правомірно врахували мінімальний розмір заробітної плати, встановлений з 01 січня 2025 року Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік».
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 06 травня 2025 року у справі № 689/1771/23 (провадження № 61-4541св24від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.
Доводи апеляційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, не заслуговують на увагу, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що узгоджується із нормами ст. 13 Закону № 266/94-ВР
Законом № 266/94-ВР не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Отже, Закон № 266/94-ВР є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.
Зазначений висновок відповідає правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 № 166/789/24.
Суд першої інстанції, всебічно та об`єктивно дослідивши обставини справи, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, врахувавши понесені позивачем моральні страждання, протягом яких позивач був змушений захищатись від пред`явленого обвинувачення, відчував страх у зв`язку з можливістю незаконного засудження , що призводило до хвилювань, приниження таким обвинуваченням честі, гідності та ділової репутації, порушення нормальних життєвих зв`язків, тривалих психічних переживань, неможливість через кримінальне переслідування працевлаштуватись, вільно пересуватись по країні та за її межами, незаконне проведення негласних слідчих дій, обшуків, обрання запобіжного заходу, чим були порушені конституційні і конвенційні права людини, докладання значних зусиль для нормалізації свого психологічного стану, глибину психо-емоційної травми, завданої незаконними діями правоохороних органів.
Враховуючи, що з 22.08.2018 по 02.08.2025 складає 83 (вісімдесят три місяці) місяців та 11 (одинадцять) днів, розмір морального відшкодування не може бути меншим за 666 666,67 грн ((8 000,00 грн х 83 місяців = 664 000,00 грн) + (8 000,00 грн / 30 календарних днів х 13 = 666 933,33 грн).
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.
Враховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості, судова колегія вважає, що розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , підлягає визначенню у сумі 750 000,00 грн, оскільки зазначений розмір є достатнім для справедливого відшкодування завданих моральних страждань, відповідає характеру та обсягу порушених прав. Такий розмір відшкодування узгоджується з положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», забезпечує розумний баланс між інтересами сторін та не призводить до безпідставного збагачення позивача.
Колегія суддів зазначає, що помилкове визначення судом першої інстанції періоду перебування позивача під слідством та судом саме по собі не призвело до неправильного вирішення справи по суті та не вплинуло на правильність висновків суду щодо заявлених позовних вимог.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог і доводи апеляційних скарг не є підставою для скасування даного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційні скарги Тімохова Олега Євгеновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та Харківської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук