ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/2083/26 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Ключковича В.Ю.,
при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,
за участі представника позивача - Сизька Б.Б.,
представника відповідача - Покотілової І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язанням вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області, в якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.12.2025 №22201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 100 096,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно склав податкове повідомлення-рішення, порушивши її право брати участь у розгляді заперечень. Стверджує, що посадові особи всупереч наказу про призначення виїзної перевірки провели невиїзну, про що вказали в акті перевірки. Просив врахувати, що грубі порушення порядку проведення податкової перевірки впливають на правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення. Також вважає, що описова частина акту перевірки не має відомостей про конкретні докази податкових порушень.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року задоволено повністю позовні вимоги позивача.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 23 квітня 2026 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин у справі. Доводи апеляційної скарги за своїм змістом дублюють доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 та від 03.08.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Від представника позивача до суду 08.07.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представники сторін приймали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Учасники процесу надали свої пояснення та аргументи, обмінялися питаннями.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до відомостей ЄДРПОУ позивачка зареєстрована, як фізична особа-підприємець, з 31.05.2000 за адресою: АДРЕСА_1 . Зареєстровані види господарської діяльності: основний - « 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами», інші:
« 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах
56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування
63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.
82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.».
Головне управління ДПС у Черкаській області 04.09.2025 видало наказ №2251-п про проведення документальної планової виїзної перевірки позивачки з 29.09.2025 тривалістю 10 робочих днів з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, у т.ч. сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності 01.01.2019-31.12.2024.
06.10.2025 видані направлення для проведення вказаної перевірки посадовим особам відповідача та направлений запит на надання документів.
Відповідачу подано заяву від 06.10.2025, підписану від імені позивачки особою за дорученням (без зазначення прізвища та ініціалів представника) з проханням у зв`язку з відсутністю офісного приміщення провести вказану документальну планову податкову перевірку в приміщенні відповідача.
Головне управління ДПС у Черкаській області 17.10.2025 видало наказ №2653-п про продовження строків призначеної наказом №2251-п перевірки з 20.10.2025 на 5 робочих днів, обґрунтоване значним обсягом первинної документації, що потребує детального її опрацювання.
Посадові особи відповідача 24.10.2025 склали акт №2214/23-000-24-05-01/1397706768 про ненадання документів позивачкою на письмовий запит. У ньому зазначили, що вказана податкова перевірка проведена. Копія наказу про призначення перевірки та повідомлення про її проведення позивачці вручено 25.09.2025 рекомендованим листом №0601190459385. Направлення та запит про надання документів вручені 06.10.2025 представнику позивачки за дорученням від 16.02.2024 №657. Копію наказу про продовження терміну перевірки вручено 17.10.2025 тому ж представнику. Документи щодо декларування показників доходів і витрат, відомостей про податковий кредит і податкові зобов`язання ПДВ надані платником не в повному обсязі.
Відповідач 31.10.2025 склав акт про результати документальної планової виїзної перевірки №17227/23-00-24-05-01/1397706768, в якому зазначив, що перевірка проведена в приміщенні податкового органу з 06.10.2025 до 17.10.2025, у т.ч. з продовженими строками 20.10.2025-24.10.2025 з відома та в присутності представника позивачки за дорученням від 16.10.2025 №657 ОСОБА_2 . У висновках акту перевірки зафіксовані порушення позивачки вимог:
- п.п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 140012,81грн, у т.ч. в тому числі за 2019 рік на суму 8027,08 грн, за 2020 на суму 8633,34 грн, за 2021 рік на суму 8197,19 грн, за 2022 рік на суму 35471,46 грн, за 2023 рік на суму 26514,48 грн та за 2024 рік на суму 53169,25грн;
- підп.163.1.1 п.163.1 ст.163, абз.4 п.164.1 ст.164 та п.161 підрозд.Х розд. XX «Перехідних положень» ПК України, у результаті донараховано військовий збір від провадження підприємницької діяльності на загальну суму 11667,73грн, у т.ч. в тому числі за 2019 рік на суму 668,92грн, за 2020 на суму 719,45 грн, за 2021 рік на суму 683,10грн, за 2022 рік на суму 2955,96грн, за 2023 рік на суму 2209,54грн та за 2024 рік на суму 4430,77грн;
- підп. «г» п. 198.5 ст.198, п.198.6 ст.198 ПК України, у результаті чого встановлено заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 90997 грн, у т.ч. за грудень 2024 року в сумі 90997 грн, та встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 21 декларації) на суму 550грн;
- п.п.201.1, 201.4, 201.10 ст.201 ПК України - відсутня реєстрація ПН в ЄРПН за щоденним підсумком в операціях, звільнених від ПДВ, на загальну суму 7525202,65грн, а також відсутня реєстрація ПН в ЄРПН на суму 549276,32грн, у т.ч. ПДВ 91547 грн;
- п.п.44.1, 44.3 ст.44, п.177.10 ст.177 ПК України, відповідальність за що передбачена п.121.1 ст.121 ПК України;
- п.51.1 ст.51 та п.176.2 «б» ст.176 ПК України - штрафна санкція 1020,00 грн.
Позивачка акт перевірки не підписала та відповідач склав акт від 31.10.2025 про відмову (неможливість вручення) від такого підпису зазначивши, що в телефонному режимі її представник ОСОБА_2 повідомив, що не має можливості його отримати. Тому його надіслано поштовим зв`язком рекомендованим листом.
На підставі акту перевірки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення, у т.ч. оскаржуване - від 05.12.2025, вірний номер якого №22201/23-00-24-05-01 - про донарахування ПДВ в сумі 100096,00грн: 90 997,00 грн основне зобов`язання та 9099,0 0грн штрафна санкція, - за заниження ПДВ до сплати за рахунок не нарахування податкового зобов`язання щодо товарів, використаний не у господарських відносинах.
За результатом адміністративного оскарження відповідач листом від 05.12.2025 вих.№27744/6/23-00-24-05-10 повідомив адвокату позивачки Сизьку Б.Б. на його заперечення від 01.12.2025 на акт перевірки, що його заперечення ним підписане без подання документів для підтвердження його повноважень, у зв`язку з чим відповідно до п.19.2 ст.19 та ст.16 Податкового кодексу України залишене без розгляду.
Такі обставини зумовили звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Першочергово судова колегія надає оцінку дотриманню процедури проведення податкової перевірки, що є одним із основних аргументів позивачки при зверненні до суду з цим адміністративним позовом.
Судовому аналізу підлягає правомірність дій контролюючого органу, який за наявності наказу на проведення документальної виїзної перевірки фактично здійснив її у власному приміщенні без участі платника, мотивуючи таку підміну виду перевірки відсутністю ФОП за податковою адресою.
Так, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
При цьому посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).
Глава 8 розділу ІІ Податкового кодексу України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.
Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
У контексті правовідносин, які склалися між учасниками цієї справи, слід зазначити, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки відбувається згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України).
Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Як установлено в абзаці п`ятому пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
Дотримання цих вимог в їх сукупності може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки, що, в свою чергу, є предметом дослідження у даній справі.
При цьому виїзна перевірка має проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Аналогічний підхід до розуміння суті виїзної перевірки був сформульований Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18), ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, а також у постановах Верховного Суду від 17 травня 2019 року у справі №823/2530/18, від 16 травня 2018 року у справі №826/15718/14, від 23 квітня 2020 року у справі №826/20146/15, від 24 січня 2019 року у справі №805/1941/17-а та від 13 лютого 2024 року у справі №140/3135/19.
Окрім того, у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 808/881/16 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність платника податків за податковою адресою не є підставою для проведення контролюючим органом перевірки в приміщенні останнього, а не за місцезнаходженням фізичної особи-підприємця. У цій справі Верховний Суд встановив, що на підставі наказу та направлень на проведення виїзної документальної перевірки, вручені платнику за день до перевірки, ревізорами-інспекторами здійснювалися виходи за податковою адресою фізичної особи-підприємця. У зв`язку з відсутністю суб`єкта перевірки за податковою адресою працівниками контролюючого органу було складено відповідні акти про неможливість вручення направлень на проведення планової перевірки та проведено перевірку в приміщенні контролюючого органу. Визнаючи таку перевірку протиправною, Верховний Суд виходив з того, що право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки виникає у посадових осіб контролюючого органу за сукупності двох умов, передбачених статтями 77, 81 Податкового кодексу України (наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава)), невиконання яких своє чергою призводить до визнання перевірки незаконною. Також суд зазначив, що виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, адже у податковому законодавстві відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку.
У постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 440/1961/19 Верховний Суд, досліджуючи питання правомірності проведення виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців у приміщені податкової інспекції та аналізуючи судову практику Верховного Суду з цього приводу, сформулював висновок про те, що сам факт проведення документальної виїзної перевірки фізичної особи-підприємця у приміщенні контролюючого органу не є беззаперечною підставою вважати перевірку протиправною і такою, що тягне за собою скасування прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу. При цьому Верховний Суд зауважив, що у подібних до цієї справи правовідносинах перевірці підлягають обставини, які зумовили проведення призначених документальних виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців та/або фізичних осіб - платників податків у приміщенні контролюючого органу. Якщо зміна місця проведення перевірки відбулася безпідставно, без згоди на це платника податків та без забезпечення йому права на участь у проведенні такої перевірки, то така може бути визнана протиправною. Однак, якщо ж це відбулося з об`єктивних причин, за відсутності заперечень з боку платника податків з одночасним забезпеченням його права на участь у проведенні перевірки (незалежно від того, чи скористався платник податків таким правом), то така перевірка не може бути визнана протиправною.
Досліджуючи правомірність дій контролюючого органу, колегія суддів насамперед акцентує увагу на тому, що дотримання встановленої законом процедури проведення перевірки є фундаментальною передумовою легітимності її результатів.
Наведений підхід продемонстрований, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 826/17123/18, у якій було сформульований такий правий висновок: «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».
У ще одній палатній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18) окрім наведених, Суд обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання».
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
У позовній заяві ОСОБА_1 наполягає на допущенні контролюючим органом грубого порушення процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Фундаментальною передумовою такого твердження позивачкою зазначено те, що ГУ ДПС у Черкаській області, призначивши перевірку саме як виїзну, фактично здійснило її за процедурою невиїзної у власному приміщенні без участі платника податків.
Суд дійшов висновку, що встановлені у цій справі обставини свідчать, що відповідачем в порушення положень податкового законодавства, за ініційованої до проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, фактично, внаслідок відсутності платника податків за адресою, було проведено невиїзну перевірку за наявними у контролюючого органу документами у приміщенні останнього (каб.442), а не за місцезнаходженням позивача, що підтверджується актом перевірки від 31.10.2025 №17227/23-00-24-05-01/1397706768.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, в той час як, документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Варто відзначити, що неможливість проведення виїзної перевірки не може мати наслідком автоматичного проведення контролюючим органом невиїзної документальної перевірки з огляду на те, що для проведення будь-якого виду податкової перевірки необхідно дотримання умов прийняття наказу та повідомлення платника про відповідну перевірку.
Крім того, у Податковому кодексі України відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку, у тому числі у разі відсутності платника податків за місцезнаходженням.
При цьому проведення перевірки у встановленому законом порядку є передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень, а тому в разі недотримання встановлених вимог та, як наслідок, визнання перевірки протиправною, у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень.
Крім того, оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.
Однак доказів на підтвердження факту пред`явлення чи ознайомлення позивача із наказом про проведення саме документальної позапланової невиїзної перевірки, яка фактично була проведена у даній справі, відповідачем не надано.
В судовому засіданні представник апелянта наголосив, що в матеріалах справи міститься заява представника за дорученням ОСОБА_2 від 06.10.2025 про те, що у зв`язку з неможливістю забезпечення безпечних умов, а також у зв`язку з відсутністю офісного приміщення представник просить провести документальну планову перевірку в приміщенні Головного управління ДПС у Черкаській області (а.с.58). Посилаючись на вищевказану заяву, апелянт вважає, що особа за дорученням просила контролюючий орган провести перевірку в приміщенні податкової служби.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що вищевказана заява від імені позивачки про відсутність офісного приміщення та прохання провести вказану документальну планову податкову перевірку в приміщенні відповідача не має ідентифікаційних відомостей про представника, у т.ч. додатків у вигляді довіреностей чи ордерів. Крім того, суд звертає увагу, що вищевказана заява не містить жодних даних щодо її реєстрації контролюючим органом, які б підтверджували факт її подання до Головного управління ДПС у Черкаській області.
Представник апелянта наголошує, що довіреність на ОСОБА_2 надана останнім до матеріалів справи разом із апеляційною скаргою. Водночас суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду не приймає до уваги надані докази, виходячи із такого.
Згідно частини четвертої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Клопотання про поновлення строку на подачу вказаних доказів апелянтом не подавалося.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.
Апелянтом не надано жодних доказів, які б підтверджували неможливість подання вищевказаних доказів до суду першої інстанції.
Згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Колегія суддів звертає увагу, що протиправні дії не можуть зумовлювати настання правомірних наслідків такої перевірки, тобто вказувати на правомірність прийнятого контролюючим органом спірного рішення, за результатами її проведення.
Схожа правова позиція суду викладена у висновках Верховного Суду у постановах від 18.12.2019 у справі № 820/6376/15, від 28.05.2020 у справі №826/18356/16, від 17.12.2020 у справі № 810/1625/16 та від 23.11.2023 у справі № 640/7643/21.
2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд зазначив, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою ст.74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними, та підлягають скасуванню. Обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і були прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність спірних податкових повідомлень - рішень. З урахуванням цього суд вважає, що відсутня необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового Кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.
Установивши порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 по справі № 817/1314/17).
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, внаслідок незаконності призначення, а відтак і проведення перевірки, незаконності отримання, відповідно, доказів (у т.ч. акту перевірки), які покладені в основу висновків акту перевірки, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення за правилами доктрини «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree), яка була сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».
Судова колегія зазначає, що представником відповідача ні в суді першої та апеляційної інстанції вищевказані доводи позивача та обставини, які встановлені судовим рішенням не спростовані, що свідчить про недоведеність правомірності прийнятих спірних рішень.
З урахуванням наведеного у сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів наголошує, що в апеляційній скарзі не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.
Правовими положеннями частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду не спростовують.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №580/2083/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
В.Ю.Ключкович