Справа № 127/10058/26
У Х В А Л А
03 вересня 2026 р. Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Венгрин О.О.,
секретар - Грабарчук В.В.,
за участі представника заявника ОСОБА_1 -
адвоката Сейдаметова Р.Р.,
представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвоката Шикунової А.О.,
прокурора Марченко Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання (заяву) ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 (вступної і резолютивної частин, справа №ІІІ Nsm 677/23),
в с т а н о в и в:
В системі "Електронний суд" ОСОБА_3 через представника - адвоката Сейдаметова Р.Р., заінтересована особа: ОСОБА_2 , звернувся до суду із клопотанням (заявою) про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 (вступної і резолютивної частин, справа №ІІІ Nsm 677/23).
Клопотання (заява) мотивовано тим, що постановою Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025: І. Позбавлено учасницю ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Валбжих. ІІ. Встановлено та присуджено з Державного казначейства - Районного суду у м. Свідниця адвокату Збігнєву Єжерські суму 295,20 злотих як винагороду за виконання функцій куратора для учасника з невідомим місцеперебуванням. ІІІ. Присуджено від учасниці ОСОБА_6 на користь заявника ОСОБА_7 суму 436,00 злотих (чотириста тридцять шість злотих) як відшкодування витрат на провадження разом із відсотками у розмірі встановлених законом відсотків за прострочення, які нараховані з моменту набрання постановою законної сили. IV. Зобов`язано учасницю ОСОБА_4 сплатити на користь Державного казначейства - Районного суду у м. Свідниця суму в розмірі 13959,35 злотих як тимчасові витрати, понесені Державним казначейством.
Постанова набрала законної сили 04.02.2026, а оскільки заінтересована особа має зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1 (тепер АДРЕСА_2 , клопотання підсудне Вінницькому міському суду Вінницької області згідно з нормами ЦПК України. Правовою підставою для визнання рішення є Договір між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 та Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19.10.1996, які передбачають спрощений порядок та принцип автоматичного визнання рішень у справах щодо батьківських прав. Підстав для відмови у визнанні відсутні, оскільки польський суд мав належну юрисдикцію за місцем проживання дитини, а права ОСОБА_2 на захист були забезпечені через призначення судом куратора у зв`язку з невідомим місцем її перебування на той час. Офіційне підтвердження юридичної сили іноземної постанови на території України необхідне для її подальшого примусового виконання та врегулювання правовідносин між батьками і дитиною. Зазначена постанова суду є невиконаною, просить постановити ухвалу про визнання і надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025. (а.с. 1-3)
Представником заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокатом Шикуновою А.О. подано заперечення на клопотання (заяву) ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025. Заперечення обгрунтовано тим, що боржник ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про розгляд справи в Районному суді у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща, тому була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі. Крім того, до клопотання не долучено мотивоване рішення іноземного суду, яке заявник просить визнати і надати дозвіл на примусове виконання на території України. Просить відмовити в задоволенні клопотання. (а.с. 81-93)
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.05.2026 (справа №127/10058/26) з метою з`ясування, чи не суперечить публічному порядку України виконання на території України постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 (вступної і резолютивної частин, справа №ІІІ Nsm 677/23) про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і про стягнення з ОСОБА_2 436,00 злотих - відшкодування витрат на провадження разом із відсотками за прострочення з моменту набрання постановою законної сили, зобов`язано заявника ОСОБА_1 надати повне мотивоване рішення іноземного суду - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 (справа №ІІІ Nsm 677/23). (а.с. 64)
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Сейдаметов Р.Р. підтримав клопотання за викладених в ньому обставин, просить його задоволити. На запитання суду пояснив, що йому не відомо, з яких підстав матір ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо малолітньої дочки. Йому відомо, що ОСОБА_2 не виконує інше судове рішення і перешкоджає батькові дитини - ОСОБА_9 бачитись з дитиною. У виконання ухвали суду від 29.05.2026 надати повну мотивовану постанову Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 не є можливим, оскільки повне судове рішення виготовляється за заявою учасника справи в разі наміру його оскаржувати до апеляційного суду. Вступна і резолютивна частини постанови від 18.12.2025 є повним судовим рішенням, яке підлягає виконанню.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокат Шикунова А.О. підтримала свої заперечення, додатково пояснила, що немає доказу про те, що ОСОБА_2 була належно повідомлена про судове засідання у справі про позбавлення її батьківських прав. Стороною заявника не виконано ухвали суду про надання повного мотивованого судового рішення, яке сторона заявника просить визнати на території України і надати дозвіл на його примусове виконання на території України. З яких підстав ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно малолітньої дочки з вступної і резолютивної частини постанови іноземного суду не зрозуміло, представник заявника цього теж не пояснив. ОСОБА_2 - мати ще трьох дорослих дітей. Вона не має шкідливих звичок, не вживає алкоголь, чи наркотичні засоби. За дочкою належно доглядає, виховує, утримує, забезпечує всім необхідним. Дитина - в безпеці, проживає в належних умовах, ходить до школи. Рішення суду України про стягнення аліментів з батька - заявника в Польщі не виконується. ОСОБА_2 не була повідомлена про розгляд справи щодо позбавлення її батьківських прав, не була присутньою в судовому засіданні і не мала змоги захищати свої інтереси. Стороні заявника відома адреса реєстрації ОСОБА_2 в Україні. Також заявнику відомо, що вона (адвокат Шикунова А.О.) представляла інтереси ОСОБА_2 у інших справах. В Україні позбавлення батьківських прав - крайній захід. Просить відмовити в задоволенні клопотання.
Прокурор Марченко Г.П. заперечує щодо задоволення клопотання, оскільки суду не надано доказів того, що рішення про позбавлення батьківських прав, як крайній захід, було прийнято після вживання інших заходів впливу до матері. При вирішенні спору про позбавлення батьківських прав не була з`ясована думка дитини. Підтримує позицію представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвоката Шикунової А.О. щодо відсутності підстав для задоволення клопотання.
Вислухавши пояснення учасників процесу, що з`явились, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_3 - громадянин Польщі. Заінтересована особа ОСОБА_2 - громадянка України. Їхня дитина - малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - громадянка України.
Постановою Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025: І. Позбавлено учасницю ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Валбжих. ІІ. Встановлено та присуджено з Державного казначейства - Районного суду у м. Свідниця адвокату Збігнєву Єжерські суму 295,20 злотих як винагороду за виконання функцій куратора для учасника з невідомим місцеперебуванням. ІІІ. Присуджено від учасниці ОСОБА_6 на користь заявника ОСОБА_7 суму 436,00 злотих як відшкодування витрат на провадження разом із відсотками у розмірі встановлених законом відсотків за прострочення, нарахованими з моменту набрання постановою законної сили. IV. Зобов`язано учасницю ОСОБА_4 сплатити на користь Державного казначейства - Районного суду у м. Свідниця суму в розмірі 13959,35 злотих як тимчасові витрати, понесені Державним казначейством. Постанова набрала законної сили 04.02.2026. (а.с. 23-24)
У відповіді Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх від 27.01.2026 (на лист ОСОБА_1 ) зазначено, що про дати судових засідань 20.11.2025 р. та 18.12.2025 р. був належним чином повідомлений куратор - адвокат Збігнєв Єжєрські, призначений на підставі постанови від 25.09.2025 р. для учасника ОСОБА_6 , місцеперебування якої невідоме. Вищезазначене вручення є дійсним відповідно до ст. 143 Цивільного процесуального кодексу. Відповідно до зазначеного положення, якщо стороні, місцеперебування якої невідоме, має бути вручена позовна заява або інший процесуальний документ, що викликає необхідність захисту її прав, вручення до моменту з`явлення сторони або її представника чи повіреного може відбутися тільки до рук куратора, призначеного на прохання заінтересованої особи судом, що розглядає справу. (а.с. 25)
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
У ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають із цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Відповідно до частини першої ст. 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у ст. 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
У частині першій ст. 462 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (ст. 463 ЦПК України).
Відповідно до частини першої ст. 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Згідно ч. 6 ст. 467 ЦПК України, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.
У ст. 471 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому ст.ст. 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою (ч. 1 ст. 472 ЦПК України).
Підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені ст. 468 ЦПК України, згідно з якою клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
9) в інших випадках, встановлених законами України.
Між Україною та Республікою Польща укладено договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований Постановою Верховної Ради України № 3941-XII від 04.02.1994, який набув чинності 14.08.1994.
Згідно ст. 48 Договору про правову допомогу 1994 року рішення судів Республіки Польща у цивільних немайнових справах (згадано і про справи, що стосуються батьківської відповідальності), які набрали законної сили, визнаються на території України без проведення дій про визнання, якщо суди України не винесли раніше правомірного рішення у тій самій справі, або якщо не були виключно компетентні, на підставі цього Договору, а у випадку відсутності такого врегулювання в Договорі - на підставі чинного законодавства України.
До категорії цивільних справ відносяться і сімейні справи (ч. 3 ст. 1 Договору).
Отже у Договорі про правову допомогу 1994 року Україна та Республіка Польща дійшли згоди про те, що судові рішення у сімейних справах немайнового характеру визнаються на території обох держав без застосування процедури визнання.
Пленум Верховного Суду України у пункті 1 Постанови №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» від 24.12.1999 роз`яснив, що розгляд судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надається Україною та іншими державами учасницями відповідних міжнародних договорів.
Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» №12 від 24.12.1999 роз`яснено, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладеного між Україною та Республікою Польща, винесені судами однієї Договірної Сторони рішення з цивільних немайнових справ, що набрали законної сили, а в справах,
що стосуються батьківських прав, рішення, що не набрали законної
сили, але підлягають негайному виконанню, визнаються на території
іншої Договірної Сторони без проведення дій про визнання, якщо
суди іншої Договірної Сторони не винесли раніше правомірного
рішення в тій самій справі, або якщо не були виключно компетентні,
на підставі цього Договору, а у випадку відсутності такого
врегулювання в Договорі - на підставі чинного законодавства цієї
Договірної Сторони.
У цій справі заявником ініційовано розгляд питання про визнання і надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025, якою: позбавлено учасницю ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Валбжих; присуджено від учасниці Наталі Сінькової на користь заявника ОСОБА_7 суму 436,00 злотих (чотириста тридцять шість злотих) як відшкодування витрат на провадження разом із відсотками у розмірі встановлених законом відсотків за прострочення, нарахованими з моменту набрання постановою законної сили.
Зазначене рішення іноземного суду має присудження як майнового (стягнення процесуальних витрат), так і немайнового характеру (позбавлення батьківських прав).
Відмінність між наданням дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, передбаченим главою 1, та визнанням в Україні рішень іноземних судів, передбаченим главою 2 розділу ІХ ЦПК України, полягає в тому, що в першому випадку національний суд дозволяє примусове виконання рішення іноземного суду та видає виконавчий лист, який пред`являється для виконання в порядку, встановленому законом. У другому випадку національний суд лише визнає рішення іноземного суду як факт або юридичний стан, що вже відбувся за кордоном, без звернення цього рішення до примусового виконання.
У постанові Верховного Суду від 04.02.2026 р. у справі № 359/10463/24 наголошено, що навіть у випадку, коли рішення іноземного суду стосується скасування спільного батьківського права та надання одному з батьків одноосібних прав над дітьми, таке рішення за своїм характером може не підлягати примусовому виконанню, а має визнаватися як юридичний факт або правовий стан у порядку глави 2 розділу ІХ ЦПК України.
Подібний підхід застосовано Верховним Судом і у постанові від 27.09.2024 р. у справі № 308/7962/23, у якій суд, розглядаючи питання про визнання рішення суду м. Уппсала Королівства Швеція щодо призначення особливих опікунів дитині, застосував саме процедуру визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, з урахуванням Гаазької конвенції про батьківську відповідальність1996 року.
Якщо іноземне рішення встановлює або змінює правовий статус особи, батьківську відповідальність, опіку, місце проживання дитини чи інший сімейно-правовий стан, воно не завжди може бути предметом примусового виконання в Україні. У кожному випадку суд повинен встановити, чи містить таке рішення конкретний обов`язок боржника, який може бути реалізований із застосуванням процедури примусового виконання, чи йдеться лише про юридичний факт або статус, який підлягає визнанню.
Остаточність рішення іноземного суду сама по собі не усуває необхідності розмежування тієї частини рішення, яка підлягає примусовому виконанню (глава 1 розділу ІХ ЦПК України), і тієї частини, яка за своїм змістом може бути лише предметом визнання (глава 2 розділу ІХ ЦПК України) як юридичний факт або правовий стан.
Згідно ст. 23 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (Гаазька конвенція 1996 р.)
1. Заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах.
2. У визнанні, однак, може бути відмовлено:
a) якщо захід було вжито органом, юрисдикція якого не ґрунтувалася на одній з підстав, передбачених у Розділі II;
b) якщо заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, у рамках судового або адміністративного провадження, без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів процедури Держави, в якій було подано прохання;
c) на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою;
d) якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку Держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини;
e) якщо захід є несумісним із заходом, ужитим пізніше в не-Договірній Державі звичайного місця проживання дитини, у разі, якщо останній задовольняє вимоги визнання в Державі, в якій було подано прохання;
f) якщо не дотримано процедури, передбаченої в статті 33.
Суд звертає увагу на те, що до клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду заявником ОСОБА_10 надано лише вступну та резолютивну частини судового рішення - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30.03.2026 (справа 127/10058/26) клопотання (заяву) ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, було залишено без розгляду і повернуто заявнику ОСОБА_9 , оскільки для вирішення питання щодо визнання судового рішення в Україні необхідним є повне мотивоване рішення, яка постановою Вінницького апеляційного суду від 14.05.2026 скасована. (а.с. 58-60)0
Ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 29.05.2026 (справа №127/10058/26) про зобов`язання заявника ОСОБА_1 надати повне мотивоване рішення іноземного суду - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 (справа №ІІІ Nsm 677/23) (а.с. 64) з метою з`ясування, чи не суперечить публічному порядку України виконання на території України постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 (вступної і резолютивної частини, справа №ІІІ Nsm 677/23) про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і про стягнення з ОСОБА_2 436,00 злотих - відшкодування витрат на провадження разом із відсотками за прострочення з моменту набрання постановою законної сили, заявником ОСОБА_10 не виконана.
З вступної і резолютивної частин судового рішення - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 (справа №ІІІ Nsm 677/23) не зрозуміло, з яких підстав громадянку України ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно малолітньої дочки - громадянки України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Сейдаметов Р.Р. в судовому засіданні не зміг зазначити підстави позбавлення матері дитини - ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки, оскільки ці підстави йому не відомі. Крім того, заявив, що повного мотивованого судового рішення немає, заявник ОСОБА_3 його не замовляв. Вважає, що підлягає визнанню і примусовому виконанню вступна і резолютивна частини постанови суду Польщі.
Статтею 164 Сімейного кодексу України передбачено підстави позбавлення батьківських прав. В цій нормі йдеться про те, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
В Україні позбавлення батьківських прав є крайнім (виключним) заходом - це стала, наскрізна правова позиція Верховного Суду, яка відображена у десятках його рішень та базується на практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 і інших.
У постанові Верховного Суду від 12.01.2026 (справа №708/1440/24) наголошено, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Суд вважає, що визнання рішення іноземного суду (у виді вступної і резолютивної частин) про позбавлення батьківських прав з невідомих підстав громадянки України відносно малолітньої дитини - громадянки України очевидно суперечить публічному порядку України, в якій позбавлення батьківських прав є виключним, крайнім заходом, і не враховує найвищі інтереси малолітньої дитини (як цим рішенням враховано інтереси малолітньої дитини не є зрозумілим, оскільки рішення іноземного суду не мотивоване).
В клопотанні заявник зазначає, що юрисдикція польського суду грунтувалась на підставах, передбачених розділом ІІ Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (звичайне місце проживання дитини на момент порушення провадження було на території Польщі).
Суду не надано доказів того, коли відкрито провадження у справі про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 і, який доказ надано позивачем про те, що справа підсудна суду Польщі (що дитина проживає на території Польщі). Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Сейдаметов Р.Р. в судовому засіданні не зміг зазначити, яким чином було доведено суду Польщі, що справа саме цьому суду підсудна.
Суду не надано доказів, яка адреса відповідача - громадянки України ОСОБА_2 була зазначена позивачем у справі про позбавлення батьківських прав.
Судом встановлено, що громадянка України ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання в Україні (в зв`язку з чим і подано це клопотання для визнання рішення іноземного суду в Україні і отримання дозволу його примусового виконання на території України), адреса реєстрації в Україні ОСОБА_2 заявнику ОСОБА_9 відома (суду, що розглядає клопотання, доводилось розглядати інші справи цих осіб), заявнику ОСОБА_9 відомо про представника ОСОБА_2 в Україні - адвоката Шикунову А.О.
З інформаційного листа суду ОСОБА_11 ) від 27.01.2026 вбачається, що суд Польщі повідомляє про те, що про дати судових засідань 20.11.2025 і 18.12.2025 був належним чином повідомлений куратор - адвокат Збігнєв Єжерські, призначений на підставі постанови від 25.09.2025 для учасника ОСОБА_2 , місце перебування якої невідоме. (а.с. 25)
Крім цієї інформації більше нічого про участь куратора-адвоката у процесі не відомо. Повне мотивоване рішення суду Польщі суду, що розглядає клопотання, не надано. Чи брав участь куратор в судових засіданнях, яка була його позиція щодо захисту інтересів ОСОБА_2 (чи визнав він позов, чи заперечував щодо його задоволення), чи виконував він обов`язок щодо з`ясування місця знаходження ОСОБА_2 , чому куратор не замовив повне мотивоване рішення суду Польщі, на ці питання, які виникли в судовому засіданні, для з`ясування, чи було належно повідомлено учасника справи ОСОБА_2 про судові засідання у справі про позбавлення батьківських прав, представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Сейдаметов Р.Р. інформації не надав.
При цьому потрібно зауважити, що представник ОСОБА_2 в Україні - адвокат Шикунова А.О. інформацію в системі "Електронний суд" щодо своєї довірительки ОСОБА_2 ретельно відстежує, в судові засідання з`являється, активно реагує письмово на всі звернення до суду, що стосуються довірительки ОСОБА_2 (вбачається з матеріалів навіть цієї справи, що розглядається).
Отже, рішення іноземного суду (вступної і резолютивної частин) без мотивації (обгрунтування) не дає змоги перевірити (з`ясувати), чи, дійсно, учасник справи про позбавлення батьківськиз прав ОСОБА_2 була належно повідомлена про день і час розгляду справи про позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої дитини (чи мали місце недобросовісність позивача, пасивність або формальне ставлення до обов`язків призначеного куратора).
На підставі викладеного суд вважає, що існують обгрунтовані підстави для відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 (вступної і резолютивної частин, справа №ІІІ Nsm 677/23), оскільки
- для вирішення клопотання надано вступну і резолютивну частини рішення іноземного суду, не виконано ухвалу суду про надання повного мотивованого судового рішення іноземного суду;
- без повного мотивованого рішення іноземного суду не зрозумілі підстави позбавлення батьківських прав громадянки України відносно малолітньої дитини - громадянки України, а в Україні позбавлення батьківських прав є крайнім, виключним заходом;
- відсутні докази належного повідомлення учасника справи (відповідача) про судові засідання у справі про позбавлення батьківських прав (чи мали місце недобросовісність позивача, пасивність або формальне ставлення до обов`язків призначеного куратора).
Суд вважає, що визнання рішення іноземного суду (у виді вступної і резолютивної частин) про позбавлення батьківських прав з невідомих підстав громадянки України відносно малолітньої дитини - громадянки України, а також про стягнення судових витрат, без належного повідомлення про судові засідання у справі, а тому - з позбавленням відповідача права захищати свої інтереси в суді, суперечить публічному порядку України, в якій позбавлення батьківських прав є виключним, крайнім заходом, і не враховує найвищі інтереси малолітньої дитини.
Керуючись ст. 23 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей,
ст.ст. 463 ,464, 466, 467, 468 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду - постанови Районного суду у м. Свідниця ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх Республіки Польща від 18.12.2025 (вступної і резолютивної частин, справа №ІІІ Nsm 677/23).
Повна ухвала складена 03.09.2026.
Суддя О.О. Венгрин