РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 293/787/26
Провадження № 2/293/749/2026
03 вересня 2026 року селище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді Проценко Л.Й.,
з участю секретаря судових засідань Ничипорук Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Черняхів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
ВСТАНОВИВ:
І.Короткий зміст позовних вимог
02.06.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Усс Ю.В. на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АІ №2218280 від 01.06.2026, через систему «Електронний суд» звернувся до Черняхівського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. За змістом позову просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :
- заборгованість за договором позики у розмірі 12 000,00 доларів США,
- три відсотки річних у розмірі 150 доларів США 90 центів,
- інфляцій втрати у розмірі 586 доларів США 09 центів.
Крім того представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 5 637,39 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору позики від 25.02.2025, укладеного між сторонами, за умовами якого ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 12 000 доларів США з терміном повернення до 30.12.2025. Факт отримання коштів відповідачем підтверджується розпискою, написаною власноручно відповідачем.
Однак, відповідач умови договору порушив та кошти у встановлений договором строк не повернув.
За несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивач на підставі ст.625 ЦК Українир нарахував відповідачу на прострочену суму заборгованості за період з січня 2026 по квітень 2026 інфляційні втрати, які склали 586 доларів США 09 центів та та 3% річних, які склали 150 доларів США та 90 центів.
З метою захисту свого порушеного права позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІІ. Процедура та позиції сторін
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Проценко Л.Й. для розгляду.
З метою визначення підсудності справи відповідно до вимог ч.8 ст.187 ЦПК України суд звернувся з запитом до Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2838438 від 04.06.2026, сформованої засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 09.06.2026 суд залишив позовну заяву без руху. У визначений судом строк 10.06.2026 представник позивача через систему «Електронний суд» подала заяву про усунення недоліків з додатками, однак судом встановлено, що недоліки позову усунуті не в повному обсязі. У зв`язку з цим, суд ухвалою від 15.06.2026 залишив позовну заяву без руху повторно та надав позивачу 7-ми денний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
16.06.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача подала заяву про усунення недоліків.
Ухвалою від 18.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи по суті суд призначив на 28.07.2026 о 15:00 год.
28.07.2026 представник позивача Усс Ю.В. в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити. Вказала, що позивач надав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 12 000 доларів США строком до 30.12.2025. Однак, у визначений строк борг не повернув. Відповідач в судове засідання не з`явився, причини неявки до суду не повідомив. Розгляд справи відкладено для надання оригіналу розписки.
03.09.2026 позивач в судовому засіданні надав оригінал розписки для огляду в судового засіданні та підтримав позов в повному обсязі. Вказав, що відповідач у встановлений строк грошові кошти не повернув. Просить стягнути їх в судовому порядку. Представник позивача в режимі відео конференції позов підтримала, просила задовольнити.
Відповідач в судове засідання повторно не з`явився. Причини неявки до суду не повідомив. Виклик відповідача до суду здійснювався судом шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання. Відповідно до поштового конверту, що повернувся на адресу суду,судова повістка адресату не вручена з причин «адресат відсутній» (а.с.42, 48).
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, оскільки довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду та, зокрема, свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18; та правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
В ході розгляду справи, суд відповідно до п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України створив сторонам всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ЦПК України.
ІІІ.Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
25.02.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 12 000 доларів США з терміном повернення до 30.12.2025. Факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується власноручною розпискою останнього.
Оглянутою в судовому засіданні розпискою підтверджується факт отримання грошових коштів відповідачем.
Оскільки відповідач допустив порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором позики, позивач за захистом свого порушеного права звернувся до суду та просить стягнути заборгованість за договором позики в розмірі 12 000 доларів США та інфляційні втрати - 586 доларів США 09 центів та 3% річних - 150 доларів США та 90 центів.
ІV.Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Судом встановлено, що спір виник з приводу неповернення грошових коштів на підставі розписки.
Так, згідно зі змістом розписки ОСОБА_2 25.02.2025 отримав у борг від позивача грошові кошти у сумі 12 000,00 доларів США.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Про вказане неодноразово резюмує і Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, від 06.07.2022 у справі № 537/1118/20 та від 10.08.2022 у справі № 504/369/18.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Згідно із ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Зворотного відповідачем не доведено.
В ході вирішення спору відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні та подачу відзиву не скористався, фактичних обставин справи не оспорив.
З урахуванням наведених норм та з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань порушило право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані в позику.
При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Вказане виснував і Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 у справі № 14-134цс18 та від 16 січня 2019 у справі № 373/2054/16-ц.
Враховуючи вище викладені обставини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості в розмірі 12 000,00 доларів США основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% відсотків річних, то суд зазначає про таке.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які чинні, як на день укладення договору позики між сторонами, тобто станом на 25.02.2025, так і на час ухвалення цього рішення, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Судом встановлено, що між сторонами укладений договір позики, на який поширюються умови п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного Кодексу України.
Як вбачається із розрахунку індексу інфляції та 3% річних, які нараховані на підставі ст.625 ЦПК України за період з січня 2026 по квітень 2026 включно, тобто нараховані після 24.02.2022, тому відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідач звільняється від такої відповідальності.
Відтак, суд враховуючи положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного Кодексу України, дійшов висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення інфляційних втрат - 586 доларів США 09 центів та 3% річних - 150 доларів США 90 центів.
Відповідно до норм закріплених у ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За викладених фактичних обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
V.Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 79, 81, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12000 (дванадцять тисяч) доларів США заборгованості за договором позики та 5311 (п`ять тисяч триста одинадцять ) гривень 55 копійок судового збору.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повне рішення складено та підписано: 04.09.2026.
Головуюча суддя Людмила ПРОЦЕНКО