П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 353/704/24
Провадження № 22-ц/4815/1021/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача орган опіки та піклування Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача орган опіки та піклування Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав,
в с т а н о в и в:
Позивач в обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 липня 2016 року по 25 червня 2019 року. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_6 . Однак відповідач ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків щодо виховання дитини.
Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 04 вересня 2017 року у справі № 555/1551/17 з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 31 липня 2017 р. і до досягнення дитиною повноліття.
Впродовж перебування сторін у шлюбі та їхнього спільного проживання відповідач неодноразово вчиняв дії, які не допустимі у присутності дитини, зокрема конфліктував з іншими членами сім`ї, з позивачкою, вчиняв домашнє насильство.
Постановою Березнівського районного суду Рівненської області від 03 серпня 2017 р. у справі № 555/1573/17 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді громадських робіт.
За період з червня 2017 р. по червень 2024 р. за рішенням суду про стягнення аліментів підлягали до сплати відповідачем аліменти на загальну суму 87235,00 грн, в той час як фактично ним було сплачено 71692,3 грн. Мали місце довготривалі перерви у сплаті аліментів, зокрема за періоди з вересня 2021 р. по липень 2022 р., з вересня 2022 р. по липень 2023 р.
Відповідач не лише допустив систематичну несвоєчасну сплату аліментів на утримання доньки сторін, але й з червня 2018 р. фактично не бере жодної участі у її вихованні, здобутті нею освіти, лікуванні. Спілкування відповідача з дитиною в будь-якій формі (зустрічі, спілкуванню по телефону, через мобільні додатки) відсутнє. Востаннє ОСОБА_5 особисто бачився з дитиною 30 січня 2019 року.
Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Покладено на орган опіки та піклування Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов`язків щодо до дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у позбавленні ОСОБА_5 батьківських прав, не надавши належної оцінки тривалій відсутності його участі у вихованні та житті дитини, відсутності реальних спроб налагодити з нею спілкування, участі у її навчанні та піклуванні про її фізичний і духовний розвиток. Вказує, що заявлене відповідачем бажання спілкуватися з дочкою не підтверджене його фактичними діями, а надані ним докази не свідчать про реальне бажання змінити свою поведінку. Крім того, апелянт посилається на неналежну оцінку судом доказів та показань свідків, а також неврахування найкращих інтересів дитини та її думки щодо відсутності зв`язку з відповідачем. З огляду на це просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо дочки.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 - адвокат Шевчук Р.В. зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними. Вказує, що відповідач не ухилявся від виконання батьківських обов`язків, цікавився станом здоров`я, навчанням та розвитком доньки, направляв їй посилки зі шкільним приладдям, які поверталися позивачкою, та намагався підтримувати зв`язок через месенджери, а також звертався до органів опіки та піклування. Наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачкою не доведено винної поведінки відповідача та свідомого самоусунення від виховання дитини. Сверджує, що саме позивачка чинить перешкоди у спілкуванні батька з донькою, а справжньою метою позову є створення умов для усиновлення дитини її новим чоловіком. З огляду на це просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Сторони в судовому засіданні підтримали свої позиції в спорі, а залучений до справи прокурор вважає, що законне рішення місцевого суду слід залишити без змін.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 24.05.2019 року (справа №555/2031/18) шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було розірвано.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_7 є батьками дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У відповідності до рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 24.05.2019 року (справа №555/1551/17) з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 було стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 31 липня 2017 р. і до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_9 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 14.07.2020 року, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_10 ( свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 ).
Відповідно витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_6 з 11.08.2023 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів із ОСОБА_5 відповідно виконавчого листа 555/1551/17 від 28.09.2017 року заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.07.2024 року відсутня. Також заборгованість зі сплати аліментів відповідачем на утримання дочки ОСОБА_6 , як вбачається із розрахунку заборгованості, відсутня станом на 25.11.2024 року.
Відповідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 ОСОБА_5 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб 17.11.2020 року.
ОСОБА_5 та ОСОБА_11 є батьками дитини ОСОБА_12 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 ).
Згідно характеристики на ОСОБА_5 , виданої старостинським округом № 9 (с.Балашівка) Рівненського району, Рівненської області 30.09.2024 року за №59, громадянин ОСОБА_5 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 характеризується позитивно.(т.1 а.с.84)
Як вбачається із заяви ОСОБА_5 відповідач звернувся до органу опіки та піклування Тлумацької міської ради івано-Франківського району Івано-Франківської області з метою визначення способу його участі у виховання дочки ОСОБА_6 .
Рішенням виконавчого комітету Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області визначено способи участі батька у вихованні дитини.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів наданого Березнівським ВДВС у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_5 станом на 28.01.2025 заборгованість відсутня. Також із вказаної довідки вбачається, що мали місце факти несвоєчасної сплати відповідачем аліментів.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів наданого Березнівським ВДВС у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_5 станом на 02.05.2025 відсутня.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 26.11.2024 за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено, що за даною адресою зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 матір дітей; ОСОБА_9 - чоловік; ОСОБА_6 , - дочка; ОСОБА_13 - дочка. Проведено співбесіду з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка повідомила, що вона любить свою маму та вітчима, забезпечена одягом, харчуванням, іншими речами та засобами гігієни.
Згідно висновку за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачення аліментів на дитину ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що одержувач аліментів забезпечує базові індивідуальні потреби дитини. Одержувач аліментів надав для ознайомлення чеки, квитанції, довідки та інші документи. За результатами співбесіди з дитиною встановлено, що мати дбає про її матеріальне становище, піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до інформації служби у справах дітей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 27.12.2024 року №253/01-15 ОСОБА_5 не звертався до органу опіки та піклування із заявою щодо встановлення способу участі у вихованні дитини.
З матеріалів справи вбачається що допитані в якості свідків громадяни давали показання на користь тої сторони з якої вони були залучені.
Заслухана місцевим судом в порядку ст.171 Сімейного кодексу України ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомила, що з ОСОБА_5 вона не знайома і не вважає його своїм татом, так як він їй не телефонував і з нею не спілкувався. Татом вона сприймає ОСОБА_9 , який її любить та турбується про неї. Вона мріє про те, щоб у її паспорті було написано ОСОБА_14 , а не «дурнувате» прізвище ОСОБА_15 . Від ОСОБА_5 вона не бажає отримувати подарунки і буде казати мамі, щоб вона їх відсилала назад. Дитина категорично не визнає відповідача батьком, як і бабусею матір відповідача.
Колегія суддів вважає не характерними для її віку та життєвого досвіду відповідні висловлювання дитини, а тому приходить до висновку про сторонній вплив.
Згідно висновку Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 19.12.2024 року за № 1587, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (т.1 а.с.180)
Як вбачається з Рішення Березнівського міського голови Рівненської області від 17 червня 2025 року за № 241, ним затверджено висновок органів опіки і піклування про недоцільність позбавллення батьківських прав ОСОБА_5 відносно доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2 а.с.116).
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем (батьком) своїми батьківськими обов`язками, які б слугували підставою для застосування такого крайнього заходу. Позивач не довела, що розрив сімейних зв`язків із батьком відповідає найкращим інтересам дитини.
Суд врахував наявність реального інтересу батька до збереження звязку із дитининою; відсутність заборгованості по аліментах; фактор неприязних стосунків між батьками; зміну місця проживання дитини.
Також надав оцінку думці дитини та висновку органу опіки та піклування Тлумацької міської ради, що не відповідють найкращим інтересам дитини.
Водночас, відмовляючи у позові, суд попередив батька про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, оскільки його нинішня участь у житті доньки є недостатньою і має бути більш активною.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Водночас колегія суддів враховує, що необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Зважаючи на викладене колегія суддів виходить з того , що суд першої інстанції правильно врахував, що відповідач ініціював звернення до дитини; висловив бажання спілкуватися, надсилав подарунки, не погодився на позбавлення батьківських прав, звертався в органи опіки та піклування для забезпечення можливості спілкування, має позитивну характеристику особи за місцем свого проживання.
При цьому суд першої інстанції не був зобов`язаний оцінювати реальність наміру відповідача виключно через факт здійснення або нездійснення телефонного дзвінка після окремого листування. З огляду на тривалу відсутність безпосереднього контакту між батьком і дитиною та очевидну психологічну складність відновлення таких відносин, суд мав право оцінити сукупність дій відповідача, спрямованих на збереження правового та фактичного зв`язку з дочкою.
Суд першої інстанції правильно оцінив відсутність заборгованості за аліментами. Допущена нерегулярність їх сплати не нівелює їхнього значення для оцінки ставлення батька до самого факту існування батьківського обов`язку.
Встановлення моменту, коли відповідач отримав нову адресу проживання дитини, не вирішує автоматично питання про доцільність позбавлення батьківських прав, оскільки такий фактор оцінюється через призму конфлікту, віддаленості, сформованому у досить ранньому віці дитини зневажливого ставлення до родинного зв`язку.
Тривала відсутність контакту, недостатня участь у вихованні, недостатній інтерес до навчання, хоча й вказують на пасивність відповідача, проте за наявності інших встановлених позитивних дій батька інтересам дитини може відповідати не остаточне юридичне закріплення розриву, а надання можливості поступово відновити цей зв`язок.
Інтеграція дитини в нову сім`ю не означає автоматичного виникнення підстав для позбавлення батьківських прав, а категоричність дитини у висловлюваннях та різка критика власного прізвища можуть бути не лише доказом минулої поведінки батька, а й наслідком того, що дитина тривалий час перебувала в іншій сім`ї
Сукупність встановлених обставин та факторів, як негативних, так і позитивних, приводить до висновку про винятковість спірної ситуації, розв`язанням якої є відмова у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав з попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.