П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/8533/26
Провадження № 22-ц/4815/1364/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий суддя: Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи апеляційну скаргу представника управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради - Борисової Ірини В`ячеславівни на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Рівненської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконними рішень виконавчого комітету, скасування державної реєстрації права комунальної власності,
в с т а н о в и в
В квітні 2026 року одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на нежитлові приміщення першого та другого поверхів загальною площею 98,4 кв.м за адресою: будинок АДРЕСА_1 , що належать до комунальної власності Рівненської міської територіальної громади на підставі Свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 31.08.2007 року, виданим виконавчим комітетом Рівненської міської ради на підставі рішення виконкому Рівненської міської ради №253 від 20.09.2005 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31.08.2007 року, індексний номер 2011226.
- заборони відповідачам: Управлінню комунальної власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, виконавчому комітету Рівненської міської ради, Рівненській міській раді, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії щодо створення мені перешкод у користуванні житловою квартирою АДРЕСА_2 , в тому числі шляхом проникнення, вибивання дверей квартири, перекриття проходів, входу.
В обґрунтування заяви зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2026 року заяву задоволено частково.
Забезпечено позов ОСОБА_2 до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Рівненської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконними рішень виконавчого комітету, скасування державної реєстрації права комунальної власності, а саме:
- накладено арешт на нежитлові приміщення першого та другого поверхів загальною площею 98,4 кв.м за адресою: будинок АДРЕСА_1 , що належать до комунальної власності Рівненської міської територіальної громади на підставі Свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 31.08.2007 року, виданим виконавчим комітетом Рівненської міської ради на підставі рішення виконкому Рівненської міської ради №253 від 20.09.2005 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31.08.2007 року, індексний номер 2011226.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, представник управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради - Борисова Ірина В`ячеславівна звернулася до Рівненського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову є незаконною, необґрунтованою та постановленою з порушенням норм процесуального права.
Зокрема, апеляційна скарга мотивована тим, що вжиті судом заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позовними вимогами. Суд першої інстанції наклав арешт на нежитлові приміщення першого та другого поверхів загальною площею 98,4 кв. м. Проте предметом позову ОСОБА_2 є визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету та скасування державної реєстрації права комунальної власності лише щодо частини об`єкта нерухомого майна - приміщень загальною площею 37,1 кв. м. Таким чином, місцевий суд безпідставно застосував арешт до площі 61,3 кв. м, яка не є предметом даного спору.
Крім того, вказує на відсутність обґрунтування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Позивачем не надано, а судом в оскаржуваній ухвалі не наведено належних доказів того, які саме дії відповідачів створюють ризики для ефективного захисту порушених прав. Апелянт зазначає, що предметом електронного аукціону були лише приміщення площею 3,4 кв. м, а вимоги про витребування майна площею 9,5 кв. м пред`явлені до фізичних осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є його приватними власниками. Щодо решти площ вимоги про витребування взагалі не заявлялися. Внаслідок цього судом не встановлено та заявницею не доведено безпосереднього зв`язку між вжитим заходом забезпечення позову у вигляді арешту майна площею 98,4 кв. м та заявленими позовними вимогами.
Також апелянт наголошує на порушенні місцевим судом правил предметної юрисдикції. З огляду на те, що однією з позовних вимог є оскарження протоколу аукціону з приватизації майна, вказана категорія спорів відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
Позивач ОСОБА_2 у наданому відзиві на апеляційну скаргу вважає її доводи безпідставними та необґрунтованими, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - законною та прийнятою з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
Відзив мотивований тим, що між сторонами дійсно існує реальний спір про право власності, оскільки позивачка має зареєстроване та оспорюване відповідачем право власності на приміщення, які входять до складу її квартири та об`єктів загального користування.
Наявність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду підтверджується тим, що апелянт вже вчинив дії щодо відчуження частини спірних приміщень площею 3,4 кв. м через електронний аукціон та може в будь-який момент розпорядитися рештою майна, що призведе до неповоротного порушення житлових прав позивачки та її неповнолітньої дитини.
Щодо співмірності вжитих заходів забезпечення позову ОСОБА_2 зазначає, що накладення арешту на весь об`єкт площею 98,4 кв. м є вимушеним і єдино можливим кроком, оскільки спірні приміщення не виділені в натурі в окремий об`єкт нерухомості, а відтак в інший спосіб забезпечити позов та виконати ухвалу суду неможливо.
Окрім цього, позивачка посилається на практику Верховного Суду та наголошує, що ухвала суду про забезпечення позову не може бути оскаржена самостійно з підстав порушення судом правил юрисдикції окремо від рішення суду, ухваленого за результатами розгляду справи по суті.
Сторони в судовому засуданні підтримали викладені ними позиції в поданих процесуальних документах.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно п. 1 ч. 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна,на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається що між сторонами справи наявний спір щодо приміщень багатоквартирного будинку.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до Свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 31 серпня 2007 року та витягу про реєстрацію права власності право комунальної власності зареєстровано на нежитлові приміщення першого та другого поверхів загальною площею 98,4 кв.м як на єдиний об`єкт нерухомого майна.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач оспорює правомірність набуття права комунальної власності на частину зазначеного об`єкта загальною площею 37,1 кв.м, а також пов`язані з цими приміщеннями правовідносини щодо їх відчуження.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що приміщення площею 37,1 кв.м виділені в натурі з об`єкта нерухомого майна загальною площею 98,4 кв.м, зареєстровані як самостійний об`єкт нерухомого майна або мають окремий реєстраційний номер. Навпаки, право власності на спірні приміщення зареєстроване у складі єдиного об`єкта нерухомого майна площею 98,4 кв.м.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що арешт накладено на 61,3 кв.м майна, яке не є предметом спору, не можуть бути прийняті як безумовна підстава для висновку про неспівмірність застосованого заходу забезпечення позову, оскільки апелянтом не доведено існування в натурі окремої частини об`єкта площею 61,3 кв.м, яка могла б бути відокремлена від спірної частини площею 37,1 кв.м без зміни об`єкта нерухомого майна, на який зареєстровано право комунальної власності.
Вирішуючи питання про співмірність заходу забезпечення позову, колегія суддів також враховує характер заявлених позовних вимог та фактичні обставини справи.
Як встановлено судом, позивач оспорює належність до комунальної власності приміщень, які, на її думку, є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку та належать співвласникам цього будинку, а також посилається на вчинення відповідачем дій щодо відчуження частини спірних приміщень площею 3,4 кв.м шляхом проведення електронного аукціону.
Таким чином, на час звернення із заявою про забезпечення позову існували об`єктивні обставини, які свідчили про можливість подальшого розпорядження майном, правовий статус якого є предметом спору.
При цьому саме на особу, яка посилається на неспівмірність застосованого заходу забезпечення позову, покладається обов`язок навести відповідні обставини та надати докази на їх підтвердження. Однак апелянтом не надано доказів того, що накладення арешту на об`єкт нерухомого майна площею 98,4 кв.м створює для нього такі негативні наслідки, які явно не відповідають меті забезпечення позову, або що арешт поширено на майно, яке фактично та юридично є самостійним об`єктом, не пов`язаним зі спірними приміщеннями.
Саме по собі посилання апелянта на різницю між загальною площею зареєстрованого об`єкта та площею приміщень, щодо яких заявлено позовні вимоги, без доведення можливості їх юридичного та фактичного відокремлення не свідчить про неспівмірність заходу забезпечення позову.
Колегія суддів враховує також, що накладення арешту на спірний об`єкт нерухомого майна не є вирішенням спору по суті та не позбавляє власника права власності на нього, а лише тимчасово обмежує можливість розпорядження таким майном до вирішення спору судом.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, накладаючи арешт на об`єкт нерухомого майна, право власності на який зареєстровано за Рівненською міською територіальною громадою як на єдиний об`єкт загальною площею 98,4 кв.м, обґрунтовано виходив із необхідності забезпечення реального та ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що обраний судом першої інстанції захід забезпечення позову відповідає характеру заявлених позовних вимог, існуючим між сторонами правовідносинам та встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги щодо його неспівмірності ґрунтуються виключно на арифметичному співвідношенні площі спірних та загальної площі об`єкта без урахування його правового та фактичного статусу.
За таких обставин колегія суддів не вбачає передбачених законом підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість ухвали суду першої інстанції в частині накладення арешту на нежитлові приміщення загальною площею 98,4 кв.м.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради - Борисової Ірини В`ячеславівни залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її складення.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.