П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/8533/26
Провадження № 22-ц/4815/1388/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий суддя: Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконними рішень виконавчого комітету, скасування державної реєстрації права комунальної власності,
в с т а н о в и в
До Рівненського міського суду надійшла на розгляд позовна заява ОСОБА_1 до управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , згідно якого просить суд:
1. Визнати незаконними та скасувати рішення Виконавчого комітету Рівненською міської ради №253 від 20.09.2005 року, Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 31 серпня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради, в частині включення до переліку об`єкту нерухомого майна, який віднесений до комунальної власності територіальної громади м. Рівне в особі Рівненської міської ради приміщень:
приміщення першого поверху: одна друга частка № І тамбур площею 1,4 кв.м. та одна друга частка № ІІ тамбур площею 1,2 кв.м, № ІІІ сходова клітка площею 9,8 кв.м;
приміщення другого поверху № 10 коридор (туалет) площею 1,3 кв.м, № 11 коридор (підсобне) площею 2,1 кв.м, № 13 коридор площею 6,1 кв.м, № 17 сходова клітка площею 15,2 кв.м., а всього загальною площею 37,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ,
та
скасувати державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради на приміщення наступні допоміжні приміщення:
приміщення першого поверху: одна друга частка № І тамбур площею 1,4 кв.м. та одна друга частка № II тамбур площею 1,2 кв.м, № ІІІ сходова клітка площею 9,8 кв.м;
приміщення другого поверху № 10 коридор (туалет) площею 1,3 кв.м, № 11 коридор (підсобне) площею 2,1 кв.м, № 13 коридор площею 6,1 кв.м, № 17 сходова клітка площею 15,2 кв.м., а всього загальною площею 37,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ,
проведену 31 серпня 2007 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 20112262 (номер запису про право власності 98-2352 в книзі:16, внесеного на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 виданим виконавчим комітетом Рівненської міської ради 31.08.2007 року.
2. Визнати недійсним протокол про результати електронного аукціону №SPE001-UA-20260302-03467 який відбувся 10.03.2026 р., що затверджений наказом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради наказом №71 від 17.03.2026 року.
3. Витребувати у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 допоміжні приміщення: приміщення першого поверху одна друга частка № І тамбур площею 1,4 кв.м. та одна друга частка № ІІ тамбур площею 1,2 кв.м, № III сходова клітка площею 6,9 кв.м., а всього приміщень площею 9,5 кв.м.
4. Стягнути із відповідачів понесені нею судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 , а спірні тамбури, сходові клітки та коридори є допоміжними приміщеннями та спільним майном співвласників будинку. На її думку, виконавчий комітет Рівненської міської ради без законних підстав відніс зазначені приміщення до комунальної власності, на підставі чого за територіальною громадою було зареєстровано право комунальної власності. Позивач вважала незаконними рішення виконкому №253 від 20.09.2005 та розпорядження міського голови №552-Р від 20.03.2001, а також відповідну державну реєстрацію права комунальної власності, оскільки право на допоміжні приміщення виникло у співвласників багатоквартирного будинку в силу закону. Крім того, позивач посилалася на те, що через спірний статус приміщень та їх подальший продаж на аукціоні їй створено перешкоди у користуванні квартирою, оскільки через ці приміщення здійснюється єдиний доступ до її житла.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2026 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивач об`єднала в одне провадження вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства господарського та цивільного, що, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, є підставою для повернення позовної заяви позивачеві.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції припустився неправильного тлумачення закону та не застосував норми, які підлягали застосуванню, що призвело до помилкового повернення позовної заяви.
На думку апелянта було проігноровано низку засадничих правових норм, які гарантують право на судовий захист, зокрема ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 4 та 19 ЦПК України.
Вважає, що спір є приватноправовим, оскільки він виник з цивільних правовідносин щодо захисту порушеного права власності на житло фізичної особи та її майнових прав як співвласника багатоквартирного будинку на допоміжні приміщення загального користування.
Позивач не є суб`єктом підприємницької діяльності, тому за суб`єктним складом сторін відсутні будь-які критерії для віднесення справи до господарської юрисдикції.
Спір стосується майна, яке взагалі не може перебувати у комунальній чи приватній власності окремих громадян і бути предметом приватизації.
Посилання суду на статтю 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» як підставу для господарського судочинства є безпідставним, оскільки позивачка не приватизовувала квартиру, а придбала її, і жодного спору щодо приватизації у справі немає.
Відповідно до п. 2 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають спори щодо приватизації майна, за винятком спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Стверджує, що навіть якщо суд вважав, що частина вимог підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, він був зобов`язаний відкрити провадження в тій частині вимог, які підсудні цивільному суду.
Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради подало відзив у якому заперечує доводи апеляційної скарги.
Узагальнені заперечення зводяться до того, що позовна вимога про визнання недійсним протоколу про результати електронного аукціону від 10.03.2026 року не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Цей протокол є безпосереднім результатом процесу приватизації комунального майна, а сам він затверджений наказом Управління комунальною власністю, яке є офіційним органом приватизації Рівненської міської ради.
Таким чином, ця вимога є спором щодо законності проведеної приватизації.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (ГПК), справи у спорах щодо приватизації майна (крім приватизації державного житлового фонду) віднесені до юрисдикції господарських судів.
Тож ця вимога має розглядатися за правилами господарського судочинства
Інші вимоги позивачки (щодо оспорювання права комунальної та приватної власності) за своєю суттю дійсно підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Однак ні Цивільний процесуальний кодекс, ні Господарський процесуальний кодекс України не допускають об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
Оскільки позивачка об`єднала в одній заяві вимоги, які підлягають розгляду в порядку різних судочинств (цивільного та господарського), а їх спільний розгляд є процесуально неможливим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення заяви на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує її доводи.
Узагальнені заперечення зводяться до того, що Позивач особисто брала участь в електронному аукціоні № SPE001 UA-20260302-03467, що відбувся 10.03.2026 року.
Її ставка програла, а переможцем із найбільшою ставкою було визнано ОСОБА_5 .
Оскарження результатів аукціону в суді після програшу суперечить її власній попередній поведінці (яка полягала в добровільній участі в аукціоні).
Така поведінка є недобросовісною, що прямо порушує римську максиму «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) та принципи чесної ділової практики.
Вказує, що спір стосується оскарження результатів приватизації (протоколу електронного аукціону) комунального майна.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 ГПК України та ч. 1 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», спори щодо приватизації державного чи комунального майна (крім приватизації державного житлового фонду) віднесені до виключної юрисдикції господарських судів.
Відчуження комунального чи державного майна на користь приватних осіб за загальним правилом розглядається господарськими судами незалежно від того, є учасниками спору юридичні чи фізичні особи
Участь фізичної особи у процедурі приватизації не змінює правової природи такого спору та не робить його цивільним
Ця позиція підтверджується усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постановою від 12.05.2020 у справі № 925/308/18), а також постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.06.2026 у справі № 545/487/25.
З огляду на це, заявник відзиву вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне процесуальне рішення про повернення позовної заяви через об`єднання в одне провадження вимог із різною підсудністю, і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).
Відповідно до статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Стаття 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» вказує, що спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" покупцями об`єктів приватизації з урахуванням обмежень, установлених цією статтею, можуть бути в т.ч. і громадяни України, іноземні громадяни. Тобто участь у справі фізичної особи громадянина не є перешкодою для розгляду справи у порядку господарської юрисдикції, що узгоджується із вимогами ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
За змістом ст. 20 ЦПК України та ст. 21 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК заява повертається у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
За положенням ч. 4 ст. 188 ЦПК України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для повернення позовної заяви, проте вважає помилковими мотиви суду першої інстанції щодо віднесення до юрисдикції господарських судів позовних вимог, що стосуються оскарження набуття Рівненською міською територіальною громадою права комунальної власності на майно, яке позивач вважає допоміжними приміщеннями у складі багатоквартирного будинку.
Як убачається зі змісту позовної заяви, вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 253 від 20 вересня 2005 року, Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 серпня 2007 року та скасування державної реєстрації права комунальної власності заявлені у зв`язку із запереченням позивачем самого права територіальної громади на спірні приміщення. Позивачка стверджує, що такі приміщення є допоміжними приміщеннями загального користування та складовою спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, а тому не могли бути самостійним об`єктом права комунальної власності.
Отже, за своїм змістом та характером спір у цій частині виник щодо права власності на нерухоме майно та захисту майнових прав фізичної особи як власника квартири і співвласника спільного майна багатоквартирного будинку. Саме по собі оспорювання рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності чи державної реєстрації права комунальної власності не змінює приватноправової природи такого спору.
При цьому положення пункту 2 частини першої статті 20 ГПК України та статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» щодо юрисдикції спорів про приватизацію майна не можуть бути застосовані до зазначених вимог лише з огляду на те, що позивач оспорює право комунальної власності на майно, яке в подальшому було включено до об`єкта приватизації.
Разом із тим окремою позовною вимогою позивачка просить визнати недійсним протокол про результати електронного аукціону № SPE001-UA-20260302-03467 від 10 березня 2026 року, затверджений наказом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради № 71 від 17 березня 2026 року. Зазначена вимога безпосередньо стосується результатів відчуження комунального майна у процедурі приватизації, а тому з огляду на положення пункту 2 частини першої статті 20 ГПК України та статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Інша заявлена позивачкою вимога про витребування спірних допоміжних приміщень у фізичних осіб-покупців за своєю правовою природою є вимогою про захист права власності та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, позивачкою в одній позовній заяві об`єднано вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, а саме цивільного та господарського, що відповідно до частини четвертої статті 188 ЦПК України не допускається.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є правильним, однак мотиви, з яких суд дійшов такого висновку, підлягають зміні.
Посилання апелянта на необхідність прийняття частини позовних вимог спростовуються вимогами закону (п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК, ч. 4 ст. 188 ЦПК України).
Крім того, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (ч. 7 ст. 185 ЦПК), тому суд відхиляє доводи апелянта про порушення права на судовий захист.
Керуючись ст.ст. 368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2026 року змінити в частині мотивів її прийняття, виклавши їх у редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її складення.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.