УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 947/13967/24
провадження № 61-8038ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Головного управління Національної поліції
в Одеській області на рішення Київського районного суду міста Одеси
від 10 грудня 2025 року, постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2026 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУНП в Одеській області), Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування моральної шкоди та просила суд стягнути з держави Україна на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 520 000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 20 серпня 2009 року слідчий з особливо важливих справ Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - СУ ГУ МВС України в Одеській області) виніс постанову про порушення кримінального провадження № 001200900100 за фактом підроблення документів за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України
(далі - КК України).
26 березня 2012 року прокурор Одеської області в межах кримінального провадження № 01201007047 порушив кримінальну справу стосовно, зокрема ОСОБА_1 , за ознаками злочинів, передбачених статтею 15, частиною третьою статті 28, частиною п`ятою статті 191, частинами третьою, четвертою статті 358, частиною другою статті 366 КК України.
20 червня 2012 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених статтею 15, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України. А 18 квітня 2012 року Приморський районний суд міста Одеси обрав ОСОБА_1 запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
10 січня 2019 року Київський районний суд міста Одеси у справі
№ 1512/11353/2012 вироком, який залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року, ОСОБА_1 визнав невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні за статтею 15, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України та виправдав у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаних злочинів; запобіжний захід у виді підписки про невиїзд скасував.
Верховний Суд постановою від 09 липня 2021 року відмовив у витребуванні кримінальної справи щодо перегляду вироку Київського районного суду міста Одеси від 10 січня 2019 року та ухвали Одеського апеляційного суду
від 09 квітня 2021 року.
Позивачка вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень статті 1176 ЦК України і Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Стверджує, що інкриміноване їй правопорушення набуло великого резонансу, а тривале незаконне кримінальне переслідування призвело до порушення її нормальних життєвих зв`язків, погіршення стосунків з оточуючими, негативних змін в емоційному стані, у зв`язку з чим вона була змушена вживати додаткових зусиль до відновлення стосунків з оточуючими, матеріального забезпечення сім`ї, у неї загострилось почуття тривоги та неможливості досягнення справедливості. Також моральна шкода виявилась у стражданнях внаслідок знищення її ділової репутації, позбавлення можливості реалізації професійних якостей.
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 10 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив, стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 520 000 грн на відшкодування моральної шкоди; стягнув з ГУНП в Одеській області, Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 по 20 355,84 грн судових витрат з кожного.
Рішення суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди мотивовано тим, що відповідно до чинного законодавства України особа має право на гарантований мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством та судом, який обчислюється, керуючись розміром мінімальної заробітної плати на час розгляду справи.
Встановивши, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом протягом 8 років 9 місяців 19 днів, а мінімальна заробітна плата на момент розгляду справи становила 8 000 грн, суд визначив гарантований законом мінімальний розмір відшкодування у сумі 864 000 грн.
Разом з тим, врахувавши тривалість кримінального переслідування, ступінь моральних страждань позивачки, втрату нею ділової репутації, значну тривалість обмеження її конституційних прав, а також висновок судової експертизи, яким розмір моральної шкоди визначено у сумі 1 000 000 грн,
суд дійшов висновку про наявність підстав для присудження моральної шкоди у розмірі, що перевищує гарантований мінімум, та визначив її у сумі
2 520 000 грн, керуючись вимогами розумності та справедливості.
Щодо заяви ГУНП в Одеській області про застосування позовної давності суд керувався тим, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також у період дії воєнного стану в Україні, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, перебіг позовної давності було зупинено, у зв`язку із чим дійшов висновку, що позов подано в межах встановленого законом строку.
Одеський апеляційний суд постановою від 14 травня 2026 року апеляційні скарги ГУНП в Одеській області та Одеської обласної прокуратури задовольнив частково.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2025 року в частині стягнення моральної шкоди змінив, зменшив розмір стягненої з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь
ОСОБА_1 моральної шкоди з 2 520 000 грн до 900 000 грн.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2025 року в частині стягнення з ГУНП в Одеській області та Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 по 20 355,84 грн судових витрат з кожного скасував, ухвалив в цій частині нове рішення, яким стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із проведенням експертизи, у розмірі 40 711,68 грн.
Постанову апеляційного суду в частині зміни розміру відшкодування моральної шкоди мотивовано тим, що:
місцевий суд помилково визначив мінімально гарантований розмір відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 864 000 грн, оскільки правильним є розмір 840 000 грн, про що також зазначала і ОСОБА_1 у позовній заяві;
присуджуючи до стягнення 2 520 000 грн, суд першої інстанції фактично збільшив гарантований законом мінімальний розмір відшкодування утричі, не навів достатніх мотивів такого збільшення та не зазначив обставин, які б виправдовували присудження компенсації у настільки значному розмірі;
оцінюючи характер і тривалість моральних страждань позивачки, пов`язаних із незаконним перебуванням під слідством та судом протягом 8 років 9 місяців 19 днів, істотність вимушених змін у її життєвих зв`язках, а також враховуючи гарантований законом мінімальний розмір відшкодування та висновок судової психологічної експертизи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що справедливим, розумним та співмірним розміром компенсації моральної шкоди у цьому випадку є 900 000 грн;
саме такий розмір відшкодування забезпечує належну компенсацію завданих позивачці моральних страждань, перевищує гарантований законом мінімум, однак не призводить до безпідставного збагачення та відповідає засадам розумності, виваженості, поміркованості та справедливості.
У частині скасування рішення місцевого суду про стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат та ухвалення в цій частині нового рішення апеляційний суд керувався тим, що:
обов`язок з відшкодування шкоди та пов`язаних із розглядом справи витрат покладається на державу Україна, а не на відповідні органи державної влади як окремих юридичних осіб;
позивачка сплатила вартість проведення психологічного експертного дослідження, за результатами якого складено висновок від 03 вересня
2025 року, у розмірі 40 711,68 грн, відшкодування якої помилково покладено на Одеську обласну прокуратуру та ГУНП в Одеській області.
Одеський апеляційний суд додатковою постановою від 04 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету Україна на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі
3 000 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.
Додаткову постанову апеляційного суду мотивовано тим, що саме такий розмір витрат відповідає фактичному обсягу наданих послуг, результатам апеляційного перегляду справи та забезпечує дотримання принципів справедливості й пропорційності при розподілі судових витрат.
15 червня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ГУНП в Одеській області на рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2025 року, постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2026 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд ухвалою від 22 червня 2026 року у задоволенні клопотання ГУНП в Одеській області про відстрочення сплати судового збору відмовив.
Касаційну скаргу ГУНП в Одеській області на рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2025 року, постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2026 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 року залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику надати касаційну скаргу у новій редакції з урахуванням наведених вимог процесуального законодавства та копії відповідно до кількості учасників справи; документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.
07 липня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» на виконання вимог ухвали суду від 22 червня 2026 року від ГУНП в Одеській області надійшло клопотання про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги в частині сплати судового збору.
Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2026 року продовжив ГУНП в Одеській області строк для усунення недоліків касаційної скарги, викладених в ухвалі Верховного Суду від 22 червня 2026 року, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.
19 серпня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» на виконання вимог ухвали суду від 29 липня 2026 року від ГУНП в Одеській області надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучений документ про доплату судового збору.
25 серпня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» на виконання вимог ухвали суду від 29 липня 2026 року від ГУНП в Одеській області надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги,
до якої додана касаційна скарга (уточнена) з обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник вказує:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження
№ 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження
№ 14-4цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19);
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої
статті 170 ЦК України у системному зв`язку з частинами першою, другою
статті 1176 ЦК України та статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у випадку, коли орган, діями посадових осіб якого завдано шкоду, ліквідований і припинений як юридична особа, а нормативно-правовий акт про утворення нового органу не містить положень про правонаступництво у деліктних зобов`язаннях;
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та з`ясування обставин.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди у цій справі встановили, що 20 серпня 2009 року слідчий з особливо важливих справ СУ ГУ МВС України в Одеській області виніс постанову про порушення кримінального провадження № 001200900100 за фактом підроблення документів за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України.
17 грудня 2010 року старший слідчий з особливо важливих справ СУ ГУ МВС України в Одеській області виніс постанову про порушення кримінальної справи та прийняття до свого провадження № 01201007047 справи за фактом придбання права на майно - земельну ділянку за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.
26 березня 2012 року прокурор Одеської області в межах кримінальної справи № 01201007047 порушив кримінальну справу стосовно, зокрема
ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених статтею 15,
частиною третьою статті 28, частиною п`ятою статті 191, частинами третьою, четвертою статті 358, частиною другою статті 366 КК України.
20 червня 2012 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених статтею 15, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України.
18 квітня 2012 року Приморський районний суд міста Одеси ОСОБА_1 обрав запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
Київський районний суд міста Одеси вироком від 10 січня 2019 року у справі
№ 1512/11353/2012, який набрав чинності 09 квітня 2021 року, ОСОБА_1 визнав невинуватою та виправдав за статтею 15, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаних злочинів. Також вказаним вироком суду скасований запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
Згідно з висновком експерта від 03 вересня 2025 року № 331-34-25:
ситуація, що досліджується за матеріалами справи (притягнення підекспертної до кримінальної відповідальності, тривалість слідчих та судових дій відносно неї, подальші наслідки для життя пані Зіновії (зміни в психологічному стані, професійній, соціальній сферах тощо)) є психотравмувальною для
ОСОБА_1 ; встановлення факту «незаконності» притягнення
ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не належить до компетенції експерта-психолога, а є повноваженням суду;
моральні страждання ОСОБА_1 є тривалими, інтенсивними, такими, що зумовлюють травмувальні емоції та переживання, які негативно впливають на активне соціальне функціонування її як особистості та виникли внаслідок обставин, що досліджуються; у пані Зіновії наявні особистісні зміни (описано в дослідницькій частині), які виникли внаслідок тривалої ситуації кримінального переслідування, слідчих та судових дій стосовно неї;
ОСОБА_1 спричинено моральні страждання внаслідок притягнення її до кримінальної відповідальності, тривалого проведення слідчих та судових дій стосовно підекспертної, та наслідків для життя пані Зіновії (зміни в психологічному стані, професійній, соціальній сферах тощо);
орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , становить 1 000 000 грн.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону).
Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав.
Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Тобто, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21), постановах Верховного Суду від 09 липня
2025 року у справі № 554/2378/23 (провадження № 61-3565св25), від 29 червня 2026 року у справі № 752/15570/22 (провадження № 61-5437св25).
Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 1, пункту 5
статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У частинах п`ятій, шостій статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Верховний Суд у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22), від 09 листопада 2022 року у справі
№ 461/422/21 (провадження № 61-8158св22), від 06 травня 2026 року у справі № 761/38998/23 (провадження № 61-11057св25) зробив такі висновки: «Статтею 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.».
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19),
від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження
№ 14-538цс19).
Конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня
2022 року у справі № 185/2979/20 (провадження № 61-19567св21).
При цьому за наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Суд установив, що позивачка перебувала під слідством та судом
8 років 9 місяців 19 днів.
Станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення, розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становив 8 000 грн.
Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування складав 840 000 грн.
Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивачки, істотність вимушених змін у її житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, апеляційний суд зробив правильний висновок про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 900 000 грн.
Враховуючи викладене, при визначенні розміру відшкодування позивачеві моральної шкоди апеляційний суд повно та всебічно врахував фактичні обставини у справі, зокрема ступінь та тривалість душевних страждань ОСОБА_1 від безпідставного її обвинувачення у вчиненні злочину.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо додаткової постанови Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 року, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)).
Ухвалюючи додаткове рішення щодо вирішення питання про стягнення із держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції, враховуючи критерії обґрунтованості й пропорційності, обставини цієї справи та результат розгляду справи, проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих позивачу послуг та додані до заяви документи, проаналізувавши обсяг наданих послуг, зокрема підготовку та подання позовної заяви, участь у судових засіданнях, підготовку та подання заперечень на відзив, підготовку та подання заяви про призначення судової експертизи, дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх відшкодування у розмірі 3 000 грн.
Подібні висновки викладено також в ухвалі Верховного Суду від 10 червня
2026 року у справі № 947/13967/24 (провадження № 61-7780ск26) про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2025 року, постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2026 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 року.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня
2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18),
від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19),
від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження
№ 14-538цс19), є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи щодо розміру моральної шкоди не суперечать висновкам, на які заявник посилається у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження.
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389,
пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
Зазначення ж у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 170 ЦК України у системному зв`язку з частинами першою, другою статті 1176 ЦК України та статтею 4
Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема,
чи є новоутворений територіальний орган Національної поліції органом,
через який держава бере участь як відповідач у розумінні частини першої
статті 170 ЦК України у справі про відшкодування шкоди за
статтею 1176 ЦК України, завданої діями слідчих органів міліції до утворення органів Національної поліції, за відсутності нормативно встановленого правонаступництва у деліктних зобов`язаннях; і чи означає передача функцій
і повноважень цивільно-правове правонаступництво у таких зобов`язаннях,
є необґрунтованим з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Ця правова норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої
статті 389 ЦПК України заявник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовані неправильно).
Однак, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування вказаних скаржником правових норм.
У справах за статтею 1176 ЦК України належним відповідачем є держава, а не конкретний орган Національної поліції чи колишньої міліції. Зазначені органи є представниками держави, через які остання бере участь у процесі відповідно до статті 170 ЦК України. Оскільки шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України, питання цивільно-правового правонаступництва не впливає на обов`язок держави відшкодувати збитки (див. схожий висновок у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 370/2383/20 (провадження № 61-7409св22)).
Наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У частині шостій статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2025 року, постанови Одеського апеляційного суду від 14 травня 2026 року та додаткової постанови Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 рокудо закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 грудня
2025 року, постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2026 року
та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2026 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв