Унікальний номер справи 759/13185/19
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9781/2026
Головуючий у суді першої інстанції Л. М. Шум
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
22 липня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення основного боргу за договором позики, ухвалене у складі судді Шум Л. М., в примішенні Святошинського районного суду м. Києва,
у с т а н о в и в :
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що 07 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Трубінською О. О. за реєстровим № 1280, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 317 400,00 дол. США, що на день укладення договору становило еквівалент 7 887 390,00 грн, за курсом міжбанківського валютного курсу продажу долара США. Повернути грошові кошти позичальник зобов`язався до 08 жовтня 2029 року.
Зазначений договір було укладено за згодою дружини ОСОБА_2 ? ОСОБА_5 , про що нею була надана нотаріусу відповідна письмова заява, справжність підпису на якій засвідчено 07 липня 2016 року приватним нотаріусом Трубінською О. О. за реєстровим № 1279.
Факт передачі позикодавцем позичальнику суми позики в повному обсязі підтверджується п. 3.1 договору та заявою про підтвердження отримання грошових коштів, підписаною ОСОБА_2
02 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін до Договору позики від 07 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Приятельчук В. А. з реєстровим № 23783, яким внесено зміни до п. 5.1 договору, а саме: позичальник зобов`язався повернути позикодавцю грошові кошти в національній валюті України - гривні до 31 липня 2018 року. Сторони передбачили графік, який визначає розмір та періодичність повернення позики.
Договір про внесення змін до договору позики був укладений за згодою ОСОБА_5 (на час підписання вже колишньої дружини ОСОБА_2 ), про що вона надала нотаріусу відповідну письмову заяву, справжність підпису на якій засвідчено 02 листопада 2017 року приватним нотаріусом Приятельчук В. А. за реєстровим № 2375.
Також позивач вказував, що 02 листопада 2017 року ОСОБА_2 було сплачено в якості повернення позики суму коштів у розмірі 62 118,00 дол. США.
Разом з тим, з 30 листопада 2017 року ОСОБА_2 не здійснює повернення позики згідно з визначеного у договорі графіку.
09 січня 2018 року позивачем була направлена ОСОБА_2 заява з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики та попередження про звернення стягнення на майно, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Трубінською О. О. за реєстровим № 31.
ОСОБА_2 вимога не була виконана, а порушення зобов`язань за договором позики не усунуті у повній мірі.
У березні 2018 року ОСОБА_2 здійснено дві оплати в якості повернення позики: сума в національні валюті України - гривні, що на момент оплати становила еквівалент 3 000,00 дол. США, та сума в національні валюті України - гривні, що на момент оплати становила еквівалент 7 000,00 дол. США.
19 березня 2018 року позивач повторно направив ОСОБА_2 заяву з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики та попередження про звернення стягнення на майно, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Трубінською О. О. за реєстровим № 522.
ОСОБА_2 указану вимогу також не виконав, у зв`язку з чим 07 травня 2018 року позивачем направив ОСОБА_2 третю заяву з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики та попередження про звернення стягнення на майно, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Трубінською О. О. за реєстровим № 829, за якою позивач вимагає повернення всієї суми позики, а також сплати штрафу і пені, передбачених умовами Договору, у строк до 20 травня 2018 року.
Сума основного боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 245 282,03 дол. США (за курсом станом на 17 липня 2019 року - 6 350 351,76 грн).
Зокрема позивач зазначав, що пунктом 5.1. Договору (в редакції Договору про внесення змін) передбачено, що за несвоєчасне повернення позики Позичальник сплачує штраф на користь Позикодавця у розмірі 1% від суми заборгованості за кожний місяць прострочення. За період з 17 липня 2018 року по 17 липня 2019 року розмір штрафу становить 762 042,12 грн. А згідно з п. 6.6. Договору за несвоєчасне повернення позики Позичальник сплачує на користь Позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. За період з 17 липня 2018 року по 17 липня 2019 року розмір пені становить 2 268 902,40 грн.
Відтак вказав, що загальна сума заборгованості, яку він просить суд стягнути з відповідачів становить 9 381 296,28 грн.
Проте 25 лютого 2020 року позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій він просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 штраф у сумі 762 042,12 грн, пеню в сумі 2 268 902,40 грн, судовий збір в сумі 9 605,00 грн, а всього - 3 040 549,52 грн.
25 січня 2022 року позивач подав уточнену позовну заяву зі збільшенням позовних вимог, в якій зазначав, що заборгованість за договором позики станом на 24 січня 2022 року становить 6 943 934,27 грн, за період з 17 липня 2018 року по 24 січня 2022 року розмір штрафу становить 2 916 452,32 грн, а пені - 5 730 915,58 грн, всього заборгованості 15 591 302,17 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 6 943 934,27 грн, штраф у сумі 2 916 452,32 грн та 5 730 915,58 грн пені, судовий збір в сумі 12 405,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07 липня 2016 року у розмірі 12 414 доларів США 00 центів, судовий збір в розмірі 359 гривень 75 копійок. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду стороною позивача було поданоапеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідачів.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції невірно застосував положення статей 1046-1049 ЦК України в частині того, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, оскільки умовами договору передбачено, що позика надавалася та повинна була повертатися в національній грошовій одиниці - гривні із зазначенням еквівалента суми в доларах США. Також судом було здійснено некоректні розрахунки заборгованості, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Зокрема вказано на те, що суд помилково визначив, що виконавчий напис був заходом забезпечення виконання зобов`язань відповідачів перед позивачем. Насправді виконавчий напис був вчинений з метою захисту вже порушеного права позивача. Окрім цього, судом було повністю проігноровано те, що такий виконавчий напис був визнаний таким, що не підлягає виконанню постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд урахував постанови державних виконавців від 29 листопада 2019 року та 08 січня 2020 року, на підставі яких позивачу було передано в рахунок погашення заборгованості земельну ділянку площею 0,1030 га., кадастровий номер [номер приховано]:01:007:0071, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, площею 298,1 кв.м. та земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:040:0097, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, визначаючи вартість цього майна, суд врахував експертну оцінку, проведену перед його передачею на електронні торги. При цьому, суд не взяв до уваги акт про передачу нерухомого майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 29 листопада 2019 року, яким визначено, що вартість майна на момент проведення електронних торгів - земельної ділянки площею 0,1030 га., кадастровий номер [номер приховано]:01:007:0071, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - становила 181 930,00 грн, і акт про передачу нерухомого майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 08 січня 2020 року, яким було чітко визначено, що вартість майна на момент проведення електронних торгів - житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, площею 298,1 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1 га., кадастровий номер [номер приховано]:01:040:0097, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 - становила 3 582 040,00 грн. Судом було проігноровано, що у наведених актах було чітко передбачено ціну, за якою дане майно було передано позивачу.
Також, для визначення вартості майна, суд помилково використав надані відповідачем довідки про надання інформаційно-консультативних послуг з висновком про орієнтовну середню вартість нерухомого майна. Судом було помилково вирішено, що для справедливого визначення вартості будинку та земельних ділянок може бути ефективним застосування середньої арифметичної вартості нерухомості на основі здійснених оцінок. Внаслідок некоректних розрахунків суд дійшов помилкового висновку, що внаслідок передачі майна позивачу в рахунок погашення заборгованості з відповідача на його користь було стягнуто 232 868 доларів США.
Окрім того, судом було повністю проігноровано та не надано належної оцінки вимозі щодо солідарного стягнення заборгованості за договором позики з відповідача ОСОБА_3 , яка надала згоду на отримання її чоловіком грошових коштів у позику, а також те, що даний договір укладався в інтересах сім`ї.
Зазначив також, що суд дійшов помилкового висновку, що стягнення пені та штрафу поза межами строку дії договору позики є безпідставними, вказавши на позовну давність.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 06 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 основного боргу за договором позики скасовано.
Справу в зазначеній частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Так, перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції переглядає рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідачів основного боргу за договором позики в межах доводів апеляційної скарги позивача.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Отрощенко Ю. М., яка брала участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, підтримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити на підставі викладених в ній доводів.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Тененіка Т. А. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін як законне та обгрунтоване.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Шипов К. Ю. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін як законне та обгрунтоване.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Проте рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 основного боргу за договором позики таким вимогам закону не відповідає.
Так, рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Тлумачення змісту якстатті 3 ЦК Українизагалом, так і пункту 6статті 3 ЦК Українисвідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 12, частиною першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Судом встановлено, що 07 липня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Трубінською О. О., зареєстрований в реєстрі за № 1280.
Відповідно до п. 1.1 Дoгoвopy позики Позикодавець передав у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору, а Позичальник зобов`язався повернути позику у визначений цим договором строк.
Вказаний договір був укладений за згодою ОСОБА_5 - дружини ОСОБА_2 , про що нею була надана нотаріусу відповідна письмова заява, справжність підпису на якій засвідчено 07 липня 2016 року приватним нотаріусом Трубінською О. О. за реєстровим № 1279.
Відповідно до п. 2.1 Договору, розмір позики становить 317 400,00 дол. США, що на день укладення договору становить еквівалент 7 887 390,00 грн, за курсом міжбанківського валютного курсу продажу долара США.
Факт передачі Позикодавцем Позичальнику суми позики в повному обсязі підтверджується п. 3.1 договору та заявою про підтвердження отримання грошових коштів, підписаною ОСОБА_2 .
Пунктом 5.1 договору позики сторони погодили, що позичальник зобов`язався повернути позикодавцю позику в національній валюті України - гривні, що на день повернення позики буде становити еквівалент 317 400,00 дол. США за міжбанківським валютним курсом продажу долара США, визначеним на ресурсі http://minfin.com.ua/currency/mb, але не менше ніж 24,85 грн за 1 дол. США до 08 жовтня 2029 року.
Сторони також погодили розмір та періодичність повернення позики за визначеним графіком.
Згідно п 6.5 договору, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором (в тому числі в разі порушення строків повернення позики, несплати чергового платежу за договором) позикодавець має право звернутися до органів нотаріату за вчиненням виконавчого напису про звернення стягнення на грошові кошти незалежно від того, яка сума позики вже повернута.
02 листопада 2017 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) було укладено договір про внесення змін до договору позики від 07 липня 2016 року, за умовами якого дійшли згоди викласти пункт 5.1 договору позики в новій редакції.
Цим договором сторони змінили строк повернення позики до 31 липня 2018 року та погодили новий графік, який передбачає розмір та періодичність повернення позики.
Договір про внесення змін до договору позики засвідчено приватним нотаріусом Трубінською О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 31.
Договір про внесення змін до договору позики було укладено за згодою ОСОБА_5 , на час підписання як колишньої дружини ОСОБА_2 , про що вона надала нотаріусу відповідну письмову заяву, справжність підпису на якій засвідчено 02 листопада 2017 року приватним нотаріусом Приятельчук В. А. за реєстровим № 2375.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не виконав умови договору належним чином та не повернув позику у повному розмірі згідно визначених сторонами умов та графіку повернення боргу.
Так, відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.
У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.
У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди.
Тобто, суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов.
Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.
З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.
Відповідно ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Отже, валютою зобов`язання може бути як грошова одиниця України, так і грошова одиниця іншої країни іноземна валюта.
За змістом частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення, в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
При цьому, зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14).
Отже, урахувавши наведені вище норми закону та проаналізуваши умови укладеного між позикодавцем та позичальником договору позики, колегія суддів дійшла висновку про те, що у справі, яка переглядається, зазначивши про необхідність повернення суми, еквівалентної 317 400,00 дол. США, сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов`язанням, є долар США.
Зокрема, сторони у договорі визначили валюту платежу - гривню, що відповідає вимогам публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами-резидентами.
Тобто змістом зобов`язання є повернення заборгованості в національній валюті України - гривні, в розмірі, який еквівалентний на момент повернення боргу 317 400,00 дол. США за міжбанківським валютним курсом продажу долара США, визначеним на ресурсі http://minfin.com.ua/currency/mb, але не менше ніж 24,85 грн за 1 дол. США, на день вчинення платежу або здійснення стягнення, що повністю узгоджується з умовами договору позикик, зокрема п.5.1. Договору позики (з урахуванням внесених змін до нього), та повною мірою відповідає приписам частини другоїстатті 533 ЦК України.
Таким чином, у позичальника виник обов`язок щодо виконання зобов`язання по поверненню позикодавцю заборгованості за договором позики від 07 липня 2016 року, з урахуванням внесених змін 02 листопада 2017 року договором про внесення змін до договору позики від 07 липня 2016 року, який настав 31 липня 2018 року, в національній валюті України - гривні, розмір якої на день повернення позики буде становити еквівалент доларам США за міжбанківським валютним курсом продажу долара США, визначеним на ресурсі http://minfin.com.ua/currency/mb, але не менше ніж 24,85 грн за 1 дол. США.
Визначаючи розмір основного боргу за договором позики, що підлягає стягненню, колегія суддів виходить з наступного.
Так, за умовами договору позики від 07.07.2016, ОСОБА_2 було отримано у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 317 400,00 дол. США, що на день укладення договору становило еквівалент 7 887 390,00 грн, за курсом міжбанківського валютного курсу продажу долара США.
З урахуванням умов договору про внесення змін до Договору позики від 07 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02 листопада 2017 року, позика підлягала поверненню у строк до 31 липня 2018 року.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив погашення основного зобов`язання на загальну суму 72 117,97 дол. США.
Вказана обставина визнається сторонами у справі, а тому не потребує додаткового доведення.
Відтак розмір неповернутої частини суми позики складає 245 282,03 дол. США.
07 травня 2018 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 заяву з вимогою про виконання зобов`язань за договором позики у розмірі 245 282,03 дол. США у строк до 20 травня 2018 року. Вказана вимога не виконана боржником.
24 травня 2018 року приватним нотаріусом Трубінською О. О. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 953, відповідно до якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 запропоновано стягнути невиплачені в строк на підставі Договору позики грошові кошти у розмірі 6 460 728,67 грн, 1% штрафу у національній валюті - гривні, що становить 106 800,80 грн, пеню, що становить 308 752,41 грн, та грошові кошти у розмірі 8 000,00 грн - витрати за вчинення виконавчого напису.
У червні 2018 року державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Телейчук Т. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4 за виконавчим написом 953 від 24 травня 2018 року щодо стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 6 884 281,88 грн.
В рамках вказаного виконавчого провадження 08 жовтня 2018 року до Київської філії ФП «СЕТАМ» виконавчою службою направлено документи для проведення реалізації арештованого майна.
Згідно інформації, зазначеної на веб-сайті https://setam.net.ua/, визначено дати проведення електронних торгів арештованого майна, належного ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_4, а саме:
11 грудня 2018 року - земельної ділянки 0.1030 га., К/Н [номер приховано]:01:007:0071, розташованої в АДРЕСА_1 , за початковою ціною 259 900,00 грн - № лоту 312453;
07 грудня 2018 року - житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, площею 298.1 кв. м та земельна ділянка площею 0.1 га, К/Н [номер приховано]:01:040:0097, розташованихх за адресою: АДРЕСА_2 , за початковою ціною 5 117 200,00 грн - № лоту 313887.
Торги за вказаними об`єктами не відбулися.
Постановами державних виконавців від 29 листопада 2019 року та від 08 січня 2020 року зазначене майно було передано стягувачу - ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості.
Згідно Акту про передачу нерухомого майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 29 листопада 2019 року, вартість майна на момент проведення електронних торгів, а саме: земельної ділянки площею 0,1030 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:007:0071, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становила 181 930,00 грн.
Відповідно до Актупро передачу нерухомого майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 08 січня 2020 року, вартість майна на момент проведення електронних торгів, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, площею 298,1 кв. м та земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:040:0097, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , становила 3 582 040,00 грн.
Судом встановлено, що вказані акти та постанови державного виконавця, як і оцінка переданного стягувачу нерухомого майна у виконавчому провадженні, боржником не оскаржувалася.
29 липня 2021 року позивач відчужив будинок та земельну ділянку третім особам.
Ураховуючи наведене, вартість нерухомого майна, що належало боржнику, переданого стягувачу у рахунок погашення заборгованості становила 3 763 970,00 грн. Така вартість майна була визначена у відповідності до вимог чинного закону на момент проведення електронних торгів.
Визначаючи еквівалент у доларах США вартості переданного стягувачу у рахунок погашення боргу нерухомого майна, визначеного у гривні, колегія суддів ураховує умови укладеного між позичальником та позикодавцем договору позики, та вважає, що у даному випадку слід застосувати міжбанківський валютний курс продажу долара США, визначений на ресурсі http://minfin.com.ua/currency/mb, але не менше ніж 24,85 грн за 1 дол. США.
Отже, вартість нерухомого майна, що належало боржнику, переданого стягувачу у рахунок погашення заборгованості у розмірі 3 763 970,00 грн еквівалента 151 467,61 дол. США.
Таким чином, суд першої інстанції помилково не врахував саме ціну передачі вказаного нерухомомого майна позивачу, в рахунок погашення заборгованості за договором позики, а тому дійшов необгрунтованого висновку, що внаслідок такої передачі з відповідача на користь позивача фактично було стягнено суму боргу у розмірі 232 868,00 дол. США. Такий розмір боргу суд визначив як середню арифметичну вартість нерухомості на основі наданих сторонами оцінок вартості нерухомого майна, що суперечить вимогам закону.
Так, згідно із звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки: земельна ділянка загальною площею 0,1030 га кадастровий номер [номер приховано]:01:007:0071 за адресою: АДРЕСА_1 , виконавець: ПП «Європроспект», замовник: ОСОБА_1 , термін дії звіту: 6 місяців, експертна грошова оцінка об`єкту нерухомості станом на 18 вересня 2018 року становить 259 900,00 грн.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , виконавець: ПП «Європроспект», замовник: ОСОБА_1 , термін дії звіту: 6 місяців, вартість об`єкту оцінки станом на 18 вересня 2018 року становить 3 964 100,00 грн.
Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки (присадибна ділянка) площею 0.1 га кадастровий номер [номер приховано]:01:040:0097 за адресою: АДРЕСА_2 , виконавець: ПП «Європроспект», замовник: ОСОБА_1 , термін дії звіту: 6 місяців, експертна грошова оцінка об`єкту нерухомості станом на 18 вересня 2018 року становить 1 153 100,00 грн.
Згідно з висновком про орієнтовну середню вартість нерухомого майна, земельна ділянка загальною площею 0.1030 га кадастровий номер [номер приховано]:01:007:0071 за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкт оціночної діяльності: ТОВ «КА «Святозар та партнери», замовник: адвокат Тененіка Т. А., орієнтовна середня ринкова вартість об`єкту нерухомості станом на 18 вересня 2018 року становить 290 000,00 грн.
Відповідно до висновку про орієнтовну середню вартість нерухомого майна ? житлового будинку «А» 2018 р.п., загальною площею 298.1 кв. м., житловою площею 149.4 кв. м розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1 га кадастровий номер [номер приховано]:01:040:0097 за адресою: АДРЕСА_2 , суб`єкт оціночної діяльності: ТОВ «КА «Святозар та партнери», замовник: адвокат Тененіка Т. А., орієнтовна середня ринкова вартість об`єкту нерухомості станом на 29 жовтня 2019 року становить 6 624 000,00 грн. Орієнтовна середня ринкова вартість об`єкту нерухомості станом на 29 липня 2021 року становить 7 098 500,00 грн.
Разом з тим, у статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна.
Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.
Відповідно до наведених правових норм. виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) дійшла висновку про те, що, з огляду на правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.
Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку реалізації арештованого майна вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особами, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21.
Водночас Закон України «Про виконавче провадження» допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися.
У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
Отже, у разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.
На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця.
З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем.
З урахуванням встановлених під час нового перегляду справи обставин, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру основної суми боргу за договором позики суд першої інстанції не врахував наведених вище норм закону, відтак дійшов помилкового висновку, не варухвавши ціну переданого стягувачу нерухомого майна у рахунок погашення боргу, вказаного в актах та постановах державних виконавців від 29 листопада 2019 року та 08 січня 2020 року, що потягло за собою необгрунтоване завищення суми основного боргу, яку суд вважав повернутою боржником.
Ураховуючи вимоги п. 5.1 Договору позики від 07.07.2016, суму повернутої позичальником позики у розмірі 72 117.97 дол. США, та вартість нерухомого майна, що належало боржнику, переданого стягувачу у рахунок погашення заборгованості у розмірі 151 467,61 дол. США, з позичальника на користь позикодавця підлягає стягненню основна сума заборгованості в гривні за договором позики від 07 липня 2016 року еквівалентна 93 814 дол. США 42 центам, за міжбанківським валютним курсом продажу долара США, визначеним на ресурсі http: minfin.com.ua/currency/mb, але не менше ніж 24,85 грн за 1 долар США, на день вчинення платежу або здійснення стягнення.
Щодо наявності підстав для солідарного стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_3 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в цій частині не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав щодо солідарного обов`язку відповідачів по поверненню основної суми борги за договором позики, виходячи з наступного.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 допустив неналежне виконання своїх зобов`язань за договором позики, внаслідок чого виникла заборгованість.
Загальна сума повернутої основної суми боргу становить 223 585,58 дол. США. Розмір заборгованості за основним боргом становить 93 814,42 дол. США.
На час укладення ОСОБА_2 договору позики від 07 липня 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , яка в нотаріально засвідченій заяві надала свою згоду на укладення договору позики.
Відповідно до частини першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що позивач має право відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), а також збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад у грошовому розмірі.
Із матералів справи вбачається, що у липні 2019 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики.
25 лютого 2020 року позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій він просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_8 ( ОСОБА_6 ) на користь ОСОБА_1 штраф у сумі 762 042,12 грн, пеню в сумі 2 268 902,40 грн, судовий збір в сумі 9 605,00 грн, а всього - 3 040 549,52 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог.
24 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Отрощенко Ю. М. подала до суду уточнену позовну заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначила, що заборгованість за договором позики станом на 24 січня 2022 року становить 6 943 934,27 грн, за період з 17 липня 2018 року по 24 січня 2022 року розмір штрафу становить 2 916 452,32 грн, а пені - 5 730 915,58 грн, а всього - 15 591 302,17 грн, яку просила стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача, а також судовий збір в розмірі 12 405,00 грн.
05 жовтня 2022 року представник відповідача ОСОБА_9 - адвокат Титаренко Т. А. подав до суду клопотання про закриття провадження у справі відносно відповідача ОСОБА_3 , посилаючись на подану позивачем уточнену позовну заяву.
22 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Отрощенко Ю. М. подала до суду клопотання, у якому, з урахуванням поданої 24.01.2022 уточненої позовної заяви, просила суд виключити із кола відповідачів ОСОБА_9 .
Будь якого процесуального рішення з цього питання судом ухвалено не було.
Разом з тим, 08 липня 2024 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Отрощенко Ю. М. було подано до суду заяву, у якій сторона позивача просила суд вважати коректним наступний варіант позовних вимог - стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 6 943 934,27 грн, штраф в сумі 2 916 452,32 грн, пеню в сумі 5 730 915, 58 грн, судовий збір у розмірі 12 405,00 грн, а всього 15 591 302,17 грн.
Зі змісту заяви вбачається, що викладені в ній позовні вимоги фактично охоплюються предметом первісного позову у справі, є доповненням як первісних позовних вимог, так і уточнених позовних вимог, та містять вимогу позивача про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 07.07.2016 з позичальникаОСОБА_2 та його (на час укладення договору позики) дружини - ОСОБА_3 .
Окрім того, згідно матеріалів справи, зокрема протоколу судового засідання від 10.07.2024, суд продовжив розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до обох відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У судовому засіданні був присутній представник відповідача ОСОБА_9 - адвокат Твердохліб М. М.
Отже, ураховуючи вказану заяву, подану ОСОБА_1 до суду 08 липня 2024 року, позивачем було заявлено вимогу щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики.
Відмова від позову, пред'явленого ОСОБА_1 до ОСОБА_9 судом не приймалась та провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики судом не закривалось. Таким чином ОСОБА_3 є відповідачем по справі і суд першої інстанції мав ухвалити рішення в частині вимог пред'явлених до неї.
Так, відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
Так, у статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ця презумпція спільності майна може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
У частинах другій, третій статті 65 СК України зазначено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Установивши, що договір позики від 07 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за нотаріально засвідченою згодою дружини позичальника ОСОБА_3 , про що свідчить відповідна заява та застереження в договорі позики, при цьому ОСОБА_3 не надала жодних доказів того, що кошти, отримані за цим договором позики, були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби її чоловіка, тобто відповідач не спростувала презумпції спільності права власності подружжя, тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з неї заборгованості за договором позики, розмір якої вона не спростовує.
Відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем того, що отримані у позику грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, оскільки доказів зворотного матеріали справи не містять. Таких доказів не здобуто під час перегляду справи апеляційним судом.
Та обставина, що у договорі позики від 07 липня 2016 року, у договорі про внесення змін до Договору позики від 02 листопада 2017 року та в заяві про підтвердження отримання ОСОБА_2 грошових коштів від 07 липня 2016 року, не зазначено, на які цілі була отримана така позика, не дає підстав суду дійти висновку, що такі грошові кошти були отримані ОСОБА_2 для власних потреб та використані не в інтересах сім`ї.
При цьому рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2016 року №759/3149/16-ц, яким задоволено позов ОСОБА_8 ( ОСОБА_6 ) до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, не має для суду преюдиційного значення, оскільки на момент підписання договору позики шлюб юридично існував, а ОСОБА_3 була обізнана про юридичні наслідки укладення договору позики за її згоди, що було роз`яснено нотаріусом при посвідченні такого договору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно сталої правової позиції Верховного Суду згода іншого з подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у спільну сумісну власність. Надання такої згоди на укладення договору позики одним із подружжя є належним підтвердженням його укладення в інтересах сім`ї та одержання позики у спільну сумісну власність, якщо в самій згоді (заяві), вчиненій іншим з подружжя при укладенні договору, не заявлено протилежне.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на укладення договору позики і така згода зафіксована безпосередньо у договорі, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття позики у спільну сумісну власність.
Окрім того, подання позивачем уточненої позовної заяви в січні 2022 року, в прохальній частині якої він не вказав про солідарне стягнення з відповідачів суми заборгованості за договором позики не свідчить про відсутність у ОСОБА_1 будь-яких претензій до відповідача ОСОБА_3 .
Із матеріалів справи вбачається, що суд розглядав справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики, з урахуванням поданої позивачем уточненої позовної заяви 08.07.2024, про що вказав у своєму рішенні.
Вказуючи на відсутність у позивача до відповідача ОСОБА_3 будь - яких боргових претензій та вважаючи, що позивачем не було заявлено вимог про солідарне стягнення з неї боргу за договором позики, ОСОБА_3 не зазначає чому вона особисто та її представник брали активну участь у розгляді справи, подавали заяви/клопотання, зокрема про застосування позовної давності стосовно вимог про стягнення пені та штрафу, яка була подана представником ОСОБА_3 у червні 2024 року.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що у суду першої інстанції не було підстав вважати уточнену позовну заяву ОСОБА_1 від 24 січня 2022 року відмовою позивача від позовних вимог до ОСОБА_3 , оскільки у подальшому (08.07.2024) ОСОБА_1 подав уточнену позову заяву, у якій просив суд солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_9 заборгованість за договором позики.
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , станом на час розгляду судом першої інстанції справи по суті спору, відкликав/змінив/відмовився від заявлених до ОСОБА_3 вимог щодо солідарного обов`язку по поверненню заборгованості за договором позики матеріали справи не містять.
Отже, у суду першої інстанції були законні підстави розглядати справу по суті за позовними вимогами ОСОБА_1 , які, з урахуванням поданих ним уточнень 08.07.2024, були пред`явлені до обох відповідачів.
Колегія суддів наголошує, що застосовуючи процесуальні норми суд має керуватися принципом розумності, відповідно до якого застосування цих норм має бути спрямованим на досягнення легітимної мети, уникаючи надмірного формалізму, що може порушувати право особи на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пункти 50-51, 69, та «Walchli v. France», №35787/03, пункт 29)
Одночасно ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
При цьому право на справедливий суд не є абсолютним правом і може бути обмежене, але лише таким способом та до такої міри, щоб не порушити змісту цих прав (Stanev v. Bulgaria, Philis v. Greece).
Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності з іншими доказами у справі, надавши їм належну правову оцінку, застосувавши наведені вище положення ЦК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при визначенні розміру основної суми боргу за договорм позики та відсутності підстав для солідарного стягнення заборгованості з відповідачів, які на час укладення договору позики були подружжям, а ОСОБА_3 не довела суду, що грошові кошти, отримані у борг ОСОБА_2 бути витрачені не в інтеерсах сім`ї.
Оскільки відповідачіне надали належних і допустимих доказів того, що кошти, отримані за договорами позики, були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби одного з подружжя, колегія суддів вважає наявними підстави для солідарного стягнення заборгованості за договором позики, розмір якої суд апеляційної інстанції визначив з урахуванням вартості переданого стягувачу нерухомого майна, яке належало боржнику, що визначена постановами державних виконавців від 29 листопада 2019 року та від 08 січня 2020 року та атках про передачу нерухомого майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 29 листопада 2019 року та від 08 січня 2020 року, яку відповідачі не спростували.
Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першоїстатті 376 ЦПК Україниє порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основного боргу за договором позики у розмірі 12 414, 00 доларів США та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості в гривні за договором позики від 07 липня 2016 року еквівалентну 93 814 доларам США 42 центам, за міжбанківським валютним курсом продажу долара США, визначеним на ресурсі http: minfin.com.ua/currency/mb, але не менше ніж 24,85 грн за 1 долар США, на день вчинення платежу або здійснення стягнення.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У даній справі рішення суду першої інстанції переглядалося в частині вирішення позовних вимог про стягнення основного боргу за договором позики. За результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу позивача задоволено частково, ухвалено судове рішення про часткове стягнення заявленої позивачем основної суми боргу за договором позики, а саме в розмірі 93 814,42 дол. США.
Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 4 586, 75 грн, тобто по 2 293, 38 грн з кожного.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основного боргу за договором позики у розмірі 12 414, 00 доларів США та судового збору скасувати та ухвалитив цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 ) суму заборгованості в гривні за договором позики від 07
липня 2016 року еквівалентну 93 814 (дев`яноста трьом тисячам восьмистам чотирнадцятьом) доларам США 42 центам, за міжбанківським валютним курсом продажу долара США, визначеним на ресурсі http: minfin.com.ua/currency/mb, але не менше ніж 24,85 грн за 1 долар США, на день вчинення платежу або здійснення стягнення.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 ) судовий збір у загальному розмірі 4 586 (чотири тисячі п`ятсот вісімдесят шість) гривень 75 копійок, по 2 293 (дві тисячі двісті дев`яносто три) гривні 38 копійок з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 04 вересня 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна