РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
04 вересня 2026 р. Справа № 120/12976/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх уточнення, обґрунтовано тим, що під час проходження військової служби у військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_1 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за визначені позовом періоди, а військовою частиною НОМЕР_1 та військовою частиною НОМЕР_3 у період із серпня 2022 року по лютий 2023 року не виплачувалась надбавка за вислугу років.
Крім того, позивач зазначає, що при звільненні з військової служби йому не виплачено в повному розмірі одноразову грошову допомогу за вислугу років. З урахуванням уточнення позовних вимог просить визнати протиправною бездіяльність військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_4 щодо її ненарахування та невиплати і стягнути солідарно 317 034,53 грн, визначених із розрахунку 4 % місячного грошового забезпечення за кожний повний місяць військової служби з 27.02.2022 по 09.04.2025.
Також позивач просить стягнути з військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 10.04.2025 до дня фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців, із застосуванням середньоденного грошового забезпечення у розмірі 2 862,72 грн.
В обґрунтування уточнених вимог позивач посилається на те, що первісні обставини щодо невиплати одноразової грошової допомоги залишилися незмінними, а уточнення стосується саме предмета позову; при цьому про порядок розрахунку та розмір допомоги йому стало відомо лише після отримання відзиву відповідача.
Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
У встановлений судом строк відповідачами подано відзиви на позовну заяву, в яких останні заперечили щодо задоволення даного позову.
Військова частина НОМЕР_2 у відзиві зазначила, що позивач не довів протиправності розрахунку його грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 05.08.2022, оскільки, на думку відповідача, застосування розміру прожиткового мінімуму при обчисленні посадових окладів у спірний період не мало правових підстав. Відповідач послався на положення постанови Кабінету Міністрів України №704 та внесені постановою №481 зміни, вважаючи, що розрахунок грошового забезпечення здійснювався відповідно до чинного на той час законодавства. Крім того, військова частина НОМЕР_2 вказала на пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначивши, що останній мав можливість своєчасно дізнатися про розмір та склад виплаченого йому грошового забезпечення. У зв`язку з цим просила позовні вимоги залишити без розгляду, а в разі розгляду справи по суті - відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Військова частина НОМЕР_1 у відзиві вказала, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу у спірні періоди нараховувалась та виплачувалась. Щодо індексації за 2024 рік відповідач зазначив, що її нарахування здійснюється з 01.08.2024, а відповідні суми позивачу були виплачені. Щодо індексації за 2025 рік відповідач вказав, що право на її отримання у позивача не виникло, оскільки його було виключено зі списків особового складу 09.04.2025, тоді як право на індексацію виникло з 01.05.2025. Також відповідач зазначив, що надбавка за вислугу років позивачу була встановлена та виплачувалась у розмірі 35 відсотків з січня 2023 року після надходження його особової справи, а тому підстав для її перерахунку за попередній період немає. Щодо одноразової грошової допомоги при звільненні військова частина НОМЕР_1 зазначила, що позивачу правомірно нараховано та виплачено таку допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №460. Крім того, відповідач заперечив проти застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України, посилаючись на спеціальне правове регулювання проходження військової служби та відсутність передбаченої ним відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. У зв`язку з цим просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Військова частина НОМЕР_3 у відзиві зазначила, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка хоча й перебувала у період з 01.07.2022 на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 , однак саме військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування грошового забезпечення, визначала його розміри та видавала відповідні накази, тоді як військова частина НОМЕР_3 лише здійснювала перерахування нарахованих коштів. У зв`язку з цим відповідач вважає себе неналежним відповідачем, а заявлені до нього вимоги - передчасними та необґрунтованими. Крім того, військова частина НОМЕР_3 послалася на пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначивши, що при звільненні йому було видано грошовий атестат та проведено відповідні розрахунки, а відтак позивач мав можливість своєчасно дізнатися про склад та розмір виплачених сум. З огляду на викладене просила позов у частині вимог до військової частини НОМЕР_3 залишити без розгляду, а в разі розгляду справи по суті - відмовити у задоволенні позову.
Військова частина НОМЕР_4 у відзиві вказала, що позивач у військовій частині НОМЕР_4 військову службу не проходив та до списків її особового складу не зараховувався. Військова частина НОМЕР_4 з 01.08.2023 здійснювала фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 та проводила виплату грошового забезпечення позивачу на підставі відповідних наказів командира військової частини НОМЕР_1 , яка була уповноважена визначати та нараховувати належні йому виплати. Відтак, на думку відповідача, жодних рішень, дій чи бездіяльності щодо позивача військова частина НОМЕР_4 не вчиняла, а належним відповідачем є військова частина НОМЕР_1 . У зв`язку з відсутністю порушення прав позивача та спору між сторонами військова частина НОМЕР_4 просила відмовити у задоволенні позовних вимог до неї в повному обсязі.
В подальшому, представник позивача подав відповідь на відзиви, в якому зазначив, що заперечення відповідачів є безпідставними, оскільки право військовослужбовця на належне грошове забезпечення, його індексацію та інші передбачені законодавством виплати гарантоване законом. Вказав, що ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення у спірні періоди суперечить вимогам Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078 та статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо надбавки за вислугу років позивач зазначив, що відповідач-1 фактично визнав ненарахування такої надбавки у період із серпня 2022 року по лютий 2023 року через відсутність його особової справи, водночас згодом визначив вислугу років у розмірі 14 років 8 місяців 11 днів та встановив надбавку у розмірі 35 відсотків. На думку позивача, відсутність особової справи не може бути підставою для позбавлення його гарантованої законом виплати, оскільки своєчасна передача особової справи є обов`язком військових частин, а не військовослужбовця. Відтак, право на надбавку за вислугу років за спірний період підлягає судовому захисту.
Стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач заперечив доводи відповідача-1 про незастосовність статей 116- 117 КЗпП України до спірних правовідносин. Вказав, що спеціальним законодавством питання відповідальності за несвоєчасний розрахунок із військовослужбовцем при звільненні не врегульовано, а тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства та відповідна практика Верховного Суду. З огляду на невиплату належних сум при звільненні позивач вважає обґрунтованою вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за шість місяців у розмірі 526 740,48 грн.
Таким чином, позивач вважає, що наведені відповідачами у відзивах заперечення не спростовують заявлених позовних вимог, а позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Ухвалою від 04.09.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_3 про зупинення провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 27.02.2022 був мобілізований та направлений до військової частини НОМЕР_2 , де проходив службу до 05.08.2022, після чого з 10.08.2022 і до дня звільнення 09.04.2025 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
У період з 01.07.2022 (фактично - з урахуванням наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 09.09.2022 № 349 про створення спільного фінансового господарства) до 01.08.2023 військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 , а з 01.08.2023 і до дня звільнення позивача - на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_4 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2025 № 99 позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною - особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК від 08.10.2024, протоколом лікарсько-консультативної комісії від 27.02.2025 № 254 та свідоцтвом про шлюб. Ці обставини сторонами не заперечуються.
Втім, вважаючи, що під час проходження військової служби та під час звільнення з неї, відповідачі невірно здійснили обчислення належних до виплати сум грошового забезпечення, а також одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку заявленим у відзивах на позовну заяву клопотанням військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 про залишення позовної заяви без розгляду через на недотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, послідовно застосовану обома сторонами, згідно з якою до спорів про стягнення грошового забезпечення військовослужбовця підлягає застосуванню не частина п`ята статті 122 КАС України, а стаття 233 КЗпП України як спеціальна норма, що гарантує рівність усіх працюючих осіб у праві на своєчасне одержання винагороди за працю (постанова Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22). Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції) у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, встановлюється тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 роз`яснив, що таким повідомленням є грошовий атестат, який відповідно до пункту 11.1 Правил № 280 видається військовослужбовцю в день виключення зі списків особового складу.
Позивача виключено зі списків особового складу 09.04.2025, отже, за загальним правилом перебіг тримісячного строку розпочався з цієї дати і сплив 09.07.2025, тоді як позов подано 15.09.2025, тобто з пропуском строку. Разом з тим суд бере до уваги, що весь цей період, а саме з дня звільнення і до середини серпня 2025 року, позивач був фактично позбавлений можливості звернутися за професійною правничою допомогою у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка в цей час перебувала на лікуванні з приводу онкологічного захворювання, що підтверджується наданими медичними документами, а покращення стану здоров`я дружини та її повернення до роботи 23.08.2025 документально підтверджено довідкою навчального закладу. Договір про правничу допомогу укладено 18.08.2025, тобто одразу після усунення перешкоди, а позов подано 15.09.2025 - в межах розумного строку, необхідного для підготовки позовної заяви. Відповідно до статті 234 КЗпП України пропущений з поважних причин строк, встановлений статтею 233 цього Кодексу, може бути поновлений судом, якщо з дня отримання грошового атестата минуло не більше одного року; такий річний строк у цій справі не пропущено.
За таких обставин суд визнає причини пропуску строку звернення до суду поважними, поновлює позивачу пропущений строк і відхиляє клопотання військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 про залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 КАС України. З цих же підстав суд визнає поважними причини пропуску строку подання заяви про уточнення позовних вимог та поновлює й цей строк, додатково враховуючи, що уточнення стосувалося лише предмета позову (розміру процентної ставки надбавки та методики обчислення одноразової грошової допомоги) і ґрунтувалося на відомостях, які позивач об`єктивно міг отримати лише з відзивів відповідачів, поданих у жовтні - листопаді 2025 року, що узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.
Визначаючись щодо позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_3 та військової частини НОМЕР_4 як самостійного питання належності відповідача, суд зазначає таке.
Так, суд погоджується з доводами військової частини НОМЕР_3 про те, що станом на спірний період (10.08.2022 - 31.12.2022, серпень 2022 року - лютий 2023 року) саме військова частина НОМЕР_1 , як суб`єкт владних повноважень, що зараховує військовослужбовця до списків особового складу, встановлює йому посадовий оклад та видає накази про встановлення й виплату надбавок, є єдиним суб`єктом, уповноваженим приймати рішення про нарахування спірних виплат, тоді як військова частина НОМЕР_3 (а після 01.08.2023 - військова частина НОМЕР_4 ) виконує суто розпорядчо-технічну функцію з перерахування вже нарахованих коштів на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 .
Бездіяльність, про визнання протиправною якої йдеться в позові, полягає саме у неприйнятті командиром військової частини НОМЕР_1 відповідних наказів про нарахування, а не у діях (бездіяльності) органу фінансового забезпечення. Відтак вимоги про визнання протиправною бездіяльності саме військової частини НОМЕР_3 (пункти 3 та 7 прохальної частини позову) є вимогами до неналежного відповідача, а тому в цій частині позов до військової частини НОМЕР_3 задоволенню не підлягає.
Щодо військової частини НОМЕР_4 , то суд відхиляє її загальне заперечення про повну відсутність спору, оскільки, на відміну від військової частини НОМЕР_3 у попередній період, саме військова частина НОМЕР_4 з 01.08.2023 і на момент звільнення позивача безпосередньо здійснювала нарахування та виплату йому підсумкового розрахунку при звільненні (що підтверджується наданими нею ж довідками № 350 від 25.08.2025 та № 459 від 28.10.2025), а отже щодо виплат, право на які могло виникнути або підлягало реалізації після 01.08.2023 (індексація за 2024- 2025 роки, одноразова грошова допомога при звільненні), військова частина НОМЕР_4 має ознаки суб`єкта, спроможного вчинити дії, про зобов`язання вчинити які просить позивач, і в цій частині є належним відповідачем.
Щодо індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 05.08.2022 (військова частина НОМЕР_2 ).
Відповідач у відзиві не спростував факту невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за цей період, обмежившись доводами щодо правомірності визначення розміру посадового окладу з використанням розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, що є питанням, відмінним від власне права на індексацію як компенсаторного механізму знецінення доходів.
Оскільки постанова Кабінету Міністрів України № 481 набрала чинності лише 20.05.2023, у спірний період (лютий - серпень 2022 року) підлягав застосуванню порядок обчислення, передбачений постановою № 704 в редакції, чинній на той час, який не виключав нарахування індексації відповідно до Закону № 1282-XII та Порядку № 1078.
З огляду на визначений позивачем базовий місяць (березень 2018 року) поріг індексації у 103 відсотки на момент проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_2 був явно перевищений, а відповідач не надав жодних доказів фактичного нарахування та виплати індексації за спірний період.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення правомірності бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень, який цього обов`язку не виконав.
За таких обставин вимоги за пунктами 1 та 2 прохальної частини позову підлягають задоволенню.
Щодо індексації за період з 10.08.2022 по 31.12.2022 (військова частина НОМЕР_1 , за участю військової частини НОМЕР_3 ).
Представник військової частини НОМЕР_1 надав довідку військової частини НОМЕР_3 від 17.10.2025 № 1930/ФЕС, згідно з якою індексація грошового забезпечення позивачу за вказаний період нараховувалась і виплачувалась.
Позивач у відповіді на відзив не спростував змісту цієї довідки та не навів жодних розрахунків чи доказів, які ставили б під сумнів факт її виплати, обмежившись повторним викладенням загальних положень законодавства про індексацію.
За таких обставин суд вважає доведеним факт виконання військовою частиною НОМЕР_1 свого обов`язку щодо нарахування та виплати індексації за цей період, а тому вимоги за пунктами 3 та 4 прохальної частини позову задоволенню не підлягають.
Щодо індексації за 2024 рік та за період з 01.01.2025 по 09.04.2025 (військові частини НОМЕР_1 та НОМЕР_4 ).
Судом встановлено, що відповідно до статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» обчислення індексу споживчих цін для індексації розпочалося заново з 1 січня 2024 року, а поріг індексації у 103 відсотки був досягнутий, за наведеним і не спростованим позивачем розрахунком, лише у червні 2024 року (з опублікуванням індексу в липні 2024 року), внаслідок чого право на індексацію виникло з 01.08.2024.
Оскільки довідкою № 459 військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_1 ) підтверджується нарахування та виплату індексації позивачу за період з серпня по грудень 2024 року включно, а за період з січня по липень 2024 року обов`язок нарахування індексації в силу закону був відсутній, підстав для визнання бездіяльності відповідачів протиправною за 2024 рік суд не вбачає.
Щодо періоду з 01.01.2025 по 09.04.2025 суд встановив, що згідно зі статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» обчислення індексу споживчих цін розпочато заново з січня 2025 року, поріг індексації досягнуто у березні 2025 року, а право на індексацію в силу пункту 1-1 Порядку № 1078 виникає з першого числа місяця, наступного за місяцем опублікування індексу, тобто з 01.05.2025.
Позивача виключено зі списків особового складу 09.04.2025, тобто до дати виникнення права на індексацію за 2025 рік.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 право на індексацію є похідним від факту одержання грошового доходу в підвищений період, а оскільки станом на день звільнення таке право не виникло, бездіяльність відповідачів у цій частині не може вважатися протиправною.
Вимоги за пунктами 5 та 6 прохальної частини позову задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку позовним вимогам в частині не виплати надбавки за вислугу років за період з серпня 2022 року по лютий 2023 року включно, то суд зазначає наступне.
Відповідач-1 у відзиві визнав, що на момент зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (10.08.2022) особова справа позивача була відсутня, у зв`язку з чим надбавка за вислугу років йому не нараховувалася аж до надходження особової справи 30.12.2022 та видання наказу від 30.01.2023 № 32, яким позивачу визначено вислугу років 14 років 8 місяців 11 днів і встановлено розмір надбавки 35 відсотків. Отже, факт ненарахування надбавки за період з серпня по грудень 2022 року відповідачем-1 фактично не заперечується, а обставина відсутності особової справи, передача якої відповідно до нормативного регулювання є обов`язком військового командування, а не самого військовослужбовця, не звільняє відповідача-1 від обов`язку нарахувати та виплатити гарантовану законом виплату за відповідний період.
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вислуга років позивача вже перевищувала 10 років, розмір належної надбавки згідно з додатком 16 до постанови № 704 становить 35, а не 30 відсотків, як про це правильно зазначено в заяві про уточнення позовних вимог.
З огляду на висновок суду про неналежність військової частини НОМЕР_3 як відповідача за зобов`язаннями з нарахування виплат, обов`язок нарахувати та сплатити позивачу надбавку за вислугу років у розмірі 35 відсотків посадового окладу за період з серпня 2022 року по лютий 2023 року включно покладається судом виключно на військову частину НОМЕР_1 .
Відповідно, вимоги за пунктами 7 та 8 прохальної частини позову (в уточненій редакції) підлягають частковому задоволенню - в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії військової частини НОМЕР_1 ; в частині вимог до військової частини НОМЕР_3 - відмовити.
Надаючи оцінку позовним вимогам в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірах відповідно до уточненої редакції прохальної частини позовної заяви, то суд зазначає наступне.
Суд встановив, що позивач, як військовослужбовець, призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до пункту 1 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Отже, уточнення позивачем позовних вимог у цій частині є обґрунтованим та відповідає правовому регулюванню спірних правовідносин.
При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 4 Порядку № 460 допомога обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке військовослужбовець має право на день звільнення.
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивача одноразова грошова допомога була нарахована та виплачена не в тому розмірі, який визначається з урахуванням усіх складових місячного грошового забезпечення, на які позивач мав право на день звільнення. Водночас надані відповідачами документи не дають підстав для висновку про правильність здійсненого розрахунку та не спростовують доводів позивача щодо необхідності визначення належної йому допомоги відповідно до вимог пунктів 1, 3, 4 Порядку № 460.
Суд наголошує, що визначення конкретного розміру місячного грошового забезпечення, з якого має бути обчислена одноразова грошова допомога, потребує здійснення відповідного розрахунку із врахуванням усіх належних позивачу складових грошового забезпечення, вислуги років та інших обставин, що мають значення для її обчислення. Здійснення такого розрахунку належить до повноважень військової частини як суб`єкта, на якого покладено обов`язок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.
За таких обставин суд не вважає за можливе самостійно визначати конкретний розмір одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті позивачу, оскільки це означало б перебрання судом на себе повноважень відповідача щодо проведення відповідного розрахунку. Належним способом захисту порушеного права позивача у цій частині є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до вимог пункту 1 Порядку № 460, виходячи з місячного грошового забезпечення, на яке позивач мав право на день звільнення, та виплатити належну суму з урахуванням раніше виплаченої допомоги.
При цьому суд враховує, що обов`язок щодо правильного визначення належних позивачу сум грошового забезпечення та здійснення їх розрахунку покладається саме на військову частину, а судовий контроль у цій частині полягає у перевірці відповідності такого розрахунку вимогам закону.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог у цій частині та необхідність зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити належний розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні позивача відповідно до пункту 1 Порядку № 460, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, на яке позивач мав право на день звільнення, та виплатити позивачу різницю між належною та фактично виплаченою сумою допомоги.
Водночас підстав для безпосереднього стягнення судом конкретно визначеної позивачем суми одноразової грошової допомоги суд не вбачає, оскільки визначення її остаточного розміру належить до повноважень відповідача та передбачає здійснення відповідного розрахунку з урахуванням усіх передбачених законодавством складових.
Визначаючись щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд вважає їх передчасними з огляду на наступне.
Визначаючись щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд вважає їх передчасними з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому випадку повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити передбачене цією статтею відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як встановлено судом, на час звільнення позивача між сторонами існував спір щодо розміру належних йому виплат, зокрема щодо індексації грошового забезпечення, надбавки за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні.
При цьому судом за результатами розгляду даної справи встановлено право позивача на проведення додаткових нарахувань та виплат, однак остаточний розмір таких сум, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні, підлягає визначенню відповідачем за результатами проведення відповідного розрахунку.
За таких обставин на момент розгляду справи суд позбавлений можливості достовірно встановити розмір належних позивачу при звільненні сум, щодо яких виник спір, а відтак і визначити співвідношення між сумою простроченої заборгованості та розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2025 у справі № 640/8468/20 зазначив, що у разі наявності спору щодо розміру належних до виплати сум питання про відповідальність за затримку розрахунку вирішується залежно від результату вирішення такого спору, а при частковому задоволенні вимог суд визначає розмір відповідного відшкодування з урахуванням, зокрема, розміру спірної суми та інших конкретних обставин справи.
Таким чином, саме по собі встановлення судом факту порушення права позивача на отримання окремих складових грошового забезпечення не є достатнім для автоматичного стягнення заявленої позивачем суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду застосування статті 117 КЗпП України передбачає оцінку співмірності розміру відшкодування із розміром заборгованості, яка підлягала виплаті працівникові, тривалістю затримки, причинами її виникнення та іншими обставинами справи. Такі критерії підлягають застосуванню і до правовідносин, що виникають у зв`язку з проходженням військової служби.
У цій справі остаточний розмір заборгованості перед позивачем за результатами судового розгляду не визначений, оскільки суд не стягує конкретну суму одноразової грошової допомоги, а зобов`язує військову частину НОМЕР_1 провести відповідний перерахунок та виплатити різницю між належною і фактично виплаченою сумою.
Отже, на даному етапі вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки остаточний розмір належних позивачу при звільненні виплат, невиплата яких може бути підставою для застосування статті 117 КЗпП України, ще не визначений та фактично не виплачений.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін суд вважає заявлений у цій справі адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
в и р і ш и в :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 05.08.2022.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 05.08.2022 відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за період з серпня 2022 року по лютий 2023 року включно.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у розмірі 35 відсотків посадового окладу за період з серпня 2022 року по лютий 2023 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі одноразової грошової допомоги за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 4% його місячного грошового забезпечення за кожний повний місяць військової служби за призовом по мобілізації.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 відповідно до пунктів 1, 3, 4 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, на яке позивач мав право на день звільнення, та виплатити різницю між належною та фактично виплаченою сумою допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідачі:
Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 )
Військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 )
Військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна