ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року м. Львів Справа № 380/21628/25 пров. № А/857/5321/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову в справі № 380/21628/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства "Старий Львів" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Карп`як О.О.,
час ухвалення рішення - 14 січня 2026 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
в с т а н о в и в:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства "Старий Львів", в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради та Галицької районної адміністрації, яка полягає у невжитті заходів щодо охорони, збереження та утримання будинку 1846 року - пам`ятки архітектури за адресою: м. Львів, вул. Руська, 3.
визнати незаконним і таким, що порушує права співвласників, "договір управління" від 2019 р., укладений без відома та згоди більшості співвласників будинку.
зобов`язати Львівську міську раду (балансоутримувача) :
- провести технічне обстеження будинку,
- скласти акт технічного стану,
- розробити проєкт протиаварійних робіт,
- передбачити фінансування у міському бюджеті на 2026 рік для забезпечення збереження пам`ятки.
зобов`язати ЛКП "Старий Львів" надати суду всі копії документів і договорів, укладених від імені співвласників без їх згоди.
стягнути з відповідачів судові витрати.
Також, 09 січня 2026 року позивачкою подано заяву про забезпечення позову шляхом:
заборони Львівській міській раді, Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради та ЛКП «Старий Львів» вчиняти будь-які дії з реалізації, виконання або продовження дії «договору управління» від 2019 року щодо будинку за адресою: м. Львів, вул. Руська, 3 - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;
заборони укладати будь-які нові договори, пов`язані з управлінням, утриманням, виконанням робіт або розпорядженням коштами щодо зазначеного будинку без згоди співвласників - до вирішення справи по суті.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року відмовлено в забезпеченні позову.
Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове про забезпечення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що заяву про забезпечення позову подано з метою збереження status quo та недопущення вчинення дій щодо реалізації спірного «договору управління» до вирішення справи по суті. Вказує, що запитувані заходи забезпечення: є тимчасовими; не вирішують спір по суті; спрямовані виключно на збереження існуючого стану речей (status quo). Скаржник зазначає, що предметом спору є пам`ятка архітектури у межах історичного ареалу міста Львова. Руйнування або втручання у такий об`єкт має незворотний характер. Відмова у забезпеченні позову в цій категорії справ створює ризик ілюзорності майбутнього судового захисту, що суперечить стандартам статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, статтями 150, 151 КАС України, які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Так, за правилами частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову, як неодноразово зазначав Верховний Суд, це надання позивачу тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом і набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову фактично є втручанням суду в спірні правовідносини до їхнього вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав і в порядку, прямо передбаченому законом.
Комітет Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13.09.1989 №R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.
КМРЄ у пункті «d» глави 5 «Ефективність судового розгляду» Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів» (on judicial review of administrative acts), прийнятих 15.12.2004, також вказав, що суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження.
Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17.05.2016 у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61-62; рішення ЄСПЛ від 16.03.2021 у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Приписами частини другої статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, визначені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Водночас, частина третя цієї статті установлює, що не допускається забезпечення позову шляхом:
1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії;
2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а також іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо припинення дії або призупинення дії сертифікатів, схвалень, допусків;
4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також встановлення для Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій;
5) зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення;
6) зупинення рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо встановлення державних регульованих цін (тарифів) на ринку електричної енергії та природного газу, затвердження методик (порядків) їх встановлення (формування, розрахунку);
7) зупинення рішення Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлення заборони Кабінету Міністрів України призначати на посаду члена (членів) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг";
8) зупинення дії індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Міністерства фінансів України, його посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;
9) зупинення дії індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, її посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;
10) зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці;
11) зупинення дії рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих на виконання Закону України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків", а також встановлення для Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їхніх посадових та службових осіб/членів заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень (індивідуальних актів).
Верховний Суд, аналізуючи норми статей 150, 151 КАС України, неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.
Необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу чи інших осіб, що не є учасниками провадження; правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна із названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Тобто суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним із позовними вимогами, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).
Близькі за змістом висновки зроблені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 вересня 2018 року в справі №804/8343/17, від 25 квітня 2019 року в справі №826/10936/18, від 20 вересня 2019 року в справі №809/195/18, від 30 вересня 2019 року в справі №420/5553/18, від 30 жовтня 2019 року в справі №640/6225/19, від 29 січня 2020 року в справі №640/9167/19, від 13 березня 2020 року в справі №1740/2484/18, від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 22 жовтня 2020 року в справі №640/1304/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20, від 20 квітня 2021 року в справі №640/17351/19, від 14 травня 2021 року в справі №320/3957/20, від 24 червня 2021 року в справі №640/27951/20, від 13 вересня 2021 року в справі №ЗД/460/2/20, від 24 травня 2023 року в справі №640/10883/22, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 03 серпня 2023 року в справі №600/2304/22-а, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 20 травня 2025 року в справі №460/27546/23, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24.
Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб - позивачів (майбутніх позивачів) в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (майбутнього позивача) до ухвалення судом рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Із наведеного випливає, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року в справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року в справі №826/10936/18, від 30 вересня 2019 року в справі №420/5553/18, від 29 січня 2020 року в справі №640/9167/19, від 13 березня 2020 року в справі №1740/2484/18, від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 22 жовтня 2020 року в справі №640/1304/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20, від 30 березня 2021 року в справі №420/4037/20, від 20 квітня 2021 року в справі №640/17351/19, від 14 травня 2021 року в справі №320/3957/20, від 24 червня 2021 року в справі №640/27951/20, від 13 вересня 2021 року в справі №ЗД/460/2/20, від 06 грудня 2022 року в справі №140/8745/21, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 03 серпня 2023 року в справі №600/2304/22-а, від 05 червня 2024 року в справі №460зп-23/160, від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 20 травня 2025 року в справі №460/27546/23, від 19 червня 2025 року в справі №320/37366/23, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24.
Приписами частин четвертої-шостої статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Отже, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
На вказане наголосив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 01 жовтня 2019 року в справі №420/912/19, від 21 січня 2021 року в справі №420/4262/19, від 30 березня 2021 року в справі №420/4037/20, від 02 листопада 2021 року в справах №640/217/21, №640/4096/21, від 27 лютого 2023 року в справі №160/25808/21, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони, як констатував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року в справі №826/14303/18, від 12 лютого 2020 року в справі №640/17408/19, від 27 лютого 2020 року в справі №640/16242/19, від 24 червня 2021 року в справі №640/27951/20, від 04 листопада 2021 року в справі №640/21870/20, від 24 травня 2023 року в справі №640/10883/22, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 03 серпня 2023 року в справі №600/2304/22-а, від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
У постановах від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 19 червня 2025 року в справі №320/37366/23, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24 Верховний Суд наголосив на тому, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також ураховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їхнє відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Відповідно до правової позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року в справі №800/521/17, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Як убачається з матеріалів справи, позивач на підставність задоволення заяви вказує про можливе існування очевидної небезпеки того, що до ухвалення рішення по суті відповідачі або ЛКП «Старий Львів» продовжать виконання та реалізацію спірного «договору управління»; можуть бути вчинені дії щодо будинку без згоди співвласників (укладення договорів, проведення робіт, розпорядження коштами); подальша бездіяльність щодо протиаварійних заходів призведе до фізичного руйнування пам`ятки, що матиме незворотний характер.
Відтак заявник просить заборонити Львівській міській раді, Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради та ЛКП «Старий Львів» вчиняти будь-які дії з реалізації, виконання або продовження дії «договору управління» від 2019 року щодо будинку за адресою: АДРЕСА_1 - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі; заборонити укладати будь-які нові договори, пов`язані з управлінням, утриманням, виконанням робіт або розпорядженням коштами щодо зазначеного будинку без згоди співвласників - до вирішення справи по суті.
Однак суд зауважує, що за умовами спірного договору здійснюється надання послуг з управління багатоквартирним будинком, зокрема, забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема:
прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
Згідно з матеріалами справи, загальна кількість співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 (станом на 29.08.2019) становить 19 осіб.
Суд зауважує, що вжиття заходів забезпечення позову, про які мовить заявниця, спричинить вплив на права, свободи та інтереси вищезгаданих співвласників багатоквартирного будинку, які не є учасниками заявленого спору.
Колегія суддів підкреслює про неспівмірність заявлених заходів, зокрема в частині «реалізації, виконання або продовження дії «договору управління» від 2019 року щодо будинку за адресою: АДРЕСА_1 », оскільки таке фактично спричинить зупинення утримання згаданого будинку.
Більше того, які негативні наслідки можуть настати саме в результаті невжиття цих заходів, заявниця не наводить.
Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність у відповідних правовідносинах.
Суд дотримується усталеної позиції, що заявник має довести перед судом існування та вплив на нього обставин, з огляду на які він просить вжити заходи забезпечення позову.
На противагу, варто зауважити, що метою спірного договору, є забезпечення належного утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території, зокрема шляхом ремонту останніх.
За таких обставин та правового врегулювання, зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача.
Тобто, позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову в справі № 380/21628/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.