СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 серпня 2026 року м. Харків Справа №917/261/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників сторін у режимі відеоконференції:
позивача - Гудзевич І.А. (самопредставництво), довіреність від 13.11.2024 року, виписка з ЄДР;
відповідача - Мазуренко Т.С. (адвокат), ордер серія ВА№1153407 від 15.06.2026 року, свідоцтво №164/н від 29.06.2025 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії Аграрних Наук України» (вх.№1327П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 19.05.2026 року у справі №917/261/26,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрологістик-М», вул. Цибулька, 9, м.Новий Буг, Баштанський район, Миколаївська область, 55601,
до Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії Аграрних Наук України», вул. Центральна 18, с.Степне, Полтавський район, Полтавська область, 38744,
про стягнення 2719495,07 грн,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрологістик-М» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просило стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії Аграрних Наук України» 2719495,07 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 01.03.2025 року договору поставки №01/03-2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором поставки частково не оплачено отриманий від позивача товар. Правовими підставами позову вказано ст. 11, 509, 525, 526, 530, 655, 712 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.05.2026 року у справі №917/261/26 (повний текст складено 28.05.2026 року, суддя Ківшик О.В.) позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії Аграрних Наук України» (вул. Центральна 18, с. Степне, Полтавський район, Полтавська область, 38744, код ЄДРПОУ 00724904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрологістик-М» (вул. Цибулька, 9, м.Новий Буг, Баштанський район, Миколаївська область, 55601, код ЄДРПОУ 31160318) 1727978,70 грн основного боргу, 244047,40 грн пені, 48% річних у сумі 379492,53 грн, 49509,12 грн інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 28812,33 грн.
В частині стягнення з відповідача 234021,00 грн основного боргу, 33051,46 грн пені та 51394,86 грн відсотків річних у задоволенні позову відмовлено.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- зупинити апеляційне провадження у справі №917/261/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №917/723/26 за позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрологістик-М» про визнання недійсними пункту 4 додатку №1 та пункту 6.7 договору поставки №01/03-2025 від 01.03.2025 року;
- рішення Господарського суду Полтавської області від 19.05.2026 року у справі №917/261/26 скасувати в частині стягнення 48% річних у сумі 379492,53 грн;
- ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрологістик-М» у задоволенні позовних вимог про стягнення 48% річних у сумі 379492,53 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що договір містить положення про відповідальність покупця за одне й те саме порушення - прострочення оплати товару, а саме: п. 6.2 договору - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення; п. 6.7 договору - 36% річних відповідно до ст. 625 ЦК України; п. 4 додатку №1 - 48% річних за користування товарним кредитом. Таким чином, договірна конструкція передбачає одночасне застосування до покупця декількох платежів за одне й те саме порушення - прострочення виконання грошового зобов`язання. Під час розгляду справи, було подано клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі №917/723/26 за позовом ДП «ДГ «Степне» Інституту свинарства і АПВ НААН України» до ТОВ «Агрологістик-М» про визнання недійсними пункту 4 додатку №1 та пункту 6.7 договору поставки №01/03-2025 від 01.03.2025 року. У той час, суд першої інстанції помилково відмовив у зупиненні провадження та не врахував прямий зв`язок між справами №917/261/26 і №917/723/26, оскільки предмет справи №917/723/26 безпосередньо стосується правової підстави заявленої позивачем та задоволеної судом вимоги про стягнення 48% річних.
Скаржник наполягає на тому, що відмовляючи у зупиненні провадження, фактично проігнорував та не надав належної правової оцінки предмету спору в іншій справі, не мотивував, чому розгляд справи №917/261/26 можливий без попереднього вирішення питання про дійсність пункту 4 додатку №1. Таке процесуальне порушення призвело до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині, оскільки суд стягнув з апелянта 379492,53 грн на підставі договірного положення, дійсність якого оспорюється у судовому порядку. Відповідач вважає положення договору про застосування 48% річних за користування товарним кредитом (ст.536, ч.5 ст.694 ЦК) та 36% річних в якості компенсаційного платежу за ст.625 ЦК України умови такими, що суперечать закону, мають несправедливий, надмірно обтяжливий і каральний характер відносно покупця та підлягають визнанню недійсними.
Як вказує відповідач, зі змісту укладеного договору поставки №01/03-2025 вбачається що за своєю сутністю він не є договором купівлі-продажу товару в кредит, адже передбачає оплату за товар у встановлений строк під нарахування процентів (в розумінні п.п.14.1.245 п.14.1 ст.14 ПК України), а всі передбачені договором проценти підлягають застосуванню при порушенні покупцем грошового зобов`язання з оплати за товар. Таким чином, договір сукупно встановлює юридичну відповідальність покупця на рівні 115% річних за порушення грошового зобов`язання. Вказане є порушенням ст. 61 Конституції України про заборону подвійної відповідальності за одне порушення.
Відповідач наполягає на тому, що оспорювані умови договору встановлюють юридичну відповідальність, не характерну для даного виду зобов`язань (договір поставки №01/03-2025, не відповідають законодавчим критеріям продажу товару в кредит), орієнтуються на штучний обхід встановленої законом граничної межі за порушення грошового зобов`язання за господарським договором, а також встановлюють надмірну, кумулятивну та економічно необґрунтовану відповідальність для сторони договору. Встановлення одночасно декількох санкцій, замаскованих під різні види правових механізмів для штучного обходу встановлених законом лімітів щодо розміру пені а також з грубим порушенням засад розумності і співмірності створює істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін, ставить покупця у явно невигідне становище та суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості.
На переконання апелянта, суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення 48% річних, мав оцінити не лише арифметичну правильність розрахунку, а й співмірність такого стягнення наслідкам порушення, поведінку сторін, баланс інтересів сторін та відповідність заявленого розміру відповідальності принципам справедливості, добросовісності й розумності. Однак суд обмежився лише перевіркою розрахунку позивача та не надав жодної мотивованої оцінки доводам відповідача про несправедливий розмір 48% річних. Фактично суд першої інстанції ототожнив наявність договірного положення з безумовною підставою для стягнення 48% річних, хоча відповідно до засад цивільного та господарського законодавства свобода договору не є абсолютною та обмежується принципами справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності. Суд першої інстанції не застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення надмірного розміру відповідальності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача - Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії Аграрних Наук України» на рішення Господарського суду Полтавської області від 19.05.2026 року у справі №917/261/26. Встановлено позивачу строк протягом якого має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/261/26.
Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі Електронний суд і доставлена їм 23.06.2026 року.
30.06.2026 року матеріали справи №917/261/26 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7467 від 07.07.2026 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, позивач заперечує проти клопотання щодо зупинення провадження у справі, зазначаючи про відсутність підстав для його задоволення, звертаючи увагу на значну судову практику Верховного Суду з такого питання. Відхиляє посилання вкаржника і просить врахувати, що заявлені до стягнення відсотки (48) не є неустойкою у відношенні якої законодавцем передбачено можливість зменшення, а є відсотками за користування товарним кредитом, які в силу приписів чинного законодавства зменшенню не підлягають.
У відзиві викладено вимогу про розподіл судових витрат, а саме стягнення 25000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Апелянт надав додаткові письмові пояснення (вх.№7779 від 16.07.2026 року), в яких просить звернути увагу на наявність обставин, які свідчать про наявність конфлікту інтересів між керівництвом сторін спору. Так, спірні правовідносини виникли на підставі договору поставки №01/03-2025, який було укладено 01.03.2025 між ТОВ «Агрологістик-М» як постачальником та ДП «ДГ «Степне» ІС і АПВ НААН України» як покупцем. Відповідно до даних із реєстрів юридичних осіб, керівні посади на обох підприємствах обіймали особи з однаковим прізвищем - Мицо, які є чоловіком та дружиною. Таким чином, діяльність обох контрагентів тісно контролювалася пов`язаними особами, що є очевидним конфліктом інтересів. Враховуючи цей факт, включення до договору поставки надмірних та каральних санкцій, які передбачають одночасне стягнення 48% річних за користування товарним кредитом, 36% річних як компенсаційного платежу та пені у розмірі 31% річних, що сукупно становить 115% річних відповідальності за одне порушення, має ознаки узгоджених дій, спрямованих на економічно необґрунтоване обтяження державного підприємства.
У судовому засіданні 16.07.2026 року протокольно оголошено перерву до 24.08.2026 року.
19.08.2026 року від позивача надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№9112), в яких зазначає, що предметом договору поставки були мінеральні добрива та засоби захисту рослин, котрі відповідач майже одночасно купував не лише у позивача, а і у відомого у цій сфері постачальника - ТОВ «Фірма Ерідон». Всі основні умови договору поставки між позивачем і відповідачем, у тому числі і обсяги відповідальності (48% річних за користування товарним кредитом і 36% річних за ст. 625 ЦКУ) є ідентичними із умовами договору поставки №1018/25/313 від 17.01.2025 року, що укладено між відповідачем та ТОВ «Фірма Ерідон». Тобто, з двома постачальниками державне підприємство уклало договори поставки за аналогічними умовами обсягу відповідальності, проте, на думку відповідача, «конфлікт інтересів» та «узгодженість дій, спрямованих на економічно необґрунтоване обтяження державного підприємства» останній вбачає лише у правовідносинах із позивачем. При цьому, позивач звертає увагу, що гіпотетичний зв`язок колишніх керівників і бухгалтерів не має відношення до даної справи, враховуючи, що державне підприємство проходить постійні перевірки, аудити контролюючих органів і жодних доказів на підтвердження неналежності дій відповідач не надає.
У судовому засіданні 24.08.2026 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
01.03.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрологістик-М» (постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії Аграрних Наук України» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №01/03-2025 (надалі - договір).
При цьому сторони узгодили, зокрема, таке :
- постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію виробничо-технічного призначення - товар, в кількості та на умовах, передбачених цим Договором та специфікаціями, що є його невід`ємною частиною (п. 1.1 договору);
- найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, що є його невід`ємною частиною, якими визначають істотні умови поставки замовлених товарів (п. 1.2. договору);
- загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається сумою всіх додатків та видаткових накладних, з урахуванням пунктів 3.2. та 3.5. договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна (п. 2.4. договору);
- оплата вартості товару здійснюється покупцем в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього (п. 3.1 договору);
- умови поставки товару зазначаються у додатках до цього договору або у рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки (п. 5.1 договору);
- крім відповідальності, встановленої п. 6.1. цього договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення (п. 6.2 договору);
- договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025 року (п. 9.2 договору).
Між сторонами підписано додаток №1 від 01.03.2025 року до договору, відповідно до якого поставці підлягають товари - мінеральні добрива в наступному асортименті, кількості, за контрактною ціною та вартістю:
- аміачна селітра, 77 тон, на загальну вартість 1748541,41 грн;
- сульфат амонію гранульований, 25 тон, на загальну вартість 278350,00 грн.
Загальна сума з ПДВ (20%): 2432269,69 грн.
Відповідно до п. 3 додатку до договору оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем за цінами та в загальній вартості, що вказана у видаткових накладних на товар. У тому випадку, якщо курс долара США на міжбанку (на сайті http://minfin.com.ua) збільшиться по відношенню до курсу долара США, що був використаний при формуванні видаткових накладних на товар, покупець зобов`язується здійснювати оплату отриманого товару по курсу міжбанку, який склався на дату проведення оплати.
Згідно п. 3.1 додатку до договору, оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. договору поставки, в наступному порядку: 100,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 01.09.2025 pоку.
Відповідно до п. 4 додатку 1 до договору, у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 5 (п`ять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (п. 5 додатку).
На виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1961999,70 грн. Означена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме:
- видатковою накладної №23 від 30.03.2025 року, згідно якої позивачем поставлено відповідачу аміачну селітру 24 т., на загальну вартість 653999,90 грн;
- видатковою накладною №24 від 31.03.2025 року, згідно якої позивачем поставлено відповідачу аміачну селітру 24 т., на загальну вартість 653999,90 грн;
- видатковою накладною №25 від 01.04.2025 року, згідно якої позивачем поставлено відповідачу аміачну селітру 24 т., на загальну вартість 653999,90 грн.
За даними позивача, відповідач частково оплатив отриманий за вказаними видатковими накладними товар, а саме :
- за товар згідно видаткової накладної №23 від 30.03.2025 року частково оплачено покупцем в сумі 99999,00 грн, залишок боргу 554000,90 грн;
- за товар згідно видаткової накладної №24 від 31.03.2025 року частково оплачено покупцем в сумі 34023,00 грн, залишок боргу 619976,90 грн;
- за товар згідно видаткової накладної №25 від 01.04.2025 року частково оплачено покупцем в сумі 99999,00 грн, залишок боргу 554000,90 грн.
З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №1 від 19.01.2026 року про сплату 1961999,70 грн заборгованості, яка отримана відповідачем 28.01.2026.
Між сторонами складено двосторонній акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2024 року по 19.01.2026 року, відповідно в якому зафіксовано, що у період з 01.01.2024 року по 19.01.2026 року позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 2432269,68 грн, відповідачем було сплачено 470269,98 грн, сальдо кінцеве складає 1961999,70 грн. Цей акт підписаний представниками сторін, підписи скріплені печатками сторін.
Враховуючи відсутність оплати заборгованості з боку відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення встановив, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1727978,70 грн основної заборгованості є обґрунтованими та доведеними у зв`язку з чим підлягають задоволенню. При цьому суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 234021,00 грн основного боргу, оскільки така сума не може бути верифікована та перевірена у ході судового розгляду, адже відсутнє її документальне обґрунтування.
Враховуючи часткову правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу, суд першої інстанції здійснив перерахунок заявленої до стягнення суми пені за період з 07.09.2025 року по 20.02.2026 року та дійшов висновку, що вимоги в цій частині є правомірними в сумі 244047,40 грн і підлягають задоволенню; в іншій частині позовні вимоги щодо стягнення пені задоволенню не підлягають.
Крім того, місцевим господарським судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, і встановлено, що розмір вимог позивача в цій частині не перевищує розрахований судом та позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 430887,39 грн 48% річних за період 07.09.2025 року по 20.02.2026 року, нарахованих за несвоєчасну оплату відповідачем отриманого ним товару.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 48% річних встановив, що вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню частково, а саме: в розмірі 379492,53 грн, з огляду на визнання судом частково правомірною суму основної заборгованості, на яку здійснюється відповідне нарахування.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Полтавської області від 19.05.2026 року у справі №917/261/26 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, які зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням в частині стягненні 48% річних у розмірі 379492,53 грн.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України (чинний на дату виникнення спірних відносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини перша-друга статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Встановленими та підтвердженими матеріалами справи є обставини укладення мж позивачем та відповідачем договору поставки №01/03-05; виконання його умов з боку позивача та прострочення його виконання з боку відповідача.
Як вже зазначалось, відповідно до п. 4 додатку 1 до договору, у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 5 (п`ять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.
Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (п. 5 додатку).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а в частині 5 цієї статті визначено, що у разі якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.
Положення ж частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за умови порушення боржником грошового зобов`язання.
Одночасне стягнення пені, відсотків річних згідно ст. 625 ЦК України та відсотків за користування товарним кредитом за ст. 536 ЦК України є правомірним, оскільки вони мають різну правову природу та не є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 року у справі №921/395/20, від 03.12.2019 року у справі №902/235/19.
Щодо правової природи та можливості зменшення плати за користування товарним кредитом (48% річних).
Норми частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачають право суду зменшувати розмір виключно неустойки (штрафу, пені). Законодавство не надає суду повноважень зменшувати погоджену сторонами плату за користування грошовими коштами чи товарним кредитом.
Пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України неможливе.
Оскільки додатки до договору є чинними, підписані сторонами добровільно та у судовому порядку недійсними не визнавалися, їх умови є обов`язковими для сторін в силу статті 629 ЦК України. Даний висновок повністю узгоджується з практикою Верховного Суду (зокрема, постановами у справах №916/2098/24 та №921/395/20).
Щодо посилань відповідача у апеляційній скарзі про безпідставну відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та вимоги, викладеної у скарзі про зупинення провадження у даній справі колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п.4 ч.1 ст.229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п.5 ч.1 ст.227 ГПК України, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Так, відповідні обставини можуть мати місце у випадку, коли господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.
Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі обставин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.
Відтак, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку з`ясовує: 1) яким чином пов`язана справа, яка розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду цієї справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п.5 ч.1 ст.227 ГПК України.
Так, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням умов договору. Під час розгляду справи встановленню підлягають такі істотні обставини, як: наявність договірних відносин, зміст обов`язків сторін, в тому числі строки та порядок оплати тощо.
Відповідач вказуючи про необхідність зупинення провадження у справі зазначав, що у справі №917/723/26 за позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрологістик-М» розглядається вимога про визнання недійсними пункту 4 додатку №1 та пункту 6.7 договору поставки №01/03-2025 від 01.03.2025 року. Тобто у разі можливого задоволення позову у справі №917/723/26, підстава заявленого позову у справі №917/261/26 буде відсутня, оскільки позовні вимоги обґрунтовані умовою вищевказаного договору.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у цій справі №917/261/26 відсутні правові підстави для встановлення обставин, які входять до предмета доказування у справі №917/723/26, оскільки вимоги про визнання недійсним договору або умови договору не заявлені.
Верховним Судом у постанові від 26.03.2024 року у справі №907/882/22 зроблено висновок, що наявність спору щодо визнання недійсним договору в силу презумпції чинності правочину не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду справи в якій ставиться питання про стягнення заборгованості за таким договором, відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК, який, зокрема, містить виключення щодо обов`язку суду зупиняти провадження у справі, у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вирішено спір між сторонами та прийнято відповідне рішення, з урахуванням позовних вимог, за встановлених обставин та на підставі поданих сторонами доказів.
Апелянт вказує на процесуальну неможливість розгляду даної справи, передчасність висновків суду, посилаючись на можливе подальше встановлення обставин укладення договору всупереч норм законодавства.
Проте, розгляд оцінка договору поворотної фінансової допомоги і дій осіб при його укладенні не свідчить про помилковість рішення суду першої інстанції у даній справі про стягнення станом на момент його прийняття.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в зупиненні провадження у справі, а також не вбачає правових підстав для зупинення провадження у справі і станом на момент апеляційного провадження.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин і норм права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії Аграрних Наук України» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 19.05.2026 року у справі №917/261/26 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Степне» Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної Академії Аграрних Наук України» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 19.05.2026 року у справі №917/261/26 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 03.09.2026 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук