КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 752/20784/23
номер провадження № 22-ц/824/6516/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник відповідача Гапішко Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» (правонаступник державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів») - Гапішко Юлії Олександрівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року /суддя Хоменко В.С./
у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» (правонаступник державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів») про визнання незаконними та скасування наказів і стягнення розрахунку при звільненні, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2023 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати незаконними та скасувати накази ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 17.07.2023 року № 197 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » і від 22.08.2023 року № 241-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та стягнути з відповідача 50 000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди, винагороду за вислугу років за 2020 рік у розмірі 52829 грн, за 2021 рік у розмірі 44296 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 винагороду за вислугу років за 2020 рік розмірі 52 829,00 грн (п`ятдесят дві тисячі вісімсот двадцять дев`ять гривень 00 копійок), і винагороду за вислугу років за 2021 рік (період з 01.01.2021 року по 23.07.2021 року) в розмірі 44 296,00 грн (сорок чотири тисячі двісті дев`яносто шість гривень 00 копійок). В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» у дохід держави 1073,60 грн (одну тисячу сімдесят три гривні 60 копійок) судового збору./т. 3 а.с. 106-119/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» (правонаступник державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів») Гапішко Ю.О. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вказує, що суд встановивши, що відповідач здійснив часткову виплату позивачу 25 921,00 грн 27.02.2024 у добровільному порядку під час розгляду справи, у резолютивній частині рішення стягнув за 2020 рік повну суму 52 829,00 грн без будь-якого зарахування вже сплаченого, хоча в мотивувальній частині прямо зазначено необхідність урахування часткової виплати. Така неузгодженість між мотивувальною та резолютивною частинами створює ризик подвійного стягнення однієї й тієї ж суми, робить виконання рішення неоднозначним і, по суті, є арифметичною/технічною помилкою або істотним дефектом обґрунтування, який має бути усунутий шляхом зміни рішення в апеляційному порядку. Крім того, суд визнав «неоспорюваним» місячний посадовий оклад позивача 26 250,00 грн і поклав його в основу розрахунків, хоча з матеріалів справи та викладених у рішенні обставин вбачається наявність різних цифр окладу в різні періоди (зокрема, у поясненнях сторін/штатних документах фігурують інші значення), а сам розрахунок 52 829,00 грн та 44 296,00 грн не має прозорої математичної логіки у тексті рішення: суд не описав формулу, не встановив кількість «доль посадового окладу», яку застосовано до позивача, не мотивував, чому саме такі суми відповідають Положенню і межам «граничного розміру», а для 2021 року не показав спосіб пропорційного обчислення за неповний рік (за місяцями, днями чи іншим методом). У трудових спорах щодо премій/винагород/надбавок суд має виходити саме з нормативних і локальних актів, що визначають умови та розмір виплат, а не замінювати доказування припущеннями чи «приблизними» розрахунками. Фактично суд перебрав на себе функцію бухгалтерського розрахунку без належної доказової бази і без повної верифікації вихідних даних, хоча за правилами статей 81 та 89 ЦПК України саме сторона, яка заявляє грошову вимогу, повинна довести підстави та розмір, а суд оцінює належність, допустимість і достовірність доказів та їх сукупність і вмотивовано викладає, які саме докази підтверджують розрахунки. Фактично апелянт оскаржує тільки задоволення вимог щодо винагороди.
25 серпня 2026 року представник Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» - адвокат Гапішко Ю.О. подала до апеляційного суду клопотання про долучення доказу до матеріалів справи, а саме довідки про нарахування середньої заробітної плати ОСОБА_1 , яка містить відомості щодо здійснених нарахувань середньої заробітної плати позивачу. Представник відповідача зазначив, що довідка має значення для встановлення фактичних обставин справи та правильного вирішення спору в частині заявлених позовних вимог, а тому підлягає долученню до матеріалів справи та врахуванню судом апеляційної інстанції під час її розгляду. Просив долучити до матеріалів цивільної справи довідку про нарахування середньої заробітної плати та врахувати її під час апеляційного розгляду справи.
31 серпня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Скринник А.В. подала пояснення у зв`язку з поданням відповідачем клопотання про долучення доказу, у яких зазначила, що позивач не заперечує щодо долучення довідки до матеріалів справи, втім вважає, що вона не має жодного значення для вирішення даної справи, оскільки пункти 1.1 та 1.2 Додатку №4 до Колективного договору визначають розмір винагороди в долях від посадового окладу, а не від середнього заробітку працівника. Відповідач не заперечує стаж роботи та розмір посадового окладу позивача (26250 грн). Представник позивача зазначила, що фактично спір полягає не у праві позивача на винагороду, а у її розмірі, а тому довідка про середню заробітну плату не впливає на правильність вирішення спору. Просила справу розглядати з урахуванням даних пояснень, апеляційну скаргу ДП «ВКІ» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині стягнення на користь ОСОБА_1 винагороди за вислугу років, задовольнивши в цій частині позов частково, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 24.03.2017 року ОСОБА_1 прийнято на посаду головного бухгалтера в ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» відповідно до наказу № 351-К від 24.03.2017 року (т. 1, а.с. 14-17).
Згідно з наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» № 290-к від 23.07.2021 року звільнено ОСОБА_1 головного бухгалтера бухгалтерії ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України (у зв`язку з винними діями працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу) (т. 1, а.с. 13).
Згідно із штатним розписом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», затвердженим та введеним в дію 27.09.2022 року у відповідача визначено 101 штатну одиницю, в тому числі у відділі фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності начальник відділу - головний бухгалтер 1 штатна одиниця (т. 1, а.с. 64-68).
Також з`ясовано, що у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» (справа № 755/14716/21) в якому просила: визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 23.07.2021 року № 290-К «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на посаді головного бухгалтера бухгалтерії ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», а за відсутності цієї посади в штатному розписі на іншій посаді, що є рівнозначною посаді головного бухгалтера бухгалтерії ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з 23.07.2021 року, а також стягнути з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2021 року та по день прийняття рішення суду по суті заявлених вимог.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.11.2022 року в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 04.07.2023 року в справі № 755/14716/21, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26.07.2023 року за наслідками скасування рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.11.2022 року, визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 23.07.2021 року № 290-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера бухгалтерії ДП «Фінансування інфраструктурних проектів`з 23.07.2021 року. Стягнуто з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2021 року по 04.07.2023 року в розмірі 1 084 771,80 грн, що визначено без вирахування податків та обов`язкових платежів. Вказано, що рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає обов`язковому негайному виконанню та вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 1, а.с. 20-23, т. 2, а.с. 11-12).
20.07.2023 року Київським апеляційним судом видано виконавчий лист в справі № 755/14716/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера бухгалтерії ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з 23.07.2021 року, який пред`явлено до примусового виконання та 01.08.2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 25, 26-27).
Позивач зверталася до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» із заявами про виконання судового рішення в справі № 755/14716/21 (т. 1, а.с. 28-30, 31-33, 34-37, 38-42, 45-46).
Листом від 14.07.2023 року № 581/07-23 ОСОБА_1 на виконання вимог постанови Київського апеляційного суду від 04.07.2023 року запрошено до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» для здійснення всіх передбачених законодавством дій (т. 1, а.с. 43-44).
Наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 17.07.2023 року № 197-к, з яким позивач ознайомлена 17.08.2023 року, скасовано наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 23.07.2021 року № 290-к, поновлено ОСОБА_1 з 23.07.2021 року на рівнозначній посаді начальника відділу планування та розвитку управління будівництва та розвитку інфраструктури з посадовим окладом згідно штатного розпису 26 890,00 грн, а також зазначено, що ОСОБА_1 приступити до роботи із 17.07.2023 року (т. 1, а.с. 50-52).
Розпорядженням ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 18.07.2023 року № 2-р, з яким позивач ознайомлена 17.08.2023 року, зобов`язано ОСОБА_1 начальника відділу планування та розвитку управління будівництва та розвитку інфраструктури надати письмові пояснення щодо причин відсутності 17.07.2023 року та 18.07.2023 року з 09-00 год до 18-00 год на робочому місці (т. 1, а.с. 48-49).
17.08.2023 року позивач зверталася до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» із заявою про ознайомлення із штатним розписом відповідача станом на 04.07.2023 року, 17.07.2023 року та 17.08.2023 року, а також про надання інформації та документів: копій штатних розписів, які діяли в ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» у період з 01.01.2020 року по 17.08.2023 року, про розмір посадових окладів головного бухгалтера бухгалтерії ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» у період з 01.01.2020 року по 17.08.2023 року, чи нараховувалась та виплачувалась їй одноразова винагорода за вислугу років щороку протягом періоду з 2015 року 2023 роки під час роботи в ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» та з якою періодичністю, а також надання копій документів, що підтверджують відомості про нарахування та виплату їй одноразової винагороди за вислугу років за період з 2015 року 2023 роки (т. 1, а.с. 47,54).
Наказом відповідача від 22.08.2023 року № 241-к ОСОБА_1 22.08.2023 року звільнено із займаної посади начальника відділу планування та розвитку управління будівництва та розвитку інфраструктури ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» за прогул без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) (т. 1, а.с. 58).
Також встановлено, що постановою Верховного Суду від 07.02.2024 року в справі № 755/14716/21 скасовано постанову Київського апеляційного суду від 04.07.2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 липня 2023 року, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.11.2022 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в позові залишено в силі.
Фактично апелянтом оскаржується виплата винагороди за вислугу років, присуджена до стягнення судом першої інстанції.
Постановляючи оскаржене судове рішення в частині стягнення винагороди за вислугу років, суд першої інстанції керувався ст. 43 Конституції України про те, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом; статтею 13 КЗпП України про те, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат; статтею 18 КЗпП України про те, що положення колективного договору є обов`язковими для власника та працівників підприємства; статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» про те, що умови колективного договору, укладеного відповідно до законодавства, є обов`язковими для підприємств і сторін, які його уклали; а також правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.09.2019 у справі № 174/780/16-ц та постанові від 05.07.2023 у справі № 306/2066/21.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що відповідно до колективного договору ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» та Положення № 4 про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років така винагорода повинна виплачуватися працівникам щорічно, а її ненарахування та невиплата за 2020 рік та період з 01.01.2021 по 23.07.2021 року є безпідставним. Суд вважав, що роботодавець не вправі на власний розсуд не виконувати умови колективного договору, а позивач довела наявність та розмір належної їй винагороди виходячи зі стажу роботи, посадового окладу 26 250,00 грн та граничних коефіцієнтів, встановлених Положенням. У зв`язку з цим суд визнав підлягаючим стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 винагороду за вислугу років за 2020 рік у розмірі 52 829,00 грн (з урахуванням часткової виплати 25 921,00 грн) та за 2021 рік (період з 01.01.2021 по 23.07.2021) у розмірі 44 296,00 грн.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах оскарженої частини, вважає їх частково обґрунтованими з наступних підстав.
Апелянт обґрунтовано вказує на наявність внутрішньої суперечності між мотивувальною та резолютивною частинами рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції в мотивувальній частині прямо зазначив, що при стягненні винагороди за 2020 рік необхідно врахувати часткову виплату, здійснену відповідачем 27.02.2024 року в сумі 25 921,00 грн, проте в резолютивній частині стягнув повну суму 52 829,00 грн без відповідного зарахування. Така неузгодженість створює ризик подвійного стягнення однієї й тієї ж суми та порушує вимоги ст. 263 ЦПК України щодо чіткості та виконуваності судового рішення.
Крім того, суд першої інстанції не навів у рішенні арифметичного розрахунку присуджених сум, не вказав точну кількість «доль посадового окладу», застосовану до позивача, та спосіб пропорційного обчислення винагороди за неповний 2021 рік. Таке формулювання не в повній мірі відповідає вимогам ст. 264 ЦПК України щодо повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Апелянт не надав власного контррозрахунку, не вказав, який саме розмір винагороди, на його думку, є правильним, та не спростував належними доказами саму наявність права позивача на виплату винагороди за вислугу років. Апелянтом також не оскаржується правильність застосування норм матеріального права щодо обов`язковості виплати такої винагороди згідно з колективним договором та Положенням № 4.
Перевіряючи вказані обставини, колегія апеляційного суду дійшла наступних висновків.
Відповідно до п. 3.5 Колективного договору ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» та Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років (Додаток № 4 до Колективного договору), працівникам підприємства виплачується одноразова винагорода за вислугу років. Пунктом 1.2 Положення встановлено, що розмір винагороди за вислугу років залежить від безперервного стажу роботи на підприємстві, а пунктом 2.1 Положення передбачено граничний розмір такої винагороди - не більше 3 посадових окладів. При цьому визначення точного розміру винагороди у посадових окладах можливе лише на підставі окремого наказу керівника підприємства.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 була прийнята на роботу 24 березня 2017 року, отже перший рік роботи (2017) був неповним. Повними відпрацьованими роками є 2018 та 2019 роки, що дає право на застосування коефіцієнта 0,8 посадового окладу. Розмір посадового окладу позивача становить 26 250,00 грн, що не заперечується сторонами.
Таким чином, розмір винагороди за вислугу років за один повний робочий рік становить: 26 250,00 ? 0,8 = 21 000,00 грн.
Відповідно до п. 2.1 Положення граничний розмір винагороди становить не більше 3 посадових окладів. Оскільки окремого наказу по позивачу щодо зменшення розміру винагороди до 1 або 2 посадових окладів підприємство не приймало, застосуванню підлягає максимальний розмір, передбачений Положенням. Таким чином, загальна сума винагороди, яку підприємство мало виплатити позивачу за 2020 рік (виплата на початку 2021 року), становить: 21 000,00 ? 3 = 63 000,00 грн.
Вказані обставини також підтверджені представником відповідача в судовому засіданні, що окремого рішення по позивачці щодо розміру винагороди у посадових окладах не приймалось. Тому, колегія апеляційного суду виходить з максимально допустимого розміру, встановленого Положенням.
Відповідачем 27.02.2024 здійснено часткову виплату винагороди за вислугу років у сумі 25 921,00 грн (до утримання податків і зборів), що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить: 63 000,00 - 25 921,00 = 37 079,00 грн.
Щодо винагороди за 2021 рік, колегія суддів зазначає, що позивач була звільнена 23 липня 2021 року, тобто відпрацювала неповний календарний рік (з 01.01.2021 по 23.07.2021). Відповідно до п. 1.2 Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років, винагорода за вислугу років виплачується за результатами роботи за календарний рік. Пунктом 2.1 Положення передбачено, що право на винагороду мають працівники, які відпрацювали на підприємстві повний календарний рік. Винагорода за вислугу років є додатковим заохочувальним платежем за підсумками роботи за повний календарний рік. Оскільки позивач була звільнена до закінчення 2021 календарного року, право на отримання винагороди за вислугу років за 2021 рік у неї не виникло взагалі, тому застосування пропорційного розрахунку судом першої інстанції не є обґрунтований.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення винагороди за вислугу років за 2021 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню винагорода за вислугу років за 2020 рік у розмірі 37 079,00 грн за вирахуванням податків і обов`язкових платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати розподіляються таким чином.
Позивачка ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позову ОСОБА_1 заявлено майнові вимоги на загальну суму 97 125,00 грн та дві немайнові вимоги (скасування наказів). Ставки судового збору за подання позову (згідно із Законом України «Про судовий збір» у редакції, чинній на 2023 рік, прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2 684,00 грн) становлять: за майнову вимогу - 2 684,00 грн (оскільки 1,5% від 97 125,00 = 1 456,88 грн, що менше за мінімальну ставку), за кожну немайнову вимогу - 1 073,60 грн.
Суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача 1 073,60 грн судового збору, оскільки задовольнив майнові вимоги та відмовив у немайнових, а тому мав стягнути 2 684,00 грн. Оскільки колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення майнових вимог лише в частині стягнення 37 079,00 грн, що становить 38,18% від заявлених (37 079,00 / 97 125,00 ? 100 = 38,18%), то судовий збір за майнову вимогу підлягає стягненню з відповідача в дохід держави в розмірі: 2 684,00 ? 38,18% = 1 024,75 грн.
У задоволенні немайнових вимог відмовлено, тому судовий збір за них з відповідача не стягується.
Щодо судових витрат за апеляційний перегляд. Відповідач при поданні апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково (рішення змінено в частині розміру стягнення з 97 125,00 грн до 37 079,00 грн, що становить 61,82% від оскаржуваної суми на користь відповідача), то судовий збір підлягає компенсації відповідачу за рахунок держави пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги в розмірі: 2 422,40 ? 61,82% = 1 497,92 грн.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу представника державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» (правонаступник державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів») - Гапішко Юлії Олександрівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року - скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 винагороди за вислугу років, задовольнивши в цій частині позов частково.
Стягнути з державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» /код ЄДРПОУ 38054466/ на користь ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 / винагороду за вислугу років за 2020 рік у розмірі 37 079,00 грн за вирахуванням податків і обов`язкових платежів.
В інших вимогах про стягнення частини винагороди за 2020 рік, та винагороди за 2021 рік відмовити.
Стягнути з державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» /код ЄДРПОУ 38054466/ на користь держави 1 024,75 грн судового збору.
Компенсувати державному підприємству «Відновлення критичної інфраструктури» за рахунок держави судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 497,92 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 07.09.2026 р.
Головуючий: Судді: