КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/9925/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 754/3701/24
03 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Д`яченко М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року, постановлене під головуванням судді Бобко В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків, -
в с т а н о в и в:
У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із заявою про розстрочення виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року у справі № 754/3701/24.
В обґрунтування заяви зазначав, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2025 року, з нього на користь ОСОБА_1 стягнуто шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 109 067,50 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 411,35 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, а всього 118 478,85 грн.
Зазначав, що з 09 грудня 2025 року він працює менеджером. За грудень 2025 року отримав 3 104,35 грн, а за січень 2026 року - 4 500 грн. Отримувана ним заробітна плата є єдиним джерелом його доходу, інших джерел доходу або майна, за рахунок якого можливо було б погасити наявну заборгованість, він не має.
Посилаючись на статтю 128 КЗпП України та статтю 70 Закону України «Про виконавче провадження», зазначав, що під час кожної виплати заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань у його випадку не може перевищувати 20 %, а тому у випадку звернення стягнення на заробітну плату розмір відрахувань становитиме не більше 1 000 грн.
Також зазначав, що з метою найскорішого погашення заборгованості, визначеної рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року, направив ОСОБА_1 листа з пропозицією укладення мирової угоди, відповідно до умов якої він взяв би на себе зобов`язання у добровільному порядку, без участі органів виконавчої служби, щомісячно сплачувати у рахунок погашення існуючої заборгованості по 5 000 грн, вказуючи при цьому, що має певні домовленості про те, що необхідні кошти йому будуть щомісячно надаватися знайомими та родичами в якості допомоги.
Посилався на те, що будь-якої відповіді на його пропозицію щодо щомісячної сплати ОСОБА_1 по 5 000 грн у рахунок погашення заборгованості до повного її погашення він не отримав.
З огляду на вище викладене просив суд розстрочити йому виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року у справі № 754/3701/24 таким чином: починаючи з 01 березня 2026 року і до повного погашення заборгованості сплачувати ОСОБА_1 щомісячно 5 000 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року заяву відповідача по справі - ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків задоволено частково.
Розстрочено ОСОБА_2 виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31.01.2025 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в загальному розмірі 118 478,85грн, рівними щомісячними платежами, а саме у розмірі 9 873,24грн, протягом 12 місяців з дати набрання ухвали законної сили, оплату проводити до 25 числа кожного місяця.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 30 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 подав через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить, відкрити апеляційне провадження, скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19.03.2026 та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення, альтернативно, у разі якщо апеляційний суд вважатиме неможливим ухвалення нового рішення через неповноту матеріалів, скасувати ухвалу та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, у разі задоволення апеляційної скарги покласти витрати зі сплати судового збору на ОСОБА_2 відповідно до ст. 141 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року з ОСОБА_2 на його користь стягнуто 109 067,50 грн матеріальної шкоди, 2 411,35 грн судового збору та 7 000 грн витрат на правничу допомогу, а постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2025 року зазначене рішення залишено без змін.
Вказує, що після набрання рішенням законної сили він неодноразово звертався до суду першої інстанції із заявами та клопотаннями про видачу виконавчих листів, однак суд тривалий час не видавав їх і не надсилав. Водночас за заявою боржника ОСОБА_2 суд відкрив провадження № 6/754/253/25 про відстрочення виконання рішення. 21 жовтня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва постановив ухвалу про відстрочення виконання рішення до 31 січня 2026 року, а постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року цю ухвалу залишено без змін.
Апелянт зазначає, що після спливу строку відстрочки, і лише після особистого звернення його дружини до суду, 19 та 20 лютого 2026 року судом було видано три окремі виконавчі листи: на стягнення матеріальної шкоди, судового збору та витрат на правничу допомогу. Виконавче провадження щодо виконання рішення про стягнення збитків на той момент не відкривалося.
Вказує, що 25 лютого 2026 року Деснянським районним судом міста Києва було відкрито провадження № 6/754/150/26 за заявою ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення, а 19 березня 2026 року постановлено оскаржувану ухвалу.
Зазначає, що рішення у справі ухвалено 31 січня 2025 року, а ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року виконання цього рішення вже було відстрочено до 31 січня 2026 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року зазначену ухвалу залишено без змін. На думку апелянта, річна межа процесуального послаблення вже була вичерпана, однак ухвалою від 19 березня 2026 року суд повторно надав боржнику послаблення ще на 12 місяців у формі розстрочки, що є прямим виходом за межі повноважень суду.
Також апелянт зазначає, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи.
В судове засідання з`явився ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
ОСОБА_2 в в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась засобами поштового зв`язку, проте 05 серпня 2026 року поштова кореспонденція повернулась до суду без вручення, причина «адресат відсутній».
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 109 067,50 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 411,35 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2025 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року залишено без змін.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_2 задоволено та відстрочено йому виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року. Строк виконання рішення встановлено з 01 лютого 2026 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року залишено без змін.
При цьому, залишаючи попередню ухвалу про відстрочення виконання рішення без змін, Київський апеляційний суд виходив з того, що відстрочення виконання рішення суду не є способом уникнення відповідачем відповідальності, а спрямоване на створення умов для подальшого виконання рішення суду та виконання своїх зобов`язань перед стягувачем. Апеляційний суд окремо звернув увагу на те, що виконання судового рішення відстрочено лише до 31 січня 2026 року, та визнав такий строк, з огляду на фактичні обставини справи, розумним і виваженим.
25 лютого 2026 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про розстрочення виконання цього ж рішення.
На підтвердження свого матеріального стану ОСОБА_2 було надано, зокрема, довідку № 3 від 10 лютого 2026 року та індивідуальні відомості про застраховану особу за формами ОК-5 та ОК-7.
Відповідно до довідки № 3 від 10 лютого 2026 року ОСОБА_2 працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з 09 грудня 2025 року за основним місцем роботи на посаді менеджера, посадовий оклад становить 9 000 грн.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 та розстрочуючи виконання рішення рівними щомісячними платежами у розмірі 9 873,24 грн протягом 12 місяців, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 працює у ФОП ОСОБА_3 з 09 грудня 2025 року за основним місцем роботи на посаді менеджера, його посадовий оклад становить 9 000 грн, що підтверджується довідкою № 3 від 10 лютого 2026 року та довідками ОК-5, ОК-7 Пенсійного фонду України. Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 має матеріальні труднощі щодо виконання рішення суду одним платежем, однак не відмовляється від виконання рішення суду та має намір виконати його, сплачуючи заборгованість частинами.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами першою та другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця у випадках, встановлених законом, - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з частиною другою статті 435 ЦПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до частини третьої статті 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд відповідно до частини четвертої статті 435 ЦПК України також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Разом з тим частиною п`ятою статті 435 ЦПК України встановлено, що розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Отже, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є винятковим процесуальним заходом, можливість застосування якого обмежена як наявністю обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, так і прямо встановленим законом максимальним строком.
У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 824/111/22, провадження № 61-13176ав24, зроблено висновок, що частина п`ята статті 435 ЦПК України містить імперативну вимогу щодо неможливості відстрочення виконання судового рішення більше ніж на один рік з дня його ухвалення та не допускає іншого тлумачення.
Застосовуючи наведені норми права та висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів виходить з наступного.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва, виконання якого ОСОБА_2 просив розстрочити, ухвалене 31 січня 2025 року.
Відтак граничний строк, протягом якого виконання зазначеного рішення могло бути відстрочено або розстрочено відповідно до частини п`ятої статті 435 ЦПК України, сплив 31 січня 2026 року.
При цьому ОСОБА_2 уже було надано відстрочення виконання цього самого рішення ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року саме до 31 січня 2026 року, а строк виконання рішення встановлено з 01 лютого 2026 року.
Таким чином, надане ОСОБА_2 попереднє відстрочення виконання судового рішення охопило весь можливий відповідно до частини п`ятої статті 435 ЦПК України період до спливу одного року з дня ухвалення рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року.
Натомість із новою заявою про розстрочення виконання рішення ОСОБА_2 звернувся до суду лише у лютому 2026 року, тобто вже після закінчення встановленого частиною п`ятою статті 435 ЦПК України граничного річного строку.
Більше того, оскаржувану ухвалу постановлено 19 березня 2026 року, тобто після спливу такого строку, та розстрочено виконання рішення ще на 12 місяців з дати набрання ухвалою законної сили.
При цьому суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали сам навів положення частини п`ятої статті 435 ЦПК України про те, що розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, однак фактично цю норму не застосував.
Отже, висновок суду першої інстанції про можливість розстрочення виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року ще на 12 місяців не відповідає імперативним вимогам частини п`ятої статті 435 ЦПК України.
За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що на момент звернення ОСОБА_2 із заявою та постановлення оскаржуваної ухвали встановлена законом річна межа вже була вичерпана.
З огляду на наведений вище правовий висновок Верховного Суду, після спливу встановленого частиною п`ятою статті 435 ЦПК України строку обставини щодо матеріального становища ОСОБА_2 , розміру його заробітної плати, наявності чи відсутності іншого майна та можливості виконання рішення частинами не могли бути підставою для повторного надання розстрочення і не мали правового значення для вирішення заяви.
Тому суд першої інстанції помилково перейшов до оцінки матеріального стану боржника та визначення конкретного графіка платежів замість відмови у задоволенні заяви на підставі частини п`ятої статті 435 ЦПК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення двадцятиденного строку розгляду заяви колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 435 ЦПК України така заява підлягає розгляду у двадцятиденний строк з дня її надходження до суду.
Заява ОСОБА_2 надійшла до суду 25 лютого 2026 року, тоді як оскаржувану ухвалу постановлено 19 березня 2026 року, тобто поза межами визначеного процесуальним законом строку.
Разом з тим зазначене порушення строку розгляду заяви саме по собі не визначає результат її вирішення, однак додатково свідчить про недодержання судом першої інстанції встановленого статтею 435 ЦПК України порядку розгляду питання про розстрочення виконання судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частинами першою та другою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року.
Підстав для направлення питання на новий розгляд до суду першої інстанції, про що альтернативно просить апелянт, колегія суддів не вбачає, оскільки встановлені обставини та імперативне положення частини п`ятої статті 435 ЦПК України дають можливість вирішити заяву ОСОБА_2 по суті судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що за результатами розгляду справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 532,48 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 435 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року у справі № 754/3701/24 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 04 вересня 2026 року
Головуючий: Судді: