П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 766/11999/26
Головуючий в 1 інстанції: Хайдарова І.О. Дата і місце ухвалення: 04.07.2024р., м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук`янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 29 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався лише 1 липня 2026 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження;
- визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 614 від 13 квітня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення;
- визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 червня 2026 року по направленню, супровідним листом № 10/6913, на примусове виконання постанови в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_1 ;
- визнати виконавчий документ, а саме постанову в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з порушенням встановлених законом строків пред`явлення до виконання;
- стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати, які складаються зі сплати судового збору в розмірі 532,48 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 29 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 червня 2026 року по направленню, супровідним листом № 10/6913, на примусове виконання постанови в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_1 та визнання виконавчий документ, а саме постанову в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з порушенням встановлених законом строків пред`явлення до виконання.
В іншій частині позовних вимог:
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення з позовом до суду.
Відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою в частині відмови у відкритті провадження ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу від 29.07.2026 р. та направити справу в частині відмови у відкритті провадження у справі для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі в частині вказаних позовних вимог.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував пункт 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, зробивши помилковий висновок про те, що вказані вимоги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому суд виявив надмірний формалізм, обмеживши застосування статті 374 Кодексу адміністративного судочинства України виключно судовими виконавчими листами, та проігнорував імперативну вимогу частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зобов`язує суд застосовувати аналогію закону для подолання прогалин у правому регулюванні. Відмова у розгляді похідних вимог призвела до розриву процесуальної єдності об`єднаних позовних вимог, регламентованої статтями 21 та 172 Кодексу адміністративного судочинства України, та позбавила позивача, ОСОБА_1 , єдиного ефективного механізму зупинення неправомірного примусового стягнення подвоєного штрафу в розмірі 34 000,00 гривень у межах виконавчого провадження ВП № 81375940. Такий підхід суду суперечить принципу верховенства права, порушує гарантії статті 55 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права на ефективний судовий захист. Застосування статті 374 Кодексу адміністративного судочинства України за аналогією закону до постанов територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки як до виконавчих документів є правомірним, необхідним та єдиним процесуальним шляхом нейтралізації їхньої юридичної сили у разі помилкової чи передчасної видачі.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 та абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно зі ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
За приписами ч. 1 ст. 374 КАС України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ч. 2 ст. 374 КАС України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Слід звернути увагу сторони позивача на те, що положення ст. 374 КАС України передбачають визнання таким, що не підлягає виконанню, не будь-який виконавчий документ, а саме виконавчий документ, виданий судом.
Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач звертаючись до суду з позовом, зокрема, просив визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 червня 2026 року по направленню, супровідним листом № 10/6913, на примусове виконання постанови в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року стосовно нього та визнати виконавчий документ, а саме постанову в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з порушенням встановлених законом строків пред`явлення до виконання слід відмовити, оскільки вказані вимоги не підлягають розгляду місцевим загальним судом як адміністративним судом за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в частині оскарження супровідного листа (дій з направлення) та визнання постанови такою, що не підлягає виконанню, не утворюють самостійного публічно-правового спору, який може розглядатися в порядку позовного судочинства, а направлення постанови про накладення адміністративного стягнення до органу ДВС є технічною процедурною дією та не створює для позивача окремих правових наслідків.
В даному випадку правові наслідки для позивача виникають внаслідок прийняття постанови №614 від 13 квітня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Так, як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції відкрито провадження в межах вимог про визнання протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 614 від 13 квітня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Слід зазначити, що у разі скасування судом постанови № 614 від 13 квітня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення належний спосіб захисту прав позивача судом буде забезпечено, що спростовує доводи апелянта про порушення судом гарантій статті 55 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права на ефективний судовий захист, оскільки порушення прав позивача створює виключно постанова № 614 від 13 квітня 2026 року, а не дії відповідача щодо направлення її на виконання.
Суд наголошує, що положення статті 374 КАС України застосовуються виключно до виконавчих документів, виданих судом. При цьому, ст. 374 КАС України розміщена у Розділі IV КАС України, який має назву «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах», в даному випадку цей розділ регулює виключно стадію виконання рішень, які ухваленні виключно судом, а визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню за цією статтею - це процесуальна дія суду щодо власного виконавчого листа, тому застосування цієї процедури за аналогією закону до позасудових виконавчих документів є порушенням процесуального закону.
Таким чином доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Слід звернути увагу, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.
Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Відповідно п. 1 частини 1 статті 170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвала про відмову у відкритті провадження в частині вимог прийнята з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 139 КАС України відсутні, оскільки таке питання суд вирішує за наслідками розгляду справи по суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 29 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 07 вересня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук`янчук