ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року Справа № 140/3421/24 пров. № А/857/17782/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,
при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬДОРБУД» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬДОРБУД» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року (суддя Димарчук Т.М., м. Луцьк, повний текст складено 24 лютого 2026 року)
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬДОРБУД» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - Головне управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.01.2024 №[номер приховано] (далі - ППР).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано ППР (далі - Судові рішення).
Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2025 року Судові рішення та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В доводах апеляційної скарги вказує, що всі господарські операції по взаємовідносинах між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт» (далі - ТОВ-1) були реальними (фактично здійснені), що підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, а здійснювані господарські операції пов`язані з господарською діяльністю позивача.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, покази свідка, переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час нового розгляду позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження контролюючого органу, викладені в акті перевірки, щодо нереальності господарських операцій з ТОВ-1.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм права, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ТОВ зареєстроване Ковельською районною державною адміністрацією Волинської області від 29.08.2019 №1197102[телефон приховано], з 29.08.2019 перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби. У періоді, який перевірявся суб`єкт господарювання був платником: податку на прибуток, податку на додану вартість (далі ПДВ). Основний вид діяльності КВЕД 23.63. виробництво бетонних розчинів, готових для використання.
У період з 05.11.2022 по 11.02.2022 посадовими особами Головного управління проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ щодо дослідження питань відображення в податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях з податку на додану вартість результатів фінансово-господарських операцій за період з 01.09.2020 по 31.12.2020 з ТОВ-1, яка з 14.01.2022 продовжувалась на 5 робочих днів, а в подальшому терміни проведення та написання перевірки були зупиненні у зв`язку із законодавчими вимогами.
За результатами проведення перевірки було складено відповідний акт від 08.12.2023 № 20784/07-02/43196316 (далі Акт перевірки), яким зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 44.1, статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за період з 01.09.2020 по 31.12.2020 (рядок 9 - рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету (показник рядка 18 Декларації) всього в сумі 7 720 140 грн, в т. ч. за грудень 2020 року в сумі 7 720 140 грн.
Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що в ході перевірки встановлено неможливість підтвердити реальність здійснення господарських операцій між ТОВ та ТОВ-1 із придбання бітуму нафтового дорожнього, емульсії бітумної дорожньої, піску, щебню, щебеневої суміші та мінерального порошку за період з 01.09.2020 по 31.12.2020 ПДВ в сумі 7 720 140 грн, в т.ч. за вересень 2020 року в сумі 964 390 грн, листопад 2020 року в сумі 1 768 210 грн, за грудень 2020 року в сумі 4 987 540 грн.
На підставі Акта перевірки відповідачем винесено ППР, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 8 492 154 грн (т.1 а.с.54).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 вказаного Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 зазначеного Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6. статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).
Статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах, зокрема, повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Аналіз наведених норм свідчить, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону № 996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
Проте якщо ж господарська операція фактично не відбулась, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних та/чи трудових ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг (відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо); нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
Отже, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності зі встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
Такі висновки зроблені Верховним Судом у низці постанов, до прикладу (але не виключно) у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 28 жовтня 2019 року у справі № 280/5058/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/1308/18, від 06 травня 2020 року у справі № 640/4687/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (пункт 66 Постанови).
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (пункт 67 Постанови).
Так, висновуючи про відсутність реального змісту операцій між позивачем та ТОВ-1, суд першої інстанції за наслідками аналізу наявних у справі документів, доводів сторін та висновків Верховного Суду, послався на неможливість здійснення ТОВ задекларованих господарських операцій, з огляду на те, що:
товарно-транспортні накладні мають недоліки в оформленні такі як: нечітке зазначення пункту розвантаження; відсутність довіреностей на отримання товару; неможливість ідентифікації отримувача товару; у графі «Замовник (платник)» вказано ТОВ, а відповідно витрати по перевезенню мало нести ТОВ;
в наявних видаткових накладних відсутні записи, щодо посади особи відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, відсутні записи щодо посади особи, що здійснила відвантаження ТМЦ та прізвище і посада особи, що їх отримала;
невідповідність номенклатури продукції вказаної у видаткових і податкових накладних та товарно-транспортних накладних;
неможливість однозначно встановити використання ТОВ придбаних у ТОВ-1 товарів у подальшій господарській діяльності.
Також цей суд вказав, що пояснення позивача щодо налагодження господарських зав`язків з ТОВ-1 є декларативними та такими, що не усувають сумнівів щодо обачності позивача при виборі контрагента.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій, було встановлено те, що 01.10.2019 між ТОВ-1 (Постачальник) та ТОВ (Покупець) укладено Договір поставки № 01/10 (далі Договір поставки; т.1 а.с.67-70), за умовами якого Постачальник на умовах цього Договору зобов`язується передавати у власність Покупцеві бітум нафтовий, емульсію бітумну, мінеральний порошок, щебенево-піщану суміш (товар), а Покупець зобов`язується приймати і оплачувати вартість вказаного товару на умовах цього Договору (пункт 1.1. Договору поставки).
Сторони цього Договору поставки домовились, що поставка товару вважається здійсненою, коли Постачальник поставить товар до пункту призначення вказаного покупцем. Згідно товарно-транспортних накладних (т.1 а.с.154-250, т.2 а.с.1-96) пункт розвантеження/призначення товару вказано: АБЗ м.Ковель, Волинська область.
Звідси апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що сумніви суду першої інстанції щодо місця розвантаження товару за Договором поставки, є цілком безпідставним з таких причини.
Так, «АБЗ м. Ковель», або «Ковельський АБЗ» - це загальноприйнята абревіатура яка розшифровується як асфальтобетонний завод міста Ковель або Ковельський асфальтобетонний завод. Адресою Ковельського АБЗ є Волинська область, Ковельський район, село Зелена, вулиця Люблинецька, 10. Отже, сам завод не знаходиться безпосередньо в місті Ковель, тому місце розвантаження не слід буквально тлумачити за назвою «АБЗ м. Ковель». Як підтверджується візуальним оглядом на картах google maps асфальтобетонний завод міста Ковель знаходиться в передмісті м. Ковель на відносній відстані 2-3 км. До того ж, адреса: Волинська область, Ковельський район, село Зелена, вулиця Люблинецька, 10 фігурує в документах доданих до матеріалів справи, а саме:
в підпункті 1.1.2.пункту 1.1 Договору оренди майна від 07.10.2019 № 2 (далі Договір оренди №2) згідно якого ТОВ орендувало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньдорінвест» (далі - ТОВ-2) майно у вигляді різноманітних установок по переробці/обробці бітуму та інших асфальтних сумішей, що додатково свідчить про те, що позивач здійснював свою діяльність на території Ковельського АБЗ;
Атестаті виробництва зареєстрованого в реєстрі № АВ.ВА.227-19 від 11.10.2019.
За наведених обставин, на переконання апеляційного суду позивачем-апелянтом та наявними у справі документами належним чином підтверджено та спростовано висновки суду першої інстанції відносно сумнівів про пункт розвантаження товару, яким є «АБЗ м. Ковель», що знаходиться в передмісці міста Ковель в межах населеного пункту села Зелена Ковельського району Волинської області.
З приводу недоліків товарно-транспортних накладних в частині відсутності довіреностей на отримання товару, а також ідентифікації підписів осіб, які отримували продукцію, то як встановлено апеляційним судом і на це наголошував позивач, оскільки поставка товару здійснювалась засобами та за кошти ТОВ-1, то не було необхідності видавати довіреності на отримання товару, так як ТОВ-1 доставляло товар безпосередньо до місця розвантаження товару: «АБЗ м. Ковель», який під контролем тодішнього директора ТОВ ( ОСОБА_1 ) проходив розвантажування, зважування, а прийом товару здійснювався рядовими працівниками ТОВ, які в час поставки були у пункті розвантаження. Таким чином, оскільки ТОВ безпосередньо не здійснювало поставку спірного товару, тому і довіреності на отримання товару не складалися
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №815/423/17, відсутність довіреностей на отримання товарів не є підтвердженням безтоварності господарських операцій, оскільки наявність таких довіреностей не передбачена положеннями чинного законодавства. Більше того, між ТОВ та його контрагентом ТОВ-1 не було спорів щодо приймання-передачі товару. Товари були передані та прийняті сторонами Договору поставки без жодних зауважень.
Щодо зазначення в товарно-транспортних накладних у графі «Замовник (платник)» ТОВ, позивачем також неодноразово було вказано, що за умовами Договору поставки, поставка товару вважається здійсненою, коли Постачальник поставить Товар до пункту призначення, вказаного Покупцем, що передбачено в пункті 4.1 Договору поставки. Як уже зазначалось вище, постачальником за Договором було ТОВ-1 та на нього було покладено обов`язок з поставки товарів, в тому числі витрати на транспортні засоби, які доставляли цей товар.
Відтак, позивач немав жодного відношення до складання товарно-транспортних накладних, а тому зазначення у таких накладних в графі «Замовник (платник)» ТОВ є очевидною помилкою зі сторони тих хто її заповнював.
Також суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги інформацію, яка була наведена ТОВ-1 у листі від 26.12.2023 року № 2612-4 (наявний в матеріалах справи) про те, що для здійснення перевезення зазначених ТМЦ ТОВ-1 уклало договори про надання транспортних послуг з рядом контрагентів, зокрема фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Вказані договори суборенди, оренди та позички були надані ТОВ під час апеляційного розгляду цієї справи. Також, додатково було подано акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ-1 та орендодавцем транспортних засобів, які були передані в суборенду ТОВ-1 для поставки спірного у цій справі товару, за вересень-грудень 2020 року (т.4 а.с.59-77).
За наданими договорами суборенди та оренди, а також договорами позички вбачається, що автомобілі VOLVO FH 12 державний номер НОМЕР_1 , RENAULT MAGNUM державний номер НОМЕР_2 , MAN TGA 18.41 державний номер НОМЕР_3 , KASSBOHRER STC 30-G24L державний номер НОМЕР_4 , TRAILOR S 363EL державний номер НОМЕР_5 , які вказані в акті перевірки від 08.12.2023 № 20784/07-02/43196316 були передані ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_4 згідно договорів позички ФОП ОСОБА_8 , яка передала ТЗ в оренду ФОП ОСОБА_9 , який в свою чергу передав ці ТЗ в суборенду ТОВ-1.
Відтак, суд першої інстанції в цій частині неповно з`ясував всі обставини справи та не вчинив належних дій щодо підтвердження чи спростування інформації, яка була наведена у листі від 26.12.2023 року № 2612-4.
Узагальнюючи щодо висновків суду першої інстанції про систематичність помилок чи неточностей, які присутні у товарно-транспортних накладних, апеляційний суд хотів би наголосити на тому, що товарно-транспортна накладна не є доказом факту перевезення (переміщення) товару, тому є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною (постанова Верховного Суду від 2 березня 2023 року по справі № 804/644/16).
Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2021 року у справі №300/1490/20 зробив висновки про те, що саме при наданні послуг з перевезення товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання таких послуг (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з перевезення товарів. В той же час, окремі недоліки товарно-транспортних накладних самостійно не позбавляють господарські операції їх реального змісту за умови підтвердження належними первинними документами фактичних господарських операцій платника податку.
В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла.
З приводу тверджень податкового органу про відсутність у видаткових накладних посади особи відповідальної за здійснення господарської операції, а відповідно звідси і висновки суду першої інстанції про відсутність належного документального підтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ-1, то як встановлено апеляційним судом, дійсно у всіх наданих позивачем видаткових накладних (т.1 а.с.71-109), міститься лише підпис, без зазначення прізвища, імені, посади відповідальної особи.
Однак, згідно показів колишнього директора ТОВ ОСОБА_1 , який був допитаний в суді апеляційної інстанції, як свідок, в спростування зазначених вище обставин, він повідомив та підтвердив, з відповідним оглядом спірних видаткових накладних в судовому засіданні, що підпис, який є у цих накладних належать йому, саме він, як керівник ТОВ підписував дані документи.
Відповідно, такий недолік як відсутність розшифровки підписів у видаткових накладних (відсутність посади та прізвища), попри те, що всі інші реквізити такого документа є дотриманими (вказані найменування постачальника, покупця, найменування та кількість товару, ціна з ПДВ та без ПДВ, підписи та печатки сторін) є неістотним недоліком, який не позбавляє такий документ сили первинного та не є підставою для невизнання господарської операції.
Щодо висновків контролюючого органу про невідповідність номенклатури продукції, вказаної у видаткових і податкових накладних та товарно-транспортних накладних (зокрема, щодо позицій ЕКП-60 - емульсія катіонна повільнорозкладна та ЕКШ-60 - емульсія катіонна швидкорозкладна), то слід зазначити наступне.
З усіх перелічених вище документів вбачається, що емульсія бітумна була поставлена всього в кількості 1607,96 тони, розбіжності по кількості немає.
Для з`ясування факту поставки конкретного виду емульсії бітумної необхідно проаналізувати податкові накладні, в яких чітко вбачається поставку всього двох видів такої емульсії, а саме:
- Емульсії бітумної дорожньої за кодом УКТЗЕД [номер приховано] в кількості 853,01 т;
- Емульсії бітумної ЕКШ-50 за кодом УКТЗЕД 27150000 в кількості 754,95 т.
В податковій накладній № 2534 від 23.12.2020 на поставку емульсії за кодом УКТЗЕД [номер приховано] в кількості 236,01 т допущено помилку в номенклатурі де замість правильної назви «Емульсія бітумна дорожна» вказано неправильну назву «Емульсії бітумної ЕКШ-50». У видатковій накладній № 2547 від 23.12.2020 та сама емульсія в кількості 236,01 т також у номенклатурі вказана неправильно, а саме замість правильної назви «Емульсія бітумна дорожна» вказано неправильну назву «Емульсії бітумної ЕКШ-60».
Вказані розбіжності в свою чергу потягнули за собою помилки у номенклатурі товару Емульсії бітумної, що вказані в товарно-супровідних документах.
Як стверджує позивач Емульсія ЕКШ-60 від ТОВ-1 до ТОВ у період, охоплений перевіркою, не постачалася.
Знову ж таки до вказаного, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що наявність певних недоліків у наданих до перевірки документах не може бути підставою для невизнання господарської операції. Контролюючим органом не надано належних та допустимих доказів, які свідчили про відсутність економічної вигоди та підтверджували б нереальність здійснюваних операцій між позивачем та ТОВ-1.
Також апеляційний суд враховує і ту обставину, що ТОВ-1 по взаємовідносинам із позивачем за спірний період складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, а згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Крім того, придбані ТОВ товарно-матеріальні цінності, а саме: бітум, щебінь, мінеральний порошок був використаний при виробництві асфальтобетонної суміші (абревіатура яких вказана в податкових накладних - АСГ.Др. Щ. А.1. НП.І. БНД та АСГ. Кр.Щ.А1.НП.І. БНД), яка була реалізована Товариству з обмеженою відповідальністю «ПБС» (далі - ТОВ-3) згідно Договору поставки
Виробництво асфальтобетону різних марок відбувалось на асфальтобетонному заводі (АБЗ м.Ковель). Дану діяльність ТОВ здійснювало згідно Договору оренди № 2 та Договору оренди майна від 01.10.2020 № 4, а також на підставі Атестата зареєстрованого в реєстрі №АВ.ВА.227-19 від 11.10.2019. Даний атестат засвідчував, що стан виробництва асфальтобетонних та щебенево-мастикових сумішей на АБЗ «КДМ 2067» (Волинська область, Ковельський р-н, с. Зелена, вул. Люблинецька,10) виготовляється відповідно до «Технологічного регламенту на приготування асфальтобетонних та щебенево-мастикових сумішей на АБЗ «КДМ 2067».
Також із закуплених матеріалів, а саме з бітумної емульсії та щебеневої суміші 0*40 вироблялась готова щебенево-піщана суміш М20 з додаванням комплексних елементів в`яжучих, виробництво якої здійснювалось на ґрунтозмішувальній установці КС-300, що була в оренді ТОВ у 2020 році, яка реалізовувалась ТОВ-3.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, підтверджується реальне здійснення господарських операцій, які необхідні для здійснення такої діяльності, як виробництво асфальтобенних та піщано-щебеневих сумішей, що було одним із основних видів діяльності ТОВ у 2020 році.
Також, для даного виду діяльності необхідна матеріально-технічна база, що складається з заводу та спеціальної техніки (навантажувача), наявність її підтверджують договори оренди АБЗ (які надавались раніше та були повторно подані до суду апеляційної інстанції) та оренди спецтехніки, яка була у позивача.
Крім того, придбаний пісок був використаний для влаштування дренуючого шару піску середнього з вмістом пилуватих часток не більше ніж 2 % та коефіцієнтом фільтрації 2 м/добу товщиною 0,15 м з урахуванням узбіччя та конуса при виконанні робіт на об`єкті: « Поточний середній ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Р-15 Ковель - Володимир-Волинський - Червоноград - Жовква на ділянці км 3+029 - км 42+000 (окремими ділянками) на ділянці км 3+029 - км 16+300, Волинська область» згідно договору № 01.3/26/21 від 11.10.2021 про закупівлю послуг з поточного середнього ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Р-15 Ковель - Володимир-Волинський - Червоноград - Жовква на ділянці км 3+029 - км 42+000 (окремими ділянками) на ділянці км 3+029 - км 16+300, Волинська область.
В підтвердження вищевказаного та на виконання вимог суду ТОВ долучило до матеріалів справи копію Договору про закупівлю послуг № 01.3/26/21 від 11.10.2021 з додатками, копію Довідки КБ3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2022 року, копію Акта КБ-2в за серпень 2022 року, копію підсумкової відомості (т.3 а.с.179-202).
Окремо суд першої інстанції звернув увагу на те, що між придбанням відповідних ТМЦ та укладенням цього договору пройшов приблизно один рік, що додатково ускладнює встановлення безпосереднього зв`язку між придбаними матеріалами та їх використанням у виконанні конкретного договору.
З такими висновками погодитись не можна, оскільки ТОВ за вищевказаним договором постачало в тому числі піщано-щебеневу суміш для приготування якої використовувало щебінь, який в свою чергу був раніше придбаний у ТОВ-1. Щебінь немає строку придатності та зберігається на АБЗ роками, а відповідно висновок суду першої інстанції про те, що між придбанням відповідних ТМЦ та укладенням цього договору пройшов приблизно один рік, що додатково на думку суду ускладнює встановлення безпосереднього зв`язку між придбаними матеріалами та їх використанням у виконанні конкретного договору - є помилковим.
Що ж до висновків суду першої інстанції про те, що позивачем не конкретизовано, яким чином здійснювався аналіз ринку, які саме критерії оцінки контрагентів застосовувалися, чи перевірялися фінансові та виробничі можливості контрагента, наявність фактичного товару та здатність його своєчасно постачати, то апеляційний суд такі відхиляє як неприйнятні, оскільки згідно усталеної практики Верховного Суду, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Зазначене підтверджується Верховним Судом у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 0340/1814/18.
Згідно зі статтею 90 КАС суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Проте, розглядаючи вказаний спір, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідні господарські операції з ТОВ-1 спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, як в частині витрат на придбання спірного товару, так і в частині подальшого його використання у своїй діяльності, що не спростовано ні відповідачем, ні судом першої інстанції. При цьому, матеріалах справи відсутні докази щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного ППР.
В підсумку, такі обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду та ухвалення постанови про задоволення позову, з наведених вище підстав.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставної відмови у задоволенні.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬДОРБУД» задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року скасувати та ухвалити постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2024 №[номер приховано].
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (ЄДРПОУ:44106679) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬДОРБУД» (ЄДРПОУ: 43196316) понесені судові витрати у вигляді судового збору за подання позову та апеляційної скарги в сумі 66 616 (шістдесят шість тисяч шістсот шістнадцять) гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. П. Мандзій
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 07.09.2026.