УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа №600/6012/25-а
адміністративне провадження № К/990/38532/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2026 у справі №600/6012/25-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - ГУ ПФУ в Чернівецькій області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії та бездіяльність ГУ ПФУ в Чернівецькій області, що полягають у відмові та невчиненні дій щодо перерахунку пенсії позивачу на підставі довідки (інформації) Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України №126810/48-2025 від 26.08.2025 про розмір грошового забезпечення за посадою «начальник ГУНП в Чернівецькій області» станом на грудень 2023 року, зокрема викладені у листі від 22.09.2025 №4369-4401/П-17/8-2400/25 та подальших відповідях;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 01.01.2024 відповідно до довідки (інформації) НПУ №126810/48-2025 від 26.08.2025 та виплату пенсії у перерахованому розмірі (виплату різниці) з урахуванням раніше виплачених сум.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.05.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2026 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено постанову, якою позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернівецькій області, що полягає у невинесенні рішення за результатом розгляду заяви позивача від 03.09.2025 про перерахунок пенсії.
Зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду у встановленому законом порядку, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На адресу Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» 17.08.2026 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить: 1) скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2026 в частині ухваленого нового рішення, а саме: про часткове задоволення позову; про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ лише як невинесення рішення за результатом розгляду заяви від 03.09.2025; про зобов`язання повторно розглянути цю заяву та прийняти відповідне рішення; про відмову у задоволенні решти позовних вимог та направити справу у скасованій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; 2)постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2026 року в частині повного скасування рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.05.2026 залишити без змін.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що скаржником вказано підставами касаційного оскарження пункти 1, 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України. Крім цього позивач, посилаючись на пункт 2 частини 5 статті 328 КАС України, вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що за відсутності підвищення грошового забезпечення діючих поліцейських у позивача не виникає права на перерахунок пенсії, та, відповідно, за відсутності права у таких осіб на перерахунок їх пенсії для уповноваженого органу не виникає обов`язку вчиняти дії, спрямовані на видачу довідки для проведення перерахунку пенсії.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що оскільки за результатом розгляду заяв ОСОБА_1 про призначення пенсії відповідачем не прийнято рішення, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, є необхідність вийти за межі позовних вимог та на підставі частини 4 статті 245 КАС України визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернівецькій області, що полягає у не винесенні рішення за результатом розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії та зобов`язати відповідача повторно розглянути відповідну заяву, прийнявши рішення, з урахуванням висновків суду.
Також судом апеляційної інстанції звернуто увагу на те, що суд позбавлений можливості надати оцінку діям відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії, оскільки таке рішення, в порушення вимог частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та пункту 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, відповідачем не приймалося.
Також апеляційним судом наголошено, що за результатами поданої позивачем заяви відповідачем жодного рішення не приймалось, а лист пенсійного органу носить лише інформаційний характер, оскільки не породжує виникнення, зміну або припинення прав, обов`язків позивача.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 , серед іншого, вказує на те, що суд апеляційної інстанції не встановив необхідних фактів і не застосував до них матеріальне право, а замінив предмет перевірки питанням про форму рішення ПФУ.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Касаційна скарга подана на судові рішення, які можуть бути оскаржені згідно із частиною 1 статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо, зокрема, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України).
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, а також факт того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження позивач зазначає про наявність обставин, наведених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Колегія суддів враховує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Проте, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність згаданих вище обставин, позаяк скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Також скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Верховний Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником, має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з цим Верховний Суд наголошує, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для відповідача, є необґрунтованими.
Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Колегія суддів зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 , обгрунтовуючи зазначену ним підставу касаційного оскарження, посилається на постанову Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №553/3619/16-а та постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №400/6254/24 і наводить, відповідно, загальні висновки із зазначених рішень.
При цьому, перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що позивачем лише зазначено постанову Верховного Суду та постанову Великої Палати Верховного Суду, проте не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано апеляційним судом всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не обґрунтовано належним чином подібність правовідносин у цій справі та у зазначених заявником справах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Зокрема, скаржник зазначає, що «...підставою для дій, спрямованих на перерахунок раніше призначеної пенсії, може бути як заява пенсіонера з доданими документами, так і рішення Кабінету Міністрів України, про яке уповноважені органи повідомляють ПФУ. Водночас перерахунок проводиться після надходження належної довідки про грошове забезпечення» (щодо висновку у справі №553/3619/16-а).
Стосовно справи №400/6254/24 позивач вказує на те, що «...в пункті 51, підтверджено, що пенсії за Законом № 2262-XII підлягають перерахунку як у разі подання пенсіонером додаткових документів, які дають право на підвищення, так і у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій осіб; Кабінет Міністрів України уповноважений визначати умови, порядок і складові такого перерахунку».
Отже скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду, не конкретизує норми права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції, не визначає який саме висновок щодо застосування цієї ж норми права не врахований судом апеляційної інстанції, викладений у вищенаведених постановах Верховного суду та в чому висновок суду апеляційної інстанції суперечить такій позиції Верховного суду.
Крім цього, Верховний Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Переважно, обґрунтування доводів касаційної скарги в цій частині зводиться до незгоди ОСОБА_1 із наданою судом апеляційної інстанції правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України
При цьому оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження, відповідач, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо «...спільного застосування частин першої, другої та четвертої статті 63 Закону № 2262-XII, пункту 3 розділу I, підпункту 3 пункту 2 і пункту 6 розділу IV Порядку № 3-1 у чинній з 18.04.2023 редакції та Порядку № 45 до такої сукупності обставин: пенсіонер Національної поліції особисто подав органу ПФУ офіційний документ уповноваженого підрозділу НПУ, який містив посаду, дату, складові й загальний розмір грошового забезпечення, але ПФУ відмовився від його змістовної оцінки через назву або форму документа; після ухвалення рішення першої інстанції той самий уповноважений підрозділ видав належно оформлену довідку з тотожними відомостями, яку подано апеляційному суду».
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначена скаржником норма права щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, наведеним вимогам процесуального закону касаційна скарга в цій частині не відповідає.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання позивачки в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини 4 статті 328 цього Кодексу.
Таким чином, скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Разом з цим Верховний Суд вважає за доцільне зазначити, що одночасне посилання скаржником відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України) та застосування судом апеляційної інстанції без урахування висновку щодо норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини 4 статті 328 цього Кодексу), суперечать один одному, тобто є взаємовиключним, що свідчить про невизначеність підстав касаційного оскарження, що, своєю чергою, унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Щодо пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України
Позивач у касаційній скарзі також вказує, що підставою на касаційне оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках визначених також пунктом 4 частини четвертої статті 328 та пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та неповно встановили обставини справи.
Варто зауважити, що при посиланні на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України скаржником мають бути обґрунтовані заявлені підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, а наслідком касаційного розгляду має бути направлення справи на новий судовий розгляд.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2026 у справі №600/6012/25-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді Я.О. Берназюк
С.М. Чиркін