УХВАЛА
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа №560/5223/25
адміністративне провадження № К/990/41198/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року у справі № 560/5223/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 червня 2018 року із застосуванням щомісячної індексації-різниці відповідно до абзаців четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078; у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин);
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 червня 2018 року, виходячи з фіксованої величини 3 958,19 грн щомісячно, у загальному розмірі 12 402,32 грн як різниці між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44; у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин);
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 22 липня 2020 року по 19 липня 2022 року із застосуванням щомісячної індексації-різниці відповідно до абзаців четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку № 1078;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 22 липня 2020 року по 19 липня 2022 року, виходячи з фіксованої величини 3 958,19 грн щомісячно, у загальному розмірі 94 741,18 грн як різниці між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у формі індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 04 червня 2018 року відповідно до абзаців 4- 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 04 червня 2018 року шляхом нарахування індексації-різниці, виходячи з того, що сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року, розрахована за правилами абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, становить 4 463,15 грн, а розмір підвищення доходу в березні 2018 року становить 504,96 грн, у зв`язку з чим фіксований розмір індексації-різниці для позивача дорівнює 3 958,19 грн за повний місяць.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахування індексації-різниці ОСОБА_1 за спірний період здійснити у розмірі 3 958,19 грн за кожен повний місяць проходження служби в межах зазначеного періоду (з урахуванням пропорційного розрахунку за неповні місяці).
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належні суми індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 04 червня 2018 року, з урахуванням уже виплачених сум індексації (за їх наявності).
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із сум донарахованої індексації грошового забезпечення, у порядку та розмірі, передбачених пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає в не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у формі індексації-різниці за період з 22 липня 2020 року по 19 липня 2022 року відповідно до абзаців 4- 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22 липня 2020 року по 19 липня 2022 року шляхом нарахування індексації-різниці, виходячи з того, що сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року, розрахована за правилами абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, становить 4 463,15 грн, а розмір підвищення доходу в березні 2018 року становить 504,96 грн, у зв`язку з чим фіксований розмір індексації-різниці для позивача дорівнює 3 958,19 грн за повний місяць.
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахування індексації-різниці за спірний період ОСОБА_1 здійснити у розмірі 3 958,19 грн за кожен повний місяць проходження служби в межах зазначеного періоду (з урахуванням пропорційного розрахунку за неповні місяці).
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належні суми індексації-різниці за період з 22 липня 2020 року по 19 липня 2022 року, з урахуванням уже виплачених сум індексації (за їх наявності).
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із сум донарахованої індексації грошового забезпечення, у порядку та розмірі, передбачених пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом із цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Матеріали касаційної скарги не містять відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції", а в оскаржуваних судових рішеннях такі обставини не встановлені.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник посилається на те, що ця справа має для нього виняткове значення.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Однак посилання скаржника на виняткове значення справи для нього не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване конкретними обставинами, які б свідчили про виняткове значення цієї справи саме для скаржника та вирізняли її серед інших спорів відповідної категорії.
Саме лише посилання на виняткове значення справи без наведення належного обґрунтування та конкретних обставин, які підтверджують таке значення, не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, скаржник не обґрунтував наявності підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої Кодексом адміністративного судочинства України, а тому не довів необхідності касаційного перегляду цієї справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року у справі № 560/5223/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов