УХВАЛА
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 160/17711/25
адміністративне провадження № К/990/38789/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу Якименка Тимура Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі №160/17711/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення №12031300016369 від 05 липня 2024 року про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання на території України; зобов`язати повторно розглянути заяву-анкету про видачу посвідку на тимчасове проживання на території України; визнати протиправним і скасувати рішення №12034300024957 від 23 травня 2025 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію;
- зобов`язати повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 05 липня 2024 року прийнятого на підставі заяви ОСОБА_1 від 19 жовтня 2022 року.
Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 жовтня 2022 року щодо оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 23 травня 2025 року №12034300024957.
Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовної заяви відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області задоволено частково.
Скасоване рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року в частині визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №12031300016369 від 05 липня 2024 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні посвідки на тимчасове проживання на території України та зобов`язання повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_1 від 19 жовтня 2022 року про видачу посвідку на тимчасове проживання на території України. В позові в цій частині відмовити.
В частині визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №12034300024957 від 23 травня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію та зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 травня 2023 року про надання дозволу на імміграцію, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року залишено в силі.
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішеннь скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного застосування пунктів 4, 4-2 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначені скаржником норми права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Саме лише посилання скаржника на те, що відсутня практика Верховного Суду щодо правильного застосування норм права, без визначення конкретного питання застосування норми права, щодо якого необхідний висновок Верховного Суду, не є належним викладенням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому з доводів касаційної скарги неможливо встановити, який саме правовий висновок щодо застосування пунктів 4, 4-2 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» відсутній у практиці Верховного Суду та яке конкретне питання права, що має бути вирішене судом касаційної інстанції, скаржник вважає невирішеним.
Фактично касаційна скарга містить незгоду скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки обставин перебування позивача на території України, наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, а також із висновком судів щодо недостатньої конкретизації підстав відмови, зазначених відповідачем у рішенні від 23 травня 2025 року № 12034300024957.
Так, суд першої інстанції встановив, що у рішенні відповідача про відмову у наданні дозволу на імміграцію наведено лише посилання на пункт 4 та пункт 4-2 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», без конкретизації обставин та документів, які стали підставою для такої відмови.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення в цій частині без змін, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що саме по собі загальне посилання на пункт 4 статті 10 Закону України «Про імміграцію» не свідчить про обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не дає можливості встановити конкретні обставини, з якими відповідач пов`язав відмову у наданні дозволу на імміграцію.
З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Якименка Тимура Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі №160/17711/25 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя В. М. Соколов