УХВАЛА
26 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 757/12123/18
провадження № 61-16452св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Воробйової І. А, Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мацака Олексія Юрійовича на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва») звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов`язати відповідача власними силами та за власні кошти відновити стан квартири АДРЕСА_1 в початковий стан згідно із поверховим планом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» посилалося на те, що житловий будинок АДРЕСА_2 перебуває на його балансовому утриманні. Відповідач є власником квартири № 1 у цьому будинку. 10 січня 2018 року працівники Житлово-експлуатаційної дільниці «Липкижитлосервіс» здійснили обстеження будинку на АДРЕСА_2 , під час якого виявлено, що при проведенні робіт сталось втручання в капітальну стіну цього будинку, шляхом збільшення віконного отвору та влаштовано скляні двері. Зазначені роботи були проведені без проектно-дозвільної документації та контрольної картки.
За результатами перевірки 10 січня 2018 року був складений акт, власнику квартири надіслані приписи-попередження № 754, 763, 110 з пропозицією надати проектно-дозвільну документацію на проведення робіт, припинити роботи та привести фасад будинку в належний стан. Разом з тим вимоги позивача залишені без відповідного реагування.
У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Печерський районний суд міста Києва заочним рішенням від 08 жовтня 2018 року позов задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_1 власними силами та за власні кошти відновити стан квартири АДРЕСА_1 до початкового стану згідно з поверховим планом. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
05 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2018 року.
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 07 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 задовольнив. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2018 року скасував. Розгляд справи призначив у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 10 червня 2024 року позов задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_1 власними силами та за власні кошти відновити стан квартири АДРЕСА_1 до початкового стану згідно з поверховим планом. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідач без дозвільної документації провів будівельні роботи.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд ухвалою від 15 грудня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мацака О. Ю. на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Суд виходив з того, що рішення Печерського районного суду міста Києва було ухвалене 10 червня 2024 року, а його повний текст виготовлений 20 червня 2024 року. Таким чином, перебіг строку апеляційного оскарження розпочався 21 червня 2024 року і тривав до 22 липня 2024 року включно (тридцять календарних днів, враховуючи вихідні дні). При цьому апеляційний суд вважав безпідставними доводи представника позивача про те, що він дізнався про існування оскаржуваного рішення лише 14 листопада 2025 року після отримання його електронного примірника в електронному кабінеті в системі «Електронний суд».
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мацак О. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 15 грудня 2025 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 361/3406/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 466/6958/19-ц, від 07 грудня 2022 року у справі № 757/31634/15-ц, від 24 січня 2024 року у справі № 362/1426/17, від 17 січня 2024 року у справі № 376/602/20, від 31 липня 2024 року у справі № 757/54654/16-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 200/5831/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року суд надіслав до ЄДРСР 12 листопада 2025 року, його зареєстровано 13 листопада 2025 року, а оприлюднено 14 листопада 2025 року, тобто зі спливом одного року.
Повне рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року фактично підписано суддею 12 листопада 2025 року об 09 год 06 хв, що підтверджується інформацію з ЄДРСР. Відомості із підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІТС), протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису у підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС також підтверджують, що до 12 листопада 2025 року воно складене не було.
Формальне зазначення судом апеляційної інстанції, що повне рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року було складено 20 червня 2024 року, без перевірки матеріалів справи в сукупності з інформацією, внесеною до ЄДРСР, підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС, та інформацією, зазначеною у протоколі створення та перевірки кваліфікованого і удосконаленого електронного підпису у підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС, та без з`ясування, чи дійсно повний текст судового рішення був виготовлений у дату, зазначену в судовому рішенні, не відповідає фактичним обставинам справи та засадам (принципам) цивільного судочинства.
Враховуючи відсутність повного тексу у судових реєстрах, звернення представника відповідача до секретаря судді для отримання повного рішення, усна відповідь суду, що судове рішення буде направлено в електронній формі за допомогою ЄСІТС, порушують принцип правової визначеності та законні очікування відповідача щодо процесуальних дій суду та права відповідача на апеляційне оскарження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
29 січня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03, § 53).
У справі, що її переглядає касаційний суд, ключовим є питання щодо визначення початку перебігу строку на апеляційне оскарження в контексті того, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року суддя підписав електронним підписом у підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС та надіслав до ЄДРСР 12 листопада 2025 року, тобто після спливу одного року з дати його ухвалення.
Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Ураховуючи викладене, апеляційне оскарження особою судового рішення суду першої інстанції з пропуском річного строку з дня складення повного тексту такого рішення має наслідком постановлення апеляційним судом ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження, в інших випадках - суд зобов`язаний надати оцінку наведеним скаржником у відповідній заяві підставам пропуску такого строку.
Результат аналізу частини другої статті 358 ЦПК України свідчить про те, що відлік річного (присічного) строку на подання апеляційної скарги здійснюється з дня складення повного тексту судового рішення суду першої інстанції.
Отже, для застосування судом апеляційної інстанції цієї норми процесуального права суду необхідно достовірно встановити дату складення повного тексту рішення суду першої інстанції.
Процесуальні норми та дії суду першої інстанції в контексті вирішення правової проблеми наводяться далі.
Відповідно до частин першої та другої статті 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (стаття 275 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. Скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи (частина шоста статті 259 ЦПК України).
Усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням ЄСІТС, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії) (частина восьма статті 259 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (частина третя статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічно підпункти 5, 6 пункту 1 розділу ІІ Положення про ЄДРСР, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18, визначаають, що електронний примірник окремої думки судді - електронний документ, засвідчений кваліфікованим електронним підписом судді, що виклав окрему думку, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу окремої думки судді в паперовій формі; електронний примірник судового рішення - створений в АСДС електронний документ, підписаний кваліфікованим електронним підписом судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі.
Відповідно до частин першої, четвертої - шостої статті 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У разі проголошення у судовому засіданні скороченого (вступної та резолютивної частин) рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення.
У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частини друга - п`ята, десята - одинадцята статті 272 ЦПК України).
Відповідно до пункту 10 розділу II Інструкції діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814 (далі - Інструкція), документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до Електронного кабінету таких осіб.
Повідомлення про вручення поштового відправлення адресатові після повернення до суду, у тому числі засобами підсистеми «Електронний суд», долучаються до матеріалів судової справи. При цьому до автоматизованої системи документообігу суду вносяться відомості про факт вручення (не вручення) документів адресатові та дату повернення до суду повідомлення (пункт 12 розділу II Інструкції).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) зазначено, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України. Невиконання судом першої інстанції обов`язку щодо направлення копії рішення на адреси учасників справи свідчить про порушення вимог частини п`ятої статті 272 ЦПК України, що унеможливило ознайомлення відповідача з таким рішенням й подання обґрунтованої апеляційної скарги в межах строку апеляційного оскарження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) зробила висновок про те, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами.
Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку поважних причин, які необхідно враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, адже вони визначаються в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Якщо недотримання строків апеляційного оскарження було зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, зокрема, якщо особі не надіслано протягом строку на апеляційне оскарження копії повного тексту рішення, то ця обставина може бути підставою для поновлення строку за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-1724цс16 та від 01 березня 2017 року у справі № 6-245цс17.
Тобто сама по собі присутність сторони чи її представника під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення не є безумовною підставою для відмови в поновленні строку на апеляційне оскарження, оскільки відсутність у сторони повного тексту судового рішення унеможливлює мотивування апеляційної скарги, що є її обов`язковим елементом відповідно до вимог статті 356 ЦПК України (див. постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 2-903/11 (провадження № 61-39358св18) та від 13 листопада 2019 року у справі № 756/10624/18 (провадження № 61-17621св19)).
Формальною ознакою вмотивованості у ЦПК України є визначена частиною четвертою статті 265 структура мотивувальної частини рішення, яка є обов`язковим елементом так званого «повного» рішення.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд інстанцією вищого рівня (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99, пункт 30).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень (пункти 32-41), з-поміж іншого, зазначається, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, своєчасний розгляд справи та оформлення і надання для ознайомлення рішення з викладенням мотивів, якими суд обґрунтовує свої висновки, має важливе значення у частині реалізації конституційних та конвенційних прав особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2021 року (справа № 9901/177/20, провадження № 11-380сап20) зазначено, що «часові межі виготовлення ухвал та рішення, допущені суддею (393 дні), не можуть бути виправдані браком кадрів, навантаженням справ та матеріалів, яке не перевищувало середній показник по суду. До таких також не може бути віднесено складність роботи системи «Діловодство спеціалізованого суду».
В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2022 року (справа № 11-442сап20) зазначено, що «істотне недотримання строків складення повних текстів судових рішень, передбачених законодавством, є порушенням конституційного права осіб на апеляційне оскарження судового рішення, а також принципу обов`язковості судових рішень (зокрема, у випадку неможливості пред`явлення до виконання судового рішення, яке набирає законної сили з моменту постановлення, у зв`язку з нескладенням його тексту у встановлений законодавством строк), який, у свою чергу, є однією з важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції».
ЄСПЛ у контексті оцінки тривалості судового провадження зауважував, що за наявності відповідних доказів у справі розуміння основних підстав для ухвалення рішення в судді, відповідального за складання рішення, уже сформовано, і йому залишається розширити ці підстави після ретельного вивчення матеріалів справи та викласти їх у письмовій формі (рішення у справі «Б. проти Австрії», § 50). Написання рішення суду може вимагати значних зусиль, проте воно не може супроводжуватися значною затримкою після його проголошення (§ 52 цього ж рішення). За обставин істотної затримки виготовлення тексту судового рішення без належних підстав ЄСПЛ констатує порушення права особи на справедливий суд (рішення у справах «Масса проти Італії», §§ 16, 27-31, «Раш проти Росії», § 25).
Регулювання порядку складання, проголошення, доведення до відома судового рішення є закономірним наслідком того, що саме воно формалізує результат судової діяльності у частині оцінки звернення особи до суду за захистом порушеного, оспорюваного або невизнаного права.
Належне здійснення правосуддя є обов`язком кожного судді. Суддя не має права безпідставно ухилятися від розгляду судових справ, які перебувають у його провадженні. Обов`язок судді сумлінно виконувати покладені на нього повноваження, регламентований відповідними процесуальними законами, передбачає, зокрема, дотримання порядку і строків розгляду судових справ, виготовлення судових рішень у строки, передбачені чинним законодавством, забезпечення можливості реалізації учасниками процесу своїх прав, у тому числі права на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Виготовлення повного тексту проголошеного суддею рішення є першочерговим обов`язком судді, і його виконання не може залежати від загальних обставин та умов функціонування суду та судової системи в цілому, за винятком чинників, які прямо унеможливлюють здійснення суддею своїх обов`язків.
Водночас невчасне виготовлення судом повного рішення, не створення електронного примірника судового рішення для внесення в ЄСІТС з підписанням КЕП і, відповідно, відправлення для опублікування в ЄДРСР та невручення його протягом розумного строку, в тому числі, встановленого статтею 358 ЦПК України, не може бути підставою для відмови у поновленні строку на апеляційне оскарження вказівку, зазначену в резолютивній частині повного рішення, про те, що воно складене до спливу річного строку на апеляційне оскарження.
Безумовно, при цьому ураховувати колосальну нестачу суддівських кадрів та значне навантаження, але ця обставина сама по собі не може бути перешкодою в доступі до права на апеляційний перегляд судового рішення, яке через незалежні від заявника причини було виготовлене з порушення процесуальних строків.
Як підтверджує практика ЄСПЛ поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним і виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності у випадку, зокрема, якщо недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копії повного тексту рішення суду попередньої інстанції (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року справа «Мушта проти України», заява № 8863/06).
У справі «Пономарьов проти України» (рішення від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03) ЄСПЛ наголосив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі.
У рішення від 03 квітня 2025 року у справі «Кірєєв та Ліман проти України» (заява № 27010/24) ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відмовою в доступі до суду вищої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно не поновив строк на апеляційне оскарження. ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку слід застосовувати з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Переглядаючи вказану справу за виключними обставинами, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2026 року (справа № 761/42070/23, провадження № 13-68зво25) зазначила, що 03 квітня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва надіслав копію постанови від 16 січня 2024 року на поштову адресу ОСОБА_2, а вже 10 квітня 2024 року вказану постанову було надіслано місцевим судом до ЄДРСР. 24 квітня 2024 року захисник подав апеляційну скаргу на вказану постанову місцевого суду, в якій клопотав про поновлення строку апеляційного оскарження, оскільки копія постанови Шевченківського районного суду м. Києва не вручалась ні ОСОБА_2, ні її захиснику, а зі змістом цієї постанови захисник ознайомився на сайті ЄДРСР лише 16 квітня 2024 року. Вказане також підтверджується матеріалами провадження, а саме повернутою кореспонденцією Шевченківського районного суду міста Києва, що міститься в матеріалах справи, яка надсилалась ОСОБА_2 проте так і не була отримана. Інші докази, які підтверджували дату б отримання захисником або ОСОБА_2 постанови суду першої інстанції, у матеріалах справи відсутні. Наведені обставини залишились поза увагою суду апеляційної інстанції. Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що постанова суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження та повернуто апеляційну скаргу, суперечить закону, оскільки ухвалена з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відмовою в доступі до суду вищої інстанції.
ЄСПЛ у рішенні від 27 вересня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, мала повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагало, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи (пункти 15 та 21). Якби цю процедуру було дотримано, то в матеріалах справи містилось би підтвердження про отримання. Дотримання такої процедури дозволило б уникнути труднощів, викликаних знищенням реєстрів вихідної кореспонденції, що завадило державі надати докази повідомлення заявників (пункти 19 та 33).
Обов`язку сторони у справі кореспондує обов`язок суду повідомляти про рух справи у суді, тобто про призначення справи до розгляду, а також повідомляти про наслідки розгляду справи. Цей обов`язок є гарантією права на справедливий суд, оскільки в протилежному випадку може мати наслідком свавілля з боку суду і фактично позбавлення сторони можливості оскаржити судове рішення.
В контексті наведеного можна зробити висновок, що у разі коли повне рішення складене і підписане суддею, а також створено електронний примірник судового рішення для внесення в ЄСІТС з підписанням КЕП судді для опублікування в ЄДРСР зі спливом строку, визначеного частиною другою статті 358 ЦПК України, та за відсутності інформації про вручення стороні у справі повного рішення до спливу вказаного строку, зазначена обставина може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Результат аналізу ЄДРСР та реєстру актів Вищої ради правосуддя свідчить, що значна кількість повних судових рішень (понад 100), зокрема, у судах міста Києва, була виготовлена та оприлюднена зі спливом річного строку на апеляційне оскарження.
Здебільшого апеляційний суд, вважаючи, що датою складання повного тексту рішення суду першої інстанції є дата, вказана у самому рішенні, відмовляв у відкритті апеляційного провадження, зокрема за апеляційними скаргами відповідача. Хоча і за аналогічних обставин апеляційний суд поновлював строк на апеляційне оскарження.
У практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду склалося два різні підходи до вирішення цієї правової проблеми.
За першого підходу Верховний Суд вважає, що у разі, коли відповідач брав участь у розгляді справи, незалежно від того чи отримав він повне судове рішення і чи було воно опубліковане в ЄДРСР (тобто складене та підписане суддею шляхом накладення електронного підпису), слід застосовувати наслідки пропуску строку на апеляційне оскарження, визначені статтею 358 ЦПК Україні.
За іншого підходу Верховний Суд вважає, що надсилання судом першої інстанції повного рішення до ЄДРСР (створення його електронної копії в АСДС та підписання її шляхом накладення електронного підпису) після спливу річного присічного строку на апеляційне оскарження ставить під сумнів виготовлення судом повного рішення у день, зазначений у тексті рішення, та свідчить про неможливість його вручення учаснику справи до спливу цього строку. Отже, ці обставини можуть бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Колегія суддів звертає увагу й на те, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
Кількісний відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, зокрема у судах першої та апеляційної інстанції, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Стосовно якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і виникає в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки очевидною, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та / або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.
Стосовно кількісного критерію слід зазначити, що протягом лише 2023 року - першої половини 2026 року місцеві суди внесли до ЄДРСР понад 100 судових рішень після спливу одного року з дня їх прийняття.
За аналогічний період апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження у майже 50 таких випадках. Зазначене дає підстави вважати, що проблема існує у значній кількості справ і продовжує існувати.
Щодо якісного критерію слід зазначити, що як у ЦПК України (стаття 258), так і в ГПК України (стаття 261) та в КАС України (стаття 299) передбачена норма, якою встановлено присічний строк на апеляційне оскарження, а тому правова проблема у цій справ потенційно може мати місце і при розгляді у судах інших юрисдикцій.
Отже, саме Велика Палата Верховного Суду, є судом визначеним законом, який має надати висновки щодо тлумачення та застосування аналогічних норм процесуальних законів різних юрисдикцій.
Більше того, згідно з частиною третьою статті 425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати.
Невирішення правової проблеми, яка зазначена вище, потенційно призведе до звернення сторін, яким відмовлено у відкритті апеляційного провадження через дії (бездіяльність) судді щодо розумного строку виготовлення повного рішення, до ЄСПЛ через порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, та в разі встановлення такого порушення буде предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду є останньою інстанцією з перегляду дисциплінарних справ щодо суддів (стаття 266 КАС України) та, відповідно, надає оцінку щодо обґрунтованості / необґрунтованості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, в тому числі за порушення строку виготовлення повного рішення суду.
При цьому слід зазначити, що саме по собі можливе притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за невчасне виготовлення повного рішення суду (зі спливом одного року) не призведе до поновлення прав сторони у справі, якій було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, на перегляд рішення в суді апеляційної інстанції.
Водночас, несвоєчасне виготовлення судом повного рішення не можна ставити в залежність для відмови у поновленні строку на апеляційне оскарження, адже відсутність у сторони повного судового рішення унеможливлює мотивування апеляційної скарги, що є її обов`язковим елементом відповідно до вимог статті 356 ЦПК України. Покладення на сторону наслідків порушення судом виготовлення та видачі судового рішення понад один рік у вигляді позбавлення права на апеляційне оскарження очевидно є неприйнятим, порушує конституційне право особи на оскарження судового рішення, що також є порушенням права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції.
Наявність різних підходів до тлумачення норм процесуального права у подібних правовідносинах призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення ЄСПЛ від 29 березня 2011 року у справі «Brezovec v. Croatia», заява № 13488/07).
Розбіжності у практиці вищого суду за умови, якщо він є останньою інстанцією у справі і його рішення є остаточними, неприпустимі й матимуть наслідком порушення права особи на суд. Відсутність механізму, який забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності (рішення ЄСПЛ від 24 березня 2009 року у справі «Tudor Tudor v. Romania», заява № 21911/03, § 31).
Отже слід зробити висновок, що у разі коли повне рішення складене і підписане суддею, а також створено електронний примірник судового рішення для внесення в ЄСІТС з підписанням КЕП для опублікування в ЄДРСР зі спливом строку, визначеного в частині другій статті 358 ЦПК України, та за відсутності інформації про вручення стороні у справі повного рішення до спливу вказаного строку, зазначена обставина може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Справу № 757/12123/18 за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко
В. М. Коротун