У х в а л а
Іменем України
26 серпня 2026 року
м. Київ
Справа № 509/426/26
Провадження № 61-7792ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - боржниця)
на постанову Одеського апеляційного суду від 5 червня 2026 року
та за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс» (далі - іпотекодержатель, ТОВ «ФК «Флексіс»), інтереси якого представляє адвокат Піхотенко Анна Сергіївна (далі - адвокат),
на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 5 червня 2026 року
за заявою боржниці про забезпечення її позову до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - банк) й іпотекодержателя за участю ОСОБА_2 як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) з продажу активів банку та їх результатів, визнання недійсним договору відступлення права вимоги і
в с т а н о в и в:
1. У січні 2026 року боржниця звернулася до суду із зазначеним позовом. Того ж дня подала заяву про забезпечення позову, у якій просила:
- заборонити іпотекодержателю до вирішення суті справи вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки, набутих на підставі договору відступлення права вимоги № 0026800/1/291225 від 29 грудня 2025 року, у тому числі, але не виключно:
(1) звертати стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки № 60407Z73 від 23 жовтня 2007 року та № 60408Z73 від 2 вересня 2008 року;
(2) застосовувати позасудові способи звернення стягнення;
(3) ініціювати виконавчі провадження щодо предмета іпотеки або брати в них участь;
(4) подавати вимоги про виселення мешканців із житлового будинку, що є предметом іпотеки;
(5) вчиняти будь-які дії, спрямовані на набуття чи реалізацію права власності на предмет іпотеки;
- заборонити державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно до вирішення суті справи вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з:
(1) державною реєстрацією переходу прав іпотекодержателя;
(2) внесенням змін до записів про іпотеку та інші обтяження щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки;
(3) державною реєстрацією права власності на предмет іпотеки за покупцем.
Заяву боржниця обґрунтувала тим, що реалізація прав іпотекодержателя створює реальний ризик порушення її прав та законних інтересів до вирішення суті спору.
2. 22 січня 2026 рокуОвідіопольський районний суд Одеської області постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив заяву. Мотивував так:
- у сторін виник спір щодо правомірності результатів відкритих торгів і договору відступлення права вимоги від 29 грудня 2025 року № 0026800/1/291225, на підставі якого ТОВ «ФК «Флексіс» набуло, зокрема, права іпотекодержателя щодо нерухомого майна боржниці;
- невжиття заходів забезпечення позову може призвести до незворотних наслідків, зокрема, зміни правового режиму предмета іпотеки, ініціювання процедури звернення стягнення на нього або вчинення інших дій, наслідки яких неможливо буде усунути навіть у разі задоволення позову.
3. 5 червня 2026 року Одеський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою ухвалу суду першої інстанції скасував й ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову:
заборонив державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно до вирішення справи по суті вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з предметом іпотеки - житловим будинком з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок), а також земельною ділянкою загальною площею 0,1505 га і кадастровим номером [номер приховано]:02:008:0418 (далі - земельна ділянка), на якій розташований будинок;
відмовив у задоволенні іншої частини заяви.
Мотивував так:
- необхідною умовою застосування заходів забезпечення позову є обґрунтоване припущення про те, що їхнє невжиття може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав;
- заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами. Для цього суд повинен співвіднести негативні наслідки їхнього застосування з наслідками невжиття таких заходів, урахувати інтереси всіх учасників справи та перевірити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позову;
- суд першої інстанції правильно врахував необхідність забезпечити можливість ефективного захисту прав боржниці, однак обсяг вжитих заходів забезпечення не є співмірним із позовними вимогами;
- заборона ТОВ «ФК «Флексіс» фактично будь-яким способом реалізовувати права іпотекодержателя є надмірним обмеженням його прав, тоді як для досягнення мети забезпечення позову достатньо унеможливити зміну правового режиму нерухомого майна до вирішення спору;
- співмірним, необхідним і достатнім заходом забезпечення позову є заборона державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації речових прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо предмета іпотеки. Тому в задоволенні іншої частини заяви, зокрема, щодо заборони ТОВ «ФК «Флексіс» вчиняти будь-які дії з реалізації прав іпотекодержателя, слід відмовити.
4. 9 червня 2026 року скаржниця сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 18590/0/220-26 від 10 червня 2026 року), у якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Мотивувала так:
- апеляційний суд неправильно застосував критерій співмірності заходів забезпечення позову та не врахував обставини, які підтверджують реальність, а не гіпотетичність ризиків подальшої реалізації ТОВ «ФК «Флексіс» прав іпотекодержателя;
- державну реєстрацію переходу до ТОВ «ФК «Флексіс» прав іпотекодержателя 16 січня 2026 року здійснили під час дії ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 вересня 2025 року у справі № 509/5172/25, згідно з якою той суд заборонив вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки;
- апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 820/9811/13-а, про юридичні наслідки реєстраційних дій, вчинених усупереч судовій забороні;
- законність державної реєстрації переходу прав іпотекодержателя від 16 січня 2026 року є предметом окремого судового розгляду у справі № 509/1255/26. Тому статус ТОВ «ФК «Флексіс» як іпотекодержателя не є безспірним, а апеляційний суд, скасувавши частину заходів забезпечення, фактично допустив реалізацію права, законність набуття якого ще належить встановити суду;
- ТОВ «ФК «Флексіс» уже використовує наслідки спірної державної реєстрації прав іпотекодержателя для реалізації цих прав, зокрема, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 шляхом ініціювання процесуального правонаступництва та заміни стягувача щодо того самого предмета іпотеки;
- після постановлення ухвали суду першої інстанції від 22 січня 2026 року, якою ТОВ «ФК «Флексіс» заборонили, зокрема, ініціювати або брати участь у виконавчих провадженнях щодо предмета іпотеки, товариство не припинило підтримувати заяву про заміну стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Тому ризики, для запобігання яким суд першої інстанції застосував забезпечення позову, фактично реалізовувалися;
- про вказані обставини скаржниця та третя особа повідомляли апеляційний суд у додаткових поясненнях, однак той не надав їм належної оцінки, чим порушив вимоги щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи і належного мотивування судового рішення;
- апеляційний суд помилково звів оцінку співмірності заходів забезпечення переважно до захисту інтересів ТОВ «ФК «Флексіс» як іпотекодержателя, не співвідніс негативні наслідки вжиття заходів забезпечення із наслідками їхнього невжиття та не врахував необхідність збереження status quo до вирішення суті спору;
- апеляційний суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 і від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, щодо мети забезпечення позову, критерію співмірності та необхідності встановлення обґрунтованого припущення про можливість ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту;
- часткове скасування заходів забезпечення позову порушило процесуальний баланс сторін і створило можливість для ТОВ «ФК «Флексіс» продовжити реалізацію спірного статусу іпотекодержателя до вирішення суті спору, що може позбавити майбутній судовий захист практичної ефективності;
- апеляційний суд фактично вийшов за межі допустимого судового розсуду, оскільки, формально не вирішуючи спір, допустив реалізацію ТОВ «ФК «Флексіс» права, законність набуття якого оспорюється.
5. 17 червня 2026 року адвокат в інтересах іпотекодержателя сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 19473/0/220-26 від 17 червня 2026 року), у якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове судове рішення, згідно з яким відмовити у задоволенні заяви боржниці про забезпечення позову. Мотивувала так:
- суд першої інстанції порушив правила територіальної підсудності. Предметом позову є дійсність результатів електронного аукціону та договору про відступлення права вимоги, укладеного між юридичними особами, місцезнаходження яких у м. Києві, а не права на нерухоме майно. Тому підстав для застосування правил виключної підсудності за місцезнаходженням предмета іпотеки не було;
- заява про забезпечення позову не відповідала вимогам процесуального закону, бо не містила пропозиції щодо зустрічного забезпечення;
- боржниця не довела існування реального ризику істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту її прав у разі невжиття заходів забезпечення позову. Її твердження про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтувалися на припущеннях, оскільки вона не надала доказів вчинення ТОВ «ФК «Флексіс» дій щодо примусового стягнення, виселення мешканців або реєстрації права власності на предмет іпотеки;
- у разі задоволення позовних вимог немайнового характеру відповідне судове рішення не вимагатиме примусового виконання. У цьому випадку треба застосувати та дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що їхнє невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не зумовить невжиття заявленого заходу забезпечення позову порушення вимоги справедливого й ефективного захисту прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити у цьому судовому провадженні без нових звернень до суду (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 липня 2024 року у справі № 922/211/24, від 16 березня 2020 року у справі № 916/3245/19, від 16 жовтня 2019 року у справі № 904/2285/19, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18);
- застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення були надмірними та неспівмірними з предметом позову, бо фактично позбавили ТОВ «ФК «Флексіс» можливості реалізовувати набуті права кредитора й іпотекодержателя, хоча позовні вимоги не стосуються витребування нерухомого майна, визнання права власності на нього чи усунення перешкод у користуванні ним;
- суд першої інстанції не врахував, що ТОВ «ФК «Флексіс» сплатило за відступлені права вимоги 9 649 560,67 грн, а встановлені обмеження фактично блокують реалізацію придбаних прав на невизначений строк і тим самим порушують баланс інтересів сторін;
- суд першої інстанції порушив принципи змагальності та рівності учасників справи, коли не оцінив заперечення ТОВ «ФК «Флексіс» проти заяви про забезпечення позову, які представник товариства подав до її розгляду;
- апеляційний суд, хоча визнав застосовані судом першої інстанції заходи неспівмірними, безпідставно зберіг заборону державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо предмета іпотеки. Такий захід теж є непропорційним, бо предметом позову є дійсність аукціону та договору відступлення права вимоги, а не права на нерухоме майно;
- апеляційний суд вийшов за межі заявлених боржницею вимог, оскільки сформулював інший за змістом та обсягом захід забезпечення позову - заборонив будь-які реєстраційні дії щодо предмета іпотеки, тоді як боржниця просила заборонити лише конкретно визначені реєстраційні дії. Клопотання про заміну одного заходу забезпечення іншим учасники справи не подавали;
- подання позивачкою 3 червня 2026 року ще однієї заяви про забезпечення позову з вимогою заборонити товариству реалізовувати права нового кредитора засвідчує зловживання процесуальними правами та намагання системно блокувати діяльність ТОВ «ФК «Флексіс» як нового кредитора й іпотекодержателя.
6. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами боржниці та іпотекодержателя немає.
6.1. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову (частина перша статті 149 ЦПК України).
6.2. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
6.3. Заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом (пункт 2 частини першої статті 152 ЦПК України).
6.4. Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Тобто метою такого забезпечення є вжиття судом, у провадженні якого є справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити реальне й ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, зокрема задля попередження потенційних труднощів із виконанням надалі такого рішення (див. mutatismutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц).
6.5. Під час вирішення клопотання про забезпечення позову обґрунтованість позову суд не оцінює. Питання про обґрунтованість позовних вимог суд вирішує під час розгляду суті спору (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 203/1905/22).
6.6. Заходи забезпечення позову суд застосовує для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинен застосувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів учасників процесу чи інших осіб. Необхідність застосування заходів забезпечення позову зумовлена обставинами справи, які підтверджують, що незастосування цього заходу утруднить чи унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, які надав позивач, пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно виник спір, й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також оцінити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення (балансування) судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звернувся до суду, вартості майна, щодо якого він заявив клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Інакше кажучи, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів, із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
6.7. Забезпеченням позову є сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову. Особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яке забезпечить судовий захист їхніх прав, свобод та законних інтересів.
Важливим є об`єктивне існування таких ризиків, а також дійсна необхідність застосування заходів забезпечення позову, так що без їхнього застосування права, свободи і законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, на підтвердження чого є належні та допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявила клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживати процесуальними правами, не порушувати права відповідного учасника процесу, до якого мають бути застосовані зазначені заходи, а створити умови, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, використовуючи механізм забезпечення позову, учасники спору мають: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу у конкретній справі; зазначити обставини, які підтверджують, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними і допустимими доказами (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року № 914/1570/20 (пункти 8.4-8.6)).
6.8. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
6.9. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про це забезпечення. Судам слід враховувати, що як заходи забезпечення позову не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23 (пункт 80)).
6.10. Характер спору (майновий або немайновий) і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення для оцінки наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Суд має встановити : 1) наявність у сторін спору; 2) ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача як через вплив на виконуваність рішення суду, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з позовними вимогами; 4) дійсну мету звернення позивача із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення зловживанням процесуальними правами (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (пункти 46-47)).
6.11. Позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України).
6.12. Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 151 ЦПК України).
6.13. Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не позбавляє відповідача права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку (див. постанову Верховного Суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 643/7668/23).
6.14. Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення) (частина перша статті 154 ЦПК України).
(1) Щодо доводів касаційної скарги боржниці
6.15. Верховний Суд вважає касаційну скаргу боржниці необґрунтованою.
6.16. Вимоги боржниці стосуються, зокрема, дійсності договору відступлення права вимоги на користь іпотекодержателя. Тому для забезпечення ефективного захисту прав боржниці у разі задоволення позову суди попередніх інстанцій вважали об`єктивно необхідним не допустити зміну юридичного стану будинку та земельної ділянки до вирішення суті спору. Проте не кожна дія, яку може вчинити особа, яка вважає себе кредитором та іпотекодержателем, змінює правовий режим предмета іпотеки чи створює незворотні наслідки для боржниці. Застосований апеляційним судом захід - заборона державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації речових прав вчиняти реєстраційні дії щодо предмета іпотеки - узгоджується з предметом позову.
6.17. Обставини, які були відомі апеляційному суду на час ухвалення оскарженої постанови, не зумовлювали потребу додатково заборонити іпотекодержателю вчиняти будь-які дії з реалізації прав іпотекодержателя, зокрема, ініціювати виконавчі провадження або брати у них участь. Забезпечення позову у цій справі не має забезпечити всі інші вимоги боржниці до іпотекодержателя, які виникли або можуть виникнути.
6.18. Апеляційний суд не заперечив реальність ризику реалізації іпотекодержателем його прав, а з огляду на існування такого забезпечив позов забороною вчинення реєстраційних дій щодо предмета іпотеки. Вважав, що задоволення вимоги про заборону іпотекодержателю вчиняти дії виходить за межі необхідного для збереження існуючого фактичного та юридичного становища сторін саме цього спору. Часткове задоволення заяви про забезпечення позову не позбавляє боржницю можливості за наявності підстав просити про зміну заходів забезпечення її позову чи про вжиття додаткових.
6.19. Предметом незгоди боржниці фактично є не наявність або відсутність забезпечення її позову, а обсяг тимчасових обмежень у частині будь-яких прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки. Проте боржниця не обґрунтувала, чому для ефективного захисту її прав у цьому спорі з банком та іпотекодержателем недостатньо збереження незмінного юридичного стану предмета іпотеки, та чому, на її думку, додатково необхідно обмежити іпотекодержателя у здійсненні, зокрема, процесуальних прав, як-от ініціювати виконавчі провадження щодо предмета іпотеки або брати в них участь.
6.20. Аргументи боржниці про те, що державну реєстрацію прав ТОВ «ФК «Флексіс» як іпотекодержателя 16 січня 2026 року здійснили під час дії ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 вересня 2025 року у справі № 509/5172/25, не підтверджують необґрунтованість оскарженої постанови апеляційного суду.
Як зазначила боржниця, законність тієї державної реєстрації є предметом оцінювання у справі № 509/1255/26. Тому під час вирішення питання про забезпечення позову у справі № 509/426/26 суд не мав оцінювати законність відповідної реєстраційної дії та її юридичні наслідки для боржниці.
З огляду на вказане необґрунтованим є твердження боржниці про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 820/9811/13-а, щодо юридичних наслідків реєстраційних дій, учинених всупереч судовій забороні.
6.21. Відомості боржниці про звернення іпотекодержателя із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 теж не підтверджують необхідність застосування всіх тих заходів забезпечення позову, на яких вона наполягала і які вжив суд першої інстанції. Звернення особи із заявою про заміну стягувача не змінює речового права на предмет іпотеки та не спричиняє відчуження останнього.
Заходи забезпечення позову не призначені для тимчасового позбавлення учасника спірних правовідносин можливості звертатися до суду чи реалізовувати процесуальні права лише через те, що позивач оспорює матеріально-правовий статус такого учасника.
6.22. Необґрунтованим є твердження боржниці про те, що апеляційний суд, скасувавши частину застосованих судом першої інстанції обмежень, фактично захистив ТОВ «ФК «Флексіс» як іпотекодержателя, законність набуття яким прав на предмет іпотеки вона оспорює.
Визначення обсягу тимчасового процесуального обмеження не є вирішенням питання про існування матеріального права. Апеляційний суд в оскарженій постанові не встановив дійсність договору відступлення права вимоги, правомірність набуття ТОВ «ФК «Флексіс» прав кредитора й іпотекодержателя та не вирішував заявлені боржницею позовні вимоги.
6.23. Доводи про те, що апеляційний суд неналежно оцінив додаткові пояснення боржниці та третьої особи, також не підтверджують необґрунтованість оскарженої постанови. Цей суд визначив характер спірних правовідносин, установив необхідність забезпечення позову, оцінив співмірність із позовними вимогами застосованих судом першої інстанції обмежень, навів мотиви часткового задоволення заяви боржниці.
Її відомості про інші судові та виконавчі провадження не спростовують висновку про те, що для забезпечення позову не було необхідності в обмеженні здійснення іпотекодержателем усіх прав кредитора.
6.24. Необґрунтованим є й аргумент боржниці про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.
Висновки апеляційного суду узгоджуються з відповідною практикою Верховного Суду. Так, апеляційний суд співвідніс наслідки вжиття заходів забезпечення позову із наслідками їхнього невжиття, врахував як необхідність ефективного захисту прав боржниці, так і недопущення невиправданого обмеження прав іпотекодержателя. Результатом такого балансування стало часткове задоволення заяви боржниці: заборона, що унеможливлює зміну правового режиму предмета іпотеки, та відмова у вжитті ширших обмежень, необхідність яких боржниця належно не обґрунтувала.
6.25. Отже, касаційна скарга боржниці не спростовує висновку апеляційного суду про те, що встановлений ним захід забезпечення позову є необхідним і достатнім для збереження існуючого становища, тоді як застосування додаткових заборон, установлених судом першої інстанції, зумовило б непропорційне обмеження прав іпотекодержателя.
(2) Щодо доводів касаційної скарги іпотекодержателя
6.26. Верховний Суд вважає касаційну скаргу іпотекодержателя необґрунтованою.
6.27. Те, що вимоги боржниці спрямовані на оспорювання торгів та їх результатів і договору відступлення права вимоги, не виключає зв`язку застосованого заходу забезпечення з предметом спору. За цим договором до ТОВ «ФК «Флексіс» перейшли, зокрема, права іпотекодержателя щодо будинку та земельної ділянки. Тимчасова заборона вчиняти реєстраційні дії щодо предмета іпотеки пов`язана з наслідками можливих дій іпотекодержателя як нового кредитора за оспорюваним договором.
6.28. Необґрунтованим є довід іпотекодержателя про те, що боржниця не надала доказів вчинення ТОВ «ФК «Флексіс» дій щодо примусового стягнення, виселення мешканців або реєстрації права власності на предмет іпотеки, а також про надмірність заборони ТОВ «ФК «Флексіс» реалізовувати права кредитора й іпотекодержателя. Саме з огляду на неспівмірність обсягу обмежень, які застосував суд першої інстанції, апеляційний суд скасував відповідну ухвалу та відмовив боржниці у задоволенні заяви в частині вимоги заборонити іпотекодержателю до вирішення суті справи вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки.
6.29. Твердження іпотекодержателя про неврахування висновків Верховного Суду щодо забезпечення позову у спорах за немайновими вимогами не засвідчують помилковість висновку апеляційного суду. Останній, частково задовольняючи заяву боржниці, фактично оцінив те, чи зможе вона захистити її права у цьому судовому провадженні без нових звернень до суду, якщо заборонити державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно до вирішення спору вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з предметом іпотеки.
6.30. Згідно з висновками Верховного Суду відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення питання про таке зустрічне забезпечення не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не позбавляє іпотекодержателя права самостійно звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення.
6.31. Сплата ТОВ «ФК «Флексіс» за відступлені права вимоги 9 649 560,67 грн не усуває необхідності в забезпеченні позову. Така сплата підтверджує майновий інтерес іпотекодержателя до реалізації набутих прав, але не спростовує ризик зміни юридичного стану предмета іпотеки до вирішення спору щодо правомірності набуття таких прав.
Апеляційний суд цей майновий інтерес належно збалансував з інтересами боржниці: не обмежив іпотекодержателя у здійсненні всіх прав щодо предмета іпотеки, а тимчасово заборонив вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з предметом іпотеки.
6.32. Аргумент про ненадання судом першої інстанції оцінки запереченням іпотекодержателя теж не є підставою для скасування постанови апеляційного суду. Іпотекодержатель реалізував право на апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції, а апеляційний суд оцінив доводи скаржника та погодився з ними, зокрема, у частині неспівмірності застосованих судом першої інстанції обмежень, скасував відповідну ухвалу й ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення заяви боржниці. Тим самим усунув можливі недоліки обґрунтування вказаної ухвали.
6.33. Довід іпотекодержателя про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності є неприйнятним. Ухвала про забезпечення позову не вирішує питання про прийняття судом справи до провадження, не закінчує її розгляд і не перешкоджає подальшому провадженню у справі. Під час перегляду цієї ухвали апеляційний суд не мав процесуальних підстав перевіряти правильність визначення судом першої інстанції територіальної підсудності спору. Цей висновок узгоджується зі змістом повноважень судів апеляційної та касаційної інстанцій (пункти 5-7 частини першої статті 374, стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
6.34. Необґрунтованим є твердження іпотекодержателя про те, що апеляційний суд вийшов за межі заяви боржниці та самостійно визначив новий захід забезпечення позову. Апеляційний суд не застосував інший вид забезпечення та не поширив його на інше майно, ніж предмет іпотеки. Він скасував ухвалу суду першої інстанції та у межах вимог заяви боржниці про забезпечення її позову ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення цієї заяви - заборону вчиняти реєстраційні дії щодо предмета іпотеки. Тому процесуальна дія апеляційного суду не була у розумінні статті 156 ЦПК України заміною одного заходу забезпечення іншим, як стверджує іпотекодержатель.
6.35. Не є підставою для скасування оскарженої постанови аргумент іпотекодержателя про подання боржницею 3 червня 2026 року іншої заяви про забезпечення позову. Підставність повторного звернення із заявою про забезпечення позову, а також наявність або відсутність у цьому ознак зловживання процесуальними правами має оцінювати суд, який таку заяву розглядає. Інакше кажучи, у цьому касаційному провадженні не є предметом оцінювання обґрунтованість іншої заяви про забезпечення позову.
6.36. Апеляційний суд правильно виснував, що як повна відмова у забезпеченні позову не гарантувала б ефективного захисту прав боржниці у разі задоволення її вимог, так і залишення всіх установлених судом першої інстанції заборон зумовило б невиправдане та надмірне обмеження прав іпотекодержателя.
Визначена апеляційним судом заборона вчиняти реєстраційні дії, пов`язані з предметом іпотеки, спрямована на збереження предмета іпотеки у незмінному юридичному стані до вирішення спору, не вирішує цей спір і не позбавляє іпотекодержателя його прав. Необґрунтованими є доводи іпотекодержателя про те, що такий захід забезпечення позову не забезпечує розумний баланс між інтересами боржниці й іпотекодержателя, а також про неврахування приписів процесуального закону та висновків Верховного Суду щодо мети і співмірності заходів забезпечення позову.
(3) Висновки щодо касаційних скарг боржниці й іпотекодержателя
6.37. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
6.38. Беручи до уваги наведені висновки, застосування апеляційним судом процесуальних норм стосовно забезпечення позову є вочевидь правильним і не зумовлює розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення приписів, зокрема, статті 150 ЦПК України. Тому касаційні скарги боржниці й іпотекодержателя слід визнати необґрунтованими та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
п о с т а н о в и в:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 5 червня 2026 року та за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс» на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 5 червня 2026 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення її позову до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс» за участю ОСОБА_2 як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) з продажу активів банку та їх результатів, визнання недійсним договору відступлення права вимоги.
2. Копію ухвали та додані до касаційних скарг матеріали надіслати особам, які подали ці скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко