ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6238/26 Справа № 185/14211/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/14211/25 за заявою ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Синельниківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем, за апеляційною скаргою представника Міністерства оборони України - ОСОБА_7 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Бабій С.О., -
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулась в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем.
В обґрунтування заяви зазначала, що є опікуном онука - неповнолітнього ОСОБА_2 , який є братом загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 в період воєнного стану при захисті Батьківщини солдата ОСОБА_3 , який був онуком заявниці та знаходився під її опікою до його повноліття, з яким вони постійно проживали однією сім`єю, з 20 жовтня 2010 року по день смерті останнього за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що причиною смерті ОСОБА_4 стали ушкодження внаслідок бойових дій, спричинені іншими видами вибухів та осколків отриманих ІНФОРМАЦІЯ_1 в зоні бойових дій.
Звертає увагу, що донька заявниці ОСОБА_5 позбавлена батьківських прав відносно своїх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зауважує, що встановлення факту проживання однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем необхідне для підтвердження соціального статусу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї загиблого військовослужбовця.
У зв`язку з чим просила, встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , із загиблим ІНФОРМАЦІЯ_1 в період воєнного стану при захисті Батьківщини (онуком та братом) солдатом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2010 року по день смерті останнього за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року заяву задоволено. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю з 20 жовтня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник Міністерства оборони України - Застеба А.В. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржуване рішення суду є необґрунтованим у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Суд у неповній мірі встановив обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, порушив норми процесуального права, а отже рішення повинно бути скасоване.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до матеріалів, наданих заявником, військовослужбовець - солдат ОСОБА_3 загинув при захисті Батьківщини. Його бабуся ОСОБА_1 вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Але крім пояснень свідків, доказів, які підтверджували б перебування позивача на утриманні ОСОБА_3 не має. Посилання заявника на свідчення сусідів вважає не допустимим доказом, адже покази свідків зі сторони заявника в поясненнях є лише констатацією факту проживання сторін за однією адресою та не підтверджують перебування їх на утриманні ОСОБА_3 .
Зауважує, що посилання заявника на здійснення переказів, явно не може свідчити про утримання, оскільки згідно наданих доказів загиблий ОСОБА_3 здійснив всього три перекази на загальну суму 3 500 грн. за три місяці (в середньому по 1 166 грн. на місяць), а мінімальний прожитковий мінімум станом на 1 січня 2023 року становив 2589 грн.
З урахуванням наведеного, вимоги ОСОБА_1 , що дії і в інтересах ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем, є необґрунтованими, факт проживання однією сім`єю та перебування на утриманні є недоведеним, у зв`язку з чим позовна заява не підлягає задоволенню.
Звертає увагу, що наведене вище не було враховано судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення і свідчить про неправильне тлумачення ним закону, що вважається неправильним застосуванням норм матеріального права.
У зв`язку з чим просила, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем залишити без задоволення.
Інші учасники справи своїм правом на подачу відзиву не скористалася.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заявник ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 (якому на час розгляду справи судом апеляційної інстанції виповнилось 18 років) в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили відмовити у її задоволенні.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що факт спільного проживання заявниці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та загиблого ОСОБА_3 однією сім`єю з 20 жовтня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується письмовими доказами, а тому є доведеним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17).
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» - членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Предметом доведення в цій справі є встановлення факту проживання однією родиною для отримання соціальної допомоги, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У справі, що переглядається судом встановлено, що згідно розпоряджень Межівської РДА №387/10 від 15 липня 2010 року, №412-р-10 від 20 липня 2010 року, №592-р-10 від 13 жовтня 2010 року, №623-р-10 від 20 жовтня 2010 року, заявниця ОСОБА_1 призначена опікуном над ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яким надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування.
З матеріалів справи вбачається, що заявниця, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Іванівського старостинського округу №145 від 29 липня 2024 року, довідкою про склад сім`ї №147 від 30 липня 2024 року, актом обстеження житлових умов від 05 серпня 2021 року.
Отже, судом першої інстанції встановлено, що загиблий солдат ОСОБА_3 є онуком заявниці, яка з 2010 року була призначена його опікуном, вони спільно проживали разом з травня 2005 року; безумовно були пов`язані спільним побутом і мали взаємні права й обов`язки.
Іншого апелянтом не доведено, а заперечення викладені в скарзі, не є доказами, в розумінні вимог процесуального закону, відповідної позиції по справі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відносини між заявником та її онуком були сімейними.
Отже, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й вірно застосувавши норми матеріального права, зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви ОСОБА_1 , з чим і погоджується колегія суддів.
При цьому колегія суддів враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Доводи апеляційної скарги, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене без додержання норм процесуального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам, є необґрунтованими та спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи та висновками суду з їх оцінки, які викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги, що бабуся ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки у справі яка переглядається, рішенням суду першої інстанції встановлено факт проживання однією сім`єю фізичних осіб, як було зазначено заявником в поданій заяві та в її межах, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення було спрямоване на виникнення юридичних наслідків саме для цих осіб, та зазначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 07.09.2026 року.
Головуючий суддя О.В.Агєєв