ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
У Х В А Л А
07.09.2026 року м. Дніпро Справа № 904/4118/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: не з`явився
від відповідача: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026р. (суддя Красота О.І., м. Дніпро), прийняту за результатами розгляду заяви Дніпровської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову у справі
за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича, м. Дніпро
про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави
ВСТАНОВИВ:
Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича і просить суд стягнути безпідставно збережені кошти за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером [номер приховано]:03:051:0160, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , без достатньої правової підстави, за період з 01.01.2022р. по 22.01.2026р., у розмірі 1 142 246,49 грн.
Одночасно з позовною заявою Позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на нерухоме майно, що належить Білому Євгену Володимировичу - автостоянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674523112101), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича, у межах суми стягнення у розмірі 1 142 246,49 грн., до набрання рішенням у справі законної сили.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026р. заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задоволено - накладено арешт на нерухоме майно, що належить Білому Євгену Володимировичу - автостоянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674523112101), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича, у межах суми стягнення у розмірі 1 142 246,49 грн., до набрання рішенням у справі законної сили.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Фізична особа-підприємець Білий Євген Володимирович, через систему "Електроний суд", звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026р. у справі № 904/4118/26, ухвалити нове рішення, яким заяву Дніпровської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити частково, накласти арешт на об`єкт нерухомомго майна, а саме: майновий комплекс автостоянки, що належить Фізичній особі-підприємцю Білому Євгену Володимировичу (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674523112101, Опис: літ.А-1 - будівлі вартової площею 60, кв.м., літ. Б- навіс площею 348,0 кв.м., літ. В-навіс площею 81,6 кв.м., літ. Г-навіс площею 81,6 кв.м, літ. Д- навіс площею 327,3 кв.м., №1 - огорожа площею 237,6 кв.м., літ. І-замощення площею 1613,0 кв.м.), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 до набрання рішенням по справі законної сили.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Апелянт вважає оскаржувану ухвалу незаконною та такою, що постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не було належним чином досліджено питання співмірності обраного заходу забезпечення позову. Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Предметом спору у справі є сума коштів за використання земельної ділянки, на якій розташовано майновий комплекс автостоянки, належний на праві власності Скаржнику. Проте суд першої інстанції не встановив вартість майна, на яке фактично поширюється арешт, та не надав оцінки тому, що Відповідачу належить об`єкт нерухомого майна, оціночна вартість якого складає 2 489 026,03 грн, що вже перевищує суму позовних вимог у розмірі 1 142 246,49 грн. На підтвердження зазначених обставин Апелянтом надано довідку Фонду державного майна України про оціночну вартість майнового комплексу автостоянки № 201-20260717-[телефон приховано] від 17.07.2026. Таким чином, навіть за умови існування підстав для забезпечення позову, наявне у Відповідача нерухоме майно вже саме по собі забезпечує можливість виконання потенційного рішення суду. Натомість суд застосував більш широкий із можливих заходів забезпечення позову - арешт як об`єкта нерухомого майна, так і грошових коштів на розрахункових рахунках ФОП Білого Є.В. у межах суми стягнення, без встановлення необхідності такого втручання та без перевірки його співмірності. Оскаржувана ухвала створює обмеження щодо розпорядження майном, вартість якого перевищує розмір спірних позовних вимог, що не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.
В заяві Позивача про забезпечення позову та оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції відсутнє належне обґрунтування необхідності забезпечення позову. Відповідно до ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається лише у випадку, якщо невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду. Саме на заявника покладається обов`язок доведення існування реальних, а не абстрактних ризиків невиконання майбутнього судового рішення. Однак Дніпровською міською радою не надано жодного доказу того, що ФОП Білий Є.В. вчиняє дії щодо відчуження майна, приховує активи, припиняє господарську діяльність, перебуває у стані неплатоспроможності або має намір ухилятися від виконання можливого судового рішення. Фактично єдиною підставою для звернення із заявою про забезпечення позову стало саме пред`явлення позову про стягнення коштів, разом з тим сам факт існування спору не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову. Суд першої інстанції не встановив жодної конкретної обставини, яка б свідчила про існування ризику невиконання рішення саме у цій справі.
Судом першої інстанції було неправильно застосовано правову позицію Верховного Суду у справі № 905/448/22. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції фактично обмежився відтворенням окремих висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. Водночас наведена правова позиція не встановлює презумпції автоматичного накладення арешту на майно у кожній справі про стягнення коштів. Суд дійшов висновку про необхідність забезпечення позову виключно з підстав грошового характеру заявлених вимог, що суперечить положенням ст. ст. 136- 137 ГПК України. Оскаржувана ухвала містить логіку: оскільки заявлено вимогу про стягнення коштів, то арешт майна необхідний, проте така позиція нівелює сам інститут судового розсуду при вирішенні питання забезпечення позову. Апелянт посилається на те, що Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначив, що накладення арешту як на кошти, так і на майно Відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог, що суперечить вимогам закону стосовно співмірності. Об`єднана палата вказала на допущену судом першої інстанції помилку при вжитті заходів забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти та майно, тим самим порушивши принцип співмірності. Враховуючи ці висновки, Апелянт вважає, що суд першої інстанції мав обрати лише один захід забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно в межах заявленої суми позовних вимог. У справі № 904/4118/26 суд першої інстанції допустив значне порушення прав Відповідача, що полягає в подвійному забезпеченні позовних вимог.
Судом першої інстанції не було враховано факт здійснення Відповідачем господарської діяльності. ФОП Білий Є.В. є діючим суб`єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність з допоміжного обслуговування наземного транспорту, виконує договірні зобов`язання, проводить розрахунки з контрагентами, сплачує податки та забезпечує виплату заробітної плати працівникам. Суд не дослідив наслідки застосування заходів забезпечення позову для здійснення Відповідачем господарської діяльності та не здійснив належного балансу інтересів сторін. Накладення арешту на грошові кошти та рахунки фактично створить суттєві перешкоди для здійснення господарської діяльності Відповідача та взагалі паралізує діяльність останнього. Забезпечення позову не може використовуватися як спосіб тиску на учасника спору або як інструмент фактичного покарання сторони до вирішення справи по суті. Наявність арешту грошових коштів може значно ускладнити реалізацію господарської діяльності та потенційно заблокувати діяльність ФОП, призвести до неможливості сплати Відповідачем податків та інших обов`язкових платежів, виплати заробітної плати тощо. Апелянт також посилається на практику ЄСПЛ у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», «Walchli v. France», «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» щодо неприпустимості надмірного формалізму, який перешкоджає ефективному доступу до правосуддя, а також на рішення у справі «Uzan and Others v. Turkey», де ЄСПЛ наголосив, що обмеження права власності повинно супроводжуватися достатніми процесуальними гарантіями та належною судовою перевіркою пропорційності втручання.
Дніпровська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ФОП Білого Євгена Володимировича та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, посилаючись на наступне:
Позивач зазначає, що твердження Апелянта про ухвалення рішення про забезпечення позову «виключно з підстав грошового характеру заявлених вимог» без встановлення індивідуальних обставин є хибним і суперечить матеріалам справи. Фактичні обставини, що індивідуалізують справу, полягають у тому, що з 04.03.2016 (тобто протягом понад 10 років) Відповідач є одноосібним власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , проте за понад 10 років жодних дій, спрямованих на укладення договору оренди земельної ділянки, Відповідачем не вчинено. Згідно з листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.08.2025, ФОП Білий Є.В. за 2022- 2025 роки податкові декларації з плати за землю не подавав, орендна плата та земельний податок щодо спірної ділянки ним не декларувались і не сплачувались. На направлену Комісією з визначення розміру збитків Вимогу від 28.01.2026 № 1/5-38 щодо добровільної сплати безпідставно збережених коштів Відповідач не відреагував, добровільної сплати не здійснив. Такий комплекс обставин у сукупності свідчить про систематичну, тривалу поведінку Відповідача, спрямовану на ухилення від оформлення правовідносин щодо землекористування та від сплати належних платежів, що є конкретною індивідуальною обставиною цієї справи.
Щодо співмірності застосованих заходів забезпечення позову Позивач зазначає, що центральний аргумент апеляційної скарги про «подвійне забезпечення позовних вимог» є прямим викривленням змісту як оскаржуваної ухвали, так і правової позиції Верховного Суду. Формулювання резолютивної частини оскаржуваної ухвали «у межах суми стягнення у розмірі 1 142 246,49 грн» вжите один раз і стосується сумарного обсягу арешту - як на кошти, так і на майно разом узятих. Мотивувальна частина ухвали містить прямі роз`яснення суду першої інстанції про те, що арешт майна Відповідача застосовується не у повній сумі позову додатково до арешту коштів, а виключно у межах різниці між ціною позову та наявними арештованими грошовими коштами. Верховний Суд у справі № 905/448/22 не заборонив одночасне накладення арешту на майно та кошти, а навпаки визнав таке одночасне застосування правомірним за умови, що загальний обсяг забезпечення не перевищує ціни позову. Суд першої інстанції точно й буквально дотримався цієї правової позиції.
Позивач звертає особливу увагу апеляційного суду на те, що Апелянт свідомо замовчав факт наявності рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі № 201/4284/24 про демонтаж (знесення) тієї самої автостоянки як об`єкта самочинного будівництва. Суд у зазначеній справі встановив, що спірний об`єкт відповідає ознакам самочинного будівництва у розумінні ст. 376 ЦК України, заочне рішення, на підставі якого було первісно зареєстровано право власності, скасовано, об`єкт не введений в експлуатацію, адреса не присвоювалася, земельна ділянка для будівництва не відводилася. У разі набрання законної сили цим рішенням автостоянка підлягатиме фактичному демонтажу, після чого арешт нерухомого майна стане юридично і фактично беззмістовним. Обмеження заходу забезпечення позову виключно арештом нерухомого майна автостоянки фактично залишить Дніпровську міську територіальну громаду без будь-якого забезпечення виконання майбутнього судового рішення. Довідка ФДМУ від 17.07.2026 про оціночну вартість автостоянки не могла бути врахована судом першої інстанції, оскільки сформована на три дні пізніше винесення оскаржуваної ухвали, а оціночна вартість не відображає реальної ліквідаційної вартості, за якою майно може бути реалізоване у процедурі примусового виконання.
Щодо тверджень Апелянта про обмеження господарської діяльності ФОП, Позивач зазначає, що ці твердження є суто гіпотетичними та не підтверджуються жодним доказом. Оскаржувана ухвала передбачає арешт грошових коштів виключно у межах суми стягнення 1 142 246,49 грн, а не всіх рахунків Відповідача в повному обсязі. Кошти, що надходять понад цю суму, залишаються у вільному розпорядженні. Автостоянка продовжує фактично експлуатуватися та генерувати доходи. Апелянт не надав жодних конкретних розрахунків, договорів з контрагентами, штатних розписів чи відомостей про поточні податкові зобов`язання на підтвердження своїх тверджень. Позивач також посилається на сталу практику Центрального апеляційного господарського суду, зокрема постанови від 24.02.2026 у справі № 904/4129/25 та від 07.05.2025 у справі № 904/620/25, які підтверджують правомірність одночасного арешту на нерухоме майно та грошові кошти у межах суми позову. Замовчування Апелянтом факту існування судового рішення про знесення автостоянки свідчить про недобросовісну процесуальну поведінку, спрямовану на введення апеляційного суду в оману, що суперечить принципам добросовісності та неприпустимості зловживання процесуальними правами відповідно до ст. ст. 42, 43 ГПК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2026р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чередко А.Є., Мороз В.Ф..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2026р. відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 07.09.2026р.. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/4118/26.
Сторони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Сторін.
Під час підготовки до розгляду апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2025р. справу №915/927/25 за касаційною скаргою ТОВ "АЛЬЯНС" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2025р. і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025р. передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків та/або конкретизації (уточнення) висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 13, 136,137 ГПК України, викладених в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2024р. у справі №915/538/24, які (висновки) були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про забезпечення позову в справі №915/927/25, а саме від таких висновків:1) у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. пункт 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22); 2) за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення коштів доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була би достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (див. пункт 31 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22); 3) за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських установах, для задоволення вимог про стягнення коштів, то доцільно накласти арешт на грошові кошти і майно відповідача саме у межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів (див. пункт 37 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2024р. у справі № 915/538/24).
Необхідність відступу мотивовано тим, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Таким чином, на думку колегії суддів, ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не спрямовано таке звернення на зловживання учасником справи своїми правами. З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відступу від висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, шляхом відступу та/чи його конкретизації та/чи уточнення, в аспекті того, чи повинен позивач/заявник доводити суду наявність ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду та чи повинен позивач доводити суду обґрунтовану необхідність щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, зокрема, чи повинен позивач/заявник подати докази на підтвердження наявності як ризику так/чи фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування вказаного вище заходу забезпечення позову (див. пункт 7.20 ухвали від 25.11.2025 у справі № 915/927/25). Водночас, аргументуючи наявність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду щодо доцільності накладення арешту на грошові кошти і майно відповідача саме у межах суми, яка була би достатньою для стягнення коштів у випадку недостатності арештованих грошових коштів, викладеного в постановах від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 (пункт 31) і від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 (пункт 37), колегія суддів, акцентуючи увагу на тому, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача без чіткого встановлення (визначення) у виконавчому документі (який підлягає примусовому виконанню у спосіб та в порядку, які визначені у ньому), сум накладення стосовно кожного з них, може призвести до подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону (частині 4 статті 137 ГПК України) стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогам, у підсумку в ухвалі від 25.11.2025 пропонує конкретизувати або уточнити зазначений правовий висновок таким чином, що за умови неможливості встановлення достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських установах, для задоволення вимог про стягнення коштів в межах суми позову, доцільно накладати заборону на вчинення певної діі (як-от, на відчуження майна), а доведення вартості такого майна якого покладається на позивача/заявника відповідно до вимог статей 13, 136, 137 ГПК України (див. пункт 7.26 ухвали від 25.11.2025р. у справі № 915/927/25). Відтак, колегія суддів у зазначеній ухвалі фактично пропонує замість такого виду забезпечення позову, як арешт належного відповідачу майна, що передбачений пунктом 1 частини 1 статті 137 ГПК України, застосовувати інший захід забезпечення позову - заборону відповідачу вчиняти певні дії, визначену пунктом 2 частини 1 статті 137 цього Кодексу. Отже, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду обґрунтувала відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права.
Ухвалою Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025р. прийняв до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 915/927/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2025р. і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025р..
У справі №915/927/25, як і в цій справі №904/4118/26, правовідносини є подібними та стосуються вжиття заходів забезпечення позову про стягнення грошових коштів шляхом накладення арешту на належні відповідачу кошти та майно в межах ціни позову.
Приписи ст. 228 ГПК України встановлюють право суду зупинити провадження у справі. Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
На переконання колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду, сформований висновок об`єднаної палати Верховного Суду щодо вжиття заходів забезпечення позову про стягнення грошових коштів, шляхом накладення арешту на належні Відповідачеві кошти та майно, в межах ціни позову, має бути враховано судом при застосуванні норм права у подібних правовідносинах з метою дотримання принципу правової визначеності та єдності судової практики.
Згідно із п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 7 ч.1 ст. 228 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.
З огляду на викладене вище, а також предмет та підстави апеляційного оскарження, доводи учасників цієї справи, підстави передачі на розгляд Об`єднаної палати справи № 915/927/25, колегія суддів вважає за необхідне зупинити апеляційне провадження у справі № 904/4118/26 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою справи № 915/927/25.
У судовому засіданні 07.09.2026р. була оголошена вступна та резолютивна частини ухвали Центрального апеляційного господарського суду.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 42, п. 7 ч. 1 ст. 228 п. 11 ч. 1 ст. 229, ст. 234, ст. 281 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
Зупинити провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2026р. у справі №904/4118/26 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №915/927/25 у подібних правовідносинах.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.
Повний текст ухвали складено 08.09.2026р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз