УХВАЛА
03 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/2656/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників сторін:
позивача: Савко Н.В., Іванів Н.О. (в режимі відеоконференції),
відповідача: Бойко В.В. (в режимі відеоконференції),
третьої особи: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026
та рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2026
у справі № 914/2656/25
за первісним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Абсолют Фінанс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького"
про виселення з нежитлового приміщення
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Абсолют Фінанс"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
про визнання продовженим договору оренди нерухомого державного майна,
В С Т А Н О В И В:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Абсолют Фінанс» про виселення з нежитлового приміщення площею 4,0 кв.м, що розташоване на першому поверсі будівлі під літ.«Б-3» новий аеровокзал Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», за адресою: місто Львів, вулиця Любінська, будинок 168.
В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Абсолют Фінанс» звернулось із зустрічним позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання продовженим договору оренди нерухомого державного майна № 145 від 11.09.2015, що укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Абсолют Фінанс» до дати, що настає через шість місяців після дати відновлення роботи Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького».
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2026 (суддя Сухович Ю.О.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючий, Желік М.Б., Галушка Н.А.), у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю. Визнано продовженим договір оренди нерухомого державного майна №145 від 11.09.2015, що укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, (орендодавець)) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абсолют Фінанс» (орендар) до дати, що настає через шість місяців після дати відновлення роботи Міжнародного аеропорту «Львів» імені Данила Галицького.
Судами обох інстанцій встановлено, що 11.09.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) (орендодавцем) та ТОВ «Фінансова компанія Абсолют Фінанс» (орендар) укладено договір оренди нерухомого державного майна №145.
Згідно з п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно частину нежитлового приміщення загальною площею 4,0 кв.м, що розташоване на першому поверсі будівлі під літерою «Б» новий аеровокзал Державного підприємства «Міжнародний аеропорт Львів» імені Данила Галицького», за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 168 (реєстровий номер 33073442.1БИКУГЧ487, що перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт Львів» імені Данила Галицького» (далі - балансоутримувач).
Відповідно до п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення фінансової установи (пункт обміну валют).
Згідно з п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 11.09.2015 по 10.09.2016 включно.
Відповідно до п. 10.4 договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, до закінчення терміну дії договору оренди, щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору.
Згідно з п. 10.7 договору його чинність припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; дострокового за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря юридичної особи.
Відповідно до п. 10.9. договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. У разі якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Між сторонами було підписано договори про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна від 11.09.2015 № 145, а саме 07.11.2016 сторони погодили, що договір діє з 11.09.2016 по 10.09.2017 включно; 22.09.2017 сторони погодили, що договір діє з 11.09.2017 по 10.09.2018 включно; 18.10.2018 - сторони погодили, що договір діє з 11.09.2018 по 10.09.2019 включно; на виконання умов мирової угоди затвердженої Господарським судом Львівської області у справі № 914/2520/19 договором про внесення змін від 12.03.2020 сторони погодили, що договір діє з 11.09.2019 по 10.09.2020 включно.
Після спливу вищенаведеного строку договору, Регіональним відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях неодноразово оголошувалися аукціони з продовження договору оренди державного нерухомого майна, а саме: частини нежитлового приміщення площею 4,0 кв.м, що розташоване на першому поверсі будівлі під літ. «Б-3» новий аеровокзал Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» за адресою: місто Львів, вулиця Любінська будинок 168, що перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт Львів» імені Данила Галицького».
04.04.2025 було опубліковано оголошення про проведення чергового аукціону з продовження договору оренди державного нерухомого майна, а саме: частини нежитлового приміщення площею 4,0 кв.м, що розташоване на першому поверсі будівлі під літ. «Б-3» новий аеровокзал ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького за адресою: м. Львів, вул. Любінська,168 (https://prozorro.sale/auction/LLP001-UA-20250403-59013/). Згідно з цим оголошенням аукціон проводився із переважним правом чинного орендаря ТОВ «ФК «Абсолют Фінанс» на продовження договору оренди.
Проте ці аукціони визнавалися такими, що не відбулися у зв`язку з тим, що переможці відмовлялися від укладення договору оренди.
Останній аукціон на продовження договору оренди вказаного приміщення проводився 16.04.2025 та також був визнаний таким, що не відбувся у зв`язку із тим, що переможця було дискваліфіковано.
Позивач вважаючи, що строк дії договору оренди закінчився 16.04.2025, з метою досудового врегулювання спору, 12.06.2025 скерував на адресу ТОВ «Фінансова компанія «Абсолют Фінанс» претензію № 946-11-25. Відповіді на претензію позивач не отримав.
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», як балансоутримувач, листом від 23.05.2025 № 594/01.01.-16 звернувся до відповідача з вимогою виконати взяті на себе зобов`язання за договором оренди №145 від 11.09.2015 (зі змінами) щодо повернення з оренди державного нерухомого майна частини нежитлового приміщення площею 4,00 м2, яке розташоване на 1 поверсі будівлі під літерою «Б-3», новий аеровокзал Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького».
Листом від 06.06.2025 вих.№05-06.06.2025 відповідач надав відповідь на вищевказаний лист балансоутримувача зазначивши, що ТОВ «Фінансова компанія «Абсолют Фінанс» користується нерухомим приміщенням на законних підставах, оскільки аукціон не відбувся, договір з переможцем не укладений.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що аукціон на продовження договору оренди вказаного приміщення відбувся 16.04.2025, однак був визнаний таким, що не відбувся, а за його результатами договір оренди нерухомого державного майна з новим орендарем укладений не був. За таких обставин чинний договір оренди № 145 від 11.09.2015, орендарем за яким є ТОВ «Фінансова компанія «Абсолют Фінанс», вважається продовженим та є чинним на даний час. Строк дії договору оренди нерухомого державного майна № 145 від 11.09.2015 закінчився до відновлення роботи аеропорту, в приміщенні якого розташований об`єкт оренди Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького». Відтак такий договір вважається продовженим без прийняття орендодавцем окремого рішення, до дати, що настає через шість місяців після відновлення роботи Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького». Задовольняючи зустрічні позовні вимоги суди виснували, що наслідком визнання аукціону таким, що не відбувся, є обов`язок орендодавця оголосити новий аукціон на продовження договору оренди на тих самих умовах, що й попередній, зокрема із збереженням переважного права чинного орендаря. Отже, місцевий суд за наведених обставин та враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 зазначив, що ТОВ «Фінансова компанія «Абсолют Фінанс» не втратило свого переважного права, а будь-який наступний аукціон мав проводитися з його урахуванням. Відтак, вимога зустрічного позову про визнання продовженим договору оренди № 145 від 11.09.2015, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) та ТОВ «Фінансова компанія «Абсолют Фінанс», є належним та ефективним способом захисту порушеного права.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного - відмовити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди безпідставно дійшли висновків про продовження договору оренди №145 від 11.09.2015, оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Абсолют Фінанс» не реалізувало своє переважне право на продовження договору оренди, бо під час аукціону не надало згоди на сплату орендної плати в розмірі найвищої цінової пропозиції, а тому втратило таке право відповідно до вимог Порядку передачі в оренду державного та комунального майна. Крім того, скаржник вважає, що відсутність укладеного за результатами аукціону договору оренди не зумовлює автоматичного продовження попереднього договору, а висновки суду щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 є помилковими, оскільки строк дії спірного договору закінчився ще 10.09.2020 та у встановленому законом порядку не був продовжений.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами неправильно застосовано положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.04.2024 у справі № 916/2555/23.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.09.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 03.08.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" 23.07.2026 надійшли додаткові пояснення у справі, у яких представник зазначає, що повністю підтримує касаційну скаргу позивача.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача 27.07.2026 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить касаційне провадження у справі закрити посилаючись на неподібність правовідносин у справах № 914/2656/25 та № 916/2555/23.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
За обставинами справи № 916/2555/23 позивач просив суд визнати два договори оренди нерухомого майна, що належить до державної власності продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, тобто на 15 років. При цьому, позивач посилався на той факт, що вказані договори були укладені під час дії Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» (що втратив чинність 31.01.2020), а тому до процедури їх продовження слід застосовувати саме цей закон, й пролонгація договорів повинна відбуватися без проведення аукціону згідно з нормами ст. 764 ЦК України, яка визначає правові наслідки продовження володіння та/або користування майном після закінчення строку договору найму за відсутності заперечень наймодавця.
Верховний Суд у справі № № 916/2555/23 зробив правовий висновок, що: «З урахуванням вищевикладеного вбачається, що переважне право - це право (правомочність), яка забезпечує першочерговість перед іншими (третіми) особами на вчинення певної юридичної дії. Норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно також не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору у випадку, коли орендар це право не реалізовує у встановленому законом порядку або воно ним реалізується пасивно. Тобто переважне право не є абсолютним, оскільки може втрачатися чинним орендарем у випадку нездійснення ним відповідних дій, передбачених чинним законодавством».
Водночас у цій справі підставою продовження дії договору оренди нерухомого державного майна №145 від 11.09.2015 відповідач зазначав абз. 3, 4 п. 5 Постанови КМУ № 643 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», відповідно до яких договори оренди державного та комунального майна, розташованого в аеропортах та на аеродромах, строк дії яких завершується до відновлення роботи аеропортів та аеродромів, вважаються продовженими до дати, що настає через шість місяців після дати відновлення роботи аеропортів та аеродромів. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та прийняття окремого рішення орендодавця не потребується.
За обставинами справи № 916/2555/23 об`єктом оренди була будівля складу № 3 на території 1-го вантажного району Ренійського морського торгового порту, тобто не майно, що розташоване в аеропортах та на аеродромах і підставою продовження договору оренди цього майна позивач зазначав те, що в цього є переважне право оренди такого майна, за обставин, коли переможцем електронного аукціону з продовження цього договору оренди стала інша особа, яка в подальшому відмовилася від укладення договору оренди.
Отже, суди обох інстанцій правомірно не застосували при вирішенні цієї справи правові висновки Верховного Суду, що висловлені у постанові від 09.04.2024 у справі № 916/2555/23, так як обставини справ не є подібними.
Колегія суддів зауважує, що підстави касаційного оскарження повинні бути логічними (тобто доводи скаржника мають бути безпосередньо спрямовані на спростування саме тих висновків, які суди попередніх інстанцій поклали в основу своїх рішень. Недостатньо просто посилатися на правові норми - необхідно продемонструвати, як неправильне їх застосування чи порушення призвело до помилкового висновку у конкретній справі) та релевантними (при посиланні на правові позиції Верховного Суду, скаржник зобов`язаний довести подібність правовідносин та фактичних обставин у справі, що оскаржується) до висновків судів, яка оскаржуються.
Саме по собі цитування правових висновків Верховного Суду, без доведення подібності обставин справи та обґрунтування того, як саме ці висновки мали б вплинути на прийняття судами іншого рішення у даній справі, не є належним виконанням вимог процесуального закону щодо обґрунтування касаційної скарги.
Оскільки судова колегія встановила неподібність ключових обставин, посилання скаржника на такі висновки втрачають свою релевантність, а його аргументи, відповідно, - логічний зв`язок із фактичними підставами та висновками судів в оскаржених рішеннях.
Звідси посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України на відповідну постанову Верховного Суду є необґрунтованими, а тому колегією суддів суду касаційної інстанції відхиляються.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.
Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").
Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів ст. 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296 ГПК України, Суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційне провадження за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 та рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2026 у справі № 914/2656/25 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.