Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2026 року Справа № 520/20637/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Садової М.І.,
за участю секретаря судових засідань Гурець Ю.Д. ,
представника позивача Божко А. В.,
представників відповідача Андрійчук Г. І., Асанової А. В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в місті Харкові в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Харківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
у с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів №UA807000/2026/000154/2 від 05 червня 2026 року; - вирішити питання розподілу судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03 грудня 2025 року між Shijiazhuang Blat Industrial & Trading Co., Ltd., компанією, зареєстрованою в Китайській Народній Республіці та позивачем укладений контракт купівлі-продажу №01 (надалі - контракт). Відповідно до контракту сторони узгодили основні умови своєї співпраці, передбачивши, що ціна та кількість товару можуть змінюватися ними у відповідному рахунку-фактурі. 08 грудня 2025 року сторони уклали додаткову угоду б/н до контракту, якою, зокрема погодили пункт 5.3 Контракту викласти в новій редакції, відповідно до якої сторони домовилися, що оплата за продукцію за контрактом проводиться на умовах 75% передоплати, інші 25% повинні бути виплачені в термін 45 днів після отримання копії коносамента згідно з рахунком-фактурою (див. аркуш 16 цієї Позовної заяви). 03 лютого 2026 року уклали Додаткову угоду №2 до контракту, якою, зокрема погодили пункт 2.2 Контракту викласти в новій редакції, відповідно до якої сторони домовилися, що вартість Контракту становить 85000,00 доларів США. 04 червня 2026 року позивач подав до Харківської митниці митну декларацію ІМ40ДЕ №26UA807200008084U2 (надалі «Митна декларація 008084»), у графах 31 якої позивачем був зазначений товар, придбаний за контрактом та інвойсом. У той же час, позивач здійснив перевезення товару з території Китайської Народної Республіки до місця ввезення на митну територію України та поніс пов`язані з ним витрати. Розмір таких додаткових витрат склав 199 348,20 грн. 05 червня 2026 року відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2026/000154/2, яким застосував другорядний (резервний) метод для визначення митної вартості товарів №№2, 3, 5, 6, 8-12, 14-17 та 19-21 за Митною декларацією 008084 (див. аркуші 54-57 цієї Позовної заяви). Зазначає, що відповідно до рішення відповідач скоригував лише митну вартість частини товару позивача (товарів №№2, 3, 5, 6, 8-12, 14-17 та 19-21) за митною декларацією 008084 та фактично визнав митну вартість іншої частини товару позивача (товарів №№1, 4, 7, 13, 18 та 22) за цією ж митною декларацією 008084, визначену позивачем. 05 червня 2026 року відповідач у зв`язку з прийняттям рішення прийняв Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2026/000229, якою відмовив позивачу в митному оформленні (випуску) товару за митною декларацією 008084. На думку позивача, рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню. Просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 139 КАС України просить вирішити питання розподілу судових витрат.
Харківською митницею подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства. Наведені обставини свідчать про правомірність оспорюваного рішення та необґрунтованість позовних вимог. Витрати на професійну правничу допомогу є неспіввісними із заявленими позовними вимогами. Просить у позові відмовити.
Ухвалою суду від 20.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просить такі задовольнити.
У судовому засіданні представники сторони відповідача заперечила проти позову та просять у такому відмовити з підстав викладених у заяві по суті.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, 03 грудня 2025 року між Shijiazhuang Blat Industrial & Trading Co., Ltd. (компанія, зареєстрована в Китайській Народній Республіці та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладено Контракт купівлі-продажу № 01 (надалі - контракт).
Відповідно до пунктів 2.1, 3.1, 3.2, 4.4 та 5.3 контракту сторони погодили, що ціни на продукцію, зазначені в рахунку-фактурі, є невід`ємною частиною Контракту, твердими та незмінними до закінчення строку його дії. Поставка здійснюється протягом 180 днів з дня попередньої оплати. Умови поставки - FOB м. Тяньцзінь (порт Сінганг), Китайська Народна Республіка (Incoterms 2010). Продукція виробляється на заводах і потужностях Продавця.
08 грудня 2025 року сторони уклали додаткову угоду б/н до контракту, якою змінили пункт 5.3: оплата проводиться на умовах 75 % передоплати, решта 25 % - протягом 45 днів після отримання копії коносамента.
03 лютого 2026 року сторони уклали додаткову угоду № 2, якою виклали пункт 2.2 контракту в новій редакції та встановили загальну вартість контракту в розмірі 85000,00 доларів США.
Позивач здійснив 100 % оплату вартості товару за Інвойсом (рахунок-фактуру) № ОС251208 на загальну суму 80002,32 доларів США, що підтверджується: платіжна інструкція в іноземній валюті № 28 від 19 грудня 2025 року на суму 26827,00 дол. США; платіжна інструкція № 30 від 09 січня 2026 року на суму 16500,00 дол. США; платіжна інструкція № 31 від 27 лютого 2026 року на суму 27400,00 дол. США; платіжна інструкція № 32 від 11 березня 2026 року на суму 9275,32 дол. США.
04 червня 2026 року позивач подав до митного поста «Барабашово» Харківської митниці додаткову митну декларацію ІМ40ДЕ № 26UA807200008084U2. У графах 20, 22 та 42 МД загальна вартість товару зазначена в розмірі 80002,32 дол. США, умови поставки - FOB м. Тяньцзінь (порт Сінганг). Додаткові витрати на перевезення товару з території КНР до місця ввезення на митну територію України (порт м. Одеса) склали 199 348,20 грн. Митна вартість товару в гривневому еквіваленті станом на 04 червня 2026 року становила 3 747 403,09 грн (80 002,32 дол. США Ч 44,3494 + 199 348,20 грн).
Разом із митною декларацію позивач надав відповідачу: контракт № 01 від 03.12.2025 з додатковими угодами; Інвойс № ОС251208; платіжні інструкції №№ 28, 30, 31, 32; договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення у контейнерах експортно-імпортних та транзитних вантажів № 0301-Т/19 від 15.02.2019 , укладений між ТОВ «Глобал Оушен Лінк» (експедитор) та позивачем; заявка № 01 від 11.02.2026 до договору про надання транспортно-експедиторських послуг; коносамент № UTRUST26021448 від 26.02.2026; міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 2445 від 01.06.2026; довідка про транспортні витрати № 16843 від 28.05.2026, видана експедитором; пакувальний лист продавця б/н від 06.02.2026; сертифікат про походження товару № 26C1300C0795/00018 від 27.04.2026; специфікація № 01 від 08.12.2025; прайс-лист продавця № ОС251208 від 08.12.2025.
05 червня 2026 року відповідач через спеціалізовану систему обміну електронними повідомленнями направив позивачу запит щодо надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів за МД 008084. У запиті витребувано: рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг; виписки з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір; каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прайс-листи) виробника; копія митної декларації країни відправлення з перекладом; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів; транспортно-експедиційні рахунки, заявки, договори тощо.
Того ж дня позивач надав відповідачу лист № 0506/26-01, у якому повідомив про відсутність рахунків за комісійні/посередницькі послуги, ліцензійних чи авторських договорів, оскільки такі не укладалися і інші особи, крім експедитора, не залучалися; підтвердив, що разом із МД уже подано всі банківські платіжні документи, які підтверджують 100 % оплату товару; зазначив, що інших бухгалтерських документів немає, оскільки товар перебував у зоні митного контролю і не був узятий на бухгалтерський облік; пояснив, що має лише специфікацію та прайс-лист, які вже подані, а інші каталоги/прейскуранти відсутні; повідомив про відсутність експортної митної декларації КНР та висновків експертних організацій; додатково подав рахунок експедитора № 87572 від 28.05.2026, платіжну інструкцію № 2.686351969.1 від 29.05.2026 на суму 199 348,20 грн та акт надання послуг № 87572 від 01.06.2026.
05 червня 2026 року відповідач прийняв рішення № UA807000/2026/000154/2 про коригування митної вартості товарів №№ 2, 3, 5, 6, 8- 12, 14- 17 та 19- 21 за МД 008084 із застосуванням резервного (другорядного) методу визначення митної вартості. При цьому митну вартість товарів №№ 1, 4, 7, 13, 18 та 22 за тією ж МД відповідач визнав без змін.
Того ж дня відповідач видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № UA807200/2026/000229.
Позивач, не погоджуючись із рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 Митного кодексу України).
Відповідно до статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України визначено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 Митного кодексу України (частина третя статті 54 Митного кодексу України).
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України).
Підстави для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачені частиною другою статті 58 Митного кодексу України.
Так, відповідно до вищевказаної норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.
Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
За правилами статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (частина 1 статті 64); митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (частина 2 статті 64).
Виходячи з викладеного, Митний кодекс України вказує на те, що у випадку застосування резервного методу митна вартість обов`язково повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Суд установив, що позивач при поданні МД № 26UA807200008084U2 надав відповідачу повний пакет документів, передбачений частиною другою статті 53 МК України: зовнішньоекономічний договір з додатковими угодами; рахунок-фактуру (Інвойс № ОС251208); банківські платіжні документи, які підтверджують 100 % оплату товару (платіжні інструкції №№ 28, 30, 31, 32); транспортні (перевізні) документи та документи, що містять відомості про вартість перевезення (договір, заявка, коносамент, довідка про транспортні витрати, рахунок експедитора, акт надання послуг, платіжна інструкція на оплату транспортних витрат).
Суд зазначає, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є: зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05 березня 2019 року по справі № 815/5791/17.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У зв`язку з вказаним, саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 7 травня 2020 року у справі № 1.380.2019.001625.
Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх передбачених статтею 53 МК документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації про митну вартість товару.
Суд вказує, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України.
Водночас, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з`ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.
Разом з тим, витребувати необхідно тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 815/5274/16, від 05.07.2022 у справі № 804/150/16.
В той же час, саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 по справі 809/1469/16, від 04.06.2020 у справі №1.380.2019.001823, від 01.04.2021 у справі № 260/695/19.
При дослідженні наданих матеріалів судом встановлено, що декларантом були надані митному органу додаткові документи та інформація для підтвердження заявленої митної вартості товарів, що декларуються для скасування рішення про коригування заявленої митної вартості товарів.
Попри те, відповідач рішенням визначив митну вартості товарів за резервним методом, без доведення неможливості визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.
Щодо здійснення відповідачем порівняння з рівнем митної вартості ідентичних/подібних товарів за даними ЄАІС.
Так, згідно з ч.1, 2, 3 ст.57 МК України, зазначено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); г) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, с перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У відповідності до ст.60 МК України передбачений метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.
У відповідності до ст.64 МК України передбачений резервний метод.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію
Однак, митний орган спочатку вказує на метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів «... Аналіз цінової бази ЄАІС Держмитслужби вказує, що різень митної вартості аналогічних товарів за фактами митних оформлень митницями України був вищим, ніж заявлений...», а далі здійснює корегувальний розрахунок за резервним методом «...Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом…».
Тому, на думку суду, застосування митним органом резервного методу у рішенні про коригування заявленої митної вартості товарів не відповідає положенню ст.38, 39, 64 МК України.
Таким чином, митним органом ухвалено рішення про коригування заявленої митної вартості товарів та митний орган повинен був застосувати для підрахунку ціни товару метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, а не резервний метод.
Щодо відсутність «загального» прайс-листа виробника.
Верховний Суд неодноразово вказував, що обґрунтовані сумніви є імперативною умовою для витребування додаткових документів та коригування митної вартості (постанова від 07.05.2020 у справі № 380/2019/001625, постанова від 17.01.2022 у справі № 520/2000/19). Сама по собі різниця в рівні митної вартості з попередніми оформленнями або спрацювання ризиків АСАУР без інших законних підстав не є достатньою для коригування (постанова Верховного Суду від 12.03.2021 у справі № 826/16699/16, постанова від 25.02.2021 у справі № 810/3295/17).
Виявлені відповідачем розбіжності (відсутність окремих коносаментів, зазначених у транзитній декларації Т1, відсутність умов поставки в інвойсі, характер прайс-листа, розбіжності в транспорті в страховому сертифікаті) є такими, що не впливають на числові значення складових митної вартості.
Верховний Суд у постановах від 10.05.2023 (справа № 815/1780/17), 23.10.2020 (справа № 810/690/17) вказав, що прайс-лист є документом довільної форми і сумніви щодо нього не можуть бути підставою для коригування.
Наданий позивачем прайс-лист № ОС251208 охоплює товари, зазначені в Інвойсі, а відтак такі доводи відповідача суд оцінює критично.
Щодо відсутність експортної митної декларації країни відправлення, суд прийшов наступного.
Згідно з ч.3 ст.57 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 7) копію митної декларації країни відправлення.
Отже, копія митної декларації країни відправлення є лише додатковим документом, який декларант подає за наявності для підтвердження митної вартості та коли дані з такої декларації необхідні для перевірки чи підтвердження відомостей.
Щодо відсутність рахунків за комісійні/посередницькі послуги та ліцензійних/авторських договорів.
У постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 викладено правову позицію про те, що витрати на перевезення можуть підтверджуватися будь-якими доказами, а довідка про транспортні витрати є допустимим доказом; крім того, рахунок містить деталізацію послуг, у тому числі експедиторських витрат за межами митної території України, що спростовує доводи митниці про їх відсутність.
Позивач надав повний комплект документів, які підтверджують витрати на організацію перевезення в розмірі 199348,20 грн. У графі 44 МД 008084 перед кодом документа « 4301» проставлено символ «т», що відповідно до Порядку заповнення митних декларацій (наказ Мінфіну № 651) означає, що документ уже надавався в попередніх оформленнях.
З огляду на викладене, аргумент відповідача про можливі додаткові витрати на зберігання/перевантаження контейнера не підтверджений жодним документом, який би свідчив про виникнення таких витрат у позивача.
Щодо відсутність посилання на вантажоодержувача в пакувальному листі, то суд бере до уваги доводи позивача про те, що у такому документі є посилання на номер Інвойсу ОС251208, який, у свою чергу, містить відомості про контракт і вантажоодержувача.
Суд повторно вказує, що відповідач має право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Таким чином, наявність у відповідача обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, який вплив цих розбіжностей на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
Обов`язок доведення обґрунтованості сумніву щодо митної вартості митним органом визначено в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №809/278/17.
Суд вказує, що митний орган має право витребувати тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ч. 3 ст.53 МКУ.
Отже, ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за основним (першим) методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Документи, які подані для підтвердження заявленої митної вартості, містять усі данні, необхідні для визначення митної вартості за 1 методом, обраним декларантом.
Згідно позиції Верховного Суду, висловленою в постанові від 23.02.2021 р. у справі № 805/5039/16-а, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Враховуючи наведене вище, провівши аналіз поданих доказів, як окремо кожен так і в їх сукупності, суд прийшов переконання про те, що жодних розбіжностей, наявності ознак підробки або не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари не встановлено, адже усі дії щодо ціни підтверджено як самим контрактом, так і додатками до контракту, інвойсами, договорами. Дії сторін з цього питання були послідовним, жодних ознак які б свідчили про їх невідповідність між собою не установлено. Відповідачем не підтверджено належними доводами неправильність визначення митної вартості позивачем за основним методом та таке відповідачем не спростовано, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.
З огляду на викладене суд прийшов висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача про коригування митної вартості слід визнати протиправними, у зв`язку із чим таке підлягають скасуванню.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Суд установив, 08 грудня 2021 року між позивачем та адвокатом Божком Андрієм Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги №37/08122021.
Згідно з ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідач наводить аргументи про те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними із складністю справи, значно завищені.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано наступні копії документів: - договором про надання правової допомоги №37/08122021 від 08 грудня 2021 року, укладеним між адвокатом Божком Андрієм Володимировичем та позивачем; - рахунком №14/37/08122021 від 01 липня 2026 року, виставленим адвокатом Божком Андрієм Володимировичем на підставі договору; - платіжною інструкцією №1.736734569.1 від 01 липня 2026 року; - актом про надання адвокатських послуг №16 від 10 серпня 2026 року до договору.
Розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу складає 7000,00 гривень.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду, викладеному у постанові від 10.09.2020 (справа № №420/6027/19) положення чинного законодавства визначають можливість встановлення розміру вартості правничої допомоги адвоката у фіксованому розмірі із виключенням погодинної оплати, залежно від часу, витраченого адвокатом на здійснення представництва чи надання іншої правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 (справа №640/15803/19), від 01.09.2020 (справа №640/6209/19).
Згідно з правової позиції викладеної у постанові Великої Палата Верховного Суду 19.02.2020 (справа №755/9215/15-ц) при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.
Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що такий розмір витрат у даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Так, докази, надані позивачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, переконливо доводять, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи в суді першої інстанції, однак вони є неспірмірними із складністю справи, адже така розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на викладене вище, фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи, складність справи, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн, який обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку адвокат витратив під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів та заяв по суті, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.
Враховуючи вищевикладене суд прийшов висновку, що з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
У відповідності до ст. 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 4230,08 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
у х в а л и в :
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Харківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів від 05 червня 2026 року №UA807000/2026/000154/2.
Стягнути з Харківської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4230,08 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Харківської митниці як територіального органу (відокремлений підрозділ) Державної митної служби України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач Харківська митниця, місцезнаходження - місто Харків, вул. Миколаївська, буд. № 16-Б, код ЄДРПОУ44017626.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 07.09.2026.
Суддя М. І. Садова