УХВАЛА
08 вересня 2026 року
м. Київ
справа №380/19873/25
адміністративне провадження № К/990/39154/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., перевіривши касаційну скаргу Шашликова Дениса Геннадійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у справі №380/19873/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) в частині направлення 12 вересня 2025 року на медичний огляд ВЛК ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) «Про призов військовозобов`язаних і резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 12 вересня 2025 року №2610 щодо мобілізації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12 вересня 2025 року №268 в частині зарахування ОСОБА_1 , до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- стягнути з відповідачів судові витрати на користь ОСОБА_1 що складаються із судового збору, солідарно.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року позов задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №380/19873/25 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , заявлених до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12 вересня 2025 року №268 щодо зарахування ОСОБА_1 до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити рядового ОСОБА_1 зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 - скасовано, та у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.
В решті рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням суду апеляційної інстанціЇ, представинк позивача звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції є підпункт «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника.
Скаржник зазначає п`ять питань, які, на його думку, мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Серед них питання щодо наслідків надання відстрочки до призову, правової природи наказу про зарахування до списків особового складу після скасування наказу про призов, розмежування вимог про виключення зі списків та звільнення з військової служби, наслідків невнесення відомостей про відстрочку до Реєстру, а також поновлення строку на апеляційне оскарження.
Передусім скаржник формулює їх як питання про те, які правові наслідки мають конкретні обставини цієї справи, а саме: подання заяви про відстрочку, прийняття комісією позитивного рішення, подальший призов, скасування наказу про призов та існування похідного наказу про зарахування до військової частини.
Такий спосіб формулювання не свідчить про необхідність формування Верховним Судом нового загального правового висновку щодо застосування конкретної норми матеріального чи процесуального права, а фактично передбачає перевірку правильності застосування судами норм права до встановлених обставин саме цієї справи.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справ.
Будь-яке судове рішення, що стосується прав, свобод та інтересів особи, має для такої особи індивідуальне значення. Для подолання касаційного фільтра необхідно довести саме винятковість значення справи, а не лише наявність особистих несприятливих наслідків судового рішення.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Крім того, в якості підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що апеляційний суд застосував статті 121, 295, 298, 299 КАС України без урахування висновків Верховного Суду щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, а також положення статі 23 Закону №3543-ХІІ, статей 24 та 26 Закону №2232-ХІІ та приписи Порядку №560 без врахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 14 травня 2026 року у справі №620/183/23.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Разом з тим, скаржник не зазначає в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) та наведене скаржником обґрунтування не свідчить про те, що апеляційний суд застосував зазначені норми у правовідносинах, тотожних або подібних до тих, у яких сформульовані наведені скаржником висновки Верховного Суду, без урахування таких висновків.
Навпаки, як убачається з постанови апеляційного суду, колегія суддів безпосередньо послалася на правову позицію Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі №620/183/23 та виходила з розмежування права на відстрочку і права на звільнення з військової служби.
Незгода скаржника із тим, що цей висновок, на його думку, мав бути застосований інакше з огляду на відмінності фактичних обставин, не свідчить про застосування норми права без урахування висновку Верховного Суду.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник формально зазначає, що касаційну скаргу подано, зокрема, на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом з тим належного обґрунтування цієї підстави касаційна скарга не містить.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без конкретизації норм права і позиції скаржника щодо того, як такі норми мають бути застосовані, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України касаційне оскарження допускається, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Натомість у касаційній скарзі скаржник не визначає конкретної норми права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, а зазначає лише про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування «зазначених норм у точній сукупності встановлених обставин», перелічуючи фактичні обставини справи.
Отже, скаржник фактично ототожнює відсутність висновку Верховного Суду щодо конкретної сукупності фактичних обставин із відсутністю висновку щодо застосування норми права.
Саме по собі те, що Верховний Суд не розглядав раніше тотожної фактичної комбінації, не означає відсутності висновку щодо застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах.
Більше того, щодо ключового питання, порушеного скаржником, розмежування правового статусу особи, яка реалізувала право на відстрочку, та особи, яка після призову набула статусу військовослужбовця, Верховний Суд уже сформулював відповідний правовий підхід, на який безпосередньо послався суд апеляційної інстанції.
Таким чином підстави визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження у справі відсутні.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України скаржник зазначає, що апеляційний суд не дослідив зміст уточнених позовних вимог, не встановив правову підставу наказу №268, не надав належної оцінки документам щодо відстрочки та не дослідив обставини поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Водночас Судом установлено, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з мотивами прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішень та переоцінкою доказів у справі.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Шашликова Дениса Геннадійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у справі №380/19873/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді Л. О. Єресько
А. Г. Загороднюк