ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6769/26 Справа № 208/15686/25 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Красвітної Т.П.,
секретар: Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 02 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, (суддя першої інстанції Похваліта С.М.),
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В. звернулась до суду з позовом до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача 245 000 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Кам`янського від 02 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я 150 000 грн.
Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь держави судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» - Барков С.Є. та подав апеляційну скаргу, вважає його необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушення норм матеріального права.
Мотивує скаргу тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права.
Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що встановлений позивачу діагноз «хронічний бронхіт» з кодом J41.0, на думку апелянта, не належав до професійних захворювань відповідно до Переліку професійних захворювань, чинного на момент проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, а тому відповідач не може нести відповідальність за наслідки такого захворювання.
Крім того, апелянт вказує, що при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції не врахував, що ступінь втрати професійної працездатності позивача встановлено за сукупністю, а у 2010 році з ним стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого він отримав травматичне ушкодження кисті і причиною інвалідності та стійкої втрати працездатності позивача є не лише професійні захворювання, а й наслідки зазначеного нещасного випадку.
Також зазначає про наявність у позивача інших захворювань, які не є професійними та можуть бути причиною скарг на стан здоров`я, у зв`язку з чим вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає характеру та обсягу заподіяних позивачу страждань.
Представник ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» - Барков С.Є., просив рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 02 квітня 2026 року скасувати повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вказано, що у зв`язку з хронічними професійними захворюваннями порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості повноцінно реалізовувати свої звички та бажання. Звичайні для здорової людини фізичні дії, такі як тривала ходьба, виконання побутових робіт, нахили, перенесення речей, супроводжуються для позивача болем, слабкістю та необхідністю робити перерви для відпочинку, він змушений постійно враховувати стан свого здоров`я при плануванні та виконанні повсякденних справ, обмежувати фізичні навантаження.
Внаслідок отримання хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища призвели до суттєвої зміни звичного укладу життя позивача та не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.
Представник ПрАТ «Шахтоуправління Покровське» Рабко Т.О. в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити у повному обсязі.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надала заяву про розгляд справи без їх участі у судовому засіданні.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно до трудової книжки ОСОБА_1 протягом тривалого часу, а саме з 01 серпня 2003 року по 09 лютого 2015 року та з 11 листопада 2015 року по 03 січня 2024 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» (з 05.08.2008р. ВАТ «Вугільна компанія «Шахта Красноармійська-Західна №1» змінено найменування на ВАТ «Шахтоуправління «Покровське», з 01.10.2008р. ВАТ «Шахтоуправління «Покровське» змінено найменування на «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна №1», з 07.09.2010р. ВАТ «Вугільна компанія «Шахта Красноармійська-Західна №1» змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське»; з 13.09.2018 року Публічним акціонерним товариством «Шахтоуправління «Покровське» змінено найменування на Приватне акціонерне товариство Шахтоуправління «Покровське») (далі відповідач).
03 січня 2024 року позивача звільнено з роботи. Вказані обставини про роботу позивача та його звільнення підтверджуються його трудовою книжкою та не заперечується відповідачем.
Відповідно до п. 7 акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 06 березня 2024 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці 07.03.2024 року, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: Хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії затухаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами.
Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.) (другий ст.) Хронічний бронхіт ІІ ст., в фазі затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.). захворювання професійні, встановлені вперше.
Згідно п. 17 вищевказаного акта, професійні захворювання виникли за таких обставин: У зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії, та генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування тощо), недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та незабезпеченістю засобами індивідуального захисту від шуму, виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (гідропилопридушення застосовувалось не на усіх ланках технологічного процесу), у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через неможливість застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливість механізації та автоматизації певних видів робіт, що б унеможливлювало або зводило до мінімуму важку ручну працю, ОСОБА_1 працював в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, вимушеної робочої пози та значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри.
Згідно п. 18 зазначеного акта, причинами виникнення професійного захворювання є: Пил переважно фіброгенної дії фактична величина 53,4-55,2 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м3. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) фактична величина 61,5-115,5 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу) фактична величина 49,5-62,5 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; Виробничий шум фактична величина 85,3-89 дБА, при нормативному значенні 80 дБА; Робоча поза перебування у вимушеній позі 33-74%, в позі «стоячи» 67% часу зміни, при нормативному значенні періодичне перебування в незручній або фіксованій позі до 25%, у вимушеній позі до 10%, у позі «стоячи» до 60% часу зміни. Нахили корпусу фактичне значення 30-125 разів, при нормативному значенні 50-100 разів.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 20 березня 2024 року серії 12 ААА № 150026 позивачу визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65% довічно.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 20 березня 2024 року серії 12 ААГ № 863396 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності довічно.
При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.
Отже, враховуючи викладене, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 150 000 гривень.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано довідки Медико-соціальної експертної комісії від 20 березня 2024 року, відповідно до яких позивачу визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65% довічно та ІІІ групу інвалідності.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Доводи апеляційної скарги про те, що встановлений позивачу діагноз «хронічний бронхіт» код J41.0 не є професійним захворюванням, та що встановлений позивачу ступінь втрати професійної працездатності та інвалідність обумовлені не лише професійним захворюванням, а й наслідками нещасного випадку, який стався з позивачем у 2010 році, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Зазначені доводи спростовуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, відповідно до якого хронічні професійні захворювання (отруєння) виникли за таких обставин: У зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії, та генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування тощо), недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та незабезпеченістю засобами індивідуального захисту від шуму, виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (гідропилопридушення застосовувалось не на усіх ланках технологічного процесу), у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через неможливість застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливість механізації та автоматизації певних видів робіт, що б унеможливлювало або зводило до мінімуму важку ручну працю, ОСОБА_1 працював в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, вимушеної робочої пози та значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри.
Зазначеним актом за формою П-4 захворювання «хронічний бронхіт» код J41.0 позивача віднесено до професійного та встановлено обставини і причини його виникнення саме через шкідливі умови праці. Відомостей про скасування зазначеного акта, визнання його недійсним або спростування встановленого ним причинного зв`язку між захворюванням позивача та впливом шкідливих виробничих факторів матеріали справи не містять.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 20 березня 2024 року серії 12 ААА № 150026 позивачу встановлено 65% втрати професійної працездатності за сукупністю. Таким чином, встановлений рівень втрати професійної працездатності є наслідком нещасного випадку на виробництві, який стався у 2010 році та професійних захворювань отриманих ним під час роботи у відповідача.
Посилання апелянта на наявність у позивача інших захворювань, які не мають професійного характеру, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки наявність таких захворювань не виключає заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання.
Позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, саме у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями за роки трудової діяльності у відповідача.
Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та втрачено 65% професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв`язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 65% працездатності, встановлення ІІІ групи інвалідності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 150 000 грн.
Ушкодження здоров`я, яких зазнав позивач під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, постійна необхідність в проходженні низки лікувальних заходів, втрата 65% професійної працездатності, встановлення йому третьої групи інвалідності призводять до фізичного болю та моральних страждань.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Водночас слід зазначити, що оскільки судом першої інстанції було визначено розмір моральної шкоди за сукупністю професійного захворювання та отриманої травми, а саме з розрахунку 65% втрати професійної працездатності, то слід вважати, що така моральна шкода стягнута з врахування сукупності моральних страждань від отриманого професійного захворювання та травми на підприємстві.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 02 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.П. Красвітна
Повний текст судового рішення складено 08 вересня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи