УХВАЛА
09 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 826/27344/15
адміністративне провадження № К/990/40098/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 826/27344/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Бориспільський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Київській області № 591 о/с від 6 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;
- поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції України в м. Києві 50 000 грн завданої моральної шкоди;
- зобов`язати Головне управління Національної поліції України в м. Києві виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 826/27344/15 зазначені судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва на підставі Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 21 лютого 2025 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 591 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах Міністерства внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.
Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 листопада 2015 року до 19 серпня 2025 року у розмірі 530 967,60 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 826/27344/15.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, на момент звернення до суду касаційної інстанції, скаржник повинен зазначити конкретний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, конкретну підставу касаційного оскарження судових рішень, визначену частиною четвертою статті 328 КАС України та навести відповідне обґрунтування зазначених підстав.
Дослідивши касаційну скаргу щодо її відповідності наведеним вище вимогам процесуального закону, Верховний Суд установив, що скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, однак належного обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження не навів.
Так, скаржник зазначає, що під час розгляду справи судами не було належним чином досліджено всі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, що, на його думку, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з частинами другою та третьою статті 353 цього Кодексу є самостійною підставою касаційного оскарження.
Разом із тим саме по собі посилання на недослідження судами всіх обставин справи не є достатнім для обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Виходячи зі змісту пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, доводи щодо недослідження судом зібраних у справі доказів можуть бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 або 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Натомість у поданій касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, не навів належного обґрунтування передбачених пунктами 1, 2 або 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження. При цьому скаржник не зазначив конкретних доказів, які, на його думку, не були досліджені судами, не обґрунтував, які саме фактичні обставини не були встановлені судами внаслідок такого недослідження та яким чином це унеможливило правильне вирішення справи.
Таким чином, наведені скаржником доводи про неповне дослідження судами обставин справи самі по собі не свідчать про наявність передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження, оскільки скаржником не наведено конкретного порушення норм процесуального права у взаємозв`язку з відповідною підставою, визначеною частиною другою статті 353 КАС України.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 826/27344/15 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін