Справа № 524/6321/26
Провадження №2/524/5623/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.2026 року м.Кременчук
Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі:
головуючого судді - Алексашиної Н.С.,
секретаря судового засідання - Григор Д.В.,
представника позивача - адвоката Гонсевич Н.С.,
відповідачки - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про зняття арешту з майна.
В позові вказав, що його батько - ОСОБА_3 та його матір - ОСОБА_1 перебували у шлюбі. Після розірвання шлюбу батьками з ОСОБА_3 стягувались аліменти на утримання сина (позивача у справі). Оскільки у ОСОБА_3 утворилася заборгованість, матір позивача звернулася до суду з позовом щодо скасування заборгованості і за результатами судового розгляду сторони уклали мирову угоду, яку суд затвердив ухвалою від 27.03.2006 року. Згідно умов мирової угоди ОСОБА_3 передав належну йому квартиру АДРЕСА_1 , у власність своєму синові - ОСОБА_2 . Натомість ОСОБА_1 відмовилася від аліментів на утримання неповнолітньої дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно.
У КП «Кременчуцьке МБТІ» зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на вказану квартиру.
Наприкінці 2025 року позивач дізнався про те, що на належну йому квартиру накладено арешт 29.11.2006 року Першою Кременчуцькою державною нотаріальною конторою на підставі постанови слідчого у кримінальній справі №06310364 від 23.08.2006 року. Позивач зазначає, що арешт на квартиру накладено, як на майно ОСОБА_3 , хоча вона йому більше не належала.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача помер.
Позивач просить зняти арешт з належної йому квартири АДРЕСА_1 .
В судове засідання позивач не з`явився. Представник позивача - адвокат Гонсевич Н.С. в судовому засіданні вказала про можливість переходу до розгляду справи по суті та здійснення такого розгляду без участі позивача, заявлені позовні вимоги підтримала. Вказала, що арешт на квартиру накладено у кримінальному провадженні, яке стосувалося батька позивача, і на той момент квартира вже належала ОСОБА_2 . На запитання суду щодо того чому позовні вимоги про скасування арешту заявлені саме до матері позивача - ОСОБА_1 і яким чином вона порушила майнове право позивача, адвокат пояснила, що саме матір позивача брала участь в укладенні мирової угоди та подальшому оформленні за ним права власності на квартиру, і мала пересвідчитися у відсутності обставин, які можуть поставити під сумнів таке право власності.
Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні висловилась про можливість розгляду справи, визнала заявлені позовні вимоги та просила задовольнити позов ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, суд на місці протокольно вважав за можливе закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті .
Заслухавши представника позивача, відповідачку, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Судом встановлено, що батьками позивача ОСОБА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 27.03.2006 року в межах розгляду позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про скасування заборгованості по сплаті аліментів, затверджено мирову угоду, згідно якої ОСОБА_3 передав свою квартиру за адресою: АДРЕСА_2 у власність своєму синові ОСОБА_2 . Натомість ОСОБА_1 відмовилася від аліментів на утримання неповнолітньої дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно.
На підставі вказаної мирової угоди за ОСОБА_2 у КП «Кременчуцьке МБТІ» 25.10.2006 року зареєстровано право власності на зазначену квартиру.
Разом з тим, згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 29.11.2006 року накладено арешт на вказану квартиру позивача на підставі постанови слідчого Автозаводського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області у кримінальній справі №06310364.
Згідно з відповіддю Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області від 01.03.2026 року кримінальна справа №06310364 була порушена 06.07.2006 року за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.317 КК України, яку 25.09.2006 року направлено до Автозаводського районного суду м.Кременчука в порядку ст.232 КПК України (в редакції 1960 року). Вважають, що в органу досудового розслідування немає правових підстав для прийняття рішення про скасування арешту на нерухоме майно у зазначеній кримінальній справі.
Слід враховувати, що арешт на спірну квартиру було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року.
При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої статті 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.
Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, провадження № 14-105цс19). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
У цій справі встановлено, що арешт на спірне майно накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_3 , а з позовом про зняття арешту з майна звернулися ОСОБА_2 , який не є стороною кримінального провадження.
Відтак, зазначена справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства
Щодо визначення належного відповідача у справі, суд виходить з наступного.
Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року№2677-VI) (далі - Закон про виконавче провадження).
У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України. (Постанова №5 Пленуму ВССУ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»)
Однак, у ці справі позивачем та його представником не надано копію вироку у кримінальній справі, в межах якої накладено арешт, хоча в судовому засіданні представник позивача повідомила, що такий вирок був постановлений. За таких обставин достеменно невідомо чи постановлявся відповідний вирок, чи вирішувалось у ньому питання щодо подальшої долі арештованого майна. Також невідомою є мета накладення арешту, хоча враховуючи санкцію ч.2 ст.317 КК України, можна припустити, що такий арешт накладено з метою забезпечення конфіскації майна, яка є обов`язковим додатковим видом покарання.
Представник позивача зазначає, що слідчий безпідставно наклав арешт на квартиру, оскільки вона на момент порушення кримінальної справи та накладення арешту вже належала позивачу ОСОБА_2 , який на той момент був неповнолітнім та не мав жодного відношення до кримінальної справи.
Втім, правомірність дій органу досудового розслідування позивач не оскаржує та жодних позовних вимог до нього не заявляє.
Натомість, позивач заявив позовні вимоги до своєї матері - ОСОБА_1 , яка не висуває прав на спірну квартиру, вона не є учасником кримінального провадження, в межах якого накладено арешт на майно, та в її інтересах такий арешт не накладався, позовні вимоги до неї не обґрунтовані та мають формальний характер. До закінчення підготовчого провадження, як це встановлено ст.51 ЦПК України, представник позивача клопотань про заміну відповідача або залучення співвідповідача не заявила.
За таких обставин позов пред`явлено до неналежного відповідача, а порушене право позивача може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову до відповідного державного органу, якщо арешт накладався в межах кримінального провадження з метою забезпечення конфіскації майна і питання про скасування арешту не було вирішено під час постановлення вироку.
З огляду на наведене у задоволенні заявлених вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст.4-13, 174-181, 209-250, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Алексашина Н.С.