УХВАЛА
09 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/3762/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 (Богатир К. В. - головуючий, судді: Поліщук Л. В., Таран С. В.) і рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 (суддя Літвінов С. В.) у справі
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
про виселення
та за зустрічний позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
про зобов`язання здійснити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Узагальнений зміст та обґрунтування первісних і зустрічних позовних вимог
1. Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент, Позивач за первісним позовом, Відповідач за зустрічним позовом) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - Банк, АТ "Ощадбанк", Ощадбанк, Відповідач за первісним позовом, Позивач за зустрічним позовом), в якому (з урахуванням заяви про виправлення описки) просив виселити Ощадбанк з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 58,8 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, 2.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Департамент стверджував про те, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди вказаних нежитлових приміщень закінчився, проте Банк не виконав свого обов`язку щодо повернення орендованого майна за відповідним актом приймання-передачі.
3. Банк зі свого боку звернувся до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Департаменту, в якому просив визнати бездіяльність останнього щодо неприйняття рішення про продовження укладеного між сторонами договору оренди незаконною та зобов`язати його продовжити цей договір на тих самих умовах без проведення аукціону.
4. Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, Банк наполягав на тому, що у спірних правовідносинах Департамент безпідставно та неправомірно залишив без розгляду його заяву про продовження договору оренди згідно з пунктом 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Фактичні обставини справи
5. Розглядаючи заявлені позовні вимоги, місцевий суд встановив, а суд апеляційної інстанції перевірив, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежитлові приміщення першого поверху № 502, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера (Щорса), 2, загальною площею 146,2 кв.м.
6. 30.09.2003 Представництво по управлінню комунальною власністю (як орендодавець) і ВАТ "Одеське міське відділення № 7860" Державного ощадбанку України" (як орендар) уклали Договір оренди нежитлового приміщення № 165/6 (далі - Договір), в п. 1.1. якого погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху № 502, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера (Щорса), 2, загальною площею 146,2 кв.м.
7. Строк дії договору оренди: до 30.09.2008 (п. 1.2. Договору). Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцеві приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду (п. 4.7. Договору). Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору (п. 7.7. Договору). Дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 7.9. Договору).
8. В ході орендних правовідносин сторони неодноразово вносили зміни в Договір, зокрема, в частині площі орендованих приміщень, розміру орендної плати, нарахування амортизаційних нарахувань, власних найменувань.
9. 15.02.2012 Департамент і Банк уклали договір оренди нежитлового приміщення № 165/6 від 30.09.2003 у новій редакції (далі - Договір у новій редакції).
10. Відповідно до п. п. 1.1., 1.2., 4.7., 7.8, 7.11 Договору у новій редакції предметом цього договору є ті самі нежитлові приміщення першого поверху № 502, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера (Щорса), 2, загальною площею 84,7 кв.м. Термін дії договору до 15.01.2015. Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцеві приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором. Дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
11. Договір у новій редакції також неодноразово змінювався сторонами щодо площі орендованих приміщень, розміру орендної плати, строку дії договору. В останньому Додатковому договорі № 7 від 04.07.2019 сторони домовились продовжити термін дії договору на 1 (один) рік, а саме: до 22.07.2020.
12. Ощадбанк листом № 113.30/2849 від 06.07.2020 звернувся до Департаменту та просив продовжити термін дії договорів оренди нежитлових приміщень, в тому числі й по приміщенню за адресою по вул. Святослава Ріхтера, 2 м. Одеса. Водночас докази направлення даного листа на адресу Департаменту в матеріалах справи відсутні.
13. Далі Банк листом № 113.30/3122 від 20.07.2020 повідомив Департамент про свій намір продовжити договірні правовідносини по 28 об`єктам оренди, які він орендує, в тому числі й по приміщенню за адресою по вул. Святослава Ріхтера, 2 м. Одеса.
14. Зі свого боку Департамент листом № 01-13/215 від 22.01.2022 проінформував Банк, що частина договорів оренди у кількість 16 штук була пролонгована автоматично. В той же час, інші договори оренди вважаються такими, що припинили свою дію, а саме: № 19/7, № 15/97, № 8/96, № 10/95, № 25/60, № 32/3, № 165/6, № 16/61, № 9/82. Департамент також вказав, що для укладення нових договорів оренди згідно з чинним законодавством на приміщення, строк дії договорів оренди яких сплив, необхідно направити на його адресу відповідні заяви. Договори оренди укладаються у тристоронньому форматі між орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем. Департаментом проводиться відповідна робота щодо постановки на баланс приміщень комунальної власності територіальної громади м. Одеси і після визначення балансоутримувача приміщень може бути проведена робота по укладенню договірних відносин на орендовані АТ "Ощадбанк" приміщення.
15. 31.05.2024 Департамент листом за № 01-131.1171 повідомив Банк про можливість продовження строку дії орендних правовідносин між сторонами без проведення аукціону, з огляду на те, що Ощадбанк є банківською установою державної форми власності, яка надає у касах банківських установ послугу з приймання і перерахування готівкових коштів за житлово комунальні послуги у відповідності до пункту 135 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020. Департамент також повідомив, що орендар, який має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди та запропонував "з метою дієвої роботи щодо продовження договорів оренди у встановленому законом порядку направити представника філії Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" до Департаменту, за адресою вул. Артилерійська, 1 м. Одеса".
16. 30.01.2025 Ощадбанк листом за № 72-06/11838/2025 звернувся до Департаменту із проханням надати пояснення щодо строків укладення 15 договорів оренди, по яких були виконані належні оцінки, в т.ч. й по приміщенню за адресою по вул. Святослава Ріхтера, 2 м. Одеса.
17. Департамент листом від 03.03.2025 за № 01-13/390 проінформував Банк про необхідність сплати авансових внесків та депозитів по 16 договорах оренди майна комунальної власності, укладених між сторонами та прибути до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н. Ю. для підписання додаткових угод щодо підтвердження строків оренди та договорів оренди, викладених в новій редакції.
18. В подальшому, Ощадбанк листом від 30.06.2025 за № 72/4-06/85535/2025 звернувся до Департаменту з проханням повідомити про строки укладення нових договорів оренди або продовження строків дії раніше укладених договорів оренди приміщень, в т.ч. й приміщення, розташованого за адресою вул. Святослава Ріхтера, 2 м. Одеса.
19. Департамент листом № 01-13/1650 від 09.07.2025 повідомив Банк, що 5 договорів оренди комунального майна, в т. ч. й майна, розташованого за адресою вул. Ріхтера, 2 м. Одеса припинили свою дію (спірний договір припинив дію 22.07.2020), з огляду на що Департамент розпочав претензійно-позовну роботу щодо виселення орендаря з нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси.
20. При цьому, Позивач за первісним позовом не заперечував, що Ощадбанк провів поточний ремонт орендованих приміщень, розробив проєкт та виконав роботи по приведенню вхідної групи відділення для можливості користування клієнтів з обмеженими можливостями, сплачував комунальні послуги та орендну плату.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
21. Виходячи з наведених обставин та позицій сторін, Господарський суд Одеської області рішенням від 09.04.2026 первісний позов задовольнив. Ухвалив виселити АТ "Ощадбанк" з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 58,8 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, 2, на користь Департаменту. У задоволені зустрічного позову відмовив.
22. За наслідками апеляційного перегляду справи Південно-західний апеляційний господарський суд своєю постановою від 25.06.2026 рішення господарського суду першої інстанції залишив без змін.
23. Рішення і постанова судів попередніх інстанцій мотивовані такими аргументами.
23.1. Спірні правовідносини стосуються оренди комунального майна, тому до них підлягають застосуванню положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею майна державної та комунальної власності в оренду та відносини між орендарем та орендодавцем.
23.2. Станом на момент укладення Договору та Договору у новій редакції діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 за № 2269-XII (далі - Закон № 2269-XII).
23.3. В той же час, 03.10.2019 Верховна Рада України прийняла Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ (далі - Закон № 157-ІХ), у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачила, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.01.2020 (за винятком окремих норм).
23.4. Так, у пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-ІХ встановлено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
23.5. Правовий аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом № 2269-XII , може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) відповідно до вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-ІХ має застосовуватися порядок продовження, визначений саме Законом № 157-ІХ.
23.6. При цьому, зі змісту частини першої статті 2 Закону № 157-IX слідує, що саме цей закон є спеціальним, який при регулюванні спірних правовідносин має перевагу над загальними нормами визначеним у статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та нормами інших нормативно-правових актів.
23.7. Визначеним у Законі № 157-ІХ спеціальним порядком продовження договорів оренди державного та комунального майна не передбачено можливості автоматичної пролонгації договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, як це було врегульовано частиною 2 статті 17 Закону № 2269-XII, який втратив чинність.
23.8. Виходячи з наведених правових норм та беручи до уваги те, що Договір у новій редакції діяв до 22.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані спеціальним Законом № 157-ІХ, а тому автоматичне продовження цього договору є неможливим.
23.9. Закон № 157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, зокрема: звернутись з заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Тобто орендар має завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування майном шляхом надсилання орендодавцю відповідної заяви.
23.10. У свою чергу орендодавець, орієнтуючись на наявність чи відсутність своєчасного повідомлення про такий намір, отримує можливість належно спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди, зокрема, продовжити договір оренди за результатами проведення аукціону, що відповідає спрямованості законодавчих змін на забезпечення конкурентних засад передачі в оренду та максимальної ефективності використання комунального майна, або продовжити договір оренди без проведення аукціону у випадках, передбачених законом.
23.11. Водночас з метою конкретизації процедури передачі державного та комунального майна в оренду Кабінетом Міністрів України розроблено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений Постановою КМУ від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483), який визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону № 157-ІХ. Даний порядок набрав законної сили 17.06.2020.
23.12. Пунктом 135 Порядку № 483 визначено, що орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
23.13. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
23.14. Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.
23.15. Пунктом 136 Порядку № 438 передбачено, що така заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.
23.16. Якщо заява подається підприємством, установою, організацією, що надає соціально важливі послуги населенню, орендар подає також документи, що підтверджують відповідність критеріям, установленим абзацом другим цього пункту Порядку. Підприємства, установи, організації, що надають соціально важливі послуги населенню, визначаються згідно з додатком 4 (пункт 137 Порядку № 438).
23.17. Вимога про подання заяви на продовження договору оренди державного і комунального майна разом з необхідними документами шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі (ЕТС) є імперативною та не містить альтернативних способів подання відповідної заяви.
23.18. Беручи до уваги, що Позивач за зустрічним позовом є установою, яка відповідно до додатку 4 до Порядку № 438 надає соціально важливі послуги населенню, він має право на продовження строку дії Договору оренди у новій редакції без проведення аукціону. Водночас реалізація такого права можлива виключно за умови суворого дотримання визначеної законодавством процедури.
23.19. Проте, за встановлених у цій справі обставин дії орендаря свідчать про істотне порушення ним встановленого порядку продовження строку дії Договору оренди у новій редакції, оскільки заяви про намір продовжити строк дії цього договору подані поза межами передбаченого строку, у неналежній формі та з недотриманням процедури, визначеної імперативними нормами Закону № 157-ІХ та Порядку № 483.
23.20. В свою чергу невчинення орендодавцем фактичних дій щодо скерування орендарю не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомлення про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, хоча й порушує права орендаря, але таке порушення не є підставою для автоматичного продовження дії договору оренди комунального майна без аукціону, в силу положень статті 764 ЦК України та частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України, бо інакше мета, принципи та положення спеціального Закону № 157-IX будуть знівельовані.
23.21. Відповідно до статті 24 Закону № 157-IX договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено. У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (частина перша статті 25 Закону № 157-IX).
23.22. Таким чином, оскільки продовження укладеного між сторонами договору оренди повинно було відбуватися відповідно до норм Закону № 157-ІХ, водночас такого продовження здійснено не було, дія Договору оренди у новій редакції закінчилася 22.07.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. В свою чергу, після закінчення строку дії цього договору орендні правовідносини між сторонами припинилися в силу прямої дії закону, а будь-яке подальше користування орендованим майном здійснювалося поза межами дії договору оренди та без належних правових підстав, відтак позовні вимоги Департаменту є цілком обґрунтованими.
23.23. Аргументи ж Банка у цій частині є безпідставними, адже, як вже зазначалося, у спірних правовідносинах положення попереднього законодавства щодо можливості автоматичного (так званого "мовчазного") продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах застосуванню не підлягають, оскільки після 22.07.2020 продовження дії договору оренди могло здійснюватися виключно у порядку та на умовах, визначених Законом № 157-ІХ.
23.24. В свою чергу посилання Відповідача за первісним позовом на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" в редакції Закону України № 1071-IX від 04.12.2020 є безпідставними, адже на правовідносини між сторонами щодо строку дії спірного договору оренди вони не поширюються, оскільки останній припинився 22.07.2020, тобто ще до набрання чинності вказаним Законом.
23.25. Також відсутні у даному випадку правові підстави вважати, що у період липня 2020 року діяльність АТ "Ощадбанк" у місті Одесі була обмеженою чи забороненою, а відтак відсутні і підстави для застосування до спірних правовідносин положень прийнятого під час короновірусних обмежень законодавства щодо продовження строку дії договору оренди комунального майна.
23.26. Крім того, не приймаються до уваги й посилання Банка на введення в Україні воєнного стану та положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, оскільки зазначені норми регулюють особливості орендних правовідносин виключно щодо договорів оренди, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану та за наявності визначених законодавством умов.
23.27. Водночас строк дії спірного договору оренди закінчився задовго до введення воєнного стану на території України, тому положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
23.28. Звідси правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог відсутні.
Узагальнений зміст вимог, доводів касаційної скарги (з доповненнями) та заперечень на неї
24. Не погодившись із судовими рішеннями, Ощадбанк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного.
25. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених положеннями пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Банк стверджує про те, що оскаржені рішення ухвалено з неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального і процесуального права, а також:
25.1. без врахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування:
- статті 764 ЦК України, викладених у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17;
- статті 18 Закону № 157-ІХ, викладених у постанові від 13.12.2022 у справі № 916/4073/21;
- пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, викладених у постановах від 21.02.2024 у справі № 906/1324/21, від 07.2024 у справі № 906/1311/21, від 23.08.2024 у справі № 910/14706/22;
- пункту 6 частини першої статті 3, статті 759 ЦК України, частини четвертої статті 236 ГПК України, викладених у постанові від 04.03.2025 у справі № 914/622/24;
- статті 763, частини першої статті 777 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, викладених у постанові від 22.05.2019 у справі № 914/1258/18;
- абзацу 2 пункту 135 Порядку № 483, викладених у постанові від 16.04.2024 у справі № 916/3409/22;
- статей 13, 73, 74 ГПК України, викладених у постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18
25.2. та за відсутності висновків Верховного Суду щодо правильного застосування:
- частини першої статті 764 ЦК України в контексті вимог Закону № 157-ІХ у разі продовження користування наймачем орендованим майном після закінчення строку дії договору оренди та за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця після його закінчення;
- ретроактивної дії Закону України № 1071-IX від 04.12.2020 "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на орендні правовідносини в умовах карантинних заходів у період із 12.03.2020 по 04.12.2020;
- підпункту 1 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-ІХ щодо права орендаря з 01.02.2020 по 01.10.2020 на подання заяви про оренду (продовження оренди) комунального майна у паперовій формі.
26. Доводи касаційної скарги узагальнено зводяться до того, що укладений між сторонами договір оренди не припинився, оскільки орендодавець належним чином і своєчасно не заперечив проти продовження користування майном. Департамент сам порушив установлену процедуру припинення/продовження оренди. Суди ж неправильно визначили співвідношення ЦК України та спеціального законодавства про оренду державного і комунального майна. Ощадбанк посилається також на своє переважне право як добросовісного орендаря на укладення договору на новий строк.
27. Департамент надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Наполягає, що спірний договір закінчився 22.07.2020. Після 01.07.2020 його продовження могло здійснюватися лише за спеціальною процедурою Закону № 157-IX та Порядку № 483, а не автоматично за статтею 764 ЦК України. Ощадбанк належної заяви у встановлений строк не подав, тому в Департаменту не виник обов`язок продовжувати договір і, відповідно, відсутня протиправна бездіяльність. Законодавчі акти, які прийняті в період карантину та воєнного стану на спірні правовідносини не поширюються, адже станом на їх прийняття договір вже припинився. Департамент висновки судів попередніх інстанцій повністю поділяє, вважає законними та правильними, а тому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені рішення і постанову - залишити без змін.
Касаційне провадження
28. Верховний Суд ухвалою від 20.07.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Банку на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 і рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у цій справі з підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
29. Заслухавши суддю-доповідача, представників Департамента (Бондар А. Г.) і Банка (Поперецький О. В., Марущенко Н. О.), дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/3762/25, виходячи з таких міркувань.
30. Приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
31. Відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
32. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
33. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
34. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
35. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, цитовані у скарзі фрагменти постанов правовими висновками не є, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі на підставі приписів пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України відсутні огляду на таке.
36. Так, у справі № 334/3161/17 розглядався цивільний спір за позовом фізичної особи про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру з підстав порушення у спірних правовідносинах права власності позивачки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у тій справі надавала правовий висновок щодо співвідношення норм ЦК України та приписів Закону № 1952-IV. Закон № 157-IX означених правовідносин взагалі не регулював, тому й висновків щодо правильності застосування його норм вказана постанова суду касаційної інстанції не містить.
37. У справі № 916/4073/21 розглядався господарський спір за позовом Департаменту до відповідного товариства про виселення відповідача з нежилої будівлі та стягнення з нього неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у зв`язку із неповерненням такого об`єкта після припинення дії договору. Проте, цитований Банком у касаційній скарзі висновок Верховного Суду із постанови від 13.12.2022 у тій справі не є правовим висновком щодо правильного застосування норми права, а є самою нормою права, а саме частиною четвертою статті 18 Закону № 157-ІХ.
38. У справі № 906/1324/21 та у справі № 906/1311/21 розглядалися господарські спори у земельних правовідносинах за позовами фермерського господарства до органу місцевого самоврядування про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі про їх поновлення. Спірні земельні правовідносини мають відмінне нормативно-правове регулювання та сама суть таких відносин не має жодних ознак подібності тим, що мають місце у цій справі. Цитовані скаржником висновки Верховного Суду із постанов від 21.02.2024 та від 07.02.2024 є нерелевантними до спірних правовідносин справи № 916/3762/25.
39. Так само у справі № 910/14706/22 розглядався господарський спір за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України і Військової частини до відповідного приватного акціонерного товариства про стягнення неустойки за користування повітряними суднами. Предмет і підстави позовних вимог, нормативно-правове регулювання, зміст правовідносин у вказаній справі та у справі, що розглядається є відмінними, а висновки із постанови Верховного Суду від 23.02.2024 у тій справі - незастосовними до правовідносин у цій справі.
40. У справі № 914/622/24 розглядався господарський спір за позовом комунального підприємства до фізичної особи - підприємця про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні торговим місцем на ринку з підстав закінчення строку дії, укладеного між сторонами договору найму. За наслідками касаційного провадження у тій справі суд касаційної інстанції ухвалив постанову від 04.03.2025, висновки з якої скаржник наводить у касаційній скарзі. Проте, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 09.04.2026 у справі № 914/746/25 відступив від висновку, викладеного у постанові від 04.03.2025 у справі № 914/622/24, констатувавши, що правовідносини оренди торговельного місця на ринку помилково були кваліфіковані як оренда комунального майна із поширенням на них дії Закону № 157-IX. У зв`язку із цим, цитовані Банком висновки врахуванню у спірних правовідносинах, пов`язаних з продовженням оренди комунального майна, не підлягають.
41. У справі № 914/1258/18 розглядався господарський спір за позовом приватного підприємства до Управління комунальної власності про зобов`язання укласти договір оренди нерухомого майна, впродовж одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили. Позовні вимоги були обґрунтовані безпідставною відмовою Управління у продовженні строку дії договору, незважаючи на переважне право орендаря на укладення договору оренди нерухомого майна на новий строк. Верховний Суд у постанові від 22.05.2019 у тій справі дійсно висновував щодо питань переваженого права наймача на укладення договору на новий строк, однак робив це за регулювання спірних правовідносин, яке підпадало під дію Закону № 2269-XII, а не Закону № 157-IX, відтак його висновки до правовідносин цієї справи є незастосовними.
42. У справі № 916/3409/22 розглядався господарський спір за позовом Департаменту до відповідної громадської організації про виселення відповідача з нежитлового приміщення та стягнення з нього неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у зв`язку із неповерненням такого об`єкта після припинення дії договору. Проте, цитований Банком у касаційній скарзі фрагмент постанови Верховного Суду від 16.04.2024 у тій справі є вказівкою суду апеляційної інстанції при її новому розгляді, а не висновком щодо застосування правової норми.
43. Більше того, із піднятого скаржником у цій частині питання наявний саме правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові суду касаційної інстанції у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 26.09.2024 у справі № 902/489/23, відповідно до якого невиконання орендодавцем передбаченого пунктом 135 Порядку № 483 обов`язку у встановлений строк повідомити орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню, хоча й може свідчити про недобросовісність орендодавця та бути підставою для визнання його бездіяльності протиправною, проте не може слугувати підставою для автоматичної пролонгації договору оренди державного чи комунального майна на новий строк, оскільки можливість такої пролонгації не передбачена Законом № 157-ІХ.
44. У справі № 917/1307/18 розглядався господарський спір за позовом одного товариства до іншого про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки, який стосувався різного тлумачення сторонами дати укладення вчиненого ними договору поставки сої. Предмет і підстави позовних вимог, нормативно-правове регулювання, зміст правовідносин у вказаній справі та у справі, що розглядається не мають подібних ознак, тому цитовані скаржником висновки із постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у тій справі є нерелевантними до спірних орендних правовідносин.
45. Колегія суддів нагадує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини (див. постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
46. При цьому, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц).
47. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
48. Зважаючи на те, що постанови Верховного Суду, на які посилається Ощадбанк у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 916/3762/25 правовідносинах, а частина цитованих у скарзі фрагментів цих постанов взагалі не являється правовими висновками, колегія суддів Касаційного господарського суду на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача за первісним позовом на оскаржені рішенні і постанову у цій справі в частині вказаної підстави касаційного оскарження.
49. Щодо ж підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.
50. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
51. Суд касаційної інстанції вже неодноразово висновував, що при касаційному оскарженні судових рішень із згаданої підстави необхідним є: (1) з`ясування відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; (2) наявність/відсутність подібності правовідносин; (3) наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
52. При цьому, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
53. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд у постанові від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21 (за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Громадської організації "Золоті леви чорної сотні", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про примусове виселення з підстав закінчення строку дії, укладеного між сторонами договору) зазначив таке:
"… 21. 03.10.2019 було прийнято Закон України № 157-ІХ, в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм).
При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.
Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина 1 статті 5 ЦК України).
22. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
23. Колегія суддів наголошує на тому, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-XII.
Схожий правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування порядку та підстав продовження договорів оренди державного та комунального майна, передбачених нормами Закону України № 2269-XII (чинного до 31.01.2020) і Закону України № 157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020), викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 у справі № 909/479/21, від 19.07.2022 у справі № 924/852/21, від 13.12.2022 у справі № 916/4073/21, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21).
24. Оскільки строк дії договору оренди від 07.11.2017 визначено його сторонами до 07.10.2020, тобто вже після 01.07.2020, то до спірних правовідносин оренди державного майна підлягали застосуванню саме положення статей 18, 24, 25 Закону України № 157-ІХ, а не норми статей 17, 26, 27 Закону України № 2269-XII, виключно якими помилково керувався суд першої інстанції, а також частково суд апеляційної інстанції, який взаємовиключно послався на норми обох зазначених законів на обґрунтування підстав задоволення позову.
25. Відповідно до абзацу 2 частини 2 та частин 3, 4 статті 18 Закону України № 157-ІХ без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною 2 цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною 2 цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.
26. Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 19 Закону України № 157-ІХ рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.
27. Застосовуючи норми статей 18, 19, 24, 25 та абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-ІХ, ураховуючи достеменно встановлені та неспростовні скаржником обставини недоведеності звернення орендаря до орендодавця у визначений законом 3-місячний строк з пропозицією про продовження договору оренди від 07.11.2017, апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, правомірно послався на обґрунтування підстав задоволення позову на припинення вказаного договору саме в зв`язку з недотриманням Організацією нової процедури продовження договорів оренди державного та комунального майна, запровадженої зазначеним Законом.
28. Верховний Суд зауважує, що помилкове посилання судів першої та апеляційної інстанцій на регулювання спірних правовідносин нормами статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України та статей 17, 26, 27 Закону України № 2269-XII не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень та, як наслідок, не може бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
29. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
30. Згідно з частиною 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
31. Частиною 1 статті 2 Закону України № 157-ІХ передбачено, що законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів.
32. Таким чином, оскільки в силу вимог частини 2 статті 9 ЦК України та частини 1 статті 2 Закону України № 157-ІХ в спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (стаття 764 ЦК України та частина 4 статті 284 ГК України) спеціальним законом є Закон України № 157-ІХ, пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних орендних правовідносин, колегія суддів вважає, що наведеним повністю спростовується твердження скаржника про недоведеність своєчасної (у встановлений нормами статті 764 ЦК України та частини 4 статті 284 ГК України місячний строк) відмови орендодавця від пролонгації договору оренди від 07.11.2017, яке (твердження) ґрунтується передусім на безпідставному застосуванні до правовідносин продовження договору оренди державного та комунального майна загальних норм статті 764 ЦК України та частини 4 статті 284 ГК України, а не положень статей 18, 19, 24, 25 Закону України № 157-IX як спеціального закону, на які правомірно послався суд апеляційної інстанції на обґрунтування підстав для задоволення позову.
33. Наведеним повністю спростовується покладене в основу заперечень скаржника посилання на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норми статті 764 ЦК України в правовідносинах за участю наймача - громадської організації, діяльність якої як юридичної особи та її членів спрямована на захист територіальної цілісності держави, патріотичне виховання дітей та їх фізичний розвиток, позаяк колегія суддів констатує непоширення дії положень статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України та статей 17, 26, 27 Закону України № 2269-XII на спірні правовідносини продовження договору оренди державного майна з огляду на їх регулювання нормами статей 18, 19, 24, 25 Закону України № 157-IX в силу вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону (схожий правовий висновок викладено в пункті 19 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 907/584/21)…".
54. З викладеного слідує, що у постанові від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21 Верховний Суд вже висловився щодо непоширення дії положень статті 764 ЦК України на спірні правовідносини продовження договору оренди державного майна з огляду на їх регулювання нормами статей 18, 19, 24, 25 Закону № 157-IX в силу вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону і суди попередніх інстанцій у даній справі це врахували.
55. В свою чергу, суд касаційної інстанції відмічає, що й підпункту 1 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-ІХ на спірні правовідносини також не розповсюджується, адже стосується положень статей 5, 6, 11, 14, частини восьмої статті 15, частини шостої статті 16 цього Закону (в частині роботи ЕТС), а не статей 18, 19, 24, 25, які їх регулюють, що формування правового висновку у такому випадку виключає.
56. Поряд з цим, колегія суддів також з`ясувала, що у постанові від 08.02.2022 у справі № 911/836/21 (за позовом фізичної особи - підприємця до Головного управління ЖКГ міської ради про визнання недійсним та скасування результату електронного аукціону, зобов`язання розірвати договір оренди та укласти новий договір оренди нерухомого майна з підстав виникнення у позивача в силу положень підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 17.03.2020 № 530-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" права на продовження договору оренди на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення) Верховний Суд вказав таке:
"…Як уже зазначалося, суди не встановили обставин звернення позивача до відповідача стосовно продовження спірного договору оренди, як то передбачено вимогами закону; позивач не надав суду жодних доказів про обмеження або заборону його господарської діяльності на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби; до того ж строк дії спірного договору оренди закінчився 25.11.2020, тобто ще до набрання чинності Законом України від 04.12.2020 № 1071-ІХ "Про соціальну підтримку застрахованих осіб, та суб`єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", згідно з яким було внесено зміни до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", а саме доповнено його пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" підпунктом 5, на який на обґрунтування позову та доводів касаційної скарги посилався позивач, що за висновком судів унеможливлює застосування наведених положень зазначеного Закону до спірних правовідносин та свідчить про недоведеність порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а отже, необґрунтованість вимог заявленого позову...".
57. З оскаржених рішення і постанови судів попередніх інстанцій вбачається, що відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суди виходили з того, що Банк не надав доказів того, що у період липня 2020 року його діяльність у місті Одесі була обмеженою чи забороненою, укладений між сторонами спірний договір припинився 22.07.2020, тобто ще до набрання чинності Законом України від 04.12.2020 № 1071-ІХ, у зв`язку з чим посилання скаржника на наведену норму закону, як на підставу для пролонгації цього договору визнали необґрунтованим.
58. З викладеного слідує, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі цілковито відповідають сформованій практиці Верховного Суду, містять посилання на релевантні правові позиції, однак скаржник їх свідомо ігнорує.
59. Верховний Суд зауважує, що відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
60. Таким чином, оскільки після відкриття касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України виявилося, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, згідно з наведеним пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Ощадбанка на оскаржені судові рішення у даній справі і з цієї підстави касаційного оскарження, а відтак і в цілому.
61. Водночас інші доводи скаржника, передбаченими у ГПК України підставами касаційного оскарження взагалі не обґрунтовані, за межі касаційного перегляду виходять, а тому судом касаційної інстанції не розглядаються.
За таких обставин, керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 і рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі № 916/3762/25.
2. Виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 і рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2026 у справі № 916/3762/25 поновити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.