УХВАЛА
09 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 523/4389/26
провадження № 61-11716ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Одеської міської ради на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 11 березня 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Також у березні 2026 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2549099751100.
Заява обґрунтована тим, що 22 грудня 2021 року державним реєстратором юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л. В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62667005 від 29 грудня 2021 року, яким за Одеською міською радою було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43,3 кв. м, житловою площею 15,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2549099751100.
Підставою для проведення реєстрації права власності є рішення про передачу громадянам квартир у завершеному будівництвом житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , серія та номер 551-VIII, виданий 15 вересня 2021 року, видавник: Одеська міська рада, документ про присвоєння поштової адреси, серія та номер: AR01:5045-2553-8512-2017 від 12 січня 2021 року.
Вважає, що оскільки між сторонами існує спір з приводу вказаного вище нерухомого майна, в межах вказаного спору існує реальна загроза того, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі, в разі задоволення позову, а саме, відповідач може вчинити дії спрямовані на відчуження (продаж, дарування, обмін) спірного майно третім особам, а також вчинити дії щодо зміни реєстраційних даних майна.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 11 березня 2026 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2026 року, заяву задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову в справі шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2549099751100.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, врахував, що між сторонами виник спір з приводу законності рішення державного реєстратора щодо квартири АДРЕСА_2 та витребування її з чужого незаконного володіння, предмет спору безпосередньо стосується спірного житлового приміщення, тому невжиття відповідних заходів забезпечення позову об`єктивно може перешкоджати ефективному захисту порушених прав позивача.
Апеляційний суд вважав, що застосований захід забезпечення позову є достатнім та ефективним, відповідає балансу сторін, є співмірним із заявленими позовними вимогами, натомість невжиття заходів забезпечення позову, враховуючи наведені позивачем ризики, можуть призвести до утруднення виконання або невиконання ймовірного судового рішення про задоволення позову.
Тому, врахувавши, що вжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку виступає як спосіб гарантування обов`язкового виконання судового рішення і не створює невиправданих обмежень відповідачу в його правах, суди дійшли висновку про наявність підстав для забезпечення позову.
Додатково апеляційний суд виснував, що накладення арешту на майно має на меті обмеження особи у праві розпоряджатися таким майном і його застосування не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.
У вересні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Одеської міської ради на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 11 березня 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2026 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не підтверджено жодними належними та допустимими доказами існування загрози невиконання рішення суду в разі задоволення позову або загрози відчуження спірної квартири, державна реєстрація якої за Одеською міською радою відбулася в межах норм чинного законодавства та відповідних підстав.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, з доводами якої погодилися суди першої та апеляційної інстанцій, про заборону вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірну квартиру, позивач вказав, що забезпечення позову обраним ним способом направлено на недопущення ризиків відчуження майна, не застосування заходів забезпечення цього позову, з урахуванням абсолютного права володіння Одеською міською радою спірним майном, істотно ускладнить ефективний захист інтересів ОСОБА_1 , адже Одеська міська рада 22 грудня 2021 року здійснила реєстраційні дії щодо спірної квартири, до ухвалення остаточного судового рішення 22 січня 2025 року у справі № 523/21090/21, в якій вирішувалися позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема про визнання за позивачем майнових прав на об`єкт нерухомого майна - однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 43,3 кв. м.
Ймовірність зазначених ризиків та настання у зв`язку з цим негативних наслідків для позивача є обґрунтованими, оскільки у цьому випадку негативні наслідки невжиття заходів забезпечення позову переважають над наслідками забезпечення позову, що має тимчасовий характер.
Тобто, у разі не забезпечення позову та, зокрема, відчуження Одеською міською радою спірної квартири, яка є безпосереднім предметом спору в цій справі, а саме, про витребування якої з чужого незаконного володіння просить ОСОБА_1 , вказане істотно ускладнить ефективний захист прав позивача та призведе до необхідності вчинення інших процесуальних дій, як то ініціювання іншого спору про визнання недійсним правочину, отже призведе до труднощів виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову, фактично призведе до неможливості такого виконання.
Отже, наведене свідчить, що ОСОБА_1 у достатній мірі обґрунтовано ризики не забезпечення позову у цій справі шляхом заборони державної реєстрації речових прав на спірну квартиру, яка є предметом спору в цій справі № 523/4389/26, оскільки за встановленими судами обставинами, не спростованими в касаційній скарзі, існує обґрунтований ризик відчуження майна на користь інших осіб, відповідно й залучення до участі в справі інших учасників справи, уточнення, доповнення, зміну позовних вимог, тобто вчинення додаткових процесуальних дій. При цьому застосований судами попередніх інстанцій захід забезпечення позову, який за своєю суттю, є тимчасовим заходом, не несе таких ризиків для Одеської міської ради, як ті ризики, висока вірогідність яких підтверджена встановленими обставинами справи в разі не забезпечення позову.
Верховний Суд зауважує, що в цьому конкретному випадку, в разі відчуження нерухомого майна, судове рішення про задоволення позову із позовними вимогами, які заявлено станом на березень 2026 року, не досягне належного (кінцевого, остаточного ) способу захисту інтересів ОСОБА_1 .
Врахувавши предмет спору та наявність у сторони позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, встановив, що обраний позивачем вид забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами.
Необхідність застосування даного заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які були досліджені судами, та, в свою чергу, свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування заходу забезпечення позову призведе до порушення інтересів ОСОБА_1 .
Отже, встановивши, що існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони державної реєстрації речових прав на спірну квартиру, яка є предметом спору в цій справі № 523/4389/26.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судами норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга Одеської міської ради на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 11 березня 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2026 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 11 березня 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Сердюк