КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ
_________________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 520/2580/14-ц
Провадження № 4-с/947/83/26
У Х В А Л А
10.09.2026
Суддя Київського районного суду міста Одеси Петренко В.С., оглянувши матеріали скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , державний виконавець - Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Олена Чорнобай на рішення та дії державного виконавця щодо визначення заборгованості зі сплати аліментів,
В С Т А Н О В И В:
01.09.2026 року до суду звернувся представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 із скаргою в якій просить визнати неправомірними дії державного виконавця Чорнобай О. щодо визначення заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №54931030 та скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 01.08.2026 року; зобов`язати виконавця Чорнобай О. здійснити новий, повний та обґрунтований розрахунок заборгованості у виконавчому провадженні №54931030 із дотриманням вимог Сімейного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, який дозволяє однозначно встановити рух кожного документально підтвердженого платежу та кінцеве сальдо виконавчого провадження; зобов`язати виконавця Чорнобай О. при здійсненні нового розрахунку врахувати всі документально підтверджені платежі аліментів, врахувати фактичний заробіток з відомостей Пенсійного фонду України, що містяться у витягах ОК-5, ОК-7 та у довідці про страховий і трудовий стаж від 23.08.2026 року.
В обґрунтування скарги зазначено, що Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження №54931030 на підставі виконавчого листа Київського районного суду м. Одеси від 12.10.2017 року у справі №520/2580/14-ц про стягнення з скаржника аліментів у розмірі 1/3 усіх видів заробітку (доходу) але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем - Чорнобай О. були складені розрахунки заборгованості від 27.07.2026 року та 01.08.2026 року, які скаржником отримані 01.08.2026 року та 19.08.2026 року відповідно.
Зазначає, що не погоджується з розрахунком заборгованості від 01.08.2026 року, вважає його таким, що не відповідає фактичним обставинам виконавчого провадження, первинним документам про сплату аліментів, іншим документам, які мають істотне значення для встановлення виконавцем розрахунку розміру заборгованості та вимогам чинного законодавства України.
Надані виконавцем розрахунки не дають можливості належним чином перевірити походження та правильність наведених у них сум, у зв`язку з чисельними розбіжностями з платіжними документами, а також істотними відмінностями між розрахунками від 27.07.2026 року та 01.08.2026 року. Також, форма та зміст розрахунків не забезпечують можливості перевірити порядок формування визначеної виконавцем заборгованості за кожний відповідний період, а також виконавцем було істотно порушено порядок проведення розрахунку від 01.08.2026 року, внаслідок чого розмір заборгованості був визначений неправильно та завищений.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі визначено суддю Петренко В.С.
Перевіривши скаргу на дотримання строків звернення до суду, а також дослідивши викладені у ній обставини та додані до неї письмові документи суд вважає, що подану скаргу необхідно повернути без розгляду з огляду на таке.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.
Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.
Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки, відповідно до статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 в справі № 466/948/19 зроблено висновок, що з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Зі змісту поданої скарги встановлено, що відносно скаржника Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження №54931030 на підставі виконавчого листа Київського районного суду м. Одеси від 12.10.2017 року у справі №520/2580/14-ц про стягнення з скаржника аліментів у розмірі 1/3 усіх видів заробітку (доходу) але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем - Чорнобай О. були складені розрахунки заборгованості від 27.07.2026 року та 01.08.2026 року, які скаржником отримані 01.08.2026 року та 19.08.2026 року відповідно.
Натомість, зі скаргою на дії державного виконавця скаржник звернувся до суду 01.09.2026 року, тобто не у строк, передбачений ст. 449 ЦПК України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Клопотань про поновлення пропущеного строку звернення до суду із вказаною скаргою заявником не подано, та не обґрунтовано поважності причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою.
Інші докази в обґрунтування поважності причин пропуску строку подання скарги скаржником не надано.
Таким чином, з огляду на наведене суд вважає, що вищезазначену скаргу подано з пропуском строку, визначеного статтею 449 ЦПК України.
Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
В частині другій статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Із змісту наведених правових норм убачається, що підставою для поновлення строку для подання скарги є факт пропуску заявником такого строку з поважних причин.
Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.
Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.
Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст. 89 ЦПК України дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У Рішенні по справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).
В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
В постанові Великої палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.
Згідно п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.
За таких обставин, зважаючи на те, що заявником пропущено строк звернення до суду зі скаргою в частині розрахунку заборгованості від 01.08.2026 року, клопотань про його поновлення не подавалось, обґрунтування підстав поважності пропуску строку звернення до суду заявником не зазначено, відповідно суд вважає за необхідне скаргу залишити без розгляду.
Судом враховано, що скаржником направлено скаргу засобами поштового зв`язку 27.08.2026 року, строк щодо розрахунку заборгованості від 19.08.2026 року не пропущено.
Відповідно до ч.2 ст.183 ЦПК України, письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Згідно ч.4 ст.183 ЦПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
При цьому, скаржником не було направлено вказану скаргу сторонам по справі, на додержання вимог, викладених у ч.2 ст.183 ЦПК України, а саме не додано доказів її надіслання іншим учасникам справи, що є самостійною підставою для повернення скарги заявнику без розгляду.
Керуючись ст. ст. 13, 76 - 81, 89, 126 - 127, 259 - 261, 353 - 354, 447 - 449 ЦПК України, суддя
УХВАЛИВ:
Скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , державний виконавець - Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Олена Чорнобай на рішення та дії державного виконавця щодо визначення заборгованості зі сплати аліментів, залишити без розгляду та повернути скаржникові.
Роз`яснити, що особи, заяви яких залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, мають право звернутися до суду повторно.
Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В. С. Петренко